ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.06.2016Справа №910/9349/16
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
простягнення 9 644 грн 96 коп.
Представники:
від позивача: Черних Я. С. - представник за довіреністю
від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю
23.05.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з вимогами до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5443/62 від 20.05.2013 у розмірі 9 644 грн 96 коп., в тому числі 8 991 грн 12 коп. орендної плати та 653 грн 84 коп. пені.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5443/62 від 20.05.2013 не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів за період з січня по лютий 2016 року, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 8 991 грн 12 коп. Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором позивачем нараховано 653 грн 84 коп. пені.
23.05.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 порушено провадження у справі № 910/9349/16, розгляд справи призначений на 30.06.2016, а також відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі.
23.06.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду
У судове засідання 30.06.2016 з'явились представники сторін та надали усні пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.
У судовому засіданні 30.06.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд
20.05.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець за договором) та Фізичною особи-підприємця ОСОБА_1 (орендар за договором) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5443/62, відповідно до яких орендодавець передає, а орендар приймає в платне користування державне нерухоме майно загальною площею 129,80 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, яке перебуває на балансі Казеного підприємства "Радіовимірювач", вартість якого становить за експертною оцінкою станом 31.12.2009 462 172,00 грн.
Строк дії договору оренди сторони визначили у пункті 10.1. договору, а саме - договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.05.2010 до 20.04.2013 включно.
Згідно з пунктом 10.4. договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
Майно передається в оренду з метою розміщення виробництва хліба та хлібобулочних виробів (пункт 1.2. договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передачі майна.
Згідно з пунктом 3.1 договору оренди в редакції договору № 5443/62-2 від 03.04.2014 про внесення змін, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - січень 2014 року - 8 390,50 грн.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3 договору оренди).
У відповідності до пункту 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 3.10 договору сторони погодили, що у разі розірвання за згодою сторін договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та орендодавцю.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк
Згідно з нормами частин 1, 3, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України та статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк
У відповідності до статті 651 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частина 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлює для орендаря обов'язок за користування об'єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно акту приймання-передавання орендованого майна за адресою: АДРЕСА_2 від 29.02.2016, підписаного між Державним підприємством "Радіовимірювач" (орендодавець) та Фізичною особи-підприємця ОСОБА_1 (орендар), орендар повернув, а орендодавець прийняв із користування нерухоме майно - загальною площею 129,80 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває на балансі Державного підприємства "Радіовимірювач"
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної сплати орендних платежів за період з січня та лютий 2016 року, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від № 5443/62 від 20.05.2013 у розмірі 8 991 грн 12 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати орендних платежів на суму 8 991 грн 12 коп.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати орендних на загальну суму 8 991 грн 12 коп. вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 991 грн 12 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.05.2013 № 5443/62, позивачем нараховано відповідачу 653 грн 84 коп. пені.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом враховані рекомендації, викладену у пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо того, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до пункту 3.7. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягав індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 3.7 договору.
Пунктом 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є неправильним, оскільки в порушення норм статті 232 Господарського кодексу України позивачем неправильно визначено день початку періоду нарахування пені за кожним з прострочених платежів.
Суд наводить власний розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідно норм статті частини 6 статті 232 Господарського кодексу України в межах визначеного позивачем періоду часу та з урахуванням часткових оплат:
Місяць нарахування/Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
січень 2016 4495.5611.02.2016 - 03.03.20162222.0000 %0.120 %*118.90
4495.5604.03.2016 - 21.04.20164922.0000 %0.120 %*264.82
4495.5622.04.2016 - 25.04.2016419.0000 %0.104 %*18.67
лютий 2016 4495.5611.03.2016 - 21.04.20164222.0000 %0.120 %*226.99
4495.5622.04.2016 - 25.04.2016419.0000 %0.104 %*18.67
Всього:648.05
З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 648 грн 05 коп. за розрахунком суду.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015, № 928-VIII, з 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 378 грн 00 коп.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотків ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в 1 розмірі мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.
Враховуючи викладене, при зверненні з позовом до суду про стягнення 9 664 грн 96 коп., позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1 378 грн 00 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі.
Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" стосовно того, що у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.
З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що позивачу було відстрочено сплату судового збору та рішення прийнято на користь позивача, а також те, що позивачем до ухвалення судового рішення у даній справі не було сплачено судовий збір, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, шляхом стягнення суми судового збору у розмірі 1 377 грн 17 коп. безпосередньо у дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 50-Г, ідентифікаційний код 19030825) заборгованість у розмірі 8 991 (вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто одна) грн 12 коп. та пеню у розмірі 648 (шістсот сорок вісім) грн 05 коп.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 1 377 (одна тисяча триста сімдесят сім) грн 17 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 01.07.2016
Суддя Н.Б. Плотницька