номер провадження справи 33/39/16
29.06.2016 Справа № 908/1354/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Берт” (69005, м. Запоріжжя, бул. ЦентральнийАДРЕСА_1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільнянський молокозавод” (70002, м. Вільнянськ Запорізької області, вул. Запорізька, буд. 65)
про стягнення суми
Суддя Мірошниченко М.В.
Секретар судового засідання Хилько Ю.І.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність б/н від 09.02.2016 р.
від відповідача : ОСОБА_2 - довіреність № 1 від 31.12.2015 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Берт” звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільнянський молокозавод” заборгованості в сумі 433344,76 грн., з яких: сума 252840,73 грн. основного боргу, сума 168139,08 грн. втрат від інфляції, сума 12364,95грн. 3 % річних.
В обґрунтування правової підстави заявленого позову позивач посилався на приписи ст.ст. 509, 525 - 527, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 222 Господарського кодексу України. При цьому вказав, що на підставі усної домовленості, за видатковими накладними, протягом серпня 2014 р. - вересня 2014 р., позивачем на адресу відповідача було поставлено товар на загальну суму 296750,0 грн., який відповідачем було оплачено частково - в сумі 43909,27 грн. Решта боргу в сумі 252840,73 грн. залишилась несплаченою. Неналежне виконання грошового зобов'язання потягло за собою нарахування санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України.
Просить позов задовольнити.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.05.2016 р. порушено провадження у справі № 908/1354/16, розгляд якої призначено на 14.06.2016 р.
Ухвалою суду від 14.06.2016 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 29.06.2016 р.
За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації.
В судовому засіданні 29.06.2016р. представник позивача надав ОСОБА_3 про часткову оплату, згіднодо якої, за даними бухгалтерського обліку товариства, станом на 29.06.2016 р., відповідач частково розрахувався за отриману продукцію (отриману у період з 22.08.2014 р. по 22.09.2014 р.), у загальному розмірі 48909,27 грн. При цьому, позивач зазначив, що після порушення провадження по даній справі, відповідач 14.06.2016 р., перерахував позивачу суму 5000,00 грн., у зв'язку з чим, сума основного боргу складає 247840,73 грн. Як вбачається із наданої позивачем ОСОБА_3 про часткову оплату, сплачена відповідачем 14.06.2016 р. сума 5000,00 грн. була зарахована ним в рахунок погашення боргу за рахунком-фактурою № СФ-0000308 від 22.09.2014 р.
Також, позивач повідомив суд про те, що інформацію з банківської установи відносно отриманих часткових оплат за спірними поставками, позивач надати не може, оскільки станом на 29.06.2016 р., ПАТ «Златобанк» перебуває у стані припинення.
Відповідач - у письмовому запереченні на позовну заяву просить провадження по даній справі припинити, оскільки 28.04.2015 р. господарським судом Запорізької області було винесено рішення по справі № 908/1568/15-г, яким суд відмовив позивачу у задоволенні позову до відповідача про той самий предмет і з тих же підстав.
Присутній у судовому засіданні 29.06.2016р. представник відповідача проти існування і стягнення суми основного боргу 247840,73 грн. не заперечив. При цьому, посилаючись на приписи ст. 530 ЦК України, просить відмовити у стягненні 3% річних, розрахованих по 23.03.2016 р. та у стягненні інфляційних втрат, розрахованих до квітня 2016 р.
Враховуючи, що в даному випадку, позивачем не було заявлено про відмову від позову в частині стягнення суми основного боргу за рахунком-фактурою № СФ-0000308 від 22.09.2014 р. (або про зменшення розміру позовних вимог) - в порядку, встановленому ст. 22 ГПК України, суд констатує, що предметом позову є вимоги ТОВ “Берт” про стягнення з ТОВ “Вільнянський молокозавод” заборгованості в сумі 433344,76 грн., з яких: 252840,73грн. сума основного боргу, 168139,08 грн. сума втрат від інфляції, 12364,95 грн. сума 3 % річних.
В судовому засіданні 29.06.2016 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Матеріали справи свідчать, що на підставі досягнутих усних домовленостей, позивачем, протягом серпня 2014 р. - вересня 2014 р. було поставлено відповідачу ОСОБА_4 (замінник молочного жиру «Сокола») на загальну суму 296750,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000261 від 22 серпня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.; № РН-0000262 від 26 серпня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.; № РН-0000266 від 28 серпня 2014р., кількість - 2000кг., сума з ПДВ - 33600грн.; № РН-0000271 від 03 вересня 2014р., кількість - 1500кг., сума з ПДВ - 25200грн;, № РН-0000272 від 04 вересня 2014р., кількість - 2000кг., сума з ПДВ-33600грн.; № РН-0000277 від 08 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.; № РН-0000280 від 09 серпня 2014р., кількість - 2000кг., сума з ПДВ - 33600грн.; № РН-0000281 від 10 вересня 2014р., кількість -1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.; № РН-0000283 від 11 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.; № РН-0000284 від 12 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ-17350грн.;: № РН-0000285 від 16 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 17350грн.; № РН-0000291 від 17 вересня 2014р., кількість - 1-000кг., сума з ПДВ - 17350грн.; № РН-0000293 від 19 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 17350грн.; № РН-0000294 від 22 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 17350грн.
На оплату поставленого ОСОБА_4 відповідачу були виставлені рахунки:
№ СФ-0000272 від 22 серпня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.;
№ СФ-0000273 від 26 серпня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.;
№ СФ-0000278 від 28 серпня 2014р., кількість - 2000кг., сума з ПДВ - 33600грн.;
№ СФ-0000283 від 03 вересня 2014р., кількість - 1500кг., сума з ПДВ - 25200грн
№ СФ-0000286 від 04 вересня 2014р., кількість - 2000кг., сума з ПДВ - 33600грн.;
№ СФ-0000291 від 08 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.;
№ СФ-0000294 від 09 вересня 2014р., кількість - 2000кг., сума з ПДВ - 33600грн.;
№ СФ-0000295 від 10 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.;
№ СФ-0000297 від 11 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 16800грн.;
№ СФ-0000298 від 12 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 17350грн.;
№ СФ-0000299 від 16 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 17350грн.;
№ СФ-0000305 від 17 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 17350грн.;
№ СФ-0000307 від 19 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 17350грн.;
№ СФ-0000308 від 22 вересня 2014р., кількість - 1000кг., сума з ПДВ - 17350грн., на загальну суму 296750,00 грн.
ОСОБА_4 отримано уповноваженими особами відповідача за Довіреностями: № 224 від 21.08.2014р., кількість-1000кг.; № від 26.08.2014р., кількість-1000кг.; № 29 від 28.08.2014р., кількість-2000кг.; № 220 від 02.09.2014р., кількість-1500кг.; № 272 від 04.09.2014р., кількість-2000кг.; № 277 від 08.09.2014р., кількість-1000кг; № 280 від 09.09.2014р., кількість-2000кг.; № 282 від 10.09.2014р., кількість-1000кг; № 284 від 11.09.2014р., кількість-1000кг; № 222 від 12.09.2014р., кількість-1000кг; № 218 від 16.09.2014р., кількість-2000кг.; № 219 від 18.09.2014р., кількість-1000кг; № 223 від 22.09.2014р., кількість-1000кг,
Як зазначено в позовній заяві, станом на 12.05.2016р. ТОВ «Вільнянський Молокозавод» частково розрахувалось за отриману продукцію, шляхом неповної оплати рахунків-фактур:
№ СФ-0000272 від 22 серпня 2014р., (сума з ПДВ - 16800грн.) - оплачено -15000грн., не оплачено - 1 800 грн.;
№ СФ-0000273 від 26 серпня 2014р., (сума з ПДВ - 16800грн.) - оплачено -13909,27грн., не оплачено - 2890,73 грн.;
№ СФ-0000278 від 28 серпня 2014р., (сума з ПДВ - 33600грн.) - оплачено -10000грн., не оплачено - 23600 грн.;
№ СФ-0000308 від 22 вересня 2014р., (сума з ПДВ - 17350грн.) - оплачено -5000грн., не оплачено - 1 2350 грн.
Всього станом на момент звернення позивача із позовом до суду здійснено часткових оплат на суму: 43 909,27 грн.
Решта боргу в сумі 252840,73 грн. залишилась несплаченою.
23.03.2016 р. позивач направив на адресу відповідача ОСОБА_5 за вих. № 752 про сплату протягом 7-ми днів з дня пред'явлення ОСОБА_5 заборгованості в розмірі 252840,73грн.
ОСОБА_5 позивача була залишена відповідачем без задоволення.
Позовні вимоги про стягнення з ТОВ “Вільнянський молокозавод” заборгованості в сумі 433344,76 грн., з яких: 252840,73 грн. сума основного боргу, 168139,08 грн. сума втрат від інфляції, 12364,95 грн. сума 3 % річних, стали предметом судового розгляду у даній справі.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до приписів ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріали справи свідчать, що на підставі видаткових накладних № РН-0000261 від 22.08.2014р., № РН-0000262 від 26.08.2014р., № РН-0000266 від 28.08.2014р., № РН-0000271 від 03.09.2014р., № РН-0000272 від 04.09.2014р., № РН-0000277 від 08.09.2014р., № РН-0000280 від 09.09.2014р., № РН-0000281 від 10.09.2014р., № РН-0000283 від 11.09.2014р., № РН-0000284 від 12.09.2014р., № РН-0000285 від 16.09.2014р., № РН-0000291 від 17.09.2014р., № РН-0000293 від 19.09.2014р., № РН-0000294 від 22.09.2014р., між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов'язки, а саме: обов'язок позивача полягає у поставці товару відповідачеві, та, відповідно, обов'язок відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Таким чином, виходячи із правової природи правочину купівлі-продажу, з моменту отримання товару у покупця одночасно виникає зустрічне зобов'язання по оплаті переданого товару.
Долучені до матеріалів справи копії вищевказаних видаткових накладних свідчать, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання і передав відповідачу товар на суму 296750,00 грн. (в т.ч. ПДВ). Вказані видаткові накладні містять підпис особи, уповноваженої Довіреностями про отримання ОСОБА_4.
На оплату ОСОБА_4 позивачем були виставлені рахунки (№ СФ-0000272 від 22.08.2014р. на суму 16800грн. - дійсний до сплати до 29.08.2014 р.; № СФ-0000273 від 26.08.2014р. на суму 16800грн. - дійсний до сплати до 02.09.2014 р.; № СФ-0000278 від 28.08.2014р. на суму 33600грн. - дійсний до сплати до 04.09.2014 р.; № СФ-0000283 від 03.09.2014р. на суму 25200грн. - дійсний до сплати до 10.09.2014 р.; № СФ-0000286 від 04.09.2014р. на суму 33600грн. - дійсний до сплати до 11.09.2014 р.; № СФ-0000291 від 08.09.2014р. на суму 16800грн. - дійсний до сплати до 15.09.2014 р.; № СФ-0000294 від 09.09.2014р. нас суму 33600грн. - дійсний до сплати до 16.09.2014 р.; № СФ-0000295 від 10.09.2014р. на суму 16800грн. - дійсний до сплати до 17.09.2014 р.; № СФ-0000297 від 11.09.2014р. на суму 16800грн. - дійсний до сплати до 25.09.2014 р.; № СФ-0000298 від 12.09.2014р. на суму 17350грн. - дійсний до сплати до 25.09.2014 р.; № СФ-0000299 від 16.09.2014р. на суму 17350грн. - дійсний до сплати до 23.09.2014 р.; № СФ-0000305 від 17.09.2014р. на суму 17350грн. - дійсний до сплати до 241.09.2014 р.; № СФ-0000307 від 19.09.2014р. на суму 17350грн. - дійсний до сплати до 26.09.2014 р.; № СФ-0000308 від 22.09.2014р. на суму 17350грн. - дійсний до сплати до 29.09.2014 р., всього на загальну суму 296750,00 грн.
Проте, вартість товару після його прийняття відповідач оплатив лише частково (станом на момент звернення позивача із позовом до суду) - в загальній сумі 43909,27 грн., а саме: 16.09.2014 р. відповідачем було сплачено суму 3909,27 грн. за рахунком-фактурою СФ-0000273 від 26.08.2014 р., 08.10.2014 р. відповідачем було сплачено суму 5000,00 грн. за рахунком-фактурою СФ-0000273 від 26.08.2014 р., 09.10.2014р. відповідачем було сплачено суму 5000,00 грн. за рахунком-фактурою СФ-0000273 від 26.08.2014 р., 22.10.2014 р. відповідачем було сплачено суму 10000,00 грн. за рахунком-фактурою СФ-0000272 від 22.08.2014 р., 31.10.2014 р. відповідачем було сплачено суму 10000,00 грн. за рахунком-фактурою СФ-0000278 від 28.08.2014 р., 24.12.2014 р. відповідачем було сплачено суму 5000,00 грн. за рахунком-фактурою СФ-0000272 від 22.08.2014 р., 15.01.2015 р. відповідачем було сплачено суму 5000,00 грн. за рахунком-фактурою СФ-0000308 від 22.09.2014 р., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за отриманий від позивача товар, яка складає 252840,73 грн.
При цьому, суд відзначає, що правочин купівлі-продажу є оплатним - при набуванні речі у власність покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором; двосторонньо зобов'язуючим - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже зазначалось вище, на оплату ОСОБА_4 позивачем було виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 296750,00 грн. (в т.ч. ПДВ). Тобто, позивачем на адресу відповідача було направлено оферту, яка останнім була акцептована повністю та безумовно, шляхом отримання товару та часткового перерахування грошових коштів.
Крім того, слід відзначити, що оскільки цивільним законодавством не встановлено форми, змісту та порядку пред'явлення кредитором вимоги до боржника, то виставлені позивачем рахунки-фактури, в яких була визначена сума, що належить до сплати, вважається вимогою до ТОВ “Вільнянський молокозавод” щодо виконання зобов'язання по оплаті в розумінні статті 530 ЦК України.
Матеріали справи свідчать, що після порушення провадження у даній справі, відповідач 14.06.2016 р. додатково сплатив суму основної заборгованості, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача суму 5000,00 грн., яка, згідно наданої позивачем ОСОБА_3 про часткову оплату, була зарахована останнім в рахунок погашення боргу за рахунком-фактурою № СФ-0000308 від 22.09.2014 р.
Відповідно до приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин, провадження по справі за позовною вимогою про стягнення суми основного боргу в розмірі 5000,00 грн. слід припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Решта боргу, в сумі 247840,73 грн., залишилась несплаченою відповідачем.
Доказів погашення боргу в сумі 247840,73 грн., відповідачем суду надано не було.
Проти наявності основної заборгованості в сумі 247840,73 грн. відповідач не заперечує.
З урахуванням викладеного, суд відзначає, що доведеною та обґрунтованою є заявлена позовна вимога про стягнення суми основного боргу 247840,73 грн., яка і задовольняється судом.
Спростовуючи заперечення відповідача, суд відзначає, що строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.
Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права (ст. 692 ЦК України) - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Аналогічна позиція викладена в Оглядовому листі Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 р. «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” роз'яснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Позивач просить стягнути з відповідача суму 12364,95 грн. - 3% річних, за зобов'язаннями, що виникли за спірними видатковими накладними і Рахунками.
Враховуючи викладене та враховуючи норму ст. 692 ЦК України, судом перевірено розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат.
Суд відзначає, що вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі в сумі 12364,95 грн.
Разом з тим, суд вважає, що вимога про стягнення втрат від інфляції підлягає частковому задоволенню.
При цьому суд виходив з наступного:
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.
Так, в зазначеному листі ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р. вказано, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, врахувавши приписи постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, листа ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р., дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат та самостійно визначеного позивачем періоду нарахування втрат від інфляції, вимога про стягнення інфляційних втрат задовольняється судом частково - в загальному розмірі 164892,42 грн. В решті позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.
Стосовно доводів відповідача, наведених у письмовому запереченні на позов (щодо припинення провадження у справі), суд відзначає наступне:
Відповідно до п. 2 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Судом встановлено, що рішенням господарського суду Запорізької області від 28.04.2015 р. по справі № 908/1568/15-г, у задоволенні позову ТОВ “Берт” до ТОВ “Вільнянський молокозавод” було відмовлено.
Предметом судового розгляду у господарській справі № 908/1568/15-г, були вимоги ТОВ “Берт” про стягнення з ТОВ “Вільнянський молокозавод” суми 326313,76 грн., з яких: 257840 грн. 73 коп. заборгованість за основним зобов'язанням, 31805 грн. 56 коп. пеня, 33329 грн. 40 коп. інфляційні втрати та 3338 грн. 07 коп. 3 % річних.
При цьому, вимога про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням була заявлена ТОВ “Берт” на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 17/03 від 17.03.2014 р. Тобто підстава заявленого позивачем позову грунтувалась на укладеному договорі №17/03 від 17.03.2014р., що підтверджується копією позовної заяви, наданої позивачем та рішенням господарського суду від 28.04.2015р. у справі № 908/1568/15-г.
Натомість, у справі № 908/1354/16, предметом судового розгляду є вимоги ТОВ “Берт” до ТОВ “Вільнянський молокозавод” про стягнення заборгованості в сумі 433344,76 грн., з яких 252840,73 грн. сума основного боргу, 168139,08 грн. сума втрат від інфляції, 12364,95 грн. сума 3 % річних. При цьому, вимога про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням була заявлена ТОВ “Берт” за поставлений відповідачу ОСОБА_4 за видатковими накладними, тобто за позадоговірною поставкою.
Таким чином суд констатує, що підстави заявленого позову у справі № 908/1568/15-г та у справі № 908/1354/16 не є тотожніми та є відмінними.
Викладене свідчить про відсутність підстав для припинення провадження по даній справі на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України. Клопотання про припинення провадження у справі залишено судом без задоволення.
Позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, ст.ст. 80 п.1-1 ч.1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Провадження у справі № 908/1354/16 за позовною вимогою про стягнення суми 5000,00грн. основного боргу припинити.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільнянський молокозавод” (70002, м. Вільнянськ Запорізької області, вул. Запорізька, буд. 65, код ЄДРПОУ 38993915) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Берт” (69005, м. Запоріжжя, бул. ЦентральнийАДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 24911968) суму 247840 (двісті сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн. 73 коп. основного боргу, суму 12364 (дванадцять тисяч триста шістдесят чотири) грн. 95 коп. трьох відсотків річних, суму 164892 (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто дві) грн. 42 коп. втрат від інфляції та суму 6451 (шість тисяч чотириста п'ятдесят одна) грн. 41 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України - 30.06.2016 р.
Суддя М.В. Мірошниченко