ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.06.2016Справа №910/22340/14
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»
до За участю Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача ОСОБА_1
провиплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 50 000 грн. 00 коп.
Представники:
від Позивача: Рудюк В.М. (представник за Довіреністю);
від Відповідача: Мандрикін Я.В. (представник за Довіреністю);
від Третьої особи: не з'явились;
Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (надалі також - «Відповідач») про виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 50 000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №А0302299 від 22.10.2012 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому Позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Позивач зазначає, що відповідальність водія транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, застрахована у Відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/2685491, а тому Позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на Відповідача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року (суддя Спичак О.М.) у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» було відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року (судді: Отрюх Б.В. - головуючий, Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року та рішення господарського суду м. Києва від 01.12.2014 року у справі №910/22340/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва. У вказаній постанові суду касаційної інстанції зазначено, що в процесі судового розгляду справи №910/22340/14 місцевий та апеляційний господарські суди відхилили як неналежний доказ довідку Слідчого управління МВС України в Херсонській області та відомість №9128890 про дорожньо-транспортну пригоду, з огляду на те, що доказами, які підтверджують наявність вини особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є постанова відповідного органу (посадової особи), прийнята за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення або вирок суду у кримінальній справі. Однак, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки ґрунтуються на безпідставному ототожненні "вини особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди" та "вини особи у заподіянні шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки". При цьому, факт наявності або відсутності вини особи у завданні майнової шкоди має бути встановлений господарським судом на підставі дослідження всіх доказів наявних в матеріалах справи в їх сукупності. Отже, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши належним чином всі докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків та прийняли необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.
Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/22340/14.
Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/22340/14 передано до розгляду судді Чинчин О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 року справу №910/22340/14 прийнято до провадження суддею Чинчин О.В., судове засідання призначено на 01.07.2015 року.
01.07.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив.
В судовому засіданні представник позивача подав документи для долучення до матеріалів справи.
Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Управління МВС України Херсонській області надати належним чином засвідчену копію матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012230000000208 від 22.12.2012 року.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.07.2015 р. відкладено розгляд справи на 22.07.2015 р., у зв'язку з неявкою представника третьої особи в судове засідання, витребуванням додаткових доказів по справі.
06.07.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про витребування з Управління МВС України Херсонській області копій документів: пояснень учасників ДТП 21.12.2012 р., план схеми ДТП 21.12.2012 р., автотехнічної експертизи за обставинами ДТП 21.12.2012 р., фото ДТП.
09.07.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про призначення у справі автотехнічної експертизи.
20.07.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Управління МВС України Херсонській області надійшли копії матеріалів кримінального провадження №12012230000000208 на виконання вимог ухвали суду від 01.07.2015 р.
В судовому засіданні 22 липня 2015 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив задовольнити клопотання про призначення по справі судової автотехнічної експертизи. В судове засідання представники Відповідача та Третьої особи не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення справи в судовому засіданні 01.07.2015 р. на 22.07.2015 р., а також відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 01.07.2015 року у справі № 910/22340/14.
Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач та Третя особа про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Суд, розглянувши Клопотання Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про витребування з Управління МВС України Херсонській області копій документів: пояснень учасників ДТП 21.12.2012 р., план схеми ДТП 21.12.2012 р., автотехнічної експертизи за обставинами ДТП 21.12.2012 р., фото ДТП, прийшов до висновку про відмову в його задоволенні, оскільки ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.07.2015 р. зобов'язано Управління МВС України Херсонській області надати належним чином засвідчену копію матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012230000000208 від 22.12.2012 року та на виконання вимог ухвали суду надійшли витребувані судом документи.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України остаточне коло питань, які мають бути роз'яснені судовим експертом, встановлюється господарським судом в ухвалі.
В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" зазначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2015 року з метою виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 08.06.2015 року, а також встановлення правомірності заявлених позовних вимог, всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору й вирішення питань, що потребують спеціальних знань, Суд дійшов висновку щодо задоволення клопотання Позивача та призначення у справі судової автотехнічної експертизи, проведення якої доручив Державному науково - дослідному експертно - криміналістичному центру МВС України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10), а провадження у справі №910/22340/14 зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.
11.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) надійшло клопотання експерта Державного науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України №9-71 від 06.11.2015 року про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи. У вказаному клопотанні судовий експерт просить надати відомості про: наявність кривих у плані на ділянці наближення автомобіля Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 до місця ДТП, їх кривизну (радіус заокруглення) та координати початку і закінчення відносно інших зафіксованих у первинних матеріалах об'єктів; стан дорожнього покриття і коефіцієнт зчеплення шин з ним безпосередньо в місці ДТП; стан дорожнього покриття і коефіцієнт зчеплення шин з ним на ділянці, що передувала ділянці обледеніння; видимість у напрямку руху; відстань, з якої об'єктивно настає видимість ділянки обледеніння; відстань, яку автомобіль Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 подолав з моменту потрапляння на ділянку обледеніння дороги до місця зіткнення; розташування автомобілів Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та Chevrolet Lacetti державний реєстраційний номер один відносно одного, відносно елементів проїзної частини (по ширині і довжині) та відносно місця їх зіткнення в момент, коли автомобіль автомобілів Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у стані заносу почав рухатися в напрямку смуги зустрічного руху; їх швидкості в цей момент; характер руху автомобіля автомобілів Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з цього моменту до моменту зіткнення; координати місця зіткнення транспортних засобів; конкретні дії водіїв щодо яких пропонується вирішувати питання №№1, 2, 4 Ухвали.
Клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів розглядається господарським судом після поновлення провадження у справі; за необхідності для розгляду такого клопотання суд може витребувати матеріали справи з експертної установи, а також повідомити учасників судового процесу про час і місце проведення відповідного судового засідання. Після розгляду клопотання провадження у справі знову зупиняється, а матеріали справи, якщо вони витребувалися судом, надсилаються до експертної установи. При цьому господарським судам слід мати на увазі можливість настання передбачених пунктами 1.13 і 4.9 Інструкції наслідків у вигляді повернення матеріалів справи суду, який призначив експертизу, або повідомлення експертом суду про неможливість надання висновку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 року поновлено провадження у справі №910/22340/14, розгляд справи призначено на 02.12.2015 року, зобов'язати сторін надати відомості про:
- наявність кривих у плані на ділянці наближення автомобіля Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 до місця ДТП, їх кривизну (радіус заокруглення) та координати початку і закінчення відносно інших зафіксованих у первинних матеріалах об'єктів;
- стан дорожнього покриття і коефіцієнт зчеплення шин з ним безпосередньо в місці ДТП;
- стан дорожнього покриття і коефіцієнт зчеплення шин з ним на ділянці, що передувала ділянці обледеніння;
- видимість у напрямку руху;
- відстань, з якої об'єктивно настає видимість ділянки обледеніння;
- відстань, яку автомобіль Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 подолав з моменту потрапляння на ділянку обледеніння дороги до місця зіткнення;
- розташування автомобілів Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та Chevrolet Lacetti державний реєстраційний номер один відносно одного, відносно елементів проїзної частини (по ширині і довжині) та відносно місця їх зіткнення в момент, коли автомобіль автомобілів Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у стані заносу почав рухатися в напрямку смуги зустрічного руху; їх швидкості в цей момент; характер руху автомобіля автомобілів Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з цього моменту до моменту зіткнення;
- координати місця зіткнення транспортних засобів; конкретні дії водіїв щодо яких пропонується вирішувати питання №№1, 2, 4 Ухвали.
02.12.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи, проведення якої доручити Київському науково - дослідному інституту судових експертиз.
В судовому засіданні 02.12.2015 року представник Позивача пояснив про неможливість виконання клопотання експерта Державного науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України №9-71 від 06.11.2015 року про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, а тому підтримав заявлене клопотання про призначення у справі №910/22340/14 повторної судової експертизи, проведення якої доручити Київському науково - дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6). В судове засідання представники Відповідача та Третьої особи не з'явились, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 року у справі № 910/22340/14.
Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач та Третя особа про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", згідно з пунктом 2.3.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5, експерту заборонено самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.
У господарському судочинстві до таких матеріалів відносяться речові та письмові докази. Отже, судового експерта не наділено повноваженнями для пошуку та витребування речових або письмових доказів. Винятком є випадки, коли у процесі дослідження наданого у встановленому порядку для проведення експертизи об'єкта експерт виявляє інші об'єкти, стосовно яких йому не були поставлені питання або дослідження яких відноситься до компетенції експертів іншої спеціальності (спеціальностей): у такому випадку експерт вправі зафіксувати ці об'єкти, відокремити їх від основного об'єкта (якщо це не пов'язано з пошкодженням або знищенням об'єкта), описати їх у висновку та приєднати їх до матеріалів експертизи.
У разі коли для вирішення поставлених перед експертом питань йому необхідні додаткові матеріали (документи, зразки тощо) він з огляду на положення частини четвертої статті 31 ГПК вправі просити господарський суд про їх надання. Водночас законом не передбачено повноважень судового експерта щодо витребування та одержання додаткових матеріалів безпосередньо від учасників судового процесу. Тому господарський суд не може покладати на останніх обов'язок надавати додаткові матеріали безпосередньо експертові на його вимогу.
Клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів розглядається господарським судом після поновлення провадження у справі; за необхідності для розгляду такого клопотання суд може витребувати матеріали справи з експертної установи, а також повідомити учасників судового процесу про час і місце проведення відповідного судового засідання. Після розгляду клопотання провадження у справі знову зупиняється, а матеріали справи, якщо вони витребувалися судом, надсилаються до експертної установи. При цьому господарським судам слід мати на увазі можливість настання передбачених пунктами 1.13 і 4.9 Інструкції наслідків у вигляді повернення матеріалів справи суду, який призначив експертизу, або повідомлення експертом суду про неможливість надання висновку.
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що клопотання експерта Державного науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України №9-71 від 06.11.2015 року про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, задоволенню не підлягає у зв'язку з неможливістю надання додаткових матеріалів, визначених у вказаному клопотанні.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.
Повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою. Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам). (п.15.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від № 23.03.2012 року)
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 року з метою виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 08.06.2015 року, а також встановлення правомірності заявлених позовних вимог, всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору й вирішення питань, що потребують спеціальних знань, Суд дійшов висновку щодо задоволення клопотання Позивача та призначення у справі повторної судової автотехнічної експертизи, проведення якої доручити Київському науково - дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6), провадження у справі № 910/22340/14 зупинено до закінчення проведення судової експертизи.
08.06.2016 року через відділ діловодства суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експертів за результатами проведення судової автотехнічної експертизи №23469/15-52 від 31.05.2016 року.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.06.2016 року поновлено провадження у справі 3910/22340/14, продовжено строк розгляду справи на 15 днів, призначено судове засідання на 22.06.2016 року.
В судовому засіданні 22 червня 2016 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи, викладені в позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник Третьої особи в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 року у справі № 910/22340/14.
За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.
Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, Суд приходить до висновку, Третя особа про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.
Приймаючи до уваги, що Третя особа була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 22 червня 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
22 жовтня 2012 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (Страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Транс» (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №А0302299, предметом якого є страхування транспортного засобу «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2012 року на дорозі Р-47 Херсон - Нова Каховка - Генічеськ 47 км 200 м відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Транс», під керуванням ОСОБА_7, транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, та транспортного засобу «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_8, що підтверджується Довідкою №9128890 про дорожньо - транспортну пригоду.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований Позивачем автомобіль «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Відповідно до звіту автотоварознавчого дослідження №16-13 від 22.01.2013 року вартість матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 88 866 грн. 89 коп.
Відповідно до Страхового акту № 9302В/40/2013 від 22.04.2013 року Позивач здійснив виплату страхового відшкодування Страхувальнику в розмірі 65 332 грн. 11 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 90667 від 29.04.2013 року.
Постановою слідчого управління МВС України Херсонської області від 27.04.2013 року кримінальне провадження №1201122300000000208 від 22.12.2012 року за фактом - дорожньо - транспортної пригоди закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент настання страхової події була застрахована у Відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/2685491, розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 00 гривень 00 копійок.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на те, що Відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 50 000 грн. 00 коп. відповідно до встановлених Полісом № АВ/2685491 лімітів відшкодування по майну та франшизи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також, статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.
З наведених приписів законодавства вбачається, що Страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування і таке право переходить до нього саме в обсягах фактично понесених витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем на виконання зобов'язань за Договором добровільного страхування наземного транспорту №А0302299 від 22.10.2012 року, предметом якого є страхування транспортного засобу «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, було відшкодовано на користь Страхувальника 65 332 грн. 11 коп.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
Відповідно до частин першої та другої статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятий за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Таким чином, Суд зазначає, що до Позивача у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.
Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абзац 16 статті 9 Закону України „Про страхування").
Абзацем 18 статті 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Суд звертає увагу, що Законом України «Про страхування» та Законом України «Про обов»язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов»язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі №3-50гс15.
Згідно з п. 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, постановою слідчого управління МВС України Херсонської області від 27.04.2013 року кримінальне провадження №1201122300000000208 від 22.12.2012 року за фактом - дорожньо - транспортної пригоди закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. У вказаній постанові слідчого зазначено, що водій автомобіля «Тойота» ОСОБА_1 в даній ситуації не мав технічної можливості забезпечити зупинку автомобіля до місця обледеніння, оскільки відстань з моменту виявлення ним перешкоди у вигляді обледенілої ділянки проїзної частини менше за мінімальну відстань, що технічно необхідна для його зупинки.
У постанові Вищого господарського суду України від 08.06.2015 року у справі №910/22340/14 зазначено, що в процесі судового розгляду справи №910/22340/14 місцевий та апеляційний господарські суди відхилили як неналежний доказ довідку Слідчого управління МВС України в Херсонській області та відомість №9128890 про дорожньо-транспортну пригоду, з огляду на те, що доказами, які підтверджують наявність вини особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є постанова відповідного органу (посадової особи), прийнята за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення або вирок суду у кримінальній справі. Однак, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки ґрунтуються на безпідставному ототожненні "вини особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди" та "вини особи у заподіянні шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки". При цьому, факт наявності або відсутності вини особи у завданні майнової шкоди має бути встановлений господарським судом на підставі дослідження всіх доказів наявних в матеріалах справи в їх сукупності. Отже, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши належним чином всі докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків та прийняли необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2015 року витребувано від слідчого управління МВС України Херсонської області матеріали кримінального провадження №1201122300000000208 від 22.12.2012 року за фактом - дорожньо - транспортної пригоди, яка сталась 22.12.2012 року.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження №1201122300000000208 від 22.12.2012 року, постановою слідчого управління МВС України Херсонської області від 22.12.2012 року призначено проведення автотехнічної експертизи.
У висновку експерта Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру Управління МВС України в Херсонській області №2876 від 23.01.2013 року зазначено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди рульове керування, ходова частина та гальмівна система автомобілів "Toyota Corolla" реєстраційний номер НОМЕР_2, "Chevrolet Lacetti", реєстраційний номер НОМЕР_1 та DAF 95 реєстраційний номер НОМЕР_5, знаходились у справному стані при якому були відсутні несправності, що впливали на їх вихідні параметри.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 року з метою виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 08.06.2015 року, а також встановлення правомірності заявлених позовних вимог, всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору й вирішення питань, що потребують спеціальних знань, Суд дійшов висновку щодо задоволення клопотання Позивача та призначення у справі повторної судової автотехнічної експертизи, проведення якої доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6).
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Висновком експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової автотехнічної експертизи №23469/15-52 від 31.05.2016 року встановлено, що при умові заносу даного транспортного засобу за рахунок його наїзду на обледенілу ділянку дороги (як то вказує його водій) в діях водія автомобіля «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 невідповідностей вимогам п.п.12.2 та 12.3 ПДР, з технічної точки зору не вбачається. В іншому випадку, тобто при умові іншої причини виникнення заносу автомобіля «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, за відсутності фактичних даних щодо причин виникнення заносу автомобіля «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в даних дорожніх умовах оцінити дії водія автомобіля «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 відносно вимог п.12.1 та п.12.3 ПДР експертним шляхом неможливо. Вирішити в категоричній формі питання щодо причинного зв'язку між діями водії транспортних засобів (автомобіля «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (ОСОБА_1) та автомобіля «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (ОСОБА_7) та «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 (ОСОБА_8)) та виникненням даної пригоди також не видається за можливе.
За приписами ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.
Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.
Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За таких підстав, Суд приймає до уваги висновки експертів за результатами проведення судової автотехнічної експертизи №23469/15-52 від 31.05.2016 року, складені Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз, які були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку (п. 1 ст. 384, п. 1 ст. 385 Кримінального кодексу України), оскільки висновки судової експертизи узгоджені між собою, обґрунтовані, не суперечать іншим матеріалам справи і не викликають сумнівів у їх неправильності. Крім того, Суд зазначає, що проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", а тому за таких підстав, вказані висновки експертів є належними та допустимими доказами відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, встановлюючи обставини справи, суд має оцінити дії кожного з водіїв з точки зору дотримання Правил дорожнього руху та відповідно до встановленого зробити висновки щодо ступеня вини дії кожного з водіїв у спричиненні шкоди.
Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Суд звертає увагу, що у висновку експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової автотехнічної експертизи №23469/15-52 від 31.05.2016 року встановлено, що при умові заносу даного транспортного засобу за рахунок його наїзду на обледенілу ділянку дороги (як то вказує його водій) в діях водія автомобіля «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 невідповідностей вимогам п.п.12.2 та 12.3 ПДР, з технічної точки зору не вбачається. Тобто, висновком судових експертів не встановлено неправомірності дій водія транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1, як однієї із складових виникнення обов'язку з відшкодування завданої шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33,34, 36 Господарського процесуального кодексу України, а матеріали справи не містять таких доказів на підтвердження наявності в діях водія автомобіля «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 порушень Правил дорожнього руху України, а також доказів того, що між такими діями та шкодою, завданою автомобілю «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, є безпосередній причинний зв'язок, що є підставами для відповідальності Відповідача у даній справі.
Враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 50 000 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 50 000 грн. 00 коп. - відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24 червня 2016 року.
Суддя О.В. Чинчин