печерський районний суд міста києва
Справа № 757/4295/16-к
18.04.2016 Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №42015110350000135, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.06.2015, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Лугин, Житомирської обл., громадянина України, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, з вищою освітою, на час вчинення злочину військовослужбовця військової служби за контрактом, який перебував на посаді головного фахівця 4 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -
15 червня 2009 року ОСОБА_5 на добровільній основі уклав контракт про проходження військової служби на 5 років, (15 червня 2014 року уклав наступний контракт строком на 5 років), яку на підставі наказу Начальника Управління державної охорони України (далі - УДО України) № 67-ос від 15 червня 2009 року став проходити в УДО України (м. Київ, вул. Богомольця, 8). Наказами Начальника УДО України № 213-ос від 19 листопада 2013 року та № 8-ос від 21 січня 2015 року ОСОБА_5 присвоєно військове звання капітана та призначено на посаду головного фахівця 4 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України (01014, м. Київ, вул. Петра Болбочана, буд. 8).
Згідно ст. 24 ч. 1 п. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року з 15 червня 2009 року ОСОБА_5 набув статусу військовослужбовця і почав проходити військову службу за контрактом, у зв'язку з чим повинен, окрім іншого, керуватися вимогами ст. ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24 березня 1999 року, та ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 551-XIV від 24 березня 1999 року, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06 грудня 1991 року та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 15/2015 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 113-VIII від 15 січня 2015 року, відповідно до ст. ст. 106 ч. 1 п. п. 1, 17, 20; 112 Конституції України та ст. ст. 4, 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21 жовтня 1993 року оголошено проведення часткової мобілізації.
В період з 06 березня 2015 року по 01 квітня 2015 року ОСОБА_5 перебував на лікуванні у Військово-медичному управлінні Служби безпеки України (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 11).
Тоді ж ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог, а також ст. 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24 березня 1999 року, після закінчення лікування не з'явитись вчасно на службу без поважних причин.
Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_5 , маючи об'єктивні можливості своєчасно повернутися з лікувального закладу на службу до Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України (01014, м. Київ, вул. Петра Болбочана, буд. 8) для подальшого проходження військової служби, у визначений час о 08 годині 00 хвилин 01 квітня 2015 року до Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України не з'явився та направився до місця свого проживання на той час, за адресою: АДРЕСА_3 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення в УДО України або звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього, поки 24 липня 2015 року, тобто більше ніж через один місяць, наказом Начальника УДО України 100-ос не був звільнений на підставі п. «в» ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку.
Таким чином, ОСОБА_5 , являючись військовослужбовцем УДО України, перебуваючи на посаді головного фахівця 4 відділу 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів у військовому званні капітана, 01 квітня 2015 року о 08 годині 00 хвилин, діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, маючи об'єктивні можливості своєчасно прибути до Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України (01014, м. Київ, вул. Петра Болбочана, буд. 8) для подальшого проходження військової служби, у порушення вимог ст. ст. 6, 11, 16, 49, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24 березня 1999 року, та ст. ст. 1, 3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 551-XIV від 24 березня 1999 року, на службу до Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів УДО України після закінчення лікування не з'явився та був відсутній на службі без поважних причин, поки 24 липня 2015 року, тобто більше ніж через один місяць, наказом Начальника УДО України 100-ос не був звільнений на підставі п. «в» ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку.
29.01.2016 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України (в редакції Закону України № 194-VIII від 12 лютого 2015 року) - нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
02.02.2016 обвинувальний акт у кримінальному провадженні скеровано до суду.
В судовому засіданні сторони повідомили суд про укладення угоди про визнання винуватості, яку просили затвердити.
Згідно наданої на затвердження угоди, укладеної між прокурором військової прокуратури Київського гарнізону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 , за участю захисника ОСОБА_4 , прокурор та обвинувачений повністю дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 407 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, обвинувачений беззастережно визнав вину у вчиненні інкримінованого злочину в обсязі обвинувачення.
Вищевказаною угодою сторонами кримінального провадження узгоджене покарання за ч. 4 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки та зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені ч. 2 ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
Прокурор, обвинувачений, захисник обвинуваченого в судовому засіданні просили суд затвердити угоду про визнання винуватості, зазначили, що сторонами остаточно узгоджені істотні обставини, що мають значення для даного кримінального провадження, міра покарання.
Судом роз'яснені обвинуваченому наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, а також положення ст. 474 КПК України.
Суд, заслухавши думку сторін, вивчивши обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, дослідивши угоду про визнання винуватості, надходить до наступних висновків.
Дане кримінальне провадження підсудне Печерському районному суду м. Києва відповідно до ст. ст. 32, 33 КПК України.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Як визначено пунктом 1 ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів. Абзацем 2 ч. 4 ст. 469 КПК України встановлено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 підтвердив суду, що він беззаперечно визнає вину у вчиненні злочину, що йому інкримінується, за викладених в обвинувальному акті обставин.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, що є тяжким злочином.
При цьому в судовому засіданні судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального кодексу України.
З урахуванням тяжкості вчиненого злочину (згідно ст. 12 КК України - тяжкий злочин), особи винного, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку нарколога, психіатра не перебуває, одружений, має на утриманні малолітню дитину, належить до 3 категорії постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, відсутності обставин, що обтяжують покарання, наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання: з'явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, суд вважає, що покарання сторонами угоди у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 407 КК України та із застосуванням ст. 75 КК України визначено у відповідності до положень ст. ст. 50, 65-67 КК України.
Виходячи з викладеного, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором військової прокуратури Київського гарнізону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 , про визнання винуватості, та призначення останньому узгодженої сторонами міри покарання.
Звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням суд вважає доцільним на період іспитового строку на підставі ст. 76 КК України покласти на нього обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну проживання.
Підстави для застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили відсутні.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся.
Керуючись ст. ст. 314, 373, 374, 475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду від 14 квітня 2016 року, укладену між прокурором військової прокуратури Київського гарнізону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 , про визнання винуватості.
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити узгоджене сторонами угоди покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
На підставі 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну проживання.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 до набрання вироком суду законної сили не застосовувати.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його оголошення, у разі неподання на нього апеляції.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його оголошення через Печерський районний суд м. Києва.
Обмеження права оскарження даного вироку визначені ч.2 ст. 473 КПК України.
Копія вироку видається учасникам кримінального провадження після його оголошення.
Суддя ОСОБА_1