ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.05.2016Справа №910/6218/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
гр. ОСОБА_1
про стягнення 25 000,00 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: Черепуха А.В. довіреність №30-2/44595 від 01.10.2015р., представник;
Від відповідача : Медвідь О.І., довіреність №850/18 від 19.03.2016р., представник;
Від третьої особи: не з'явився;
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" про стягнення 25000,00 грн. страхової виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем обов'язку з виплати страхового відшкодування в сумі 25000,00 грн. за Договором добровільного комплексного страхування майна, відповідальності та від нещасного випадку № 3693868/АКН від 28.07.14 р., укладеного між відповідачем - ПАТ «СК «АХА Страхування» та гр. ОСОБА_4, спадкоємцем після загибелі якого є гр. ОСОБА_1, право вимоги за яким відступлено останньою на користь ПАТ "УкрСиббанк" (позивач у справі) за договором відступлення права вимоги від 04.08.15 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/6218/16 та призначено до розгляду на 27.04.2016. Також цією ухвалою за ініціативою суду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено гр. ОСОБА_1.
Ухвалою суду від 27.04.16 р. розгляд справи відкладався на 18.05.16 р.
У судові засідання 27.04.16 р. та 18.05.16 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 27.04.16 р. третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103038088444.
Копія ухвали суду від 27.04.2016р., яка направлялась третій особі на адресу, повідомлену позивачем, а саме: АДРЕСА_2, на час проведення судового засідання 18.05.16 р. на адресу Господарського суду міста Києва не повернулась.
Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103038512645, в якому зазначено, що станом на 18.05.2016 поштове відправлення надійшло до відділення зв'язку «Козача Лопань» 14.05.2016 та адресату не вручено.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження третьої особи позивачу невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що третя особа повідомлена про час і місце розгляду справи судом.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.04.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли наступні документи:
- заява про долучення документів до матеріалів справи № 344/30-6 від 25.04.2016, яка судом задоволена, документи долучені судом до матеріалів справи;
- клопотання про витребування доказів № 343/30-6 від 25.04.2016, в якому позивач просить витребувати копію висновку експерта Танатологічного відділення № 4 Бюро судової-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я м. Москви № 241 від 19.02.2015, а також звернутись до компетентного органу Російської Федерації з судовим дорученням про витребування висновку експерта Танатологічного відділення №4 Бюро судової-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я м. Москви № 241 від 19.02.2015 відповідно до чинного законодавства. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.
До початку судового засідання 27.04.16 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів б/н б/д, в якому останній просить витребувати у ПАТ "УкрСиббанк" документи, що необхідні для підтвердження права вимоги на одержання страхової виплати, а саме: свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріальною конторою, та Акт про нещасний випадок (за формою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України) або документ компетентних органів, який підтверджує факт і обставини нещасного випадку. Клопотання судом долучено судом до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 18.05.16 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись при цьому на ненадання позивачем всіх необхідних документів для отримання страхового відшкодування за Договором добровільного комплексного страхування майна, відповідальності та від нещасного випадку № 3693868/АКН від 28.07.14 р., внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості кваліфікації заявленої події як страхового випадку та відповідно прийняття рішення щодо виплати або відмови у страховій виплаті. Окрім того, відповідач зазначає про порушення позивачем умов Договору страхування щодо своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку, що, в свою чергу, також є підставою для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування. Відзив долучений судом до матеріалів справи.
До початку судового засідання 18.05.16 р. від представника позивача через відділ діловодства Господарського суду м. Києва надійшла заява № 30-4/300 від 13.05.16 р, в якій позивач просить суд витребувати докази, а саме висновок експерта № 241 від 19.02.15 р. танатологічного відділеня № 4 Бюро судової медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я м. Москви. Заява долучена судом до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 18.05.16 р. сторонами суду не надано.
Документи, витребувані ухвалами суду від 07.04.2016 та 27.04.2016, третьою особою суду не надані.
Заяв та клопотань процесуального характеру від третьої особи на час проведення судового засідання 18.05.16 р. до суду не надходило.
Відповідно до пункту 2.3. постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно пункту 3.9.2. постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка третьої особи в судові засідання обов'язковою не визнавалась, третя особа не скористалась належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останньою не надано суду будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги, що представники позивача та відповідача проти розгляду справи без участі третьої особи не заперечували суд здійснював розгляд справи за відсутності третьої особи, виключно за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи клопотання представника відповідача б/н від 27.04.2016 щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.
В судовому засіданні 18.05.16р. уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.
Уповноважений представник відповідача в судовому засіданні 18.05.16 р. проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, між громадянином України ОСОБА_4 (позичальник за договором) та Публічним акціонерним товарисвтмо «УкрСиббанк» (позивач у справі, банк за договором) 02 серпня 2007 р. укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11192160000 (далі- Кредитний договір), за умовами п. 1.1. якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти (Кредит) в іноземній валюті у доларах США в сумі 18000,00 дол. 00 центів, що дорівнює еквіваленту 90900,00 грн. за курсом НБУ на дату укладення договору, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених в цьому Договорі. Сторони домовились, що банк надає позичальнику кредит у вигляді одного траншу в розмірі суми кредиту, зазначеному в цьому пункті договору.
Розділами 2 - 6 Договору сторони узгодили умови забезпечення кредиту, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, порядок зміни процентної ставки, порядок дострокового повернення кредиту банку за вимогою банку тощо.
Вказаний Договір підписаний позичальником та представником банку та скріплений печаткою останнього.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.
Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Надання кредиту здійснюється у термін 02 серпня 2007 р. (п.п. 1.2.1 п. 1.2 Договору).
Позичальник має право отримати кредитні кошти у вигляді одного або декількох траншів, загальна сума яких не повинна перевищувати розміру кредиту, зазначеного в цьому пункті, для чого позичальник подає до банку письмову заяву, в якій зазначає бажану суму траншу (в межах загальної суми кредиту) та бажану дату його отримання. Така заява є підставою для видачі банком траншу позичальнику п. 1.1. Кредитного договору).
Як свідчать матеріали справи, позивачем на виконання вимог чинного законодавства та умов Кредитного договору було надано гр. ОСОБА_4 кредитні кошти в сумі 18000,00 дол. США, що в еквіваленті становить 90900,00 грн., та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по особовому рахунку позичальника.
При цьому доказів наявності заперечень щодо факту отримання та розміру наданих позивачем кредитних коштів сторонами, зокрема, третьою особою не надано.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем банківських послуг відсутні.
Доказів пред'явлення позичальником претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання банківських послуг до суду сторонами не надано, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору з боку позичальника матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За умовами п. 1.2.2. Кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до договору, але в будь - якому випадку не пізніше 02 серпня 2028 року, якщо тільки не застосовується інший термін поверення кредиту відповідно до умов цього договору та/або умов відповідної угоди сторін.
Суд зазначає, що за приписами ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, зокрема така, що випливає з договору кредиту.
Як визначено сторонами в п. 2.1 Кредитного договору виконання зобов'язань позичальника за цим договором забезпечується заставою нерухомості, а саме однокімнатної квартири загальною площею 32,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_4
Окрім того, обов'язковою умовою за цим договором (п. 3.5.4 Договору) є страхування позичальником за власний рахунок предмету застави на користь банку у рекомендованій останнім страховій компанії не менше ніж на один календарний рік.
Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пунктів 2, 11, 15 частини 4 наведеної статті одними із видів добровільного страхування є страхування від нещасних випадків, страхування майна та відповідальності пред третіми особами відповідно.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 липня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «АХА Страхування» (страховик за договором, відповідач у справі) та гр. ОСОБА_4 (страхувальник за договором) укладено договір № 3693868/АКН добровільного комплексного страхування майна, відповідальності та від нещасного випадку громадян (далі - Договір страхування).
В преамбулі вказаного договору сторони погодили, що даний договір укладається відповідно до «Правил №007 добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ», «Правил № 002 добровільного страхування майна» (іншого, ніж передбачено п.п. 5-9 статті 6 Закону України «Про страхування»), в т.ч. Додатку № 2 «Особливі умови добровільного страхування майна громадян» з усіма змінами та доповненнями до них. «Правил №005 добровільного страхування відповідальності перед третіми особами (крім цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника), «Правил №004 добровільного страхування від нещасних випадків».
Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону та пов'язані з:
- володінням, користуванням, розпорядженням застрахованим майном, вказаним у п. 5.11.11 Договору страхування;
- відшкодування страхувальником заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю та та/або майну третіх осіб внаслідок володіння (користування або розпорядження) страхувальником (вигодонабувачем) застрахованим майном;
- життям, здоров'ям та працездатністю застрахованої особи. (п. 4 Договору страхування).
Договір страхування набуває чинності з 00 год. 00 хв. 01.08.2014р., але не раніше дня, наступного за днем сплати страхувальником страхового платежу (першого платежу) у повному обсязі на рахунок АТ «Укрсиббанк» та діє до 24-00 год 31.07.2015р.(п. 10 Договору страхування).
Так, як встановлено судом за матеріалами справи, страховий платіж по договору був здійснений ОСОБА_4 28 липня 2014 р. у сумі 741,34 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією квитанції №801611000525061406538848.
За умовами п. 11 Договору територія страхування по страхуванню від нещасного випадку - увесь світ.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Страховим ризиком за умовами п. 13 Договору страхування є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
При цьому одним із страхових ризиків визначено, зокрема, нещасний випадок.
Згідно п.п. 5.1.3 Договору страхування загальна страхова сума за секцією 3 на одну застраховану особу становить 25 000,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 сталася смерть гр. ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого Ізмайловським відділом РАГС Управління РАГС м. Москви.
З наявної у матеріалах справи фотокопії висновку експерта №241 від 19.02.2015р. Танатологічного відділення №4 Бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я міста Москва смерть ОСОБА_4 «наступила от сочетанной травмы тела, сопровождавшейся открытой проникающей черепно-мозговой травмой, переломами костей скелета, разрывами аорты и внутренних органов. Характер, локализация и взаимное расположение повреждений позволяют считать, что они могли образоваться при падении с большой высоты при падении из здания».
Нещасним випадком є короткочасна подія або раптовий вплив на застраховану особу різноманітних небезпечних зовнішніх факторів, характер, час і місце дії яких можуть бути однозначно визначені та які відбулись проти волі застрахованої особи, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю застрахованої особи або настала її смерть (п.п. 14.7 Договору).
До нещасного випадку за цим договором відносять: стихійне явище, вибух, опік, обмороження, утоплення, дія електричного струму, сонячний удар, напад зловмисників або тварин, а також падіння самої застрахованої особи (п. 14.8 Договору страхування).
При страхуванні від нещасного випадку на умовах цього договору страховими ризиками визнаються події, на випадок яких проводиться страхування, які мають ознаки ймовірності та випадковості настання та призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності І або ІІ групи; смерті застрахованої особи. (п. 14.9 Договору страхування).
При цьому, застрахованою особою визначена фізична особа, про страхування якої укладено договір страхування, яка може набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. У випадку, коли страхувальник - фізична особа уклав договір про страхування власного життя, здоров'я та працездатності, він одночасно є і застрахованою особою (п. 13 Договору страхування).
Як свідчать матеріали справи, 03.07.2015р. до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кривошеїної І.М. звернулась мати померлого страхувальника/позичальника гр. ОСОБА_1 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у справі) із заявою б/н від 03.07.15 р. про прийняття спадщини за її померлим сином ОСОБА_4 Вказана заява зареєстрована у реєстрі за № 1172.
У відповідь на вказану заяву, листом № 01-16/1524 від 17.08.15р. нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1, що по смерті гр. ОСОБА_4 заведено спадкову справу №1114/2015р. 24.07.2015 по книзі обліку і реєстрації спадкових справ за №655.
Також у матеріалах справи наявний лист від 31.07.2015р. №01-16/1417 Другої Харківської нотаріальної контори на ім'я гр. ОСОБА_7 про те, що заяву останньої про відмову від прийняття спадщини у спадковій справі №114/2015 зареєстровано за №722, а також заява гр. ОСОБА_8 про відмову від спадщини за померлим ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, що зареєстрована у реєстрі за №1174.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та третьою особою не заперечувалось, станом на момент смерті позичальника - гр. ОСОБА_4 заборгованість останнього перед банком за Кредитним договором складала 11 192,91 дол. США.
Судом встановлено, що 04 серпня 2015 року між гр. ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено Договір відступлення права вимоги, за умовами якого гр. ОСОБА_1 безоплатно відступає, а ПАТ «Укрсиббанк» приймає право вимоги вигодонабувача до Акціонерного товариства «СК «АХА Страхування» за Договором добровільного комплексного страхування майна, відповідальності та від нещасного випадку №3693868/АКН від 28.07.2014р., розмірі 25 000,00 грн.з правом нарахування пені, індексу інфляції, трьох відсотків річних від суми невиконаного зобов'язання на умовах, передбачених договором страхування та чинного законодавства (далі - Договір відступлення).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.4.1 Договору відступлення).
Вказаний договір підписаний третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та представником позивача і засвідчений печаткою останнього.
Суд зазначає, що за змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право вимоги за Договором відступлення визначене як право грошової вимоги вигодонабувача до боржника - ПАТ «СК «АХА Страхування» за Договором добровільного комплексного страхування майна, відповідальності та від нещасного випадку №3693868/АКН від 28.07.2014р. по страхуванню від нещасного випадку застрахованої особи.
Грошова вимога згідно Договру відступлення - сума, в межах якої боржник несе зобов'язання перед страхуальником (вигодонабувачем) за застрахованим об'єктом по страховому випадку - страхування від нещасного випадку застрахованої особи і підтверджена документацією, в т.ч. сплата штрафних санкцій, компенсацій, інфляційних застережень згідно Договру страхування та чинного законодавства України та підлягає зарахуванню ПАТ «УкрСиббанк» в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором.
Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення права вимоги вважається відступленим гр. ОСОБА_1 та прийнятим ПАТ «УкрСиббанк» з моменту передачі документації згідно Додатку № 1 до даного договору.
Зокрема, в матеріалах справи наявна копія підписаного сторонами у відповідності до умов вказаного пункту Договору відступлення акту приймання - передачі Права вимоги та документації від 04.08.15 р., згідно якого гр. ОСОБА_1 передано, а ПАТ «Укрсиббанк» прийнято документацію згідно переліку, наведеного у п. 1.1. договору. Крім того, згідно з п. 1.2 договору, ОСОБА_1 передано, а ПАТ «Укрсиббанк» прийнято право вимоги за договором відступлення права вимоги від 04.08.2015р.
04.08.2015р. позивач звернувся до відповідача із заявою №753/30-7 про здійснення страхової виплати за договором страхування від нещасних випадків № 3693868/АКН за страховим випадком - смерть страхувальника, дата настання страхового випадку 25.01.2015, та надав документи відповідно до п. 17.3 договору страхування, а саме: ксерокопію договору страхування, квитанції про сплату страхового платежу, свідоцтва про смерть ОСОБА_4, свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ «УкрСиббанк», фотокопію висновку експерта про обставини та причини смерті ОСОБА_4 (висновок експерта № 241 від 19.02.15 р.).
Окрім того, 26.08.2015р. позивач направив на адресу відповідача повідомлення щодо напрямку виплат страхового відшкодування, а саме повідомлення №30-7/840 про відступлення права вимоги на користь АТ «Укрсиббанк» за договором страхування №3693868/АКН від 28.07.2014 з додаванням доказів про відступленя права вимоги.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні відповідачем не було задоволено заяву позивача про здійснення страхової виплати за Договором страхування на користь ПАТ «УкрСиббанк».
Натомість після розгляду поданої позивачем заяви на отримання страхової виплати та документів доданих до неї, відповідач керуючись ст. 25 Закону України «Про страхування» та п. 19.3.4. Договору страхування повідомив позивача листом №10710/18цв від 22.12.2015р. про те, що всі необхідні документи позивачем до ПАТ «СК «АХА Страхування» надані не були, що, наразі, позбавляє страховика можливості прийняти рішення щодо кваліфікації заявленої події та, відповідно, унеможливлює здійснення страхової виплати. У зв'язку з наведеним, страхувальник попросив АТ «Укрсиббанк» надати документи, перелічені п. 17.3 договору.
В свою чергу, вважаючи безпідставною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача про сплату страхової виплати ПАТ «Укрсиббанк» за договором відступлення права вимоги, позивач, посилаючись на наявність правових підстав для виплати страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку, право на отримання якого у ПАТ «УкрСиббанк» виникло на підставі укладеного між позивачем та третьою особою як спадкоємцем та вигодонабувачем Договору відступлення, звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача страхової виплати в судовому порядку.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.
Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного комплексного страхування майна, відповідальності та від нещасного випадку №3693868/АКН від 28.07.2014р. суду не надано.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
При настанні події згідно з п. 14.9 Договору страхування, яка за умовами цього договору може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник (застрахована особа, вигодонабувач або спадкоємці) повинен повідомити про це страховика як тільки стане можливим, але не пізніше 5 робочих днів від дня настання страхового випадку шляхом надання письмового повідомлення за формою, визначеною страховиком. (п. 16.3 Договору страхування).
Статтею 19 Договору страхування визначені права та обов'язки сторін. Так, за п. 19.1.2. договору при настанні страхового випадку страхувальник має право отримати страхове відшкодування та/або страхову виплату в порядку та строки, передбачені цим договором.
Пунктом 19.4.3 Договору страхування передбачено, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування та/або страхову виплату відповідно до розділу 18 цього договору в залежності від виду страхування, за яким стався страховий випадок.
При цьому умови здійснення виплати страхового відшкодування за секцією 3 визначено п. 18.28 Договору страхування, відповідно до якого у разі смерті застрахованої особи страховик здійснює виплату застрахованій особі (вигодонабувачу, спадкоємцям) у розмірі 100% відповідного ліміту відповідальності , зазначеного п. 5.2.1 договору.
Рішення про виплату або відмову у здійсненні страхового відшкодування/страхової виплати приймається страховиком протягом 10 робочих днів після отримання заяви на виплату страхового відшкодування/страхової виплати і всіх необхідних документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та оформляється страховим актом. (п. 18.1 Договору страхування).
У свою чергу, заява на здійснення виплати, а також усі необхідні належним чином засвідчені документи, що підтверджують факт настання страхового випадку, подаються страховику не пізніше семи місяців з моменту настання страхового випадку (п. 17.3 Договору страхування ).
Пунктом 17.3 Договору страхування визначено, що при настанні події, яка має ознаки страхового випадку по секції 3 - смерті застрахованої особи, страхувальник (вигодонабувач або спадкоємці) повинен надати страховику такі документи:
- Заяву на здійснення страхової виплати;
- Документ, що посвідчує особу одержувача страхової виплати та довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;
- Свідоцтво про смерть застрахованої особи - у разі смерті в результаті нещасного випадку;
- Для спадкоємців - свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріальною конторою;
- Акт про нещасний випадок (за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України) або документ компетентних органів , який підтверджує факт і обставини нещасного випадку.
За приписами ст. 985 Цивільного кодексу України страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до п. 3 Договору страхування вигодонабувачем за договором в частині страхування майна визначено Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (позивача по справі), а в частині страхування від нещасного випадку - спадкоємці згідно з чинним законодавством України.
За приписами ст. 17 Закону України «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Правила добровільного страхування від нещасних випадків № 004 від 06.06.2006 р. вигодонабувачем визначають фізичну або юридичну особу, яка визначена страхувальником (за згодою застрахованої особи) у договорі страхування як особа, яка має право отримати страхову виплату у разі настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування, якщо ця особа не призначена або померла, то страхова виплата у разі смерті внаслідок нещасного випадку застрахованої особи виплачується спадкоємцю (- ям) застрахованої особи за законом; страховим випадком правила визначають певну подію (розлад здоров'я або смерть застрахованої особи), передбачена договором страхування, внаслідок нещасного випадку, який стався під час дії договору страхування, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику (застрахованій особі) або вигодонабувачу.
Відповідно до п. 3.3.4 Правил добровільного страхування від нещасних випадків № 004 від 06.06.2006 до страхових випадків відносяться, зокрема, смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період дії договору страхування.
Пунктом 8.1.2. Правил добровільного страхування від нещасних випадків № 004 від 06.06.2006 визначено, що для одержання страхової виплати страховику вигодонабувачем (спадкоємцями Застрахованої особи за законом) у разі настання страхового випадку подаються такі документи: заяву на страхову виплату; Договір страхування; свідоцтво про смерть Застрахованої особи; документ, що посвідчує право на спадщину (для спадкоємця).
Тобто правилами добровільного страхування та умовами Договору страхування встановлено обов'язковий перелік документів, необхідний для отримання страхового відшкодування.
Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування/страховій виплаті згідно з чинним законодавством України, Правилами та умовами договору (п. 19.3.8 договору).
Підставами для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування за договором є, зокрема, несвоєчасне повідомлення страхувальником (особою, відповідальність якої застрахована, застрахованою особою, вигодонабувачем) про настання страхового випадку без поважних на це причин (п. 16.1.6. Договору страхування); ненадання страхувальником (вигодонабувачем) при настанні страхового випадку документів, передбачених цим договором (п. 16.1.9. Договору страхування).
В свою чергу, за твердженням відповідача, позивач не виконав зобов'язання за Договором страхування в частині надання всіх необхідних документів, що підтверджують настання нещасного випадку, зокрема, не надав свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріальною конторою, яке б підтверджувало право спадкоємця на отримання (укладення договору про відступлення права вимоги) страхового відшкодування та Акт про нещасний випадок, який підтверджує факт і обставини настання події.
За твердженням відповідача, позивач при зверненні із заявою про здійснення страхової виплати не виконав вимог п. 17.3 Договору страхування в частині надання усіх необхідних документів, що підтверджують факт настання страхового випадку.
Так, за умовами Договору страхування (п. 19.3.4) страховик має право вимагати від вигодонабувача виконання обов'язків за договором, в т.ч. стосовно надання усіх необхідних документів на підтвердження настання страхового випадку та обставин, пов'язаних з ним. А у відповідності до п 6.3.2. Правил добровільного страхування від нещасних випадків № 004 від 06.06.2006 страховик наділений правом перевіряти надану страхувальником інформацію.
Також, про необхідність надання усіх необхідних документів, що підтверджують факт настання страхового випадку, страхова компанія повідомляла позивача, в т.ч. листом №10710/18цв від 22.12.2015р.
Суд зазначає, що серед документів та інформації, які вправі з'ясовувати страховик вирішуючи питання про наявність страхового випадку та виплату/невиплату страхового відшкодування, є в т.ч. юридично підтверджений факт наявності у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача гр. ОСОБА_1 права на спадщину та відповідно, на відступлення права вимоги за Договором страхування, який є предметом за договором про відступлення права вимоги. Документом, що підтверджує наявність права на відступлення, враховуючи суть правовідносин, що виникають при спадкуванні майна, є свідоцтво про право на спадщину.
За визначенням ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), одним з видів якого є спадкування за законом (ст. 1217 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України до першої черги спадкоємців за законом належать діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
При цьому до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1269 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини (ст. 1229 Цивільного кодексу України).
Враховуючи приписи чинного законодавства, гр. ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги померлого страхувальника - гр. ОСОБА_4, та подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини згідно ст. 1269 Цивільного кодексу України. При цьому оскільки страхувальник не визначив у Договорі страхування особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, вказане право увійшло до спадкової маси на загальних підставах.
Як зазначено в ст. 66 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.
Строк на прийняття спадшини встановлено ст. 1270 Цивільного кодексу України у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно ст. 67 вказаного Закону свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270 і статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.
Отже, щодо твердження позивача, що третя особа набула спадщину з моменту подання заяви про спадщину, а не з моменту отримання свідоцтва про таке право, відтак надання свідоцтва не вважається обов'язковим суд зазначає, що у відповідності до ст. 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Тобто, у розумінні визначеної статті, свідоцтво про право на спадщину не створює ніяких нових прав у спадкоємців на майно, проте підтверджує вже існуюче право на нього, та є в даному випадку єдиним правовстановлюючим документом даного виду прав.
Окрім того суд зазначає, що у відповідності до положень ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Вказаним приписам цивільного законодавства кореспондують умови п. 3.1 Договору відступлення права вимоги від 04.08.15 р., згідно якого гр. ОСОБА_1, укладаючи цей Договір, запевнила позивача - ПАТ «УкрСиббанк», що право вимоги є дійсним та виникло на законних підставах згідно з чинним законодавством України.
Зi змiсту статей 512, 514 Цивільного кодексу України випливає, що законодавець передбачив право вiдступлення тiльки дiйсної вимоги, яка iснувала на момент переходу вiдступлених прав. При цьому, якщо на момент переходу права вимоги зобов'язання виконано, угода про замiну кредитора у зобов'язаннi не породжує жодних прав та обов'язкiв.
За таких обставин, за матеріалами справи судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні первісного кредитора - гр. ОСОБА_1 на нового кредитора - ПАТ «УкрСиббанк», яке здійснено шляхом укладання в належній формі та з погодженням всіх необхідних умов Договору про відступлення права вимоги від 04.08.15 р.
В результаті новий кредитор - ПАТ «УкрСиббанк» отримало право замість первісного кредитора - гр. ОСОБА_1 вимагати від боржника - ПАТ «СК «АХА Страхування» виплати страхового відшкодування в сумі 25000,00 грн. на виконання умов Договору страхування.
Проте суд зазначає, що на час укладення спірного Договору відступлення третя особа - гр. ОСОБА_1 не мала правовстановлюючого документу на спадщину, а позивач як новий кредитор, відповідно, був позбавлений можливості надати страховику у відповідності до умов Договору страхування свідоцтво про право на спадщину з огляду на відсутність останнього у спадкоємця на дату відступлення права вимоги та подальшого звернення банку до ПАТ «СК «АХА Страхування».
Отже, щодо доводів позивача про те, що третя особа є єдиним спадкоємцем, оскільки інші члени сім'ї відмовилися від спадщини за померлим ОСОБА_4 шляхом подання заяв про відмову від спадщини суд зазначає, що згідно п. 2.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.
При цьому згідно п. 3.10 зазначеного Порядку приймаючи від спадкоємців заяву про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, нотаріус зобов'язаний роз'яснити спадкоємцям їх право на відкликання такої заяви протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 1.2 при зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
Враховуючи вищевикладене, оскільки зі змісту самих заяв про відмову за цими особами зберігається право відкликання такої заяви протягом строку, встановленого для її прийняття, а також можливість існування певного невизначеного кола осіб, які можуть бути спадкоємцями гр. ОСОБА_4, наявність вказаних заяв про відмову від спадщини не може бути розцінена судом в якості належних доказів на підтвердження факту відсутності інших, окрім третьої особи, спадкоємців.
Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі не є факт наявності чи відсутності права на спадщину, не оспорюється також сам факт його наявності. Предметом розгляду у справі є правомірність дій страховика щодо нездійснення страхової виплати за Договором страхування. В розрізі прав страховика щодо отримання документального підтвердження обставин та прав, необхідних для прийняття рішення про здійснення страхових виплат, затребування свідоцтва про право на спадщину як єдиного документа в розумінні ст. 1296 Цивільного кодексу України, що підтверджує наявне право на спадщину, не вважається судом порушенням договірних зобов'язань по виплаті.
Окрім того, суд зазначає, що згідно ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. В свою чергу, вказаному обов'язку кореспондує обов'язок страхувальника, визначений ст. 989 Цивільного кодексу України, згідно якої страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.
В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як встановлено судом, Договір страхування укладався його сторонами, зокрема, на підставі Правил добровільного страхування від нещасних випадків № 004 від 06.06.2006, страховим випадком по договору за секцією 3 сторонами договору було визначено, зокрема, смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період дії договору.
Судом встановлено, що в період дії договору, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 страхувальник за договором гр. ОСОБА_4 помер, ймовірно, внаслідок падіння з будівлі, про що зазначено у висновку експерта №241 від 19.02.2015р. Танатологічного відділення №4 Бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я міста Москва.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що падіння застрахованої особи з будівлі, що спричинило смерть цієї особи (нещасний випадок, який стався під час дії договору), визначене сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та є подією, яка за умовами п.14.9 Договору страхування може кваліфікуватися як страховий випадок.
Як свідчать матеріали справи та сторонами не заперечувалось, позивач звернувся до відповідача із заявою на отримання страхової виплати за Договором страхування 04.08.2015, тобто через 6 місяців та 10 днів після настання події - смерті страхувальника.
При цьому умовами Договору страхування передбачено, що при настанні події згідно з п.14.9 договору, яка за умовами цього договору може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник (застрахована особа, вигодонабувач або спадкоємці) повинен повідомити про це страховика не пізніше 5 (п'яти) робочих днів від дня настання страхового випадку шляхом надання письмового повідомлення. Якщо з поважних причин страхувальник (застрахована особа, вигодонабувач ) не мав змоги надати повідомлення у вказаний строк, цей строк може бути збільшений за згодою страховика (п. 16.3 Договору страхування).
Отже, позивачем допущене порушення умов Договору страхування, строк звернення до відповідача не відповідає строкам повідомлення про страховий випадок, визначений сторонами у договорі.
Рішення про виплату або відмову у здійсненні страхової виплати приймається страховиком протягом 10 робочих днів після отримання заяви на виплати і усіх необхідних документів (п. 18.1 Договору страхування).
Згідно приписів ст. 991 Цивільного кодексу України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом.
Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
В свою чергу суд звертає увагу на положення п. 18.1 Договору страхування щодо оформлення результатів прийняття страховиком рішення про виплату або відмову у здійсненні страхового відшкодування страховим актом, який кваліфікує подію як страховий (нестраховий) випадок.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оцінивши наявні докази у справі в їх сукупності суд дійшов висновку, що відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування, та водночас не здійснив відмови у виплаті страхового відшкодування за страховим випадком. Відтак, оскільки станом на час проведення судового засідання по розгляду даної справи 18.05.16 р. сторонами не надано суду доказів наявності відповідного страхового акту, отже відповідач не відмовив позивачу у здійсненні страхової виплати, а поставив вирішення цього питання у залежність від надання позивачем документів, визначених п. 17.3 Договору страхування.
За результатами розгляду клопотань про витребування доказів згідно ст. 38 ГПК України суд зазначає, що, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, які судом розцінені як достатні для всебічного та повного об'єктивного розгляду справи по суті, зокрема, копії висновку експерта № 241 від 19.02.15 р. танатологічного відділеня № 4 Бюро судової медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я м. Москви, витребувані докази не впливають на з'ясування фактичних обставин справи та результат вирішення спору, отже, відповідно, заяви про витребування доказів судом залишені без розгляду.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Повний текст рішення складено та підписано 29 червня 2016 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон