ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.06.2016Справа №5011-22/10699-2012
За позовом Житлово-будівельного кооперативу «Теремки-2»
до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
про зобов'язання провести перерахунок
Суддя Маринченко Я.В.
Представники сторін:
від позивача - Терегейло А.Ю. (представник за довіреністю);
від відповідача - Цуперяк І.В. (представник за довіреністю).
У серпні 2012 року житлово-будівельний кооператив "Теремки-2" звернувся до суду міста з позовом до ПАТ "Київенерго" про зобов'язання провести перерахунок оплати за теплову енергію за період з 01.06.2009 по 31.12.2010 по Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач, у спірний період, проводив нарахування за теплопостачання позивачу, застосовуючи тарифи затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації, які не пройшли державної реєстрації, внаслідок чого вказані тарифи не були чинними та не могли застосовуватись відповідачем при нарахуванні вартості спожитої теплової енергії.
На підставі вказаного просив зобов'язати відповідача здійснити на підставі чинних нормативних актів перерахунок оплати за теплову енергію, за період з 01.06.2009 по 31.12.2010 включно по Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.03.2014 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 вказане рішення суду першої інстанції скасовано та задоволено позов.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2016 скасовано рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, а праву направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами проведеного автоматичного розподілу, справу №5011-22/10699-2012 передано на розгляд судді Маринченку Я.В.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.02.2016 вказану справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та подав нову позовну заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив зобов'язати відповідача провести помісячний перерахунок за спожиту теплову енергію за період з 01.12.2016 по 31.12.2010 відповідно до розпорядження КМДА № 1245 від 20.06.2002. Позовні вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви обґрунтовуються тим, що у спірний період нарахування відповідачем за спожиту відповідно до договору теплову енергію здійснювались за тарифами, встановленими розпорядженнями КМДА, які в подальшому були скасовані судами з моменту їх прийняття та розпорядженнями, які хоча і не були скасовані у судовому порядку, проте не були зареєстровані у встановленому законом порядку і, відповідно є нечинними (такими, що не підлягають застосуванню). Враховуючи викладене, просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок вартості теплової енергії за спірний період відповідно до тарифів, затверджених розпорядженням КМДА №1245 від 20.06.2002, яке було зареєстроване у встановленому законом порядку та не скасовувалось у судовому порядку. Крім того, представник позивача вказав, що про порушення своїх прав та законних інтересів щодо нарахування вартості спожитої теплової енергії за період з 01.12.2006 по 01.05.2009 позивач дізнався лише 15.01.2015 після прийняття Київським апеляційними адміністративним судом ухвали у справі 761/8760/14-а, якою визнано нечинним з моменту прийняття розпорядження КМДА №643 від 30.05.2007. до цього позивач не мав достовірних доказів незаконності вказаного розпорядження. Також вказав, що позивач приймав участь у вказаній адміністративній справі в якості третьої особи на стороні позивача, відповідно відбулося поривання позовної давності на підставі ч.2 ст.264 ЦК України.
Представник відповідача проти позову заперечував, вказавши, що між сторонами було укладено договір про постачання теплової енергії №540385 від 01.10.1998, у відповідності до умов якого відповідач у спірний період з 01.12.2006 по 31.12.2010 здійснював постачання позивачу теплову енергію, оплата якої здійснювалась позивачем на підставі виставлених рахунків за тарифами, затвердженими розпорядженнями КМДА. При цьому частина розпоряджень визнано у судовому порядку незаконними та скасовано з моменту прийняття декілька розпоряджень, які діяли у спірний період, зокрема №981 від 31.08.2009, №1192 від 15.10.2009, №1333 від 30.11.2009 та №392 від 31.05.2012. Решта розпоряджень, якими встановлювались тарифи на теплову енергію у спірний період, у судовому порядку не скасовувались, відповідно були чинними тому відповідачем було правомірно нараховано плату за спожиту теплову енергію на підставі вказаних тарифів. Крім цього вказав, що розпорядження КМДА є нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування і не підлягали реєстрації до прийняття постанови КМУ від 01.08.2011 №833, відповідно, розпорядження КМДА не скасовані у судовому порядку є чинними і підлягали застосуванню у період їх дії.
Також вказав, що розпорядження КМДА №1245 від 20.06.2002, у відповідності до якого позивач просить здійснити перерахунок, не може бути застосовано, оскільки втратило чинність на підставі розпорядження КМДА від 18.04.2008 №578.
Крім того, відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності до вимог про зобов'язання здійснити перерахунок за період з 01.12.2006 по 31.05.2009, оскільки позивач на момент подачі позовної заяви 01.08.2012 знав про нечинність розпоряджень КМДА, про що зазначав у своїй позовні й заяві та претензії до відповідача.
Також представник відповідача у судовому засіданні вказав що позивачем відбувалось споживання теплової енергії, яка оплачувалась по тарифам, чинним на час виставлення рахунків, проте вказані тарифи є значно меншими собівартості спожитої теплової енергії, що підтверджується висновками експертного економічного дослідження, проведеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз. Просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.10.1998 між Акціонерним товариством "Київенерго", та Житлово-будівельним кооперативом "Теремки-2" укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 540385, (договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбаченим договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією.
Згідно п. 1 Додатку № 3 до Договору розрахунки з ЖБК "Теремки-2" за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА. Пунктом 3 даного Додатку передбачено можливість змінення тарифів на теплову енергію в період дії Договору, оскільки тарифи на теплову енергію не мають сталого (фіксованого, постійного) вартісного показника та коригуються відповідними розпорядженнями КМДА.
Вказаний договір сторонами виконувався, зокрема відповідачем у спірний період поставлено теплову енергію в обсязі 10609,90 Гкал за яку нараховано 1269877,34 грн.
Нарахування відповідачем вартості спожитої теплової енергії за період з 01.12.2006 по 31.12.2010 здійснювалось за тарифами, які встановлені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 №1575 в редакції згідно розпорядження №1786 від 15.12.2006, від 30.05.2007 №634, від 29.04.2009 № 520, від 31.08.2009 № 981, від 15.10.2009 № 1192, від 30.11.2009 № 1333, від 31.05.2012 № 392, від 14.12.2010 № 1729.
Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими; тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Частиною 1 статті 13 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання, зокрема, належить, встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності.
Згідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляд інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як встановлено судом, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі №761/8760/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття та скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 №643 «Про затвердження тарифів на теплову енергію».
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 2-а-118/11 (Провадження № 2-а/761/4/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 981 від 31.08.2009 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; № 1141 від 30.09.2009 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 № 978, № 979, № 980 та №981»; № 1192 від 15.10.2009 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; № 1333 від 30.11.2009 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; № 392 від 31.05.2010 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення».
Згідно із ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерства, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені державні адміністрації, визначено п.3 Указу Президента України від 03.10.1992 р. №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Пунктом 2 вказаного Указу передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. №731.
Положенням встановлений обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.
Відповідно до пп. 1, 2 Положення, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародних договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийняті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11.
Як встановлено судом, розпорядження про встановлення тарифів на теплову енергію за спірний період, які було застосовано відповідачем (№№ 1786, 643, 520, 981, 1192, 1333 та 392) не були зареєстровані у встановленому законом порядку, відтак суд приходить до висновку про неможливість їх застосування при нарахуванні вартості спожитої теплової енергії за спірний період. Вказане також не заперечувалось Вищим господарським судом України у своїй постанові від 10.02.2016 у даній справі.
Разом з тим, судом також встановлено, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення" зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27 червня 2002 р. за № 46/429, проте згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 № 578, зареєстрованого в Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 за № 12/778, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 р. № 1245 втратило чинність.
Враховуючи викладене, зокрема визнання розпоряджень №№ 643, 981, 1192, 1333, 392 недійсними у судовому порядку з моменту їх прийняття, а також неможливість застосування розпоряджень №1786 та №520 у зв'язку з ненабранням чинності вказаними розпорядженнями за відсутності їх реєстрації в органах Міністерства юстиції України, а також у зв'язку з скасуванням розпорядження №1245, суд приходить до висновку про відсутність у періоді з 15.05.2008 по 31.12.2010 чинних розпоряджень, якими було встановлено тарифи на теплову енергію.
Як встановлено судом, між сторонами укладено договір про постачання теплової енергії у гарячій воді №540385 від 01.10.1998, який за своєю природою є договором поставки енергоресурсів, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався постачати позивачу товар - теплову енергію у гарячій воді.
Позивач отримував у період з 01.12.2006 по 31.12.2010 вказаний товар від відповідача та здійснював його оплату відповідно до тарифів, встановлених спірними розпорядженнями. Доказів існування між сторонами спору щодо кількості, якості чи факту отримання теплової енергії суду не надано.
Відповідно до ч.1 ст 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Нормами ст. 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Статтею 20 Закону України «Про теплову енергію» встановлено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Як вбачається з наданих відповідачем Висновків експертів за результатами проведення експертного економічного дослідження від 21.06.2013 №2440-2448, 2458-2466, 2476-2484, 2494-2502/13-45 та від 05.07.2013 2449-2457/2467-2475/2485-2493/2503-2510/2530/13-45 собівартість 1 Гкал теплової енергії, що вироблялась відповідачем та постачалась, в тому числі і відповідачу, у спірний період значно перевищувала тариф на теплову енергію, затверджений спірними розпорядженнями КМДА, яким, в залежності від періоду покривалось від 40 до 68% собівартості Гкал теплової енергії.
Таким чином, оскільки відповідачем у період з травня 2008 по 31.12.2010 здійснювалось нарахування позивачу, а позивачем оплачувалась поставлена теплова енергія (товар) за тарифами, які хоча і є нечинними, проте є суттєво меншими собівартості поставленого товару, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості поставленої теплової енергії у зазначений період в сторону зменшення.
Доводи позивача про застосування у спірний період розпорядження №1245 для розрахунку вартості отриманої теплової енергії судом відхиляються у зв'язку з тим, що вказане розпорядження втратило чинність і не підлягає застосуванню.
Також, відповідачем заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог щодо зобов'язання перерахувати вартість поставленої теплової енергії за період з 01.12.2006 по 31.05.2009.
Нормами статей 257, 258 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтями 261, 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок вартості спожитої теплової енергії за період з 01.12.2006 по 31.12.2010. Оскільки судом встановлено відсутність підстав для здійснення вказаного перерахунку за період з травня 2008 (скасування розпорядження №1245) по 31.12.2010, позовну давність може бути застосовано до вимог щодо зобов'язання здійснити перерахунок за період з 01.12.2006 по квітень 2008 року, строк позовної давності по яким сплив у квітні 2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 03.08.2012 тобто з пропуском позовної давності.
При цьому посилання позивача на переривання позовної давності вступом позивача в якості третьої особи у адміністративну справу за позовом про визнання незаконними спірних розпоряджень судом відхиляються, оскільки предметом розгляду вказаної адміністративної справи не було зобов'язання ПАТ «Київенерго» здійснити перерахунок за поставлену теплову енергію за весь спірний період чи його частину, відповідно участь позивача в якості третьої особи у адміністративній справі не може бути підставою для переривання позовної давності у розумінні ч.2 ст.264 ЦК України.
Також судом відхиляються посилання позивача на ту обставину, що про скасування судом спірних розпоряджень, а отже і про порушення свого права позивач дізнався у 2015 році після прийняття відповідних рішень адміністративними судами, оскільки як вбачається з наявної в матеріалах справи претензії на адресу відповідача, датованої квітнем 2012 року та позовної заяви позивач був обізнаний про невідповідність спірних розпоряджень вимогам закону, зокрема не проходження розпорядженнями процедури реєстрації в органах Мінюсту, відповідно міг дізнатись про порушення свого права з моменту прийняття вказаних розпоряджень.
Статтею 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості спожитої теплової енергії за період з 2006 по 04.2008 не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З урахуванням положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладається позивача у повному обсязі.
Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 29.06.2016
Суддя Я.В. Маринченко