ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8890/16-а
провадження № 2-а/753/475/16
"29" червня 2016 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Комаревцева Л.В. розглянувши в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва в порядку скороченого провадження відповідно до ст.183-2 КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання неправомірними дій, стягнення суми недоплаченої грошової допомоги у розмірі 4730 грн.,-
11.05.2016 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання неправомірними дій, стягнення суми недоплаченої грошової допомоги у розмірі 4730 грн.
Позивач зазначив, що має статус учасника бойових дій, Відповідач нарахував та виплатив йому грошову допомогу до 5 травня в розмірі, ніж це передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За викладених обставин, позивач просить визнати неправомірними дії Відповідача та стягнути недоплачену суму грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік в розмірі 4730 грн.
Ухвалою суду від 06 червня 2016 року відкрито скорочене провадження в справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання неправомірними дій, стягнення суми недоплаченої грошової допомоги у розмірі 4730 грн.
В письмових запереченнях, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначаючи, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплатдіяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами та не порушував прав позивача. За наведених обставин просить відмовити позивачу у задоволені адміністративного позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи наведене та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.10.2002 року позивач ОСОБА_2має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників учасників бойових дій (а.с. 5).
Звертаючись до суду з заявленим позовом, позивач вказує, що всупереч вимогам ч.2 ст.2, ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 3 ст. 22, ст. 8 Конституції України грошова допомога до 5 травня йому була виплачена в 2016 році на суму 920 грн. на підставі Постанови КМУ від 02.03.2016 № 141.
Разом з тим, згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічна допомога до 5 травня становить п'ять мінімальних пенсій за віком. (1130 грн. x 5 ) та мала бути виплачена позивачу в сумі 4730 грн.
Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо розміру виплати позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами врегульовані Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Згідно п.26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ) встановлено, що норми і положення, серед іншого, ст.ст.12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У відповідності до ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
В рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст.1 Протоколу №1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначає, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держав.
В силу вимог п.1 ч.1 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах, зокрема, інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 2975 гривень; II групи - 2600 гривень; III групи - 2310 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачотримав щорічну одноразову допомогу до 05 травня відповідно до встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік у розмірі 920 грн.
За таких обстави, суд приходить до висновку, що щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2016 рік була нарахована та виплачена позивачу у розмірі 920 грн. відповідно до положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Враховуючи викладені обставини позовні вимоги ОСОБА_2 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання неправомірними дій, стягнення суми недоплаченої грошової допомоги у розмірі 4730 грн. є такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 5 ст. 94 КАС України, у разі відмови в задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду, судові витрати понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету.
Керуючись ст. ст. 2, 8, 10, 11, 13, 17-19, 69-72, 86, 94, 99, 100, 104, 128, 158-163, 167, 185, 186, 254 КАС України; ст. ст. 19, 50 Конституції України; ст. ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік»; Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012р. № 3-рп/2012, суд, -
Позов ОСОБА_2 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання неправомірними дій, стягнення суми недоплаченої грошової допомоги у розмірі 4730 грн.- залишити без задоволення.
Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо постанову було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Cуддя: Комаревцева Л.В.