21 червня 2016 р.м. ХерсонСправа № 821/735/16
11 год. 20 хв.
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Кисильової О.Й.,
при секретарі: Кальченко-Булановій М.С.,
за участю: позивача - ОСОБА_1,
представника ДСА України - Курдіновської К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-1, ДСА України), Господарського суду Херсонської області (далі - відповідач-2) про визнання незаконною відмови відповідачів у виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у відставку відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що діяла на момент подання позивачем заяви про звільнення та зобов'язати відповідачів виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 заробітних плат судді зі стажем роботи 30 років на день подання заяви про відставку.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Суду пояснила, що 04.03.2014 року вона подала до Господарського суду Херсонської області заяву про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку. Однак, фактичне звільнення відбулось лише 16.07.2015 року, оскільки саме у цей день Верховна Рада України прийняла постанову про звільнення суддів, у тому числі позивача. На момент подання позивачем заяви діяла редакція Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI, стаття 136 якого передбачала, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Позивач зауважила, що вона набула права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 136 вказаного Закону, оскільки реалізувала своє право на відставку у період коли діяла вказана норма шляхом подання заяви про відставку. Той факт, що Верховна Рада України та Вища Рада юстиції реалізували свій обов'язок щодо звільнення з посади у відставку лише через півтора роки після подання ОСОБА_1 заяви про відставку, не пов'язаний з волею позивача та її діями щодо звільнення за вказаних підстав, а тому не можуть обмежувати передбачених законодавством прав та гарантій, які діяли на час подання заяви про звільнення. Просила позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на наступне. 01.04.2014 року набув чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким із Закону України "Про судоустрій та статус суддів" виключено статтю 136, що регламентувала виплату вихідної допомоги судді, що вийшов у відставку. Позивача звільнено у відставку постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року № 636-VIІІ. Представник відповідача-1 відмітила, що на момент звільнення позивача із посади судді не було нормативного врегулювання виплати вихідної допомоги суддям, що звільнені у відставку, а тому застосуванню підлягали норми Закону, які діяли на час прийняття рішення про звільнення судді. Також представник ДСА зауважила, що стаття 109 Закону № 2453-VI визначає, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення, та, відповідно, йому нараховується та виплачується заробітна плати. У свою чергу отримання заробітної плати є підтвердженням того, що підставою для нарахування та виплати судді вихідної допомоги в розмірі 10 заробітних плат є прийняття рішення Верховною Радою України про відставку судді. Посилаючись на пункт 3.2 рішення Конституційного суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013, представник відповідача-1 зауважила, що вихідна допомога за своєю правовою природою є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку та не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода та довічне утримання судів, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків. У зв'язку з не віднесенням вихідної допомоги до конституційних гарантій незалежності суддів, її невиплата не звужує конституційних прав судді.
Відповідач-2 не забезпечив явку свого представника у судове засідання, надавши заперечення на адміністративний позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав, виходячи з того, що вони не відповідають вимогам ч. 3 ст. 109 КАС України, оскільки не забезпечують захист прав позивача. Також Господарський суд Херсонської області вважає, що позивачем пропущено передбачений статтею 99 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав в частині невиплати вихідної допомоги позивач дізналася у день остаточного розрахунку - 13.08.2015 року.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Даний спір виник з приводу невиплати позивачу вихідної допомоги, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, тобто з приводу проходження публічної служби.
Оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, тому суд вважає, що при вирішенні питанняпро зобов'язання роботодавця виплатити недоотриману при звільненні суму коштів чи про стягнення недоотриманої суми, звернення до суду із такими вимогами не обмежується будь-яким строком.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом.
04.03.2014 року ОСОБА_1 до Господарського суду Херсонської області подано заяву про звільнення з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
11.03.2014 року Господарським судом Херсонської області направлено до Вищої ради юстиції України заяву позивача про звільнення у відставку разом з додатками.
01.04.2014 року набрав законної сили Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VIІ (далі - Закон № 1166-VIІ), яким із Закону України "Про судоустрій та статус суддів" виключено статтю 136.
16.07.2015 року Верховною Радою України винесено постанову № 636-VIІІ "Про звільнення суддів", якою суддю господарського суду Херсонської області Клепай Зінаїду Василівну звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
05.08.2015 року на підставі постанови Верховної Ради України від 16.07.2015 року №636-VIІІ в.о. голови господарського суду Херсонської області винесено наказ № 01.02.-02/7 "Про звільнення судді Клепай З.В.".
Надаючи оцінку обгрунтованості вимог позивача щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 заробітних плат відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що діяла на момент подання позивачем заяви про звільнення у відставку, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
За змістом статті 100 Закону № 2453-VI, суддя звільняється з посади шляхом прийняття рішення про його звільнення органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною 5 статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Відповідно до частини 3 статті 109 вказаного Закону, заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Частиною 4 статті 109 Закону № 2453-VI встановлено, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
За приписами частини 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", яка діяла на день складання позивачем заяви про відставку - 04.03.2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Таким чином, із аналізу наведених вище положень Закону № 2453-VI слідує, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги за Законом 2453-VI є факт звільнення судді у зв'язку з виходом у відставку, тобто, прийняття Верховною радою України рішення про звільнення, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції.
У рішенні Конституційного Суду України від 9.02.1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, у даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, а це - 16.07.2015 року.
Станом на дату звільнення позивача норма Закону № 2453-VI, яка передбачала виплату вихідної допомоги суддям при виході у відставку, втратила чинність.
Разом з цим, жодним іншим нормативно-правовим актом, у тому числі Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності 28.03.2015 року не передбачено виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку.
Серед критеріїв, принципів, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень, вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій (ст. 2 КАС України) є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. Зазначена норма кореспондується з частиною 2 статті 19 Конституції України.
За наведених обставин та правових норм, приймаючи до уваги те, що ДСА України, як розпорядник бюджетних коштів не має повноважень щодо здійснення видатків за відсутності для цього відповідного бюджетного асигнування, відсутні правові підстави для висновку про протиправність дій відповідача-1 щодо невиплати вихідної допомоги.
Водночас, вирішуючи даний спір, суд звергає увагу на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.11.2013 року у справі № 1-1/2013 зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Беручи до уваги ті обставини, що на момент звільнення позивача із посади судді в зв'язку із виходом у відставку стаття 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" виключена, тобто законодавчих підстав для виплати вихідної допомоги судді не існувало, а невиплата позивачу вихідної допомоги не звужує конституційних прав судді, оскільки вказана допомога не відноситься до конституційних гарантій незалежності суддів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
За правилами статті 94 КАС України у разі відмови позивачу у задоволенні позову судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69-72, 94, 158, 161-163,167 КАС України, суд, -
постановив:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29 червня 2016 р.
Суддя Кисильова О.Й.
кат. 12.3