ун. № 759/5241/16-а
пр. № 2-а/759/150/16
08 червня 2016 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі
головуючого - судді Семанівої Ю.В.,
за участі секретаря - Ярмощук К.А.,
представника позивача - ОСОБА_1,
відповідача - Юхименка М.М.,
представника третьої особи - Волошина В.В.,
розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_4 до інспектора роти № 5 батальйону № 2 УПП в м. Києві Департаменту патрульної поліції, лейтенанта поліції Юхименка Миколи Миколайовича, третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.04.2016 року інспектор патрульної поліції УПП у м. Києві роти №5 батальйону №2 лейтенант поліції Юхименко M.М. склав протокол про адміністративне правопорушення серії ПСЗ № 002873 відносно позивача, за те, що ним було здійснено зупинку і стоянку в зоні дії знака 3.34 «Зупинка заборонена» по вул. Полярна, 99/4 на автомобілі марки Mercedes-Вenz S500 д. н. НОМЕР_1, і, відповідно, скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить скасувати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності. Також, позивач просив суд витребувати оригінал постанови серія ПСЗ № 002873 від 01.04.2016 р., витребувати та долучити до матеріалів справи фото і (або) відеозапис з камер поліцейського екіпажу. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначає, що основним для вирішення справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення складу правопорушення. У його діях, які були кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КУпАП, на думку позивача, відсутній склад правопорушення, адже відсутня суб'єктивна сторона вищевказаного складу адміністративного правопорушення. Винних дій він не вчиняв, оскільки це була вимушена зупинка, пов'язана з раптовим погіршенням стану здоров'я, що не може бути розцінено як порушення ПДР та кваліфікуватись як адміністративне правопорушення. Зокрема, за його твердженням, під час руху по вулиці Полярній у бік перехрестя з вулицею Автозаводською позивач відчув різке погіршення свого стану здоров'я, тому прийняв рішення про необхідність здійснення вимушеної зупинки, ввімкнув аварійну світлову сигналізацію відповідно до вимог п.9.9. Правил дорожнього руху. Для того, щоб не здійснювати перешкод для інших учасників дорожнього руху та відповідно до п.15.14 ПДР повинен був прибрати свій транспортний засіб з дороги, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9-9.11 цих Правил. Оцінивши дорожню обстановку, з метою недопущення створення небезпеки для інших учасників дорожнього руху та усвідомлюючи, що у зв'язку з погіршенням стану здоров'я необхідно зупинитись якомога швидше здійснив, зупинку в зоні дії знака 3.34 «Зупинка заборонена» для того, щоб прийняти необхідні медикаменти для поліпшення стану здоров'я, які знаходились у бардачку автомобіля. Позивач, ОСОБА_4 зазначає, що Інспектором патрульної поліції УПП у м. Києві роти №5 батальйону №2 лейтенантом поліції Юхименко М.М. не було досліджено та не враховано фактичних обставин вимушеної зупинки, що призвело до винесення необґрунтованої та неправомірної постанови серія ПСЗ № 002873 від 01.04.2016 про притягнення до адміністративної відповідальності.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, позовну заяву просив задовольнити в повному обсязі. Також, представник позивача наголошував на тому, що підставою для зупинки було різке погіршення стану здоров'я позивача, однак, вказані обставини не було взято до уваги інспектором при складанні вказаного протоколу. Крім того, представник позивача наголошував на тому, що інспектором не було надано відповідного роз'яснення його прав.
Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив відмовити, оскільки в його діях відсутнє порушення закону. Зокрема, він повідомив, про те, що 01.04.2016 року, під час патрулювання вулиці, він разом з напарником побачив, що водій автомобіля марки Mercedes-Вenz S500 д. н. НОМЕР_1 здійснив зупинку і стоянку в зоні дії знака 3.34 «Зупинка заборонена» по вул. Полярна, 99/4. Зазначену зупинку було здійснено без ввімкнення аварійної сигналізації. Доводи позивача щодо раптового погіршення стану здоров'я, не були взяті інспектором до уваги, оскільки позивач відмовився від пропозиції викликати швидку медичну допомогу і не показав на прохання поліцейського медикаменті, через які він здійснив з його слів вимушену зупинку. З огляду на викладене, оцінивши відповідні докази, інспектор прийняв рішення про те, що в діях позивача вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.
Представник третьої особи проти задоволення позову заперечував, зазначив, що інспектор діяв у спосіб та у межах, визначених законом. На виконання ухвали суду, надав для огляду оригінал оскаржуваної постанови та наявний відеозапис з відеокамери, що використовувалась під час оформлення оскаржуваної постанови.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника третьої особи, оглянувши оригінал оскаржуваної постанови, оглянувши наданий відеозапис, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні суд дійшов до таких висновків.
Судовим розглядом встановлено, що 01.04.2016 року інспектор патрульної поліції УПП у м. Києві роти №5 батальйону №2 лейтенант поліції Юхименко M.М. виніс постанову про адміністративне правопорушення серії ПСЗ № 002873 відносно позивача, за зупинку стоянку автомобілем марки Mercedes-B enz S500 д. н. НОМЕР_1, в зоні дії знака 3.34 «Зупинка заборонена» по вул. Полярна, 99/4, чим порушив вимоги даного знаку та п. 15.9 ПДР. Наслідком чого стало притягнення позивача до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. 00 коп. (а.с.4).
Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до п.8.1. ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів та, а також регулювальниками.
Дорожній знак 3.34 «Зупинка заборонена», забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу».
Відповідно до п. 8.4 ПДР України, даний знак віднесено до заборонних знаків, які запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
Згідно п. 15.1 ПДР України, зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Згідно з п. 1.10 ПДР, зупинка - це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (вивантаження) вантажу, виконання вимог ПДР (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо). Відповідно, стоянка - припинення руху на час більше 5 хвилин з причин, не пов'язаних з посадкою (висадкою) пасажирів або завантаженням (вивантаженням) вантажу, виконанням вимог ПДР (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо) .
Відповідно до п.1.10 ПДР, вимушена зупинка, це припинення руху транспортного засобу через його технічний стан або небезпеку, що створюється вантажем, який перевозиться, станом здоров'я водія (пасажира) або перешкодою на дорозі.
Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національна поліція).
Правила ч.1 п. 3 ст. 288 КУпАП гарантують позивачу право на оскарження рішення відповідача у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими Кодексам України про адміністративні правопорушення.
При вирішенні адміністративного позову щодо оскарження дії суб'єкта владних повноважень суд у відповідності до положень ч.3 ст. 2 КАС України перевіряє чи прийнято воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення(вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, Суд дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пунктом 24 Постанови ПВС України від 23.12.05 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення встановленою особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Як передбачає ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Як встановлено в судовому засіданні, інспектор поліції, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, не з'ясував характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Доводи інспектора поліції про те, що позивачу було запропоновано викликати швидку медичну допомогу, або продемонструвати ліки, не знайшли свого підтвердження на наданих суду відеоматеріалах. Також з наданого відеоматеріалу не вбачається, що інспектором було роз'яснено права позивачу згідно з вимогами ст. 268 КУпАП.
Пленум Верховного Суду України у свої постанові № 14 від 23 12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснив, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів (пункт 24).
В розумінні ст. 251 КУпАП пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності є доказами, тоді як в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не надано жодної оцінки такому доказу, зокрема тим запереченням, які висловлював позивач під час складання протоколу та постанови в справі про адміністративне правопорушення.
Крім того, зі змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення вбачається, що в порушення наведених норм чинного законодавства України в протоколі та постанові не зазначено належним чином, в чому полягає суть адміністративного правопорушення.
Так, у постанові зазначено, що позивач не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 Зупинка заборонена, здійснив зупинку, стоянку в зоні дії знаку, однак за змістом ПДР України стоянка та зупинка є різними взаємовиключними поняттями, тож позивач міг порушити або правила зупинки, або правила стоянки, коли у постанові зазначено і одне і інше, тож відсутній належний опис обставин встановлених при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
В Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції», одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доведення саме для адміністративного органу.
Згідно ч.1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є недоведеним.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач своє рішення не обґрунтував та прийняв його без достатніх підстав, а тому позов підлягає задоволенню, із скасуванням оскаржуваної постанови та закриттям справи.
На підставі викладеного, ч. 1 ст. 122, ст.ст. 251, 256, 283 Кодексу України про адміністративне правопорушення та керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 17, 71, 72, 104, 105, 158, 161- 163, 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_4 до інспектора роти № 5 батальйону № 2 УПП в м. Києві Департаменту патрульної поліції, лейтенанта поліції Юхименка Миколи Миколайовича, третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 1.04.2016 року серії ПС3 № 002873, винесену інспектором роти № 5 батальйону № 2 УПП в м. Києві Департаменту патрульної поліції, лейтенанта поліції Юхименком М.М., якою ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,0 грн. (двісті п'ятдесят п'ять грн.00 коп).
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст.122 ч.1 КУпАП стосовно ОСОБА_4
Постанова підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі, з дня складення в повному обсязі до Київського адміністративного апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва.
Апеляційна скарга на постанову може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Київського адміністративного апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва.
Суддя Ю.В. Семаніва