23.06.2016 Справа № 756/9219/15-ц
Унікальний номер 756/9219/15-ц
Справа № 2/756/545/16
08 червня 2016 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Богдан О.О.
за участю секретаря Мірошниченко Я.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києві про визнання правочину недійсним та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житлове приміщення шляхом виселення,
у липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києві про визнання правочину недійсним. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.1999 їй на праві приватної власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1.
Позивачка зазначила, що вона є особою похилого віку та має значні проблеми зі здоров»ям, особливо з кінцівками ніг та оскільки її було попереджено, що в результаті даного захворювання може статися так, що вона взагалі не зможе ходити, то вирішила у 2013 році відчужити свою квартиру будь-кому із близьких їй людей за умови, що набувач квартири буде про неї піклуватися, допомагати по господарству та в разі необхідності ходити до аптеки за ліками, до магазину за продуктами харчування.
Оскільки онука позивача ОСОБА_2 на той момент не працювала, то сторони домовилися про те, що позивач відчужить їй свою 2-кімнатну квартиру на Оболонському проспекті, а відповідач взамін віддає їй значно меншу за розмірами 1-кімнатну квартиру гостиничного типу АДРЕСА_2. А оскільки цей обмін далеко не рівнозначний, то відповідач дозволить їй жити у квартирі по Оболонському проспекту та буде постійно піклуватися та допомогати їй.
Зазначила, що на момент укладення договору відчуження спірної квартири для неї не мала значення його назва, оскільки вона не розумілася на правовій природі договору дарування і не знала, що існує ще й така форма відчуження, як договір довічного утримання, адже для неї головним було те, що в результаті підписання даного договору вона не залишиться сама в скрутну хвилину і їй буде кому допомогти.
В зв»язку з цим 22.07.2013 між нею та відповідачем було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1
Тоді ж 22.07.2013 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2.
З того часу свою онуку ОСОБА_2 позивач майже не бачила, а влітку 2014 року вона взагалі виїхала з міста Києва і якщо й з'являється у місті, то до неї навіть не навідується.
Позивачка вважає, що існують всі підстави для визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки передаючи безоплатно квартиру у дар, вона помилково вважала, що набувач повинна довічно забезпечувати її доглядом, а також визначальну роль при укладенні спірного договору зіграла та обставина, що онука позивачки на момент укладення правочину не працювала, а відтак мала більше вільного часу ніж інші онуки для того, щоб піклуватися про неї.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування від 22.07.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житлове приміщення шляхом виселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування від 22.07.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за яким квартира перейшла у власність до ОСОБА_2 від ОСОБА_1
В квартирі проживає ОСОБА_1, що підтверджується довідкою (форма№ 3) №1285 від 27 травня 2015 року.
Позивачка зазначила, що вона не надавала дозвіл ОСОБА_1 знаходитись та проживати в квартирі та вважає, що відповідач незаконно та в порушення її прав, гарантованих законом, без її дозволу та всупереч її волі проживає в квартирі, яка є власністю позивача, чим чинить їй перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_4 просила суд зобов»язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкоди в користуванні квартирою №150, що знаходится у будинку АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_1 з вказаної квартири.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року об»єднано в одне провадження справу №756/9219/15ц, №2/756/545/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ГТУЮ в м. Києві про визнання правочину недійсним та справу №756/956/16-ц, №2/756/2219/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житлове приміщення шляхом виселення під №756/9219/15ц, №2/756/545/16.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свій позов підтримала, проти позову ОСОБА_2 заперечувала. Пояснила суду, що має 2 дочки і 4 онучки, з яких не працювала тільки Катя - відповідач у справі.Позивач бажала, щоб їй допомагали, оскільки вона особа похилого віку і має хворі ноги, збиралась зробити операцію на колінних суглобах, а тому вона щось у нотаріуса підписала у липні 2013 року і не читала, що саме - махнула рукою і підписала. Українську мову вона взагалі не розуміє. Після цього Катя до неї не приїжджала.
На початку 2015 року вона з дочкою ОСОБА_5 поїхала до нотаріуса, щоб почитати, що саме вона підписала і з»ясувала, що вона подарувала квартиру Каті .
Позивач зазначила, що про фінансову допомогу між нею та онучкою ніколи не йшлося, догляд за нею відповідач не здійснювала , а тільки інколи приїздила в гості та купувала в тому числі ліки на її прохання, але позивач думала, що її відповідач буде доглядати.
До подарованої нею онучкою квартири позивач не переїздила, і не збиралась, оскільки їй зручно в своїй квартирі і розташована вона близько поліклініки, аптек та магазинів.
Просила суд надати їй можливість розпоряджатися своєю квартирою і скласти заповіт на неї на всіх та підтвердила, що їй роз»яснювали у нотаріуса , що вона підписує договір дарування, але вона думала, що за дарування за нею будуть доглядати.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала. Пояснила суду, що укладаючи договір дарування своєї квартири , позивач мала на меті виключно догляд її відповідачем, оскільки вона має хворі ноги і похилий вік. Зазначила, що позивач не розуміла правової природи договору дарування, не усвідомлювала його наслідки та помилилась укладаючи договір внаслідок свого похилого віку і стану здоров»я. Просила в позові ОСОБА_2 відмовити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечувала, свій позов до ОСОБА_1 підтримала та просила задовольнити.
Суду пояснила, що позивач є її бабусею по лінії матері. У 2013 році відповідач зі своїм другом ОСОБА_6 приїхали в гості на Новий рік до своєї бабусі ОСОБА_1, яка повідомила, що вона подумала та бажає зробити що-небудь для неї, оскільки вона, маючи ще двох онучок, більше приділяла уваги їм ніж їй. І запропонувала подарувати свою квартиру. Після цього ОСОБА_1 почала часто і наполегливо телефонувати з цього питання. Вона, відповідач, повідомила про цю пропозицію ОСОБА_1 своїй мамі - дочці позивачки, і вони з мамою просили бабусю подумати. Мати телефонувала бабусі і розповідала, що вона позбавиться власності. При цьому про довічний догляд домовленостей і розмов не було. Проте бабуся сказала, що вже вирішила. Грошей на оформлення такого правочину відповідач не мала. Пройшло ще з півмісяця і позивач знову наполягала на своїй пропозиції.
Відповідач пояснила, що вона порадилась зі своєю матір»ю, і вони прийняли пропозицію бабусі, але щоб не було конфлікта з другою дочкою позивача та її дітьми, відповідач вирішила, що подарує свою однокімнатну квартиру бабусі.
Грошей на оформлення правочинів вони не мали, але позивач наполягала і відповідач звернулась до своєї другої бабусі - матері батька і та дала їй в борг 27000 грн. на укладення договорів.
Відповідач знайшла нотаріуса та почала збирати документи для укладення правочинів.
Одного разу поїздка до нотаріуса не відбулась. У день, коли було заплановано поїздку до нотаріуса, бабуся зібралась їхати на дачу у Київську область, де вона займалась городиною, тому ОСОБА_6 заїхав та забрав її і вони разом поїхали до нотаріуса.
В кабінеті нотаріуса ОСОБА_6 теж знаходився - чекав їх. Вони передали документи нотаріусу ОСОБА_3 Нотаріус склала два договори дарування на двокімнатну квартиру бабусі АДРЕСА_1 та на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, що належала їй. Також в цей день позивач склала заповіт на двох інших онучок на однокімнатну квартиру, яку вона прийняла в цей день в дар від відповідача.Пояснила, що у нотаріуса вони перебували близько 4 годин, позивач все читала і нотаріус все детально розповідала позивачу і та з усім погоджувалась, позивач все розуміла і не говорила, що їй незрозуміла українська мова чи зміст.
Відповідач зазначила, що жодних домовленостей про умови договору стосовно будь-якої допомоги чи догляду між сторонами не було. Єдине, що ОСОБА_1 просила її не говорити про ці угоди її дочці ОСОБА_5.
При цьому відповідач зазначила, що працює приватним підприємцем, часто перебуває у відрядженнях і вона не доглядала і не збиралась доглядати за бабусею, про це мова николи не йшла. Допомагати інколи вона може, але доглядати не мала і не має і можливості ні матеріальної ні фізичної. Такі умови ніколи не обговорювалися, потреби не було. Так, бабуся вже похилого віку, і зверталась до лікарів зазвичай, але вела активний спосіб життя, їздила на дачу, де обробляла город, приїжджала в гості і у сторонньому догляді потреби не мала і фінансово забезпечена. Жодних умов чи прохань не озвучувала. Крім того, у бабусі ще є сестра, дві дочки і інші онуки. Всі надають їй посильну допомогу.
З повагою до віку бабусі відповідач не ставила питання про її виселення, але ключами вони обмінялися.
Пройшло майже 2 роки після укладення договорів, коли бабуся зателефонувала з прокльонами. З»ясувалося, що мати відповідача випадково повідомила своїй сестрі, що їх мати подарувала свою квартиру її дочці. Стався сімейний конфлікт.
Зазначила суду, що укладення договору дарування своєї квартири позивач ініціювала сама і їй багато разів пояснювали, що вона не буде її власником, але вона вперто наполягала мотивуючи добрими намірами для внучки, оскільки бабуся всім в родині крім неї допомагала. Після укладення угод вдповідач приїжджала до позивача, як і раніше, коли могла в гості по святах. Позивачка говорила, що згодом поступово виселиться. І наразі витративши багато грошей на укладення договорів за бабусиної забаганки, вона вважає несправедливим знову зважати на її бажання та порушувати права інших. Відшкодувати гроші бабуся не бажає і не відшкодовує, квартиру однокімнатну їй також не повертає і залишається її власником. Вважає, що вона, в свою чергу поступила справедливо, подарувавши свою квартиру бабусі, щоб у сім»ї до неї не було претензій. І написавши заповіт на подаровану квариру в той день, бабуся її до заповіту вже не вносила. Просила в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Разом з тим свій позов ОСОБА_2 підтримала і просить суд захистити її право власності та зобов»язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкоди у користуванні житлом - квартирою АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_1 із спірної квартири. Оскільки вона забезпечена іншим житлом.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечував, позов ОСОБА_2 підтримав та просив задовольнити.
Суду пояснив, що приймаючи до уваги пояснення ОСОБА_1 про те, що вона не читала договір дарування своєї квартири слід прийти до висновку про недбальство позивача, а не про її помилку. Вважає позов недоведеним і не обгрунтованим та поданим до суду у зв»язку з тим, що бабуся передумала дарувати квартиру, що підтверджується її суперечливими поясненнями. Просив в задоволенні позову відмовити, позов ОСОБА_2 задовольнити та захистити її порушене право власності на житло.
Суд, вислухавши сторони та їх представників, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10,, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, дослідивши письмові докази у справі, встановив обставини, що викладені нижче.
Спірною є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 23.04.1999 року на українській біржі Десятинній (а.с.9-10).
Згідно технічного паспорта квартира складається з двох кімнат жилою площею 30,2 кв.м., у тому числі 1 -а кімната - 19,3 кв.м., 2-а кімната - 10,9 кв.м., кухні площею 7,6 кв.м., ванної кімнати 2,0 кв.м., вбиральні площею 1,2 кв.м., коридору 7,0 кв.м.. Загальна площа квартири складає 48,00 кв.м.
22.07.2013 ОСОБА_1 подарувала , а ОСОБА_2 прийняла в дар спірну квартиру відповідно до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3(а.с.11-12). Витрати, пов»язані з нотаріальним оформленням понесла обдаровувана. Один примірник договору залишається у нотаріуса, інший у обдаровуваної. Про зміст прав та обов»язків за договором, про правові наслідки укладеного правочину сторонам роз»яснено. Договір підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Дієздатність сторін на час укладення договору не оспорюється.
В цей же день 22.07.2013 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2. Відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла в дар зазначену квартиру - однакімнатну загальною площею 21,40 кв.м та житловою 12,50 кв.м (а.с.13-14).
Станом на 27.05.2015 року відповідно до довідки форма №3 ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.16).
На підтвердження своїх вимог та пояснень з приводу стану здоров»я позивачем надано суду довідку Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Оболонського району м. Києва від 13.05.2016, відповідно до якої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на диспансерному обліку не перебуває.
Зверталась за медичною допомогою у період з травня 2013 року по травень 2015 з діагнозом двосторонній гонартроз колінного суглобу, ішемічної хвороби серця, атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертонією.
16.04.2015 сімейним лікарем поставлено діагноз варикоз вен нижніх кінцівок. Трофічні язви. Діагноз підтверджений лікарем-хірургом в 2010 році.
З квітня 2015 по травень 2016 проходила лікування у лікаря-ревматолога з приводу ДОА колінного суглобу 3-4 ст.
14.09.2015 лікарем -хірургом поставлено діагноз дерматит шкіри, трофічні язви. ХВХНК.
Оцінюючи даний доказ суд звертає увагу, що направлення на неотальне ендопротезування правого колінного та лівого колінного суглобів видано ОСОБА_1 26.04.2016 року. Діагноз двобічний гонартроз 4 ст. Тому пояснення позивача про те, що вона збиралась зробити операцію даним доказом не підтверджується та спростовується поясненнями сторін про те, що на час укладення договору позивач не могла робити операцію через трофічні язви.
Діагноз сенсорна туговухість поставлений позивачу лікарем лор 04.02.2016 через три роки після укладення договору і позивач не заявляла в суді, що вона погано чула нотаріуса чи погано себе почувала в той день.
Слід зазначити, що позивач посилається як на підставу підписання нею договору на те, що вона потербувала би догляду після операції на суглобах, яку збиралась зробити в майбутньому, проте операція нею не зроблена і на час розгляду справи судом. Також зазначала, що вона думала, що ОСОБА_2 буде за нею доглядати, але не довела, чи знала про її наміри відповідач.
Позивачем не надано суду доказів обговорення, виконання чи досягнення між сторонами договору дарування бідь-яких умов чи домовленностей , які б характеризували цей договір як договір довічного утримання.
Більше того, позивачка зазначила, що фінансової допомоги вона не потребувала, їй потрібна була би допомога в разі проведення операції на суглобах і вона знала, що відповідач коштів не має. Позивач також не зазначала і не довела, що вона просила про будь-яку допомогу відповідача і та б на неї погодилася.
Крім того, як вбачається з довідки медичної установи - направлення на операцію позивач отримала у 2016 році.
Суд вважає пояснення позивача протирічивими і такими, що спростовуються рядом доказів, як письмовими - довідкою, що викладена вище так і поясненнями свідків і самими діями позивача в день підписання угод.
Виходячи з поясень позивача, вона взагалі не читала договір дарування квартири, але підписала його. При цьому позивач не спростувала пояснення приватного нотаріуса ОСОБА_3, опитаної в суді в якості свідка, яка пояснила, що бабуся в цей день говорила - « та що там читати», але вона наполягала і відповідач читала договір дарування вголос для бабусі. Це бачив і чоловік,я кий їх привіз. Свідок також роз»яснила природу договору дарування. При цьому відповідач перепитувала бабусю, чи згодна вона з викладеним і та погоджувалась. Спілкувалися вони на особисті теми. Свідок ще виказала своє захоплення таким гарним поступком бабусі. Про будь-які зобов»язання між сторонами мови не було. Позивач ні на що не скаржилась.
В цей же день іншим договором бабуся прийняла в дар квартиру відповідача і склала заповіт щодо розпорядження своїм майном .
Свідок запам»ятала сторін, оскільки правочинів було декілька і тоді вперше їх вносили до реєстрів, тому сторони довго знаходились в приміщенні нотаріуса.
Вважає, що як нотаріус вона жодним чином не порушила порядок укладення правочину і волевиявлення позивача було справжнім. Зазначила, що через деякий час позивач приїхала до неї з жінкою та просила підтвердити в суді, що вона не читала правочин і її відношення до відповідача різко змінилось на гірше. Потім тут же бабуся сказала, що вона думала, що дарування означає , що їй будуть допомагати, а свідок запитала, чому ж вона не повідомила про це під час підписання, але бабуся не це не відповідає. Договори були вручені обдаровуваним, тому спірного договору у позивача бути не могло.
В судовому засіданні позивач підтвердила пояснення свідка нотаріуса ОСОБА_3 і зазначила, що та її гарно прийняла і все роз»яснила.
Свідок ОСОБА_5 - донька позивача та тітка відповідача, в судовому засіданні пояснила, що з племінницею та сестрою вона не спілкується через конфліктну ситуацію з квартирою, що вони зустрічалися після цього на спірній квартирі і відбувся скандал.
Про події підписання договору дарування спірної квартири їй відомо зі слів матері.
Мати з 2010 року хворіла, вони ходили по лікарях, і вона якось сказала, що Катя буде доглядати і їй квартира,більше нічого не казала.
Про договір дарування спірної квартири вона дізналась від матері відповідача - своєї сестри. Мати їй про укладення угод до цього не розповідала.
Після розмови з сестрою зі слів матері дізналась, що приїхала Катя і завезла її до нотаріуса і вона не знає , що там підписала, тому вони їздили до нотаріуса і попросили копію договору. Після підписання договору Катя не приїзджала так часто як розраховувала позивач, поїхала до Одеси. Всі знали, що Катя не працює і вирішили, що вона буде допомагати бабусі після операції.
Наразі переїжджати до іншої квартири матері не можна за станом здоров»я.
Підтвердила, що операцію мамі на даний час не зробили і українською мовою вона не володіє. Також пояснила, що оскільки вона залишилась без чоловіка, мама допомагала їй та її дітям, але по невеликих потребах.
Суд вважає дані пояснення свідка такими, що повністю підтверджують пояснення відповідача в тій частині, що позивач не повідомляла доньку про укладення нею договору дарування своєї квартири та інших угод у 2013 році і свідок дізналась про це випадково, після чого позивач змінила своє ставлення до відповідача. А також те, що відповідач погодилась на пропозицію бабусі щодо дарування проте і подарувала їй свою квартиру, щоб не було сварки в родині. Скандал таки відбувся.
Також пояснення свідка ОСОБА_5 та позивача підтверджують пояснення відповідача в тій частині, що бабуся бажала подарувати їй квартиру, оскільки не допомагала їй стільки скільки іншим онукам.
Позивач не змогла пояснити, чому вона не поставила до відома родину про укладення нею спірного договору та про свої наміри щодо догляду її відповідачем. При цьому з пояснень самої позивачки, що проаналізовані судом вище - їй було роз»яснено предмет і суть договору дарування у нотаріуса, отже вона про нього знала, отримала оригінал договору дарування їй квартири, знала, що склала заповіт на неї, але поїхала з дочкою до нотаріуса дізнаватися, що ж вона підписала. Такі дії позивача є нелогічними і можуть бути пояснені тільки конфліктною ситуацією і намаганням виправдати свої дії перед іншими родичами.
Зазначене свідчить про існування волі позивача на дарування квартири відповідачу до зміни життєвих обставин - повідомлення другої дочки про дарування квартири онуці, що також підтверджується поясненнями позивача в судових дебатах про те,що їй соромно перед другою дочкою, що вона так вчинила.
Свідок ОСОБА_10- сестра позивача в судовму засіданні суду пояснила, що з відповідачем вони бачились рідко і її сім»я - це позивач та її дочка ОСОБА_5.
Зі слів сестри знає, що Катя приходила до неї в гості. Потім, коли вони з сестрою були на дачі, по неї приїхала Катя і вони їздили десь. Зі слів позивача знає, що вона думала, що Катя буде доглядати її, а Катя рік походила, а потім десь поїхала, а сестрі потрібен догляд. Сестра говорить, що не знає, що підписала. Думає, що вона і сьогодні не знає, що підписала. За станом здоров»я позивачу зручно бути у своїй квартирі, яка облаштована, сусідка медик у неї і поруч лікарні.
Пояснення свідка ОСОБА_10 не містять підтверджень щодо дійсної волі позивача. Крім того,той факт, що позивач сказала сестрі, що не знає, що підписала у нотаріуса, тоді як сама в судовомузасіданні підтвердила, що була обізнана, що підписує договір дарування, свідчить про небажання позивача інформувати родину про даний договір.
Свідок ОСОБА_6 знає сторони з 1999-2000 років. Відносини дружні.
В судовому засіданні пояснив, що приблизно у 2013 році відповідач сказала йому , що ОСОБА_3 (так називають бабусю) бажає подарувати їй свою квартиру. Вона і не вірила цьому, думала, може бабуся пошуткувала. Згодом сказала, що у бабусі серйозні наміри на цей рахунок.
Спочатку у Каті не було грошей на оформлення договору дарування і вона позичила гроші у другої своєї бабусі ОСОБА_15.
Одного дня Катя попросила його відвезти її з позивачем до нотаріуса і він це зробив, забравши бабусю з дачі під Києвом, куди вона в той день поїхала.
Свідок був присутній у нотаріуса під час укладання спірного договору. Зазначив, що процес цей був довгим години 3-4. Він сидів неподалік в цій же кімнаті і чув як нотаріус роз»яснювала суть дарування. ОСОБА_1 і сама читала і особисто сказала, що хоче подарувати. Засвідчує, що позивача ніхто не обманював. У них була воля обмінятися квартирами.
Після укладення договорів він відвіз бабусю у село, вони поїли там та поїхали.
Свідок зазначив, що неодноразово приходив до позивача в гості з відповідачем. Бабуся говорила, що в житті всім онукам допомагала, а Каті - ні. Розмов про догляд не було. Позивачка не говорила, що потребує догляду. Свідок чув, що вона бажала подарувати свою квартиру Каті, тому і Катя їй свою подарувала. На дачі у селі позивачка доглядала за будинком, вирощувала городину.
Пояснення свідка ОСОБА_6 є логічними, послідовними і такими, що підтверджуються зібраними у справі доказами та поясненнями сторін та інших свідків, зокрема нотаріуса , а тому суд вважає їх належним та допустимим доказом на підтвердження виявлення волі позивача на укладення спірного договору дарування.
Свідок ОСОБА_17 - сваха позивача та бабуся відповідача пояснила суду, що стосунки зі сторонами хороші.
Свідок пояснила, що саме вона з чоловіком допомагали відповідачу здобути освіту та опікувалися нею як баба з дідом. В той час як позивач приділяла завжди більше уваги дочці ОСОБА_5 та її дітям, оскільки вони залишилися без батька. Пояснила, що позивач мала у власності житло в центрі Києва в районі Золотих Воріт. Там продала квартиру та допомагала фінансово дітям ОСОБА_5 і купила собі квартиру на Оболоні. Вона сама про це розповідала. Відносини були хороші.
У травні 2013 їй зателефонувала позивач та сказала, що вирішила подарувати свою квартиру Каті,оскільки вона їй нічого не дала, то вирішила залишити їй, але вона не мала коштів на укладення договору. Свідок запитала у позивача, а як на такий дарунок відреагує дочка ОСОБА_5, на що позивач повідомила, що вона не повинна знати про це. Свідок подякувала свасі за гарний жест. Про немічність позивач не говорила і свідок вважає, що в такому поважному віці здоровья в усіх слабе, але про догляд ОСОБА_2 не йшлося.
Тоді свідок зателефонувала Каті і запропонувала позичити їй гроші на оформлення договору дарування. Це була велика сума і у Каті її не було. Позивач зробила подарунок Каті, оскільки онука завжди була на свідку та її чоловікові. ОСОБА_1 завжди приділяла увагу іншим онучкам і своїм дарунком вона гарно вчинила.
Онучка їй повідомила, що подарує свою квартиру ОСОБА_1 і вони продовжували спілкуватися до тих пір, поки про договір дарування дізналась ОСОБА_5, тоді почалися сварки і скандали і позивач телефонувала свідку з проханням вплинути на онуку. Це почалось через 1-1,5 років після укладення договору, оскільки позивач передумала і телефонувала декілька разів з проханням вмовити онуку віддати, але свідок попросила її в ці стосунки не впутувати.
Пояснення свідка ОСОБА_17 позивачем в судовому засіданні не спростовані, навпаки позивач підтвердила, що дійсно вона ОСОБА_2 не опікувалась на відміну від інших онуків, які зростали без батька, чим і підтвердила мотив свого волевиявлення щодо спірної квартири.
Свідок ОСОБА_12 - мати відповідача та дочка позивача суду пояснила, що відносини з матір»ю були добрі та наразі погіршилися через квартирне питання. З дочкою нормальні. Пояснила суду, що опинилась у подвійній ситуації між матір»ю та дочкою.
Так у лютому- березні 2013 до свідка приїхала дочка та повідомила, що «уявляєшь ОСОБА_3 хоче подарувати мені квартиру». Свідок поїхала до матері, яка повідомила, що оскільки все життя допомагала ОСОБА_5 - другій дочці, то і вирішила подарувати онуці квартиру. Ніхто про це позивача не просив. Мати сказала, щоб Катя дізналась , що потрібно та збирала документи. Тому відповідач і почала збирати документи.
Протягом цього часу позивач телефонувала їй і нагадувала, щоб збирали бистріше і «що ви там собі думаєте».
Свідок поїхала до матері поговорити і пояснювала, що це дарування і назавжди і просила ще подумати добре. На що мати відповідала - «понимаю, что я дура».
Відповідач повідомила, що подарує бабусі свою квартиру, а то буде скандал, коли дізнається ОСОБА_5.
Так вони і вирішили і про те, що це дарування і що воно означає позивач добре розумілася.
Через деякий час після укладення договору дарування напередодні 8 березня 2015 року свідок приїхала до сестри. Дочка сестри сказала, що ОСОБА_3 їй подарує свою квартиру. На зазначене свідок повідомила про те, що квартира вже подарована. Тоді і почались сварки і скандали, мати з сестрою поїхали до нотаріуса і тд.
Свідок зазначила, що позивач розуміє українську мову, оскільки все життя прожила і працювала в Україні, ще і їй допомагала уроки робити, вірші перевіряла, тости на святах в компанії українською говорила.
Катя провідувала бабусю тільки по святах, квіти дарувала та картинки. Матеріальної можливості на інше не мала. Про можливий догляд за бабусею з ОСОБА_2 не обговорювали. Кожний допомагав.Операція мамі не планувалась, домовленностей не було і почувала мама себе на свій вік нормально, на дачу їздила, на Новий рік 27.12.2015 приїздила в гості без палиці. Наразі свідок запропонувала матері довічне утримання. З позивачем вона як і її сестра ходять по лікарнях за потерби, допомагають всі і сестра приїздить. Катя не бажає нічого змінювати, оскільки її вмовила бабуся на цей договір і вона подарувала свою квартиру , вона витратила час та гроші і своє житло.
Свідок ОСОБА_13 - колишній чоловік матері відповідача,в судовому засіданні підтвердив, що проживав у 2000 роках в сім»ї разом з позивачем. ОСОБА_1 в свій час працювала на заводі «Генератор», освідчена особа, табелювала працівників і складала документацію українською мовою. Він теж там працював тому і знає. Підтвердив, що позивач розуміє українську мову.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Позивач просить визнати договір дарування квартири недійсним на підставі вимог ст. 229 ЦК України, посилаючись на те, що вона помилилась щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін. Помилка в тому, що вона думала, що відповідач буде їй допомагати в майбутньому.
При цьому позивач посилається на свій похилий вік та стан здоровья, зокрема, ніг. Представник позивача посилається на правову позицію Верховного Суду України у справі №6/202/сц15.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов»язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру , не є договором дарування.
Відповідно доч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Суд, оцінивши у сукупності зібрані у справі докази прийшов до висновку про наявність у позивача під час укладення спірного договору 22.07.2013 волевиявлення щодо безоплатної передачі у власність відповідача своєї квартири - дарування.
Позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що між нею та відповідачем існували домовленності щодо допомоги або догляду, чи вона потребувала на час укладення договору такої допомоги або їй обіцяла таку допомогу відповідач, також не було домовленостей з приводу користування житлом, ключі від квартири були передані і позивач говорила, що згодом виселиться. Позивач сама підтвердила, що фінансової допомоги від відповідача та утримання вона не потребувала.
Стосовно пояснень позивача про те, що вона думала, що відповідач їй буде допомагати в майбутньому за отриману квартиру, то суд не вважає такі думки помилкою щодо правової природи договору дарування, оскільки головним є встановлення волевиявлення позивача під час укладення договору дарування. Суд враховує, що позивач є особою похилого віку, але також враховує, що вона є освідченою особою і дієздатною. Кім того, її волевиявлення щодо дарування відбулось ще задовго до укладення договору і формувалось протягом певного часу, саме вона була його ініціатором і не ставила вимоги та умови дарування. Таким чином дії позивача були обдуманими та виваженими і за обставин, що встановлені судом, суд вважає, що помилка щодо природи договору відсутня.
Про бажання подарувати також підтверджує той факт, що позивач не повідомила другу дочку про укладення договору і приховувала цей факт, хоча приймала від неї допомогу.
Суд вважає, що позивач під час укладення спірного договору дарування розуміла значення своїх дій та розуміла природу дарування, оскільки в цей же день прийняла в дар від відповідача її квартиру та в цей же день склала на неї заповіт, що вона сама підтвердила в судовому засіданні. Такі дії свідчать виключно про наявність волевиявлення та розуміння своїх прав.
Сторони підтвердили, що відповідач не здійснювала догляд за позивачем,а інколи приїздила в гості. Відповідач є фізичною особою-підприємцем.
Суд звертає увагу на те, що спір щодо правочину виник після того, як про договір дізналась дочка ОСОБА_5 від своєї сестри , як встановлено судом, скандал виник не із-за того, що відповідач не виконує будь-яких зобов»язань, а із-за того, що саме їй подарована квартира. До цього часу позивач не повідомляла її про укладення договору взагалі і не скаржилася на онуку. Таким чином поведінка позивача змінилася під впливом дочки ОСОБА_5 і стала приводом звернення до суду. Зазначені обставини спростовують пояснення представника позивача з приводу помилки при укладенні договору.
Крім того, суд приймає до уваги, що позивач в силу свого віку може потребувати допомоги, але законодавець не обмежив право на укладення договору дарування віковим цензом, а тому позивач також вправі розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Суд критично відноситься до суперечливих пояснень позивача ОСОБА_1, оскільки вона водночас говорить і про помилку в розумінні природи договору,і про фактичну недбалість, оскільки начебто не читала договір, і про те, що вона не розуміє українську мову, а тому вона не розуміла, потім про те, що їй соромно перед іншими онуками і в результаті вона просить суд надати їй можливість знову розпоряджатися двокімнатною квартирою. При цьому взагалі не говорить про те, що потребувала на час укладання договору догляду і не отримала його.
Відповідно до правової позиції , викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №6-202цс15 суд встановив похилий вік позивача, стан здоров»я - необхідність лікування та відсутність потреби на час укладання договору у сторонньому догляді й сторонньої допомоги, відсутність обставин неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, встановив, що в цей день позивач отримала у власність іншу однокімнатну квартиру, отже вона залишилась забезпечена житлом та сторони договору обмінялися ключами від квартири, на захист порушеного права користування власністю відповідач звернулась до суду з позовом про виселення.
За таких умов суд не знайшов підстав для застосування ч.1 ст. 229 та ст.ст. 203 і 717 ЦК України і на підставі вищевикладеного прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Відповідно до ст. 316, 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, як і не суперечать закону.
Судом встановлено, що після укладення договорів дарування від 22.07.2013 сторони передали ключі від квартир, ОСОБА_1, зі слів ОСОБА_2, говорила, що згодом переселиться, але поки що сторони погодили, що позивач переселятися не буде і підтвердила, що квитанції по квартирній платі забирає вона і сплачує, ва відповідач відвідувала квартиру , навіть збиралась замінити плиту. Крім того, відповідач сплачує квартирні послуги за квариру ОСОБА_1
Враховуючи, що сторони досягли домовленості щодо користування своїм майном під час укладання договорів дарування, на що вони мають право як власники, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 порушує право користування своєю квартирою ОСОБА_2, а тому вимога власника на підставі ч.2 ст. 386 ЦК України про вимогу вчинення дій для запобігання такому порушенню , а саме - вимога про виселення, є обгрунтованою та законною. При цьому суд враховує наявність у ОСОБА_1 на праві власності однокімнатної квартири АДРЕСА_2.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати.
На підставі встановленого вище , на засадах розумності та справедливості, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 203, 229, 717, 316, 317, 319 ЦК України , правовою позицією Постанови ВСУ від 21.10.2015 у справі №6-202 цс15, ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києві про визнання правочину недійсним відмовити.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житлове приміщення шляхом виселення задовольнити.
Зобов»язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод в користуванні квартирою №150, що знаходится у будинку АДРЕСА_1.
Виселити ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) з квартири №150, що знаходится у будинку АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 551 (п»ятсот п»ятдесят одна) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва.
Суддя О.О. Богдан