24 червня 2016 р.м. ХерсонСправа № 821/687/16
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні про зняття арешту з майна,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні (далі - відповідач, ВДВС Суворовського РУЮ у м. Херсоні) в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.06.2016 року, просить зняти арешт з майна, а саме - 47/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві спільної часткової власності, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.06.2006 року.
Позов обґрунтований тим, що 29.02.2016 року при укладанні договору дарування належного позивачу майна та його оформлення ОСОБА_1 стало відомо про постанову державного виконавця ВДВС Суворовського РУЮ у м. Херсоні Загоруйко Г.А. від 13.06.2006 р. серія та номер АА № 22657, якою накладено арешт на майно - житловий будинок АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві спільної часткової приватної власності та оголошено заборону на його відчудження. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяжено майно/право ОСОБА_3. Однак вказана особа позивачу не відома, та ОСОБА_3 не належить на праві власності будь-яка частка житлового будинку АДРЕСА_1 Оскільки існування незаконного обтяження на належне позивачу майно порушує його право вільного володіння та розпорядження цим майном, позивач просить поновити його права шляхом зняття арешту з майна.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач у судове засідання не з'явився без поважних причин, не надіславши клопотання про відкладення, а також заперечення проти позову чи заяви про визнання позовних вимог.
У свою чергу позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі, в порядку письмового провадження.
За таких обставин, зважаючи на приписи ст.ст. 122, 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною четвертою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
За статтею 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Матеріали справи містять лист Суворовського районного відділу ДВС м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 27.05.2016 року, надісланий позивачу на його запит від 25.05.2016 року, зі змісту якого слідує, що згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень України на виконанні відділу виконавчих розпоряджень відносно ОСОБА_1 виконавчих проваджень не перебувало. Надати інформацію щодо підстав накладення арешту на майно ОСОБА_1 та копію постанови про арешт майна від 13.06.2006 року № АА 226575 не виявляється можливим у зв'язку із закінченням строку зберігання виконавчих проваджень (один рік), а відтак - відсутністю вказаних документів у органу виконавчої служби.
Таким чином, судом встановлено, що позивач не є стороною виконавчого провадження у ході якого прийнято постанову про накладення арешту від 13.06.2006 року № АА 226575, а тому вирішення спору з приводу зняття арешту з майна, що належить ОСОБА_1, віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Судом встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 29.02.2016 року (далі - Державний реєстр речових прав) вказаний реєстр містить відомості про державну реєстрацію обтяження житлового будинку АДРЕСА_1, здійснену на підставі постанови державного виконавця ВДВС Суворовського РУЮ у м. Херсоні Загоруйко Г.А. від 13.06.2006 року, серія та номер АА № 226575 про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. Особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_3.
Також із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, виготовленої на запит суду від 09.06.2016 року, встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 308,8 кв.м та житловою площею 122,2 кв.м належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 - розмір частки 47/100 та ОСОБА_4 - розмір частки 53/100.
Отже, Державний реєстр речових прав не містить відомостей про те, що ОСОБА_3 є власником будь-якої частки житлового будинку АДРЕСА_1.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-ХІV із змінами та доповненнями (далі - Закон № 606-ХІV).
Статтею 32 Закону № 606-ХІV визначені заходи примусового виконання рішень, згідно пункту 1 частини 1 якої до таких заходів віднесено звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону № 606-ХІV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Статтею 57 Закону № 606-ХІV визначений порядок арешту і вилучення майна боржника, згідно частини 1 якої арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Частина 2 передбачає, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Частина 2 статті 8 Закону № 606-ХІV встановлює, що боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Таким чином, як зазначено вище, позивач не є боржником, тобто стороною виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на належне ОСОБА_1 майно, яке, у свою чергу, не належить на праві приватної власності особі, що була боржником у виконавчому провадженні № АА 226575 - ОСОБА_3.
Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частина пята статті 41 Основного Закону передбачає, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України також гарантовано непорушність права власності та передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частина 2 вказаної статті Цивільного кодексу України передбачає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 60 № 606-ХІV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Державний виконавець зобов'язаний зняти арешт з рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом.
Зважаючи на положення статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", суд вважає, що обов'язок винести постанову про зняття арешту з майна виникає у відповідача у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, а тому порушене право позивача на володіння та розпорядження належного йому нерухомого майна у даному випадку підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна.
Відповідно до частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду жодного доказу існування обставин, які б спростовували доводи позивача щодо безпідставності арешту та перешкоджали прийняттю рішення про зняття арешту з 47/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який належить позивачу.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 122, 128, 158-163, 167 КАС України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Зняти арешт з 47/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1, що накладений постановою державного виконавця ВДВС Суворовського РУЮ у м. Херсоні Загоруйко Г.А. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.06.2006 року серія та номер АА № 226575.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Кисильова О.Й.
кат. 11.5