"21" червня 2016 р.
Справа № 916/1189/16
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОРІ-ФРУКТ"
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОДУКТ"
про стягнення 43 387,75 грн.
Суддя Цісельський О.В.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОРІ-ФРУКТ", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОДУКТ" 43 387,75 грн., де 33 474,76 грн. - основний борг, 3 951,60 грн. - пеня, 274,00 грн. - 3% річних, 309,39 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2016р. позовну заяву (вх.№1271/16) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/1189/16 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Представник позивача в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, повернуте на адресу з відміткою про вручення.
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, відзив на позов та витребувані документи суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, суд встановив:
13 січня 2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ГЛОРІ-ФРУКТ" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОДУКТ" (Покупець) було укладено договір поставки товарів №1, згідно умов п.1.1. якого, Постачальник зобов'язується за заявками (замовленню) Покупця в строки, обумовлені Договором, поставляти та передавати у власність Покупця товари - продукти харчування (далі - Товар), а Покупець зобов'язається приймати цей Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього Договору.
Відповідно до п.3.2. Договору оплата товару проводиться шляхом перерахування коштів покупцем на рахунок Постачальника з відстрочкою платежу 21 (двадцять один) календарний день.
Пунктом 6.2. Договору встановлено, що при порушенні Покупцем строків оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу.
У відповідності до п.8.1. Договору, цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє на протязі одного року (з дати, зазначеної у верхньому правому куті на першій сторінці Договору).
На виконання умов вищенаведеного договору поставки, позивачем було здійснено поставку товару 15.01.2016р. та 03.02.2016р. на загальну суму 53 474,76 грн., що підтверджується видатковими накладеними №РН-0000004 від 15.01.2016р. на суму 47 198,40 грн. та №РН-000008 від 03.02.2016р., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, проте відповідачем вартість отриманого товару була оплачена частково на суму 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1575 від 02.03.2016р. на суму 20 000,00 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в суму 33 474,76 грн.
Крім того, позивачем до матеріалів справи подано акт звірки взаєморозрахунків від 18.02.2016р., підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, який свідчить про визнання відповідачем суми заборгованості, станом на 18.02.2016р.
З підстав існування заборгованості, позивач звернувся до відповідача з претензією від 21.03.2016р., відповідно до якої вимагав сплатити суму заборгованості, яка відповідачем залишена без відповіді.
Неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №1 в частині оплати отриманого товару і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар,визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Приписами ст.663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Умовами ст.665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст.656 Цивільного Кодексу України).
Як вбачається з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів чинного законодавства України зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару виконані частково на суму 20 000,00 грн., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 33 474,76 грн., у зв'язку з чим стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОДУКТ" на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 33 474,76 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3 951,60 грн. - пені, 274,00 грн. - 3% річних, 309,39 грн. - інфляційних втрат.
Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:
У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором поставки.
Перевіривши розрахунок позивача трьох відсотків річних судом встановлено, що він здійснений із помилками, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано 3% річних наступним чином:
Сума боргу (грн.)
Період прострочки
Кількість днів прострочки
Розмір процентів річних
Загальна сума процентів
47198.40
06.02.2016 - 24.02.2016
19
3 %
73.71
53474.76
25.02.2016 - 01.03.2016
6
3 %
26.37
33474.76
02.03.2016 - 04.05.2016
64
3 %
176.09
Отже загальна сума 3% річних за самостійним розрахунком суду складає 276,17 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем суму 3% річних заявлено в меншому розмірі в сумі 274,00 грн., судом підлягають стягненню 3% річних з відповідача в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 274,00 грн.
Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
З огляду на встановлений судом факт порушення грошового зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення (пені).
Судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок пені, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано пеню, наступним чином:
Сума боргу (грн.)
Період прострочки
Кількість днів прострочки
Розмір облікової ставки НБУ
Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день
Сума пені за період прострочки
47198.40
06.02.2016 - 24.02.2016
19
22.0000 %
0.120 %*
1078.08
53474.76
25.02.2016 - 01.03.2016
6
22.0000 %
0.120 %*
385.72
33474.76
02.03.2016 - 03.03.2016
2
22.0000 %
0.120 %*
80.49
33474.76
04.03.2016 - 21.04.2016
49
22.0000 %
0.120 %*
1971.90
33474.76
22.04.2016 - 04.05.2016
13
19.0000 %
0.104 %*
451.82
Отже загальна сума пені за розрахунком суду складає 3 968,01 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем суму пені заявлено в меншому розмірі в сумі 3 951,60 грн., судом підлягає стягненню пеня з відповідача в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 3 951,60 грн.
Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне:
Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. №265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013р. №14).
Отже, з урахуванням того, що прострочення сплати суми основного боргу за Договором поставки №1 відбулося з врахування часткової оплати відповідачем в такі періоди з 06.02.2016р. по 24.02.2016р., з 25.02.2016р. по 01.03.2016р., з 02.03.2016р. по 04.05.2016р.
У відповідності до приписів чинного Законодавства України в періоди менші, ніж місяць, інфляційні втрати не нараховуються.
Отже, на періоди з 06.02.2016р. по 24.02.2016р., з 25.02.2016р. по 01.03.2016р. інфляційні втрати не нараховуються, у зв'язку з чим сума інфляційних втрат позивача за розрахунком суду складає:
Період заборгованості
Сума боргу (грн.)
Сукупний індекс інфляції за період
Інфляційне збільшення суми боргу
Сума боргу с врахуванням індексу інфляції
02.03.2016 - 04.05.2016
33474.76
1.045
1518.08
34992.84
Таким чном, загальна сума інфляційних втрат позивача за самостійним розрахунком суду складає 1 518,08 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем суму інфляційні втрати заявлено в меншому розмірі в сумі 309,39 грн., судом підлягає стягненню інфляційні втрати позивача з відповідача в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 309,39 грн.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378,00 грн.
Щодо заявлених до стягнення з відповідача витрат на оплату послуг представника в сумі 4 000,00 грн., суд зазначає наступне:
Згідно ч.1 ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 р. роз'яснено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.
Приймаючи до уваги те, що представник позивача в судові засідання жодного разу не з'явився, а також те, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат на оплату послуг представника в сумі 4 000,00 грн., правові підстави для покладення на відповідача послуг витрати на оплату послуг представника в сумі 4 000,00 грн. відсутні.
Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАПРОДУКТ" (65028, м. Одеса, вул. Болгарська, буд. 55, код ЄДРЮОФОПГФ 39234533) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОРІ-ФРУКТ" (65007, м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 7/9, офіс 2, код ЄДРЮОФОПГФ 38017754) основний борг в сумі 33 474 (тридцять три тисячі чотириста сімдесят чотири) грн. 76 коп., пеню в сумі 3 951 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят одна) грн. 60 коп., 3% річних в сумі 274 (двісті сімдесят чотири) грн. 00 коп., інфляційні втрати в сумі 309 (триста дев'ять) грн. 39 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України
Повний текст рішення складено 29 червня 2016 р.
Суддя О.В. Цісельський