04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" червня 2016 р. Справа№ 910/4805/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Яковлєва М.Л.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 21.06.2016 року,
розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2016 року,
у справі № 910/4805/16 (суддя - Трофименко Т.Ю.)
за позовом заступника прокурора міста Києва
до 1) Київської міської ради;
2) товариства з обмеженою відповідальністю «Віліма-95»
3) товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол»
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та державного акту на право власності
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2016 у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» та товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та державного акту на право власності - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 25.04.2016 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2016 року у справі № 910/4805/16 скасувати, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
В письмових поясненнях до апеляційної скарги прокурор підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. При цьому прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка на час прийняття рішення Київської міської ради та укладення договору оренди земельної ділянки відносилась до земель історико-культурного призначення. А тому, на думку прокурора проект відведення (землевпорядна документація) земельної ділянки підлягав обов'язковій державній експертизі, що зроблено не було.
У судових засіданнях 08.06.2016 року, 14.06.2016 року та 21.06.2016 року прокурор надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу та письмові пояснення на підставі доводів зазначених у них та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представники Київської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» та товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол» у судових засіданнях суду апеляційної інстанції 08.06.2016 року, 14.06.2016 року та 21.06.2016 року також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 25.04.2016 року, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Рішенням Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки, погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, затверджено її вартість та вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю "Віліма-95" земельну ділянку площею 0,0150 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва.
На виконання вищезазначеного рішення, 16.12.2011 між Київською міської радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віліма-95" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 2/1 у Печерському районі міста Києва, площею 0,0150 га, кадастровий номер 8000000000:76:034:0009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 16.12.2011 та зареєстрований в реєстрі за № 584.
12.07.2012р. на підставі рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 16.12.2011р. № 584 Головним управлінням земельних ресурсів Київради (Київської міської державної адміністрації) видано державний акт серії ЯЖ № 049615 на право власності на земельну ділянку площею 0,0150 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу, що розташована по вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00357.
У подальшому, 28.08.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віліма-95" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЦ Діамант Хол" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов п. 1, 3, 4 якого представник продавця продав, а представник покупця купив належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0150 га, кадастровий номер 8000000000:76:034:0009, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 2/1 у Печерському районі міста Києва. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво, експлуатація та обслуговування торгівельно-виставкового залу. Продаж вчинено за 917 400,00 грн.
Вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. 28.08.2012 та зареєстровано в реєстрі за № 1987.
На думку прокурора, рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. "Про продаж земельної ділянки ТОВ "Віліма-95" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва" та укладені договори купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки не відповідають вимогами чинного законодавства.
Так, у березні 2016 року заступник прокурора міста Києва, звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, ТОВ «Віліма-95» та ТОВ «БЦ Діамант Хол» про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 06.10.2011 № 337/6553 "Про продаж земельної ділянки ТОВ «Віліма-95» для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетська, 2/1 у Печерському районі м. Києва"; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0150 га (кадастровий номер 8000000000:76:034:0009), укладеного між Київською міською радою та ТОВ «Віліма-95», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 16.12.2011 за № 584.; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0150 га (кадастровий номер 8000000000:76:034:0009), укладеного між ТОВ «Віліма-95» та ТОВ «БЦ Діамант Хол», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. та зареєстрований в реєстрі 28.08.2012 за № 1987; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0150 га на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва, виданий ТОВ «Віліма-95» з відміткою про перехід права власності до ТОВ «БЦ Діамант Хол» з відміткою про перехід права власності до ТОВ «БЦ Діамант Хол», який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 09.11.2012 за № 02-8-00365.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачі заперечили проти задоволення позову. Крім того, відповідачі звернулися до суду із заявами про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовної заяви прокурора.
У свою чергу, прокурор заперечив проти застосування строків позовної давності, посилаючись, зокрема, на те, що прокурор є самостійним позивачем у даній справі, а також у зв'язку з тим, що йому стало відомо про незаконність оскаржуваного рішення Київської міської ради та порушення інтересів держави під час розгляду звернення мешканців будинку, який знаходиться на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у м. Києві - у січні 2016р., а тому строк позовної давності на момент звернення з позовною заявою не сплив.
Так, як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2016 у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» та товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та державного акту на право власності - відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що спірне рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. щодо продажу земельної ділянки площею 0,0150 га ТОВ «Віліма-95» є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Зважаючи на те, що позовні вимоги в частині визнання недійсним державного акту на право власності спільної земельної ділянки виданий ТОВ «Віліма-95» з відміткою про перехід права власності до ТОВ «БЦ Діамант Хол», який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 09.11.2012 за № 02-8-00365 є похідними від позовної вимоги про визнання рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. недійсним, то місцевий господарський суд також відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Відмовляючи в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки місцевий господарський суд вказав що позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. На переконання суду першої інстанції, позивач не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин, відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину, не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Враховуючи те, що судом першої інстанції встановлено необґрунтованість позовних вимог, місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог з підстав спливу позовної давності.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні даного позову, виходячи з наступного.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, у відповідності до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції що прийняте Київською міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу ТОВ "Віліма-95" у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.
Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, позов, предметом якого є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
Таким чином, враховуючи те, що спірне рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. щодо продажу земельної ділянки площею 0,0150 га ТОВ "Віліма-95" є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування рішення № 337/6553 від 06.10.2011р. Київської міської ради "Про продаж земельної ділянки ТОВ "Віліма-95" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва", оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Зважаючи на те, що позовні вимоги в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0150 га на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва, виданий ТОВ "Віліма-95" з відміткою про перехід права власності до ТОВ "БЦ Діамант Хол", який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 09.11.2012 за № 02-8-00365. є похідними від позовної вимоги про визнання рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. недійсним, колегія суддів апеляційного господарського суду також погоджується з висновками суду першої інстанції відмову у задоволенні позову в цій частині.
Також судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0150, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетській, 2/1, виходячи з наступного.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Прокурор у позовній заяві як на підставу для визнання недійсними договорів купівлі продажу вказує на недійсність рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. щодо продажу земельної ділянки площею 0,0150 га ТОВ "Віліма-95". Прокурор вважає, що оскільки рішення ради є недійсним то й вважаються неправомірним і подальші пов'язані з ним договори купівлі-продажу земельної ділянки. Тобто, на думку прокурора вказані договори вчинені з порушенням прав та законних інтересів держави.
Однак, з такими доводами скаржника судова колегія апеляційного господарського суду погодитися не може, оскільки, прокурором, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що договори суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Прокурор не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірні правочини, відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірних правочинів, не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що правові підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Віліма-95", та укладеного між ТОВ "Віліма-95" та ТОВ "БЦ Діамант Хол", відсутні.
Щодо поданої Київською міською радою та ТОВ «БЦ Діамант Хол» заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, судова колегія зазначає наступне.
Згідно п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи те, що як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, встановлено необґрунтованість позовних вимог, та суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову як такий що заявлений необґрунтовано, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог з підстав спливу позовної давності.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, заступником прокурора міста Києва не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва, слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2016 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 25.04.20116 року у справі № 910/4805/16 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.04.20116 року у справі № 910/4805/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/4805/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
М.Л. Яковлєв