ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
23 червня 2016 року Справа № 813/1700/16
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кузана Р.І.,
секретар судового засідання Перчак С.В.,
з участю представника позивача Сабана М.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» до Відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції про визнання протиправними та скасування постанов,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» (надалі - позивач, ТзОВ «Транс-Сервіс-1») звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції (надалі - відповідач, ВДВС Пустомитівського РУЮ), в якому просить визнати незаконними та скасувати постанови ВДВС Пустомитівського РУЮ ВП №50870505 від 26.04.16р. про стягнення з боржника виконавчого збору та від 06.05.15р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем не вчинялись жодні дії по примусову виконанню виконавчого листа №813/7095/14, виданого Львівським окружним адміністративним судом 04.01.16р. Вказане свідчить про відсутність підстав для стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.
Відповідач участі повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
За таких обставин суд, відповідно до положень ст.128 КАС України ухвалив розглянути справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
04.01.16р. Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №813/7095/14 про стягнення з ТзОВ "Транс-Сервіс-1" до Державного бюджету України 44002,08 грн. плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування.
Державним виконавцем ВДВС Пустомитівського РУЮ 19.04.16р. ВП50870505 відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа та надано боржнику строк самостійно виконати судове рішення до 25.04.16р.
Судом встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.04.2016р. ВП50870505 отримана представником позивача 24.04.16р. (вихідний день), що підтверджується долученими до матеріалів справи даними відстеження пересилання поштових відправлень.
Позивачем виконано судове рішення 26.04.16р.
На підтвердження добровільного виконання виконавчого документа позивачем долучено до матеріалів справи платіжне доручення від 26.04.16р. №4334.
26.04.16р. державним виконавцем Кучерепою Х.М. за невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення винесено постанову ВП50870505 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 4 400,21 грн.
Крім того, цим державним виконавцем 06.05.16р. винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
Не погодившись з вищевказаними постановами позивач звернувся до суду.
При вирішенні справи суд керувався наступним.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Статтею 27 Закону встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (ч. 1).
У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються (ч. 3 ст. 27 Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч.5 ст. 41 Закону постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону. Зазначена постанова надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ним у порядку, встановленому цим Законом.
У Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.12.2010р., "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" зазначено, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.
Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. Суд може визнати стягнення виконавчого збору необґрунтованим, якщо встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення не узгоджувався зі строками, встановленими Законом, і був нереальним.
З аналізу вказаних норм слідує, що необхідною передумовою для стягнення виконавчого збору та витрати виконавчого провадження є обізнаність боржника про наявне відкрите виконавче провадження, отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження, яка за змістом відповідає частині 2 статті 25 Закону, та несплата ним суми боргу у вказаний вище строк.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд встановив, що в даному випадку, добровільно погасити заборгованість перед стягувачем у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження від 19.04.2016р. ВП50870505. строк в боржника не було можливості у зв'язку з тим, що ним отримано таку у вихідний день - 24.04.16р., тоді як граничний термін добровільного виконання припадав на наступний день. Як наслідок, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження строк для добровільного виконання судового рішення був нереальний для позивача.
Суд також зауважує, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника та стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. Такі збори стягуються на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялись.
Відповідачем не представлено доказів, що державним виконавцем з часу відкриття виконавчого провадження та до дня винесення постанови про стягнення виконавчого збору, постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій вчинялись дії щодо виконання виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом від 04.01.16р. №813/7095/14. Натомість позивачем представлено докази самостійного виконання такого рішення.
Крім цього, судом враховано, що Постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 06.05.16р. надіслана на адресу відповідача супровідним листом значно раніше, а саме 26.04.16р. Більше того, наведений державним виконавцем у вказаній постанові розрахунок витрат виконавчого провадження ВП № 50870505 є необґрунтованим, з огляду на весь перебіг такого виконавчого провадження.
У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не подано суду доказів на обґрунтування правомірності спірних постанов.
Дослідивши подані докази та проаналізувавши положення вказаних норм законодавства, суд дійшов висновку, що у державного виконавця відсутні були підстави для стягнення з позивача виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
За наведеного, постанови державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції від 26.04.16р. ВП № 50870505 про стягнення з боржника виконавчого збору та від 06.05.16р. ВП № 50870505 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. винесені без належних на це підстав та підлягають скасуванню.
Крім цього, суд вважає за необхідне у резолютивній частині постанови у відповідності до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України зазначити про протиправність спірних постанов.
Судові витрати у розмірі 2756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) гривень 00 копійок відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача.
Керуючись статтями. 7-14, 69-71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції від 26.04.16р. ВП № 50870505 про стягнення з боржника виконавчого збору та від 06.05.16р. ВП № 50870505 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» судовий збір в розмірі 2756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) гривень 00 копійок.
Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Кузан Р.І.