Справа № 300/713/15-ц
Іменем України
22 червня 2016 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.
суддів : Ігнатюка Б.Ю., Панька В.Ф.
з участю секретаря : Терпай С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду від 05 лютого 2016 року за позовом ОСОБА_1 від імені якої на підставі довіреності діє представник - ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Колочавської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, приватного нотаріуса Міжгірського району Закарпатської області - ОСОБА_5 і Реєстраційної служби Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області про визнання недійсними, і скасування рішення сільської ради та державних актів на право власності на земельну ділянку; визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно; визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язання знести самочинно збудований житловий будинок, -
Так, 02.06.2014 року ОСОБА_1 від імені якої на підставі довіреності діє представник - ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку; визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно; визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. А 18.11.2015 року ОСОБА_1 від імені якої на підставі довіреності діє представник - ОСОБА_2, збільшив позовні вимоги, і також просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, визнати недійсними, і скасувати рішення сільської ради, та зобов'язання знести самочинно збудований житловий будинок на зайнятій земельній ділянці.
Рішенням Воловецького районного суду від 05 лютого 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 від імені якої на підставі довіреності діє представник - ОСОБА_2, відмовлено з підстав недоведеності позову.
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Мотивує свої вимоги тим, що рішення суду не відповідає обставинам справи й вимогам норм процесуального та матеріального права.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представники - ОСОБА_2 і ОСОБА_6, які діють від імені ОСОБА_1 на підставі довіреностей, підтримали вимоги скарги, яку просили задоволити з наведених підстав.
Представник ОСОБА_3 в особі ОСОБА_7, що діє згідно довіреності, та представник ОСОБА_4 в особі адвоката ОСОБА_8, заперечили доводи апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції вирішив позов у межах заявлених вимог та наявних доказів, а тому рішення суду є законним.
Представник Колочавської сільради в особі ОСОБА_9, заперечила вимоги позивачки, з тих підстав, що ОСОБА_3 користувалась земельною ділянкою, яку було надано її чоловіку ОСОБА_10.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона, проживаючи зі ОСОБА_1 користувались земельною ділянкою площею 0,15 га. Зараз від вулиці, частину цієї земельної ділянки захоплено ОСОБА_3 і ОСОБА_7, та перекрито доступ до земельної ділянки, і перешкоджають такою користуватись. ОСОБА_3 побудувала там житловий будинок. На план-схемі все зазначено, скільки захоплено земельної ділянки.
У судове засідання апеляційної інстанції відповідачі не з'явились ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Міжгірського району Закарпатської області - ОСОБА_5 і Реєстраційна служба Міжгірського РУЮ Закарпатської області, інтереси яких представляють представники, а також подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, і позовні вимоги заперечують. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України та зважуючи на приписи ст. 303-1 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне розглядати скаргу за їх відсутності.
Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що надана позивачкою План-схема на її земельну ділянку в обґрунтування позову, відноситься до проектно-технічної документації, і не є документом, що підтверджує право користування, чи дійсні розміри землекористування позивачки. У земельно-шнуровій книзі колгоспу “Радянське Закарпаття” зазначено, що за ОСОБА_12 рахується 0,15 га земельної ділянки, у сукупності із записами в погосподарській книзі Колочавської сільради, де також зазначено, що за ОСОБА_12 рахується 0,15 га земельної ділянки, з яких: рілля - 0,07 га, інші сільськогосподарські угіддя - 0,07 га, та під будовами - 0,01 га. Проте, у вищеназваних документах не зазначено місце розташування цих земельних ділянок, а тільки загальний розмір земельної ділянки, яка була у користуванні. Матеріали справи не містять доказів того, що органом управління колгоспу чи органом місцевого самоврядування ухвалювались рішення про надання ОСОБА_12 у користування земельної ділянки, і для якої цілі на підтвердженні підставності внесених записів до земельно-шнуровій книзі колгоспу і погосподарської книги сільради. Виходячи із встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що рішеннями Колочавської сільради за №№ 109 і 110 від 12 березня 2010 року, а також виданими на їх підставі ОСОБА_3 державними актами на право власності на земельні ділянки, право ОСОБА_1 не було порушено. Укладені 05.10.2010 року між ОСОБА_3 й ОСОБА_4 договори дарування земельних ділянок та житлового будинку, не суперечать чинному законодавству, а тому, відсутні підстави для визнання їх недійсними. Оскільки, право користування ОСОБА_1 не порушено, а тому, і не наділена правом вимоги про знесення ОСОБА_3 самочинно збудованого житлового будинку, що встановлено, заочним рішенням Воловецького районного суду від 07.06.2013 року в справі № 300/161/13-ц. Зважуючи на викладене, суд першої інстанції визнав, що факт порушення права землекористування позивачки, належними доказами не доведено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб які беруть участь у справі, покази свідка та дослідивши матеріали справи й перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла до думки, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступних мотивів.
За правилами ч. 1 ст. 303 і ч. 1 ст. 304 ЦПК України - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими главою 1 розділу V цього Кодексу.
Як зазначено в ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 2 ст. 59 і ч. 1 ст. 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
Та в силу вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. А ч. 3 ст. 60 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення в справі, і щодо яких у сторін виникає спір.
А також, ч. 1 ст. 179 ЦПК України передбачено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду, ОСОБА_1, зазначила, що судом в порушення вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України не взято до уваги обставини, які встановлені заочним рішенням Воловецького районного суду від 07.06.2013 року в справі № 300/161/13-ц. На виконання рішення 17-ї сесії 5-го скликання Колочавської сільської ради від 24.12.2008 року про надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,15 га. для ведення особистого селянського господарства по вул. Горб будинок № 144 Міжгірського району було замовлено геодезичні роботи, які провести не виявилось можливим через перешкоджання відповідачів. Під час яких було встановлено, що дві частини із земельної ділянки 0,15 га. розмірами 0,0220 га. і 0,0302 га. передано у власність ОСОБА_3, а на ділянці розміром 0,0220 га. побудовано житловий будинок. При цьому, була складена план-схема земельної ділянки площею 0,15 га. із зазначенням суміжних землекористувачів. Судом безпідставно зазначено, що земельні ділянки площами 0,0220 га. і 0,0302 га. не накладаються на земельну ділянку площею 0,15 га.. Не з'ясовано, чи перебувала у користуванні, чи на іншій правовій підставі передана ОСОБА_3, спірна земельна ділянка. Судом не встановлено, що право користування ОСОБА_1 було припинено, належним чином, та неправильно встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,15 га., начебто складається з трьох частин, і що в земельно-шнуровій книзі колгоспу “Радянське Закарпаття” й погосподарській книзі Колочавської сільради не зазначено місце розташування спірної земельної ділянки. При здійсненні обмірів земельної ділянки площею 0,15 га., землевпорядник сільради ОСОБА_13 на місцевості показала точне місце розташування даної земельної ділянки та її межі. Доступ до земельної ділянки площею 0,15 га. перекрито, який існував до того, як було передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0220 га.. Наведені обставини підтвердив свідок ОСОБА_6, але суд не взяв їх до уваги в повній мірі й при цьому зазначив такі у спотвореному вигляді.
Проте доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції через те, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги не підтверджені певними засобами доказування з огляду на наступні обставини.
Звертаючись з позовом у суд ОСОБА_1 виходила із того, що вона являється користувачем земельної ділянки площею 0,15 га., що по вул. Горб, 144 с. Колочава Міжгірського району. А тому, Колочавська сільська рада своїми рішеннями №№ 109 і 110 від 12 березня 2010 року, на підставі яких ОСОБА_3 видано державні акти на право власності на земельні ділянки, безпідставно порушила, право користування ОСОБА_1.
У ході апеляційного розгляду було досліджено оригінал:
Земельно-шнурової книги колгоспу “Радянське Закарпаття”, яка прошита на 124 аркушах, станом на 01.01.1979р., та в Розділ ІІІ “присадибні землі особистого користування” значиться запис під порядковим № 146 (№ будинку 143) стосовно ОСОБА_7, за яким рахується всього 0,25га. присадибної земельної ділянки, з якої під будівлями 1; під порядковим №147 (№ будинку 144) стосовно ОСОБА_10, за яким рахується всього 0,07га., з них під будівлями 1; під порядковим №148 (№ будинку 145) стосовно ОСОБА_12, за якою рахується всього 0,15га., з якої під будівлями 1, (а.к. 44-45);
Земельно-кадастрової книги Колочавської сільської ради, яка прошита на 188 аркушах, станом на 02.08.1994р., та значиться запис під порядковим № 142 (№ будинку 143) стосовно ОСОБА_7, за яким рахується всього 0,25га. (додано 0,1475 га. ОСОБА_7, 1964 р.н.) з яких 10 га. рілля, 13 га. інші с/г угіддя й 0,02 га. під будовами, кущами, лісами, ровами (підстава згода № 3 від 11,06,2000р); під порядковим № 143 (№ будинку 145) стосовно ОСОБА_14, за якою рахується всього 0,15 га, з яких 0,07 га. рілля, 0,07 га. інші с/г угіддя й 0,01 під забудовою, (а.к. 9).
Як Земельно-шнурова книга колгоспу “Радянське Закарпаття”, так і Земельно-кадастрова книга Колочавської сільської ради не зазначають місце знаходження даних земельних ділянок.
Доведеною є тільки та обставина, що в користуванні ОСОБА_1 знаходилась земельна ділянка загальною площею 0,15 га., з якої 0,07 га. рілля, 0,07 га. інші с/г угіддя й 0,01 під забудовою. Проте, безпосереднє місце знаходження цих ділянок не вказується. Довідкою ДПІ у Міжгірському районі від 06.02.2009р. також доводиться сам факт користування ОСОБА_1, жительки с. Колочава, вул. Горб, № 144, земельною ділянкою, загальною площею 0,15 га..
Позивачкою, та свідками доводилось, що дані земельні ділянки загальною площею 0,15 га. знаходяться по вул. Горб, 144 в с. Колочава, Міжгірського району. Однак, такі пояснення і свідчення не доводяться належними, і допустимими доказами, якими є акт перенесення меж земельної ділянки в натурі на місцевості; акт передачі на зберігання межових знаків; проект землеустрою; акти уповноважених органів чи висновок судової земельно-технічної експертизи.
Також, позивачка й свідки посилались на підтвердження своєї вимоги на план-схему до земельної ділянки по вул. Горб, 144 в с. Колочава, яка складена у 2010 році. Якою доводиться, що землі ОСОБА_3 площами 0,0220 га. і 0,0302 га. знаходяться на частині земельної ділянки ОСОБА_1, Т.1, а.с. 133.
Згідно листа Міжгірського виробничого відділу Кадастру та інженерно-геодезичних вишукувань від 09.03.2010 року № 4, заключити угоду на проведення геодезичних робіт по встановленню меж, площі й вартості робіт вказаної земельної ділянки неможливо, так-як земельна ділянка не обміряна і не має вихідних даних, необхідних для укладення угоди. Здійснити обміри земельної ділянки не давали родичі-сусіди, навіть у присутності дільничного міліціонера, Т.2, а.с. 9.
А звідси, сама план-схема земельної ділянки по вул. Горб, 144 в с. Колочава, яка складена у 2010 році без наявності самого проекту землеустрою не може вважатись достатнім доказом того, що в такій йдеться про земельну ділянку площею 0,15 га., яка перебуває у користуванні ОСОБА_1. Крім цього, в даній план-схемі зазначено розмір земельної ділянки площею 0,1428 га., і нічого не зазначено, що ОСОБА_3 захопила від ОСОБА_1 частину даної земельної ділянки, чи що побудувала там житловий будинок, а тільки наявне штрихування.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 20.04.2010 року доведено лише факт того, що ОСОБА_7 перешкоджав працівникам Закарпатгеодезцентру здійснити проведення обмірів земельної ділянки ОСОБА_1 для складання проекту відведення даної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ст. 61 ч. 3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Виходячи зі змісту заочного рішення Воловецького районного суду від 07.06.13р., сторонами у такому являлись ОСОБА_1 від імені якої діяв ОСОБА_2 і Колочавська сільрада, а третьою особою виступала ОСОБА_3, та предметом позову являлась вимога про визнання незаконним та скасування рішення 15-ї сесії 5-го скликання Колочавської сільської ради за № 23 від 10.09.2008 року про оформлення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок № 145 по вул. Горб в с. Колочава Міжгірського району, Т.1, а.с. 28-29. Позов задоволено з тих підстав, що земельна ділянка для будівництва житлового будинку не відводилась, будівельний паспорт не виготовлявся, і таке будівництво не приймалось в експлуатацію. Даний факт стверджено також довідкою відділу Містобудування та Архітектури від 04.10.2008р. за № 701 з якої слідує, що в архіві відділу “Будівельного паспорта” на будівництво житлового будинку № 145 по вул. Горб с. Колочава на ім'я ОСОБА_15 або ОСОБА_10 не виявлено, Т.2, а.с. 15.
У переглядаємій справі, сторонами є ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Колочавської сільської ради Міжгірського району, приватного нотаріуса Міжгірського району Закарпатської області - ОСОБА_5 і Реєстраційна служба Міжгірського РУЮ Закарпатської області, та предмет позову стосується визнання недійсними, і скасування рішень сільської ради та державних актів на право власності на земельну ділянку; визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно; визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язання знести самочинно збудований житловий будинок.
Аналіз даних справ указує на те, що суд у тій справі, встановив факти, які стосуються безпідставного визнання за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок без дотримання відповідної процедури по набуттю права власності на нерухоме майно. А тому, обставини встановлені у тій справи із приводу передчасного визнання права власності за ОСОБА_3, через, що, житловий будинок слід вважати самовільно збудованим, не можуть впливати на факти у розглядаємій справі, які стосуються інших обставин. Через це, суд першої інстанції, і не взяв до уваги обставини встановлені заочним рішенням суду, так-як позивачкою у даній справі не доведено своїх вимог.
Виходячи зі змісту рішення 25-ї сесії 5-го скликання від 12.3.10р. за №109, передано безоплатно у власність ОСОБА_3 власниці житлового будинку, ОСОБА_15 № 145, земельні ділянки під №№ 1 і 2 загальною площею 0,0397 га., яка перебуває у користуванні, та розташована в межах с. Колочава в урочищі “Біля Хати”, для обслуговування житлового будинку. Дане рішення прийнято на підставі матеріалів топографо-геодезичних вишукувань по встановленню меж та визначенню площі земельних ділянок, Т.1, а.с. 6, 7, 12.
А рішення 25-ї сесії 5-го скликання від 12.3.10р. за №110, передано безоплатно у власність ОСОБА_3, земельну ділянку загальною площею 0,0302 га., яка перебуває у користуванні, та розташована в межах с. Колочава в урочищі “Біля Хати”, для ведення особистого селянського господарства. Дане рішення прийнято на підставі матеріалів топографо-геодезичних вишукувань по встановленню меж та визначенню площі земельних ділянок, Т.1, а.с. 16, 17.
Так, у Державних актах на право власності на земельну ділянку, які видано ОСОБА_3, зазначено, що ОСОБА_1 є одним із суміжних землекористувачів у частині земельної ділянки площею 0,0220 га. і 0,0302 га., Т.1, а.с. 7, 17. Висновок суду першої інстанції з приводу того, що ОСОБА_1 не являється одним із суміжних землекористувачів з ОСОБА_3, слід віднести до земельної ділянки розміром 0,0177 га., що доводиться Державним актом на право власності на земельну ділянку, а не до інших земельних ділянок, Т.1, а.с. 12.
Земельно-шнуровою книгою колгоспу “Радянське Закарпаття”, яка прошита на 124 аркушах, станом на 01.01.1979р., в Розділ ІІІ “присадибні землі особистого користування” підтверджено, що значиться запис під порядковим №147 (№ будинку 144) стосовно ОСОБА_10, за яким рахується всього 0,07га., з них під будівлями 1; під порядковим №148 (№ будинку 145, (а.к. 44-45). ОСОБА_10 являвся попереднім чоловіком ОСОБА_3 з яким проживали у ІНФОРМАЦІЯ_1, де після цього проживав син даних осіб із сім'єю, ОСОБА_16. Відповідачами долучено до матеріалів справи світлини від 27.11.2013 р. житлового будинку на якій видно, що на фундаменті біля східців до будинку, вибито “1983”. Також додано, що ОСОБА_10 сплачував страхові платежі за добровільне страхування будівель по вул. Горб 145 за період з 1979 по 1982 роки, і з 1984 по 1985 роки, Т.1, а.с. 149, 152-155.
У погосподарській книзі №19 Колочавської сільської ради по вулиці Горб 85-175 за період 2001-2005рр.: наявна запис у якій значиться ОСОБА_16, 1975р.н. по вул. Горб 145 (виправлено з 142), особовий рахунок 994. У розділі ІV землі в приватній власності та користуванні громадян, усього зазначено 0,40 (виправлено), в тому числі під забудовами 0,02, земельні частки (пай) 0,83, а.к. 123-124.
Погосподарська книга №02-16/2 Колочавської с/р, в якій прошито та пронумеровано 190 арк, за період з 2006-2010рр., містить запис у якій значиться ОСОБА_16, що мешкає по вул. Горб, 145, особовий рахунок 174. У розділі ІІ житловий будинок, квартира в приватній власності громадян станом на 01.01.2006-2010рр значиться будинок із цегли 1977 року побудови. 18.02.2008року виїхав у Миколаївську область, Жовтневий район, смт. Первомайський, по вул. 40років Перемоги,1, а.к. 173-174.
Наведені докази свідчать про те, що за житловим будинком № 145 по вул. Горб в с. Колочава, рахується земельна ділянка, площею 0,07 га., якою користувалась ОСОБА_3, а згодом її син ОСОБА_16 на якій знаходиться житловий будинок 1977 року побудови. На час розгляду справи, власницею даної земельної ділянки, загальною площею 0,07 га., і житлового будинку, є ОСОБА_4.
Через не здобуття судом доказів на підтвердження того, що мало місце захоплення відповідачами частини земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивачки. То й передчасним є довід позивачки із приводу того, що суд не встановив обставин із приводу того чи припинялось право користування позивачки на частину земельної ділянки.
Твердження позивачки із приводу того, що при здійсненні обмірів земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні, землевпорядник сільради - ОСОБА_13 на місці показала точне місце розташування даної земельної ділянки та її межі. Окрім пояснень позивачки й представника ОСОБА_6, іншими належними доказами не доводиться.
Також, не знайшла свого доведення обставина з приводу того, що земельна ділянка площею 0,0220 га., яка належить ОСОБА_3, перекрила доступ ОСОБА_1 до її земельної ділянки. Оскільки, матеріали справи таких доказів не містять.
Стосовно пояснень свідка ОСОБА_6, то такі суд відобразив у своєму рішенні, які не суперечать загальним обставинам справи. Тому, стверджувати, що суд не взяв їх до уваги, немає підстав у позивачки. Апеляційна скарга не містить посилання на те, що у чому конкретно суд спотворив покази свідка, та яким чином. Самі ж покази свідка, ґрунтуються на загальних посиланнях, які документально не доведено у справі з огляду на вищенаведені обставини.
Аналізуючи встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла до думки, що наявні у справі докази не дають суду підстав дійти до однозначного висновку про наявність порушеного права ОСОБА_1 на належне користування земельною ділянкою площею 0,15 га..
Слід зазначити, що позивачка у супереч вимог ч. 1 ст. 131 ЦПК України не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів, які обґрунтовують заявлені нею вимоги, і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
А звідси, зважуючи на вимоги норм ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування у справі не може ґрунтуватись на припущеннях.
Разом із цим, апеляційним судом на виконання вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України з метою сприяння сторонам у всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, було запропоновано провести у справі судову земельно-технічну експертизу для з'ясування обставин, що мають значення для справи, які потребують спеціальних знань у галузі науки. Та застережено сторін про наслідки не вчинення даної процесуальної дії. Проте, сторони не виказали бажання з приводу заявлення перед судом клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, вважаючи, що у справі наявні достатні докази.
Зважуючи на вищенаведені обставини, доводи апеляційної скарги не можуть бути взятими до уваги, так-як не спростовують висновків суду першої інстанції та вище викладеного, а тому колегія суддів у відповідності до вимог передбачених статтями 213, 308 ЦПК України дійшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ураховуючи наведене та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1, відхилити.
Рішення Воловецького районного суду від 05 лютого 2016 року, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили .
Головуючий : __________________ Судді : _________________