Справа № 755/2114/16-ц
"23" червня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Чех Н.А.
з участю секретаря - Кузьменко А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Головне управління юстиції в місті Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Метелиця Олександр Олександрович про визнання договору дарування недійсним,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що він є рідним сином ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Після його смерті залишилася спадщина - квартира АДРЕСА_1. У визначений строк він звернувся до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. При оформленні спадщини йому стало відомо, що 1/2 частину спірної квартири батько подарував відповідачу - ОСОБА_2, що викликало у нього (позивача) сумнів. Стосунки з батьком були дружні. Батько важко хворів, у зв'язку з чим потребував дорогих ліків. Свою частину квартири він здавав в оренду, а він (позивач) шукав високооплачувальну роботу, у зв'язку з чим часто працював за межами м. Києва в інших регіонах. Приблизно в липні 2006 року в спірній квартирі він побачив відповідача, який там мешкав зі своєю дружиною. Зі слів батька стало відомо, що відповідач представився далеким родичем і попросився тимчасово пожити в квартирі, оскільки його виселили з гуртожитку. За весь час проживання батько ніколи не торкався питання про його намір подарувати будь-кому свою частину кватири. Відповідача раніше ніколи не бачив. 02.09.2011 року батько склав на нього (позивача) довіреність, якою уповноважив його представляти інтереси в усіх установах, в тому числі і на розірвання договору дарування частини квартири з відповідачем. Наданими повноваженнями він не скористався, так як працював за межами м. Києва з метою врятувати батькові життя. Договір дарування має бути визнаним недійсним і тому, що прізвище батька не «ОСОБА_4», а «ОСОБА_4». Підставами своїх вимог зазначив ст. 203, ч. 3 ст. 215, ч. 5 ст. 216, ч. 1 ст. 229, ч. 1, 2 ст. 230, ч. 1 ст. 233, ч. 1 ст. 235 ЦК України.
В судовому засіданні позивач та його представник обставини викладені в позові та змінені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Позивач додатково зазначив, що відповідач проживав в квартирі з 2006 року з батьком, а він проживав в іншому місці. Батько хворів, і він (позивач) хотів, щоб біля батька хтось жив. Відповідач казав, що йому квартира не потрібна, лише пожити. Представник позивача додатково зазначив, що частина спірної квартири була подарована в 2006 році. Про наявність договору дарування позивач дізнався лише після смерті батька. В 2011 році батько оформив на позивача довіреність. Вважав, що зі сторони дарувальника не було волевиявлення, був обман, помилка та тяжка обставина. Тяжкою обставиною вважав хворобу дарувальника; помилкою - оскільки не міг батько подарувати частину квартири сторонній людині, при наявності сина. Вважав, що батько бажав скасувати договір, на що видав позивачу довіреність.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. Пояснив, що відповідач є родичем померлого. Бабуся відповідача є двоюрідною сестрою батька позивача. Відповідач проживав з тяжкохворою людиною - ОСОБА_4, доглядав його, купував ліки. Договір дарування є волевиявленням померлого, і він з моменту дарування до смерті не виявляв бажання розірвати договір, визнати його недійсним. Позивач проживає в спірній квартирі лише після смерті батька, з 2012 року, вони з відповідачем часто сваряться. Вважав, що строк позовної давності минув. Крім того, позивач посилається як на підставу своїх вимог на норми, які є взаємовиключними. Вимоги не доведені, ґрунтуються на припущеннях.
В судове засідання представник Головного управління юстиції в місті Києві не з'явився, надіслав лист про слухання справи за його відсутності.
В судове засідання приватний нотаріус КМНО Метелеця О.О. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справа, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В суді встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4.
ОСОБА_4 є батьком позивача - ОСОБА_1.
Згідно договору дарування частини квартири від 29.09.2006 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті єдиним спадкоємцем є син померлого - ОСОБА_1, який з відповідною заявою звернувся до Десятої київської державної нотаріальної контори.
12.06.2013 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Позивач звернувся до суду з даним позовом та просить визнати договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, недійсним у зв'язку з помилкою, під впливом тяжкої обставини та обману. Підставами вказав - ст. 203, ч. 3 ст. 215, ч. 5 ст. 216, ч. 1 ст. 229, ч. 1, 2 ст. 230, ч. 1 ст. 233, ч. 1 ст. 235 ЦК України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності зі статтею 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до ст.ст. 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, та шостою статті цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши обґрунтування позовних вимог позивача та надані ним докази, відповідність діючому законодавству України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено (не надано належних та допустимих доказів) позовні вимоги по всіх вказаних підставах.
Позивачем не доведено, що волевиявлення ОСОБА_4, як учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Позивачем не вказано та не доведено в чому саме полягало недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, та шостою статті цього Кодексу.
Позивачем не вказано та не доведено обставини, які мають істотне значення, щодо яких помилився ОСОБА_4 при укладанні договору дарування.
Позивачем не вказано та не доведено в чому саме полягав обман ОСОБА_2 щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні договору дарування.
Позивачем не доведено, що спірний договір був укладений під впливом тяжкої для ОСОБА_4 обставини і на вкрай невигідних умовах. Недоведеним є і посилання на ст. 235 ЦК України. Посилання на довіреність від імені ОСОБА_4 на ім'я позивача складену 02.09.2011 року - не є належним доказом до будь-яких підстав позовних вимог. З часу смерті ОСОБА_4 дана довіреність припинила свою дію, і з пояснень позивача він не знав про довіреність до смерті батька, останній її йому не передавав, тобто ОСОБА_4 не мав наміру використовувати дану довіреність.
Не приймається до уваги і посилання на те, що прізвище померлого не «ОСОБА_4», а «ОСОБА_4», оскільки матеріали справи свідчать, що прізвище батька позивача саме «ОСОБА_4».
Слід відмітити і те, що позивач посилається на ряд підстав законодавства, які є взаємовиключними.
Суд погоджується з поясненнями представника відповідача щодо пропуску строку позовної давності, однак суд відмовляє в задоволенні позову по суті спору.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11-14, 16, 202, 203, 215, 216, 229, 230, 233, 235 ЦК України, ст. ст. 1, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд -
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Головне управління юстиції в місті Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Метелиця Олександр Олександрович про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано.
Суддя: