04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" червня 2016 р. Справа№ 910/21507/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Федорчука Р.В.
Тищенко А.І.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 06.06.2016 року
розглянувши апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року
у справі № 910/21507/15 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії
наук України
до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс"
про стягнення 682 389,95 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року по справі № 910/21507/15 у задоволенні позову Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс" про стягнення 682 389,95 грн. - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 03.11.2015 року позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року по справі № 910/21507/15 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Крім того, скаржник просив відновити строк на подання апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 року відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ "Євроресурс" вважає подану апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судових засіданнях 25.05.2016 року та 06.06.2016 року представник Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представники ТОВ "Євроресурс" у судовому засіданні 25.05.2016 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у запереченнях на скаргу та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 03.11.2015 року, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому в судове засідання 06.06.2016 року представник відповідача не з'явився про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представника ТОВ "Євроресурс" у судовому засіданні 06.06.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що представник відповідача був присутній у попередньому судовому засіданні та надав суду свої пояснення по справі які судом прийняті до уваги.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, що з'явився у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України створено на підставі Постанови бюро Президії Національної академії наук України № 422 від 24.12.1998 р. з метою забезпечення обслуговування та утримання у належному технічному стані залишених на балансі НАН України відомчих житлових будинків і гуртожитків.
Відповідно до Розпорядження Бюро Президії НАН України № 201 від 03.04.2002, Акту прийому передачі державного майна від 30.04.2002, Авізо № 1 у порядку перерозподілу майна НАН України з балансу ДВП "Будремкомплект" НАН України на баланс ДЖКП НАН України було передано будинок по проспекту Науки 42/1.
На виконання Постанови Бюро президії НАН України від 24.12.1998 р. № 422 "Про створення ДЖКП НАН України" Розпорядженням Президії Національної академії наук України № 291 від 02.03.2000 р. з балансу НАН України на баланс ДЖКП НАН України передано: житлові будинки та гуртожитки; основні засоби; інвентар та матеріали.
Згідно положень Статуту ДЖКП НАН України володіє на праві повного господарського відання майном, що передано йому на баланс НАН України та є власником майна, що набуто ним за рахунок доходів від власної господарської діяльності; придбання майна інших підприємств та організацій; добровільних внесків та пожертвувань організацій, підприємств, громадян; інших джерел не заборонених законом України.
Позивач стверджує, що Державне житлово-комунальне підприємство НАН України є балансоутримувачем житлових будинків, розташованих за адресами: м. Київ, вул. Володимиро-Либідська, 16; м. Київ, вул. Л. Первомайського, буд. 3; м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 42.
ТОВ "Євроресурс" на підставі рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2006 у справі № 43/314 набуто право власності на наступні об'єкти нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 129, що знаходяться на першому поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Володимиро-Либідська, 16, загальною площею 238,4 кв.м.; група нежитлових приміщень № 130, що знаходяться на цокольному поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Володимиро-Либідська, 16, загальною площею 436,4 кв.м.; група нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, буд. З, загальною площею 167,0 кв.м.; група нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: вул. Б.Хмельницького, буд. 42, загальною площею 404,9 кв.м.
Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення. газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. З ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно до ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як зазначає позивач на адресу відповідача неодноразово направлялися вимоги про сплату заборгованості, а саме 15.03.2013 вих. № 03-83 та 09.12.2014 р. вих. № 12-263. Проте, вказані вимоги відповідачем не виконані, в зв'язку з чим Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України звернулося з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з ТОВ "Євроресурс" 682389,95 грн.
Так, на підставі вищевикладеного, позивач намагається стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги, плату за землю та експлуатаційні витрати за період липень 2006-травень 2015 року.
Відповідач, заперечуючи проти позову, просить застосувати строки позовної давності, а також надав до суду докази укладання прямих договорів із ПАТ "Київенерго".
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року по справі № 910/21507/15 у задоволенні позову Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс" про стягнення 682 389,95 грн. - відмовлено повністю.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаного позову, виходячи з наступного.
Як вірно зазначив суд першої інстанції нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що обов'язок зі сплати фактично наданих послуг виникає у відповідача на підставі Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Так відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до положень статті 32 вказаного Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.
За змістом ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", балансоутримувачем є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Відповідно до п. 18 Порядку обліку та оплати послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Як вірно зазначив суд першої інстанції із поданих до суду документів вбачається, що позивачем заявлено до стягнення грошові суми за період липень 2006 - 2015 року, у той час як із позовом до суду звернувся у серпні 2015 року.
Положеннями частини 1 статті 251 ЦК України, визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Статтею 257 ЦК України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України). Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 ЦК України частини 1 та 5 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому слід мати на увазі таке.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Таким чином, враховуючи зазначене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущений строк позовної давності, а тому у межах даного спору місцевим господарським судом правомірно було розглянуто період з серпня 2012 - травень 2015 року.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом у період з серпень 2012 - травень 2015 всього відповідачу нараховано плату за землю на суму 102580,56 грн., у той час як вбачається з матеріалів справи відповідачем сплачено за вказаний період грошових коштів у розмірі 145 350,90 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову позивачу у стягненні боргу за експлуатаційні витрати за період липень 2007 - травень 2015 року оскільки на переконання колегії суддів позов в цій частині задоволенню не підлягає в зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Вимоги скаржника про стягнення грошових коштів за комунальні послуги, також задоволенню не підлягають, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідачем укладено прямий договір із ПАТ "Київенерго" та у подальшому, саме з 2011 року складений акт про відсутність опалення та гарячого водопостачання.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, плату за землю та експлуатаційні витрати.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року у справі № 910/21507/15 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року у справі № 910/21507/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/21507/15 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.І. Лобань
Судді Р.В. Федорчук
А.І. Тищенко
Дата підписання 13.06.2016 року