Справа №633/53/16-ц Головуючий суддя І інстанції Смирнов В. А.
Провадження № 22-ц/790/4576/16 Суддя доповідач Малінська С.М.
Категорія: Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням
22 червня 2016 року судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області у складі :
головуючого - судді Малінської С.М.,
суддів: Бровченка І.О., Бурлака І.В.,
за участю секретаря - Єрьоменко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 26 травня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа - Печенізький РС ГУ ДМС України в Харківській області, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
встановила:
У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа - Печенізький РС ГУ ДМС України в Харківській області, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що має в приватній власності житловий будинок, який розташований в с. Мартове, вул. Ворошилова, 59 Печенізького району Харківської області на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Печенізької державної нотаріальної контори від 30 вересня 2003 року, серія ВАО № 099215, зареєстрованого в реєстрі за № 896. Його право приватної власності на це будинок зареєстровано в Комунальному підприємстві «Печенізьке бюро технічної інвентаризації» 04 вересня 2003 року, реєстраційний номер 229.
У цьому житловому будинку зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_3 та донька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Шлюб з ОСОБА_3 був розірваний 27 липня 1999 року. З 2007 року відповідачка з донькою проживають у її матері за адресою: АДРЕСА_1, а житловим будинком за адресою: с. Мартове, вул. Ворошилова, 59, не користуються та не проживають в ньому близько 8 років.
Позивач зазначає, що неодноразово просив відповідачку анулювати свою реєстрацію в житловому будинку, але добровільно знятися з реєстрації вона відмовилась.
Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 26 травня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: с. Мартове, вул. Лесі Українки (колишня вулиця Ворошилова), будинок 59, Печенізького району Харківської області.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій з даним рішенням не згодна, посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема ст. ст. 71,72 156, 157, 116 ЖК України, просить частково змінити рішення Печенізького районного суду Харківської області від 26 травня 2016 року та відмовити в позові про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням будинку № 59 по вул. Ворошилова в с. Мартове.
Апелянт вказує на те, що після розлучення батьків, вона проживала разом з матір'ю ОСОБА_3 до свого повноліття. Місце проживання було визначено батьками , вважає, що не проживала за спірною адресою з поважних причин.
Навідувалася до будинку № 59 в с. Мартове, вул. Ворошилова з дозволу батька, з 01.09.2011 року по 25.06.2014 року перебувала на денному навчанні в Чугуєво-Бабчанському коледжі. За пропозицією батька переїхала проживати до нього в м. Харків та у зв'язку з непорозумінням покинула його житло нещодавно в лютому 2016 році.
Апелянт вважає себе членом сім'ї ОСОБА_4 та такою, що проживала разом з батьком до лютого 2016 року за домовленістю в м. Харкові та не є такою, що втратила право користування спірним житлом відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України».
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Тому рішення переглядається лише в частині визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1). чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно положень ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Судовим розглядом встановлено, що згідно договору дарування від 03.09.2003 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: с. Мартове, вул. Ворошилова, 59 Печенізького району Харківської області. (а.с. 4).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, 27.07.1999 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. (а.с. 6).
Згідно акту депутата Мартівської сільської ради від 24.03.2016 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дійсно не проживають в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 2007 року. (а.с.30).
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_5 народилась 18.11.1995 року, її батьками вказано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.38).
Згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 одружилась з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_6. (а.с.39).
Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 пояснили суду, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 2007 року не проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, вони їх в с. Мартове за цей час не бачили.
Судом першої інстанції виходив з того, що власником спірного будинку є ОСОБА_2 Правовстановлюючих документів, які вказують на наявність у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 права власності на спірний будинок не має. Шлюб між сторонами за рішенням суду розірвано. (а.с.4,6).
Керуючись ст. ст. 4-8, 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 11,15, 391,405 ЦК України, ст. ст. 72, 150, 156, 158, 163 ЖК України, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт, що за адресою позивача зареєстровані особи, які за цією адресою не проживають, створює перешкоди для реалізації ОСОБА_2 гарантованого законом права на власний розсуд розпоряджатися майном, що належить йому на праві приватної власності, тому ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підлягають зняттю з реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 та суд вважав необхідним визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: Харківська область, Печенізький раон, с. Мартове, вул. Лесі України (колишня вулиця Ворошилова), 59.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
ОСОБА_1 в апеляційні скарзі саме вказує на те, що після розлучення батьків спочатку проживала з матір'ю не в спірному будинку, потім мешкала з батьком АДРЕСА_2 до лютого 2016 року, тобто добровільно покинула спірний будинок і там не мешкала понад 8 років.
Посилання апелянта на ст. 156 ЖК України є безпідставним, оскільки ця норма права розповсюджується на осіб, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Однак, апелянт ОСОБА_1 з 2008 року не проживала і не користувалась спірним будинком.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що втратила право користування житловим будинком за адресою: Харківська область, Печенізький раон, с. Мартове, вул. Лесі України (колишня вулиця Ворошилова), 59, є законним і обґрунтованим, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу ОСОБА_1 і залишає рішення без змін.
Виходячи з наведеного і керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 26 травня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді :