18 травня 2016 року о/об 19 год. 01 хв.Справа № 808/1384/16 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною вимоги,
за участі представників:
від позивача - ОСОБА_2
(діє на підставі довіреності № 1162 від 17.05.2016)
від відповідача - Лучинкіна Г.Г.
(діє на підставі довіреності № 6884/08-32-10 від 04.05.2016)
27 квітня 2016 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд, визнати противоправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф- 682-17 від 15 березня 2016 року складену Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області, якою позивачу визначено суму податкового боргу зі сплатити єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2014 рік у сумі 4673,79 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 03 грудня 2002 року він здійснює свою господарську діяльність як фізична особа-підприємець, та перебуває на спрощеній системі оподаткування - а саме є платником єдиного податку 2 групи та є платником єдиного соціального внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також позивач вказує на те, що з жовтня 2013 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Мелітополі та Мелітопольському районі та отримує пенсію за віком. Зазначає, що обрала спрощену систему оподаткування, а добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не брала, але через неосвіченість у податковому законодавстві позивачем помилково були подані звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за січень-грудень 2014 року, в яких позивач самостійно визначив зобов'язання по сплаті єдиного внеску за січень-грудень 2014 року у сумі 4673,79 грн. Позивач отримав 23 березня 2016 року податкову вимогу про сплату боргу на суму 4673,79 грн., з урахування переплати на 01 січня 2015 року на суму 398,01 грн. Оскільки позивач є пенсіонером за віком, враховуючи приписи чинного законодавства, ОСОБА_1 вважає що вимога № Ф-682-17 від 15 березня 2016 року на суму 4673,79 грн. є неправомірною, не обґрунтованою, та такою, що підлягає скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити адміністративний позов.
Представник відповідача адміністративний позов не визнав, у письмових запереченнях від 17 травня 2016 року № 7598/08-32-10 відповідач посилається на те, що позивачем самостійно та з власної ініціативи було подано до податкового органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за січень-грудень 2014 року та у 1 кварталі 2015 року звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за січень-грудень 2014 та позивач самостійно визначив зобов'язання по сплаті єдиного внеску за січень-грудень 2014 року у сумі 4673,79 грн. Також відповідач звертає увагу, що анулювання зазначеної звітності не передбачено. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що вимога була винесена у відповідності до вимог закону, згідно звіту відповідальність за правильність заповнення якого несе страхувальник.
Представник відповідача судовому засіданні підтримав заперечення з підстав викладених вище, просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до статті 41 КАС України, у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».
Відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 18 травня 2016 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.
Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, вивчивши наявні матеріали та фактичні обставини справи, перевіривши їх наявними у справі доказами, суд з'ясував наступне.
Відповідно до копії свідоцтва серія НОМЕР_3 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 06 грудня 2002 року зареєстрована як фізична особа-підприємець за адресою:72311, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.
Матеріалами адміністративної справи встановлено, що позивачу 15 жовтня 2013 року видано Пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 (Серія НОМЕР_2), відповідно до якого ОСОБА_1 має право на одержання пенсії за віком, також даний документ засвідчує особу його власника при одержанні належних до виплати сум пенсії, зверненні до органів з питань пенсійного забезпечення.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 до податкового органу подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за січень-грудень 2014 року, згідно якого позивач визначив суму, що підлягає сплаті у бюджет 5071,80 грн.
15 березня 2016 року податковим органом стосовно ОСОБА_1 винесено вимогу №Ф682-17 про сплату боргу у розмірі 4673,79 грн.
Не погодившись з таким рішенням податкового органу позивач звернувся до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області із заявою про зняття нарахування єдиного внеску у сумі 4673,79 грн.
На дану заяву податковим органом була надана відповідь від 14 квітня 2016 року №3554/ФОП/0832-1302, в якій відповідач зазначає, що фізичні особи-підприємці спрощеної системи оподаткування, які є пенсіонерами за віком, подавши звітність не з нульовими значеннями беруть на себе зобов'язання сплачувати ЄСВ на загальних умовах, як це передбачено чинним законодавством. Також відповідач наголошує, що анулювання зазначеної звітності не передбачено.
Не погоджуючись з такими діями контролюючого органу, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною вимоги.
Суд, вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Визначення правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, встановлено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (надалі Закон №2464-VI).
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
База нарахування, розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначені статтями 7-9 Закону №2464-VI.
Так частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Частиною 12 цієї статті встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Згідно пункту 7 розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» №3609-VI від 07.07.2011 (далі Закон № 3609-VI) внесено зміни до Закону №2464-VI, згідно з якими стаття 4 цього Закону №2464-VI доповнено частиною 4 такого змісту: «особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Отже, з огляду на зміни, внесені Законом №3609-VI, пенсіонери за віком - приватні підприємці, які сплачують єдиний податок, більше не є платниками єдиного внеску, в частині сплати цього внеску за себе у зв'язку з тим, що тепер вони не належать до числа застрахованих осіб (в обов'язковому порядку). Зміни, внесені Законом №3609-VI, набули чинності 06 серпня 2011 року.
Враховуючи, що страховий стаж особам для призначення пенсії обчислюється в місяцях, вищезазначені платники, починаючи з серпня 2011 року, не мають обов'язку щодо сплати єдиного внеску, в частині сплати цього внеску за себе.
Таку ж саму позицію викладено й в Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому Наказом Міністерства доходів і зборів України № 454 від 09 вересня 2013 року, який діяв на час виникнення спірних відносин.
Пунктом 2.14 Порядку № 454 від 09 вересня 2013 року визначено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані подавати звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім фізичних осіб - підприємців, зазначених у пункті 3.3 розділу III цього Порядку.
Так відповідно до пункту 3.3 Порядку 3.3. фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Звіт зазначеними особами не подається.
Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їхньої добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до податкового органу подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за січень-грудень 2014 року.
Разом з тим, отримавши податкову вимогу позивач звернувся до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області із заявою про зняття нарахування єдиного внеску за січень-грудень 2014 року у сумі 4673,79 грн.
Суд звертає увагу, що сплата єдиного внеску пенсіонером повинна ґрунтуватися на її виключній добровільній основі, а оскільки ОСОБА_1 не укладала договір щодо добровільної участі у системі соціального страхування, подала заяву про анулювання звітності за січень-грудень 2014 року, в силу чого не бажає бути платником єдиного внеску, то податковий орган не мав правових підстав на формування податкової вимоги відносно позивача.
Таким чином, виходячи із правого змісту зазначених положень законодавства, суд дійшов висновку, що позивач, як фізична особа-підприємець, який є пенсіонером за віком, та зареєстрований платником єдиного податку, починаючи з 15 жовтня 2013 року не зобов'язаний був сплачувати такий внесок.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно нарахував позивачу суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 4673,79 грн., та сформував вимогу № Ф-682-17 від 15 березня 2016 року про сплату цієї недоїмки, оскільки у даному випадку позивач належить до визначеної чинним законодавством категорії осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску за себе.
Суд звертає увагу на те, що дії відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення аналізуються судом на предмет їх правомірності та відповідності вимогам чинного законодавства України станом на момент вчинення цих дій та обсягу доказів та інших фактичних обставин, які існували на цей момент.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості дій з нарахування позивачу суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та формування оскаржуваної вимоги.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних дій та вимоги, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.
Визнати противоправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф- 682-17 від 15 березня 2016 року складену Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області, якою позивачу визначено суму податкового боргу зі сплатити єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2014 рік у сумі 4673,79 грн.
Присудити на користь ОСОБА_1 з бюджетних асигнувань Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одної) гривні 21 копійки.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими статтями 185-186 КАС України.
Суддя Д.В. Татаринов