79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
21.06.2016р. Справа№ 914/922/16
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід», м.Львів
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаворит», м.Червоноград
про стягнення коштів за непоставлений товар
ціна позову: 20174,00 грн.
Представники:
позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 18.04.2016р. б/н);
відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 04.05.2016р. б/н); ОСОБА_3 - представник ( довіреність від 29.06.2015р. б/н)
Суть спору:
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит» про стягнення коштів за непоставлений товар; ціна позову 20174,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.04.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 19.04.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 19.04.2016р., 10.05.2016р. та від 25.05.2016р.. В судових засіданнях 24.05.2016р., 07.06.2016 року та 14.06.2016 року оголошувались перерви, про що представники Сторін належним чином повідомлялись під розписку.
Впродовж розгляду справи представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи та оголошення перерви в судових засідань) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.
Представники Відповідача в судове засідання з'явились, проти позову заперечили повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.
Суд також зазначає, що судом відмовлено в клопотанні Позивача від 11.05.2016р. вх.№22250/16 про витребування у Відповідача оригіналу видаткової накладної №РН-0001522 від 16.11.2015р. для проведення технічної експертизи, оскільки оригінал такої надано Відповідачем для огляду та клопотання про призначення технічної експертизи Позивачем не заявлялося.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань в порядку ст.38 ГПК України протягом розгляду справи Сторонами не заявлялось.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Впродовж розгляду справи в судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Впродовж розгляду справи в судових засіданнях оглянуто оригінали документів, копії яких долучено до позовної заяви.
Крім цього, враховуючи вимоги ст. 69 ГПК України та терміни перебігу поштових відправлень суд зазначає про відсутність можливості для подальшого відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Сторін та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
13.11.2013р. між ТзОВ «Неодім Захід» (надалі - Замовник, Позивач) та ТзОВ «Фаворит» (надалі - Виконавець, Відповідач) укладено Договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів №444/2013 (надалі Договір), за умовами якого (п.1.1) Замовник доручив, а Виконавець взяв на себе зобов'язання протягом строку дії договору надавати комплекс послуг з технічного обслуговування та ремонту (послуги) транспортних засобів (ТЗ) з встановленням запчастин і використанням супутніх матеріалів, необхідних при проведенні зазначених робіт, на станції технічного обслуговування та ремонту автомобілів (СТО) за місцем розташування: 80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Львівська, буд.51А.
Відповідно до п.2.1 Договору, Замовник зобов'язаний самостійно доставити ТЗ на СТО для проведення визначеного комплексу послуг. У випадку неможливості доставити ТЗ у заздалегідь визначений час, Замовник зобов'язаний не пізніше ніж за один день повідомити про це Виконавця і погодити з ним дату початку робіт. На прохання Замовника, Виконавець може доставити ТЗ на СТО власними засобами з подальшою оплатою.
Вартість робіт та запчастин визначається на підставі тарифів та розцінок, встановлених за домовленістю Сторін (п. 3.1 Договору).
Відповідно до пункту 3.2 Договору Замовник здійснює оплату послуг шляхом внесення готівкових коштів до каси Виконавця або шляхом перерахування коштів у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Виконавця у банку.
Пунктом 3.4. Договору встановлено, що за погодженням Сторін Замовник може здійснити оплату виконаних Виконавцем робіт по факту їх виконання шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок Виконавця або внесення коштів до його каси.
На виконання умов Договору Відповідачем виставлено Позивачу ОСОБА_4 від 05.11.2015р. №СФ-0002235 на суму 20174,00грн. за автошини Michelin Pilot Alpin 4 103 V XL 245/45R18 у кількості 4 штуки.
На підставі ОСОБА_5 Рахунку-фактури Позивачем ОСОБА_6 дорученням від 16.11.2015р. №552 перераховано Відповідачу 20174,00грн. Підтвердженням здійснення оплати є пояснення представників Сторін та довідка ПАТ КБ «Приватбанк» від 26.04.2016р. №10326185/5304442.
10.02.2016р. Позивачем скеровано Відповідачу ОСОБА_7 від 09.02.2016р. вих.№36/16 із вимогою про повернення сплачених коштів за непоставлений товар в розмірі 20174,00грн. ОСОБА_5 Відповідачем отримано 19.02.2016р., про що свідчить відповідна відмітка про одержання на повідомлення про вручення поштового відправлення №80102 0151415 5.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 20174,00грн. вартості оплаченого Позивачем та непоставленого Відповідачем товару.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 06.05.2016р. за вх.№19559/16, проти позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що, згідно Видаткової накладної від 16.11.2015р. №РН-0001522, Відповідач передав, а Позивач прийняв автошини Michelin Pilot Alpin 4 103 V XL 245/45R18 у кількості 4 штуки загальною вартістю 20174,00грн. З підстав наведеного Відповідач вказує на те, що взяті ним договірні зобов'язання виконано належним чином.
Позивач у своїх письмових поясненнях на відзив, поданих до суду 11.05.2016р. за вх. №20252/16, заперечення Відповідача спростовує тим, що генеральним директором позивача товар за Договором від Позивача не отримувався, а жодна інша особа не була уповноважена ним на отримання товару за договором.
Окрім того, Позивач звертає увагу суду на те, що Видаткова накладна від 16.11.2015р. №РН-0001522 підписана особою без зазначення її прізвища і посади та не зазначено на підставі якої довіреності вказана особа підписала Видаткову накладну. З підстав наведеного Позивач вважає Видаткову накладну від 16.11.2015р. №РН-0001522 підробленою і такою, що не може свідчити про отримання ним товару від Відповідача за Договором.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2016р. у даній справі викликано для дачі пояснень в судовому засіданні директора позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід» ОСОБА_8
В судовому засіданні 07.06.2016р. ОСОБА_8 зазначив, що замовлені в Відповідача шини він мав отримувати особисто, а відтак, жодного доручення на отримання вказаних матеріальних цінностей не видавав. У зв'язку із відсутністю повідомлення Відповідача вказані шини ОСОБА_8 не отримувались, але, ймовірно, вони були отримані заступником генерального директора з розвитку підприємства ОСОБА_9 В лютому ОСОБА_9 звільнено з роботи за прогул та порушено кримінальне провадження за привласнення службового майна - службового автомобіля AUDI А7 шляхом зловживання службовим становищем.
Окрім того, ОСОБА_8 зазначає, що був виданий наказ №70 від 01.10.2015р. (копія якого додана Позивачем до матеріалів справи) по підприємству про призначення ОСОБА_9 відповідальним за легковий автомобіль марки Audi Ф7 3.0 (для якого замовлялись шини), але права підпису він не мав.
Крім того, підтвердження того, що ОСОБА_9 був працівником підприємства Позивача є і надані Позивачем та долучені до матеріалів справи типова форма №П-1 та наказ від 23.02.2016р. №04-К (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту).
Окрім того, 21.06.2016 року Позивачем подано письмове пояснення (вх. №25901/16), у якому відмовляється від проведення технічної експертизи Видаткової накладної від 16.11.2015 року №РН-0001522 та стверджує справжність відбитку печатки Позивача на ній.
ОСОБА_8 також пояснив, що ОСОБА_9 мав доступ до печатки, відтиск якої проставлено на Видатковій накладній від 16.11.2015р. №РН-0001522, оскільки остання знаходилась у сейфі разом з ключами від автомобіля марки Audi Ф7 3.0, відповідальним за який було призначено ОСОБА_9
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).
Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Приписами частини першої статті 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Частиною третьою вказаної статті встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Також суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.42 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст.181 ГК України, відповідно до якої, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.
Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту втрати чи викрадення печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід» станом на час розгляду справи по суті Позивачем суду не заявлено та не подано. Більше того, як пояснив директор Товариства Позивача ОСОБА_8, ОСОБА_9 мав доступ до печатки, відтиск якої проставлено на Видатковій накладній від 16.11.2015р. №РН-0001522, оскільки остання знаходилась у сейфі разом з ключами від автомобіля марки Audi Ф7 3.0, відповідальним за який було призначено ОСОБА_9
Тому, за підтвердження факту існування трудових відносин між Позивачем та ОСОБА_9, наявності на Видатковій накладній від 16.11.2015р. №РН-0001522 відтиску печатки Позивача, спростовують посилання Позивача, як на підставу повернення грошових коштів, на те, що товар за Договором ним не отримано. Підписанням Видаткової накладної слід вважати підписи представників Сторін, скріплення відбитками печатками. Аналогічну правову позицію закріплено в Постановах Вищого господарського суду України, в тому числі від 13.01.2013р. у справі №5006/12/191пд/2012.
Відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, що є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції. Аналогічну правову позицію закріплено у постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015р. у справі №904/5497/14.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
21.06.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 24.06.2016р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4-3, 4-7, 33, 34, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 202, 205, 207, 254, 257, 258, 261, 264, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 625, 626, 627, 632, 901 Цивільного кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та в касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.