36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
22.06.2016р. Справа №917/576/16
За позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго»
про стягнення 42154493 грн. 69 коп.
Суддя Тимошенко К.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: ОСОБА_2
Рішення приймається після перерв оголошених 15.06.2016р. до 22.06.2016р. та 22.06.2016р. до 15 год. 00 хв. 22.06.2016р.
Розглядається позов про стягнення 42154493 грн. 69 коп., в тому числі 31083723 грн. 30 коп. заборгованості за природний газ згідно договору купівлі-продажу природного газу №145-ТЕ-24 від 30.12.2014р., 5173168 грн. 88 коп. пені, 5552512 грн. 62 коп. інфляційних та 345088 грн. 89 коп. річних.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на несвоєчасне підписання позивачем актів приймання-передачі газу та відсутність заборгованості перед позивачем на час подання позову.
24.05.2016р. від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (т.1, а.с. 69-74). 14.06.2016р. від відповідача надійшло доповнення до клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (т. 2, а.с. 24-25), в яких відповідач просить зменшити розмір пені у випадку повного або часткового задоволення позову до однієї тисячі гривень, посилаючись на збитковість виробництва теплової енергії через невідповідність рівня тарифів фактичним витратам на її виробництво, незадовільний майновий стан підприємства, значну заборгованість за спожиті електричну і теплову енергію підприємств житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та населення, несвоєчасні розрахунки ДП “Енергоринок” з публічним акціонерним товариством “Полтаваобленерго” за електричну енергію.
Також, 24.05.2016р. від відповідача надійшло клопотання про застосування позовної давності (т. 1, а.с. 191-192), в яких відповідач просить застосувати позовну давність при стягненні на користь позивача пені у сумі 5173168 грн. 88 коп. посилаючись на те, що відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
В засіданні суду згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
Позивач просить стягнути з відповідача 31083723 грн. 30 коп. основного боргу, 5173168грн. 88 коп. пені, 5552512 грн. 62 коп. інфляційних та 345088 грн. 89 коп. річних за невиконання зобов'язання по оплаті вартості поставленого природного газу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав своєчасно зобов'язання по оплаті вартості поставленого йому природного газу по договору купівлі-продажу природного газу № 145-ТЕ-24 від 30.12.2014р.
Відповідач позов заперечує, стверджує, що вартість поставленого природного газу оплачена ним у повному обсязі, просить припинити провадженні у справі в частині стягнення основного боргу, застосувати позовну давність щодо вимоги про стягнення пені та зменшити розмір пені у випадку повного або часткового задоволення позову.
Дослідивши надані у справі докази, суд при вирішенні спору виходить з наступного:
Згідно наданої позивачем копії договору купівлі-продажу природного газу № 145-ТЕ-24 від 30.12.2014р. (далі - договір, копія договору - т. 1, а.с. 9-14) продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Позивач стверджує, що на виконання умов договору він поставив протягом січня-грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 172710778,24 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу (т. 1, а.с. 17-28), підписаними сторонами та засвідченими печатками обох сторін, і не заперечується відповідачем.
Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач у позові зазначає, що станом на 17.02.2016р. відповідачем було сплачено за поставлений газ 141627054 грн. 94 коп., тобто сума основного боргу відповідача складає 31083723 грн. 30 коп.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач позов заперечує, зокрема, посилається на те, що у відповідності до п. 3.4 договору, не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільчого (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість, а продавець не пізніше 8 числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільчому (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Відповідач вказує, що акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами і, що позивачем в порушення вимог п. 3.4 договору не було повернуто на адресу відповідача своєчасно примірники підписаних актів приймання-передачі газу, отже у відповідача були відсутні підстави здійснювати кінцевий розрахунок по спожитому газу відповідно до п. 6.1 договору.
Як зазначалось вище, відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Таким чином сторони у договорі визначили строк оплати виходячи не з дати підписання актів приймання-передачі газу, а в залежності від періоду (місяця) поставки газу. В договорі також відсутні умови щодо звільнення відповідача від оплати отриманого газу в разі неповернення йому актів чи щодо перенесення строку оплати до дати повернення актів.
ОСОБА_2 цього, за умовами договору акти приймання-передачі є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, але саме відповідач, як покупець, зобов'язується скласти та надати продавцеві акти приймання-передачі, в яких зазначити фактичні обсяги використаного природного газу. Враховуючи той факт, що саме відповідач є покупцем за договором, що саме відповідач складає акти приймання-передачі газу і що відповідач не оспорює належне виконання позивачем зобов'язань щодо поставки газу, непідписання актів приймання-передачі вже фактично поставленого позивачем і використаного відповідачем газу жодним чином не перешкоджало відповідачу провести розрахунок за обсяг природного газу, який ним не оспорюється. Отже, відповідач, який щомісячно самостійно визначає обсяг спожитого ним газу, мав оплатити визначені ним обсяги газу. За наявності розбіжностей щодо обсягів поставки газу, сторони не позбавлені права провести коригування та усунення розбіжностей. Виходячи з викладеного відсутність підписаного акту приймання-передачі не перешкоджало відповідачу оплатити отриманий ним газ у визначений договором строк.
Таким чином, посилання відповідача на неможливість проведення відповідачем платежів до отримання актів є необґрунтованим.
Такі висновки також відповідають правовим позиціям Вищого господарського суду України, викладеним у постановах від 31.03.2015р. у справі № 912/3439/14, від 13.11.2014р. у справі №924/943/14, від 11.07.2013р. у справі № 5021/1407/12, від 10.04.2014р. у справі № 5021/1407/12. Дані постанови оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Також відповідач у відзиві посилається на те, що позивач у своєму розрахунку вказує, що 03.04.2015р. відповідач здійснив оплату в сумі 8314228,81 грн., яку рознесено в платіж за лютий 2015р. в сумі 7981472,49 грн. та за березень 2015 року в сумі 332756,32 грн., тоді як за даними відповідача оплата в сумі 8314228,81 грн. відбулася 24.02.2015р. за зобов'язаннями січня 2015 року. На підтвердження вказаного відповідач надав копію листа № 12-83/2203 від 24.02.2015р. щодо зміни призначення платежу (т. 1, а.с. 142), в якому відповідач просить позивача кошти сплачені за платіжними дорученнями (перелік платіжних доручень вказано в листі) по договору № 1942/14-ТЕ-24 від 12.02.2014р. вважати оплатою по договору № 145-ТЕ-24 від 30.12.2014р.
Відповідач не обґрунтував обов'язок позивача зараховувати вказану вище оплату в розмірі 8314228,81грн. саме 24.02.2015р., зокрема враховуючи те, що лист щодо зміни призначення платежу позивачем було отримано лише 02.03.2016р., про що свідчить надана відповідачем копія повідомлення про вручення (т. 1, а.с. 144). Також відповідачем не обґрунтовано підстави зарахування вказаної суми саме за зобов'язаннями січня 2015 року, оскільки у листі щодо зміни призначення платежу йдеться тільки про зарахування оплати по договору № 145-ТЕ-24 від 30.12.2014р., за який саме місяць поставки газу слід зараховувати платежі відповідачем не вказано.
ОСОБА_2 цього, відповідач не обгрунтував обов'язок позивача щодо зміни призначення платежу за зверненням відповідача, строки розгляду такого звернення, тощо.
Враховуючи вище викладене, заперечення відповідача щодо дати зарахування позивачем оплати в сумі 8314228,81 грн. судом до уваги не приймаються як необґрунтовані.
Згідно наданих відповідачем копій платіжних доручень (т. 1, а.с. 157-188) до подання позивачем позову до суду (згідно поштового штемпелю на конверті (т. 1, а.с. 55) позовну заяву надіслано до суду 01.04.2016р.) відповідачем погашено заборгованість за поставлений йому природний газ на загальну суму 31005596 грн. 63 коп.
Після подання позивачем позову, але до порушення провадження у даній справі, яке відбулося 11.04.2016р., відповідач платіжним дорученням № 62820358 від 04.04.2016р. сплатив за природний газ 40356 грн. 49 коп. (копія платіжного доручення - т. 1, а.с. 189).
ОСОБА_2 цього, відповідачем надано копію заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог вх. № 3663 від 29.04.2016р., згідно якої зобов'язання відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу від 30.12.14 № 145-ТЕ-24 зараховано в сумі 37770 грн. 18 коп. (т. 1, а.с. 190).
Згідно ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Таким чином, основний борг за поставлений природний газ відповідачем погашено в повному обсязі (31005596 грн. 63 коп. + 40356 грн. 49 коп. + 37770 грн. 18 коп. = 31083723 грн. 30 коп.).
Згідно п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Виходячи з вищевикладеного, в частині стягнення основного боргу в сумі 37770,18 грн. провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. В решті вимоги про стягнення основного боргу позов задоволенню не підлягає.
Також позивач просить стягнути з відповідача 5173168 грн. 88 коп. пені.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем (відповідачем) пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю (позивачу), крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Отже, вимога про стягнення пені правомірна, але вимога про стягнення частини суми пені заявлена після спливу позовної давності.
Згідно Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256); до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258).
Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Згідно штампу пошти на поштовому конверті позовну заяву позивачем подано 01.04.2016р. (т. 1, а.с. 55).
Таким чином, вимога про стягнення пені за період до 01.04.2015р. заявлена після спливу позовної давності.
Згідно статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
24.05.2016р. від відповідача надійшло клопотання про застосування позовної давності при стягненні на користь позивача пені (т. 1, а.с. 191-192).
З врахуванням цього позов в частині стягнення пені в сумі 622 495 грн. 66 коп. нарахованої за період до 01.04.2015р. задоволенню не підлягає.
ОСОБА_2 цього, при нарахуванні пені позивачем не враховано те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
З врахуванням вище викладеного суд здійснив перерахунок суми пені та встановив, що стягненню підлягає пеня в сумі 4385778 грн. 69 коп. В іншій частині стягнення пені позов задоволенню не підлягає.
Як зазначалось вище, відповідач у клопотанні від 24.05.2016р. (т. 1, а.с. 69-74) просить зменшити розмір пені у випадку повного або часткового задоволення позову до однієї тисячі гривень, посилаючись на незадовільний майновий стан ПАТ "Полтаваобленерго", збитковість виробництва теплової енергії через невідповідність рівня тарифів фактичним витратам на її виробництво, скрутне фінансове становище підприємства, значну заборгованість за спожиті електричну і теплову енергію підприємств житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та населення, несвоєчасні розрахунки ДП “Енергоринок” з публічним акціонерним товариством “Полтаваобленерго” за електричну енергію.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Статтею 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вищий господарський суд України в п. 3.17.4. постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначив, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. ОСОБА_2 того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
Посилаючись на незадовільний майновий стан відповідача, відповідач не надав ні звіту про фінансові результати, ні балансу відповідача. Додані до заяви про зменшення розміру штрафних санкцій копії звітів про фінансові результати та використання кошторису витрат з ліцензованих видів діяльності за 12 місяців 2012 року, за 12 місяців 2013 року, за 12 місяців 2014 року, та копії інформації про здійснення розрахунків за спожиту електричну та теплову енергією за травень 2013 року, за червень 2013 року, за грудень 2013 року, за лютий 2014 року, за квітень 2015 року, за червень 2015 року, за листопад 2015 року не являються належними доказами майнового стану відповідача.
Також відповідачем надано копії актів звірки розрахунків з ДП "Енергоринок" за 2012-2015 роки та копії семи постанов про відкриття виконавчого провадження за період з 2003р. по 2013р. стягувачем за якими є відповідач.
Наявність боргу ДП "Енергоринок" не є винятковою обставиною.
Копії семи постанов про відкриття виконавчих проваджень за період з 2003 року по 2013 рік (т.1, а.с.101 - 112) без доказів стану цих виконавчих проваджень на даний час є доказом лише відкриття виконавчих проваджень та не свідчать про незадовільний майновий стан відповідача.
Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.
Згідно частини 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Виробниче становище відповідача не відноситься до виняткових випадків, а тому посилання відповідача на його виробниче становище не може бути підставою для зменшення пені.
Посилання відповідача на те, що позивач не скористався своїм правом на обмеження чи припинення постачання газу відповідачу, також не є підставою для зменшення пені.
Відповідач не обґрунтував, що зазначені ним у клопотанні обставини є винятковими випадками, зокрема, з врахуванням економічної ситуації в Україні. Матеріалами справи наявність виняткових випадків не підтверджена.
Виходячи з викладеного клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій необґрунтоване і задоволенню не підлягає.
(По даному питанню судом врахована практика Вищого господарського суду України, зокрема, постанови Вищого господарського суду України від 15.08.2013р. у справі №921/186/13-г, від 25.07.2013р. у справі № 904/1610/13-г, від 06.06.2013р. у справі №5023/4891/12, від 25.04.2013р. у справі №5023/5210/12, від 11.04.2013р. у справі №5023/5038/12, від 14.03.2013р. у справі №5010/1076/2012-2/56, від 13.12.2012р. у справі №10/5026/1270/2012).
Також позивач у позові просить стягнути з відповідача 345 088 грн. 89 коп. річних
Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем правомірно нараховано 3 % річних від простроченої суми в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, але при нарахуванні річних позивачем не враховано те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення річних, в зв'язку з цим сума річних позивачем завищена.
Суд здійснив перерахунок суми річних та встановив, що стягненню підлягають річні в сумі 332813 грн. 04 коп. В іншій частині стягнення річних позов задоволенню не підлягає.
ОСОБА_2 цього, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 5552512 грн. 62 коп. інфляційних.
Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.
Чинним законодавством не передбачено можливість нарахування інфляційних за повний календарний місяць в разі існування простроченого зобов'язання менше одного календарного місяця.
Згідно п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як зазначалось вище, відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Тобто прострочення виконання зобов'язання щодо оплати газу поставленого відповідачу в січні 2015 року розпочинається з 15 лютого 2015 року. Вартість газу поставленого за січень 2015 року була повністю оплачена відповідачем до 18.03.2015 року, тобто і в лютому і в березні 2015 року заборгованість за зобов'язаннями січня 2015 року існувала менше місяця, а отже підстави для нарахування інфляційних за лютий та березень 2015 року відсутні.
Таким чином, із врахуванням вище викладеного, позивач безпідставно нарахував інфляційні на суму основного боргу за зобов'язаннями січня 2015 року за період з лютого по березень 2015 року в сумі 1588071,88 грн. і позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Так само безпідставно позивач нарахував інфляційні на суму основного боргу за зобов'язаннями лютого 2015 року за період з березня по квітень 2015 року в сумі 1761712,22 грн. за зобов'язаннями березня 2015 року - за квітень 2015 року - в сумі 835636 грн. 08 коп.; за зобов'язаннями липня 2015 року за період з серпня по вересень 2015 року в розмірі 12178,63 грн.; за зобов'язаннями серпня 2015 року за період з вересня по жовтень 2015 року в розмірі 41149,57 грн.; за зобов'язаннями жовтня 2015 року за період з листопада по грудень 2015 року в розмірі 394667,99 грн.; за зобов'язаннями грудня 2015 року за січень 2016 року в розмірі 316613,24 грн. - отже позов в цій частині стягнення інфляційних задоволенню не підлягає.
З тих же підстав інфляційні за зобов'язаннями квітня 2015 року, підлягають стягненню за червень 2015 року на суму основного боргу 1780739,59 грн., яка існувала на останній день червня 2016 року та протягом вказаного календарного місяця, в розмірі 7122,96 грн.; інфляційні за зобов'язаннями листопада 2015 року підлягають стягненню за січень 2016 року на суму основного боргу 11021008,02 грн., яка існувала протягом повного календарного місяця - січня 2016 року - в розмірі 99189,07 грн.
Таким чином, стягненню підлягають інфляційні в сумі 106312 грн. 03 коп., в іншій частині стягнення інфляційних позов задоволенню не підлягає.
(Судом в цій частині врахована практика Вищого господарського суду України, зокрема постанова від 10.07.2013р. по справі № 5002-33/4081-2012, та практика Харківського апеляційного господарського суду, зокрема постанова від 20.01.2016р. по справі № 917/1933/15).
16.06.2016р. до господарського суду Полтавської області надійшла заява відповідача від 16.06.2016р. про розстрочення виконання рішення суду у справі № 917/576/16 рівними частинами на 12 місяців у випадку повного або часткового задоволення позовних вимог (т. 2, а.с. 57-62).
В обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення відповідач посилається на своє скрутне фінансове становище, на виробниче становище відповідача (значне соціальне значення відповідача для забезпечення життєвих умов населення та функціонування підприємств і організацій Полтавської області) та на те, що позивачем всупереч умовам договору № 145-ТЕ-24 свідомо не здійснено обмеження чи припинення передачі газу відповідачу до повного погашення заборгованості.
Позивач заперечує надання відповідачу розстрочки виконання рішення посилаючись на те, що відповідачем не подано жодних доказів відсутності грошових коштів на рахунку, на те, що збитковість власної господарської діяльності та витрати, які має нести відповідач не можуть бути оцінені як підстави для надання розстрочки, та на те, що відповідачем не надано жодних пояснень щодо обґрунтованості заявленого 12-місячного строку надання розстрочки.
Згідно статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Виходячи з ч. 3 ст. 84 ГПК України питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду може бути вирішено і при прийнятті рішення.
Згідно ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо .
Стаття 42 Господарського кодексу України визначає господарську діяльність як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Посилаючись на свій скрутний фінансовий стан відповідач не надав ні звіту про фінансові результати, ні балансу відповідача. Додані до заяви про зменшення розміру штрафних санкцій копії звітів про фінансові результати та використання кошторису витрат з ліцензованих видів діяльності за 12 місяців 2012 року, за 12 місяців 2013 року, за 12 місяців 2014 року, та копії інформації про здійснення розрахунків за спожиту електричну та теплову енергією за травень 2013 року, за червень 2013 року, за грудень 2013 року, за лютий 2014 року, за квітень 2015 року, за червень 2015 року, за листопад 2015 року на які відповідач посилається у заяві про розстрочку виконання рішення суду, не є належними доказами фінансового стану відповідача.
Посилання заявника на значне соціальне значення відповідача для забезпечення життєвих умов населення та функціонування підприємств і організацій Полтавської області, і на те, що стягнення пені у повному обсязі зробить неможливим здійснення ремонту чи реконструкції Кременчуцької ТЕЦ не може бути враховане, оскільки зазначені обставини не є обставинами, що ускладнюють виконання рішення чи роблять його неможливим.
Посилання заявника (відповідача) на те, що позивач не скористався своїм правом на зменшення чи припинення передачі газу відповідачу також не може бути враховане, оскільки зазначені обставини не є обставинами, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його неможливим.
ОСОБА_2 того, підстави віднесення зазначених у заяві про розстрочку виконання рішення обставин до виняткових випадків заявник не обґрунтував.
Таким чином, відповідач не надав належних доказів в обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення суду та доказів наявності виняткового випадку, в зв'язку з чим заява про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає, як необґрунтована.
На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 43, 49, 80 (1-1), 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (36022, м.Полтава, вул.Старий Поділ, 5, код ЄДРПОУ 00131819) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 4 385 778 грн. 69 коп. пені, 332 813 грн. 04 коп. річних, 106 312 грн. 03коп. інфляційних, 72 940 грн. 11 коп. судового збору.
3. Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 37 770 грн. 18 коп.
4. В решті позову відмовити.
5. В розстрочці виконання рішення суду відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя К.В. Тимошенко
Повне рішення складено 29.06.2016р.