04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" червня 2016 р. Справа№ 910/31978/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Баранця О.М.
Ропій Л.М.
при секретарі судового засідання Богатчук К.І.
від представників сторін :
позивача - Боман О.А., Фоміна О.О., Кобук Р.А.
відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємство "Синапс" на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року
у справі № 910/31978/15 (суддя Головатюк Л.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче
підприємство "Техприлад"
до Приватного науково-виробничого підприємство "Синапс"
про стягнення 1 692 112, 25 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року по справі №910/31978/15 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі №910/31978/15 від 01.03.2016 року та прийняти нове рішення, яким стягнути з Приватного науково-виробничого підприємство "Синапс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" 900 000,00 грн. основного боргу, судові витрати в сумі 13 500,00 грн.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 прийнято апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємство "Синапс" до провадження та призначено до розгляду 21.06.2016.
17 червня 2016 року представником позивача, через відділ документального забезпечення суду, подано відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання 14.06.2016 з'явились представники позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Беручи до уваги, що представник відповідача повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2016.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
07 листопада 2011 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № Х.099.51-57.ОС (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах договору трубопровідну арматуру (далі - товар), відповідно до специфікацій, які наведені в додатках № 2 та № 2 до договору.
Згідно з п. 2.1. Договору вартість договору складає 3581163, 45 грн., крім того ПДВ 20 % - 716326, 29 грн., що разом складає 4297957, 74 грн.
Згідно з п. 2.2. Договору оплата по договору здійснюється покупцем за графіком: 07.11.2011 - 300000, 00 грн.;
07.11.2011 - 200000, 00 грн.;
15.11.2011 - 500000, 00 грн.;
02.03.2012 - 200000, 00 грн.;
15.03.2012 - 220000, 00 грн.;
15.03.2012 - 250000, 00 грн.;
16.03.2012 - 250000, 00 грн.;
30.07.2012 -500000, 00 грн.;
14.09.2012 - 1877957, 74 грн.
Передача товару покупцю здійснюється на підставі накладної, підписаної уповноваженим представником покупця, за наявності довіреності (п. 3.2. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач за період з 04.01.2012 по 15.08.2012 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4297957, 74 грн. Відповідач свої зобов'язання за договором, в частині оплати належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 900000, 00 грн.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти наявності основної заборгованості, проте зазначає про сплив позовної давності, в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Статтею 264 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що товар, поставлений за договором до 14.09.2012 оплачувався відповідачем відповідно до графіку визначеного Договором, а з 14.09.2012 з порушенням графіку та не в повному обсязі.
Як вбачається з банківської виписки позивача, в період з 20.09.2012 по 30.04.2015, відповідачем 15 платежами частково здійснено оплату товару за графіком платежу в розмірі 977957, 74 грн.
Крім того, листом від 17.12.2014 №323.БХ.41217 відповідач визнав заборгованість по Договору № Х.099.51-57.ОС (а не по іншим договорам, як зазначає апелянт) в розмірі 1200000,00 грн. та гарантував оплатити її згідно з графіком.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в застосуванні наслідків пропуску строків позовної давності, оскільки в даному випадку мало місце переривання такого строку, з огляду на положення статті 264 Цивільного кодексу України.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 6.3. договору у випадку порушення покупцем строків оплати, згідно з п. 2.2.1., 2.2.2., договору покупець оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми затриманого платежу за кожний день затримки, але не більше 5 % від суми простроченого платежу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, який складено арифметично вірно прийшла до висновку про його обґрунтованість.
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Приватного науково-виробничого підприємство "Синапс" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року по справі №910/31978/15.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємство "Синапс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року по справі №910/31978/15 без змін.
2.Матеріали справи №910/31978/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді О.М. Баранець
Л.М. Ропій