04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" червня 2016 р. Справа№ 910/27445/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Власова Ю.Л.
Станіка С.Р.
при секретарі судового засідання - Вага В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво"
на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015
у справі № 910/27445/15 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"
до Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву
про визнання договору та додаткових угод до нього недійсними
за участю представників:
від позивача: Григолінський С.О., Єремов М.С.,
від відповідача: Нікулін Є.В.,
від третьої особи: Харченко Р.І.
Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" про визнання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 01-10 від 01.02.2001 та додаткових угод до нього недійсними на підставі ст. 207, 208 ГК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2015 позов задоволено, визнано недійсним договір від 01.02.2001 та додаткові угоди до нього.
Не погоджуючись з судовим рішенням, Міжнародна громадська організація "Луганське земляцтво" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 у справі № 910/27445/15 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги Міжнародна громадська організація "Луганське земляцтво" вказала на неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. За твердженням скаржника, суд не врахував зміни в законодавстві, що стались після укладення спірного договору та безпідставно не застосував наслідки спливу позовної давності за заявою відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 апеляційну скаргу Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" у справі № 910/27445/15 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Корсакова Г.В., Власов Ю.Л., та призначено до розгляду на 02.03.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 розгляд апеляційної скарги Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" було відкладено на 23.03.2016.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії від 22.03.2016 у зв'язку із перебуванням судді Корсакової Г.В. на лікарняному для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді: Хрипуна О.О., суддів: Власова Ю.Л., Станіка С.Р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 апеляційну скаргу Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" у справі № 910/27445/15 прийнято до провадження новим складом колегії та ухвалено здійснювати розгляд в раніше призначеному судовому засіданні. В судовому засіданні оголошувались перерви до 15.06.2016.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Крім того, в поясненнях до апеляційної скарги зазначив, що відсутність погодження договору із Фондом державного майна України не порушує права позивача. Фонд державного майна України не оспорює законність укладеного договору, а Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" не уповноважене звертатись за судовим захистом інтересів Фонду.
Представники відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечили, пославшись на їх безпідставність та необґрунтованість. Позивач в додаткових поясненнях, посилаючись на преюдиціальність обставин, встановлених рішенням господарського суду Полтавської області від 18.05.2004 у справі № 12/95, наполягав на порушенні відповідачем прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном, стверджуючи, що Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" не є правонаступником Державного лізингового підприємства "Украгролізинг" у спірних правовідносинах.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.
У процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.02.2001 між Державним лізинговим підприємством "Украгролізинг" як орендодавцем та Громадською організацією "Луганське земляцтво" як орендарем був укладений договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 01-10, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нежитлове приміщення площею 105,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ-23, вул. Мечникова, 16-А на 10 поверсі (ах) адмінбудинку, що знаходиться на балансі ДЛП "Украгролізинг", вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою, 399 450,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення офісу.
Відповідно до п. 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Пунктом 3.1 договору було визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за перший місяць оренди лютий 2001 року 998,62 грн.
Відповідно до п. 3.2 договору орендна плата за кожний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
У п. 10.1 договору сторони погодили, що цей договір укладено строком на 24 роки, що діє з 01.02.2001 до 01.02.2025 включно.
01.02.2001 сторони підписали Акт передачі-приймання нежитлового приміщення за договором.
За актом приймання-передачі нерухомого майна від 09.12.2004 № 475 адміністративний будинок по вул. Мечнікова, 16а у м. Києві був переданий до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Украгролізинг".
Статутом компанії в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 951 назву змінено на державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг".
На нежитловий будинок (літ. А) по вул. Мечнікова, 16а у м. Києві зареєстровано право державної власності в особі Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (ідентифікаційний код - 30401456).
Також матеріали справи свідчать, що між ВАТ "НАК Украгролізинг" як орендодавцем та Міжнародною громадською організацію "Луганське земляцтво" як орендарем укладались додаткові угоди (договори), якими вносились зміни до договору від 01.02.2001 № 01-10 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 1 від 21.07.2008 про зміну реквізитів сторін: орендодавця на ВАТ "НАК "Украгролізинг", орендаря на МГО "Луганське земляцтво"; № 2/509 від 22.12.2008, № 2/14 від 10.02.2009, № 3/1126 від 10.12.2009, № 4/1330 від 01.02.2010, № 5 від 31.03.2010, № 6/933 від 23.11.2010, № 7/14 від 26.01.2011, № 8 від 23.12.2011, № 9 від 03.05.2012, в яких зазначались платіжні та поштові реквізити ДПАТ "НАК "Украгролізинг" як орендодавця та МГО "Луганське земляцтво" як орендаря; № 11 від 14.02.2013 про зменшення розміру загальної площі орендованих приміщень на 94,2 кв.м. до нежитлового приміщення, яке складається з кімнати № 1006а, площею 11,4 кв.м., з 15.02.2013 до 31.12.2013; №1/35/492 від 23.10.2014 про внесення змін до платіжних та поштових реквізитів, № 12 від 24.02.2014 про зменшення розміру загальної площі орендованих приміщень на 94,2 кв.м. до нежитлового приміщення, яке складається з кімнати № 1006а, площею 11,4 кв.м., з 01.02.2014 до 31.12.2014.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правонаступництва позивача у правовідносинах з відповідачем за спірним договором, відхиляючи як безпідставні доводи скаржника з посиланням на преюдиціальність обставин, встановлених рішенням господарського суду Полтавської області від 18.05.2004 у справі № 12/95, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 43 ГПК України, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а у ст. 35 ГПК України наведені лише підстави для звільнення від доказування.
Як правомірно зазначає позивач, на час укладення спірного договору абзац четвертий статті 5 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" визначав, що підприємства є орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо нерухомого майна, що є державною власністю.
У пункті 2.4 постанови від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" Пленум Вищого господарського суду України наголосив, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном, та органом Антимонопольного комітету України питання про передачу майна в оренду.
Передбачений ст. 9 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" порядок укладення договорів передбачав, що, якщо на укладення договору оренди потрібен дозвіл Фонду державного майна України, його регіонального відділення чи представництва, державне підприємство у п'ятиденний термін після отримання висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, органу Антимонопольного комітету України надсилає орендодавцям, зазначеним в абзаці другому статті 5 цього Закону, копії проекту договору та інших документів, висновки зазначених органів, розрахунок орендної плати. Фонд державного майна України, його регіональне відділення чи представництво протягом п'ятнадцяти днів після надходження матеріалів повідомляє державне підприємство про своє рішення (надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову).
Тобто позивач, як орендодавець, не міг не знати про відсутність дозволу органу, уповноваженого управляти державним майном, та про порушення порядку укладення договору оренди нерухомого майна.
Згідно із ст. 48 ЦК України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Стаття 59 ЦК УРСР передбачала, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.
За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.
Початок перебігу позовної давності за загальним правилом статті 76 ЦК УРСР або статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постановах від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14, від 08.06.2016 у справі № 3-512гс16 Верховний Суд України виклав правову позицію про те, що для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчиненння правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Таким чином, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності з посиланням на недоведеність відповідачем обізнаності позивача більш ніж три роки тому про те, що зі сторони Фонду державного майна України не надавалась згода на укладення оспорюваного договору. Місцевий господарський суд всупереч правовій позиції Верховного Суду України визнав достатньо обґрунтованими пояснення позивача про те, що він дізнався, що оспорюваний договір не було погоджено Фондом державного майна України, лише в липні 2015 року, готуючи позовну заяву про розірвання договору, а не в день укладення договору - 01 лютого 2001 року.
Про застосування наслідків спливу позовної давності відповідачем у даній справі було заявлено в суді першої інстанції згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України до винесення рішення судом.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 2.2 постанови від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Виходячи з того, що відповідно до ст. 1 ГПК України та статті 15 ЦК України у порядку господарського судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно порушує право орендодавця відсутність дозволу Фонду державного майна України, його регіонального відділення чи представництва, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.
Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, спірний договір виконувався обома сторонами і беручи до уваги зміни в законодавстві, схвалений в розумінні ст. 241 ЦК України належною особою - орендодавцем згідно із п. 3 ч. 1 ст. 287 ГК України та абз. 5 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в редакції Закону України від 21.04.2011 № 3269-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин".
При цьому, позивач не навів суду обставин, які б свідчили про наявність на час розгляду спору його порушеного права чи охоронюваного законом інтересу у зв'язку із укладенням ним спірного договору без дозволу Фонду державного майна України, його регіонального відділення чи представництва. Обмеження прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном укладеним з відповідачем договором оренди нерухомого майна не виходить за межі добровільно взятих на себе обов'язків та не суперечить вимогам чинного законодавства.
Стаття 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в редакції на час розгляду спору, визнає орендодавцями підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна. Аналогічна норма міститься у п. 3 ч. 1 ст. 287 ГК України.
Площа нерухомого майна, що перебуває в користуванні відповідача за спірним договором, не перевищує 200 квадратних метрів. Тобто, на час звернення Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" за судовим захистом договір в частині відсутності дозволу на його укладення не суперечить вимогам чинного законодавства, на що вказує не тільки відповідач, а й регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.
Оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав позивача спірним договором чи додатковими угодами (договорами) до нього, і на час розгляду спору договір в оспорюваній умові не суперечить вимогам чинного законодавства, то відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог, у зв'язку із чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а в позові слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 у справі № 910/27445/15 задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 у справі № 910/27445/15 скасувати.
Прийняти нове рішення.
У позові відмовити повністю.
3. Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на користь Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" 1339,80 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді Ю.Л. Власов
С.Р. Станік