ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.06.2016Справа №910/20397/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»
До Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк
України»
Про стягнення 1 050 000 дол.США
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Малік Т.І., Андрущук О.В. - по дов.
Публічне акціонерне товариство «Банк Петрокоммерц-Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення 1 050 000,00 доларів США.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2015р. у справі № 910/20397/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015р., позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» 1 050 000,00 доларів США за депозитним договором №23-5/2-А від 10.10.2002р.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015р. у справі № 910/20397/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Згідно автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.04.2016р. справу №910/20397/15 передано на розгляд судді Спичаку О.М.
Ухвалою суду від 18.04.2016р. справу № 910/20397/15 прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 13.05.2016р.
Представник позивача 06.05.2016р. через канцелярію суду подав письмові пояснення у справі, а в судовому засіданні 13.05.2016р. надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у даному судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечував.
У судовому засіданні 13.05.2016р. відповідно до ч.3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.06.2016р.
У судовому засіданні 06.06.2016 сторони надали усні пояснення по суті спору.
Крім того, представник позивача клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів, яке судом було розглянуто та задоволено.
Ухвалою від 06.06.2016р. строк розгляду спору продовжено на п'ятнадцять днів.
Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.06.2016р. оголошено перерву до 22.06.2016р.
У судовому засіданні 22.06.2016р. представниками відповідача надано оригінали документів для огляду, а також подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Представниками відповідача надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких останні проти задоволення позовних надали заперечення.
Представник позивача в судове засідання 22.06.2016р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, проте, про дату та місце слухання справи був повідомлений належним чином.
Пунктом 3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін, є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За висновками суду, незважаючи на те, позивач не з'явився в судове засідання 22.06.2016р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
В судовому засіданні 22.06.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -
10.10.2002р. між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (банк) та Закритим акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» (вкладник) було укладено депозитний договір №23-5/2-А, відповідно до п.1.1 якого вкладник розміщує на спеціальному рахунку №16118022118437, відкритому у банку, не пізніше 06.12.2002р., грошові кошти в сумі 25 000 доларів США, як депозит для забезпечення фінансової безпеки операцій, що здійснюються з використанням платіжних карток, емітованих вкладником відповідно до договору №23-5/1А від 03.06.2002р., укладеному між банком і вкладником.
Відповідно до п.1.1 депозитного договору №23-5/2-А від 10.10.2002р. розмір процентної ставки по депозиту складає 1,48% річних. В разі зміни ставки LIBOR більш ніж на 0,3% з моменту укладання договору, за ініціативою банка, сторони зобов'язуються укласти додаткову угоду до договору із встановленням нової ставки депозиту у розмірі LIBOR 6 місяців «-» 0,2% річних.
У п.1.3 договору №23-5/2-А від 10.10.2002р. вказано, що депозит є забезпеченням виконання вкладником зобов'язань перед банком за договором №23-5/1-А від 03.06.2002р., у зв'язку з цим, вкладник не має права витребувати депозит або його частину до закінчення терміну його дії, крім випадків, передбачених п.2.2.1 договору.
Строк дії договору починається з моменту внесення грошових коштів, зазначених у п.1.1 цього договору. Договір діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за договором №23-5/1-А від 03.06.2002р. Договір втрачає юридичну силу з моменту припинення договору №23-5/1-А від 03.06.2002р. (п.п.5.1, 5.2, 5.3 договору №23-5/2-А від 10.10.2002р.).
22.01.2004р. між Закритим акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» (асоціат) та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (принципал) укладено договір №1-1/23-6 про підтримку членства банку в Міжнародній платіжній системі VISA International, відповідно до п.2.1 якого принципал зобов'язується від імені та за рахунок асоціата представляти інтереси останнього в міжнародній платіжній системи (МПС) щодо діяльності асоціата в статусі асоційованого члена МПС.
22.01.2004р. між Закритим акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» (асоціат) та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (принципал) було укладено договір №1-2/23-6 про проведення розрахунків за операціями з платіжними картками банку асоційованого члена міжнародної платіжної системи, відповідно до п.1.1 якого принципал здійснює обслуговування кореспондентського рахунку асоціата, пов'язане з розрахунками за операціями з емісії та операціями з видачі готівки за картками.
22.01.2004р. між сторонами було укладено додаткову угоду №4 до депозитного договору №23-5/2-А від 10.10.2002р., якою назву договору та його умови було викладено у новій редакції.
Відповідно до пункту 1.1. депозитного договору №23-5/2-А від 10.10.2002р. (у редакції додаткової угоди №4 від 22.01.2004р.) з метою забезпечення виконання вкладником своїх зобов'язань, що випливають з п.п. 4.1.3., 4.1.8., 4.1.14, 8.3., 8.6. договору №1-1/23-6 від 22.01.2004р. про підтримку членства банку в Міжнародній платіжній системі VISA International та з п.п. 5.1.2., 5.1.4., 8.4. договору №1-2/23-6 від 22.01.2004р. про проведення розрахунків за операціями з платіжними картками банка асоційованого члена міжнародної платіжної системи, укладених між вкладником і банком, вкладник розміщує в банку гарантійний депозит в сумі 25000 доларів США на строк з 05.12.2002 по 21.07.2005р.
Додатковою угодою №5 від 20.01.2005р. контрагентами погоджено внесення змін до депозитного договору №23-5/2-А від 10.10.2002р., зокрема, визначено, що гарантований депозит розміщується на строк з 05.12.2002р. по 22.07.2006р. та вказано, що датою вимоги гарантійного платежу є 22.07.2006р.
Відповідно до змісту додаткової угоди №6 від 18.01.2006р. депозит за договором №23-5/2-А від 10.10.2002р. розміщується з 05.12.2002р. по 24.07.2009р., а датою вимоги депозиту є 24.07.2009р.
У додатковій угоді №8 від 28.11.2008р. вкладником було підтверджено банку свої зобов'язання за договором щодо: збільшення розміру гарантійного депозиту, розміщеного на депозитному рахунку в банку, шляхом додаткового внесення на вказаний рахунок грошової суми в розмірі 772 300 доларів США на строк до 24.07.2009р.; сплати банку пені за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань, визначених пунктами 3.2 та 3.3 договору, у розмірі 0,1% від суми несвоєчасно сплаченого поповнення гарантійного депозиту, починаючи з 07.11.2008р.
Зі змісту додаткової угоди №9 від 02.06.2009р. вбачається, що банк та вкладник домовились викласти п.п.1.1, 1.3 договору №23-5/2-А від 10.10.2002р. в наступній редакції: « 1.1. З метою забезпечення виконання вкладником своїх зобов'язань, що випливають з п.п.4.1.3, 4.1.8, 4.1.14, 8.3-8.6 договору про підтримку членства банку в Міжнародній платіжній системі VISA International №1-1/23-6 від 22.01.2004р. та з п.п. 5.1.2., 5.1.4., 8.4. договору про проведення розрахунків за операціями з платіжними картками банка асоційованого члена міжнародної платіжної системи №1-2/23-6 від 22.01.2004р., укладених між вкладником і банком, вкладник розміщує в банку гарантійний депозит в сумі 1 556 300 доларів США на строк до 26.07.2010р.
1.3. Дата вимоги депозиту 26.07.2010р.».
Додатковою угодою №10 від 10.01.2010р. сторонами також було внесено зміни до договору №23-5/2-А від 10.10.2002р., зокрема, визначено термін одержання гарантійного депозиту 26.07.2011р.
20.01.2011р. сторонами було укладено додаткову угоду №11 до договору депозиту №23-5/2-А від 10.10.2002р., в якій, в тому числі, визначено, що датою вимоги депозиту є 26.07.2012р.
Додатковою угодою №12 від 14.03.2012р. сторонами визначено, що розмір гарантованого депозиту складає 1 050 000 доларів США, а датою його вимоги є 26.07.2013р.
Згідно додаткової угоди №13 від 15.07.2013р. терміном повернення гарантійного депозиту є 28.07.2014р.
11.07.2014р. між сторонами було укладено додаткову угоду №14 до депозитного договору, відповідно до умов якої позивач розмістив у відповідача депозит у загальній сумі 1050000 доларів США.
Згідно з п. 1.3 депозитного договору (у редакції додаткової угоди №14 від 11.07.2014р.) терміном повернення гарантійного депозиту є 28.07.2015р.
Пунктом 1.1 депозитного договору (у редакції додаткової угоди №14 від 11.07.2014) передбачено, що вкладник розміщує в банку вклад у сумі 1050000 доларів США на строк до 28.07.2015р., але у будь-якому випадку на строк, не менший ніж строк, протягом якого будуть виконуватися зобов'язання за договором підтримки та договором про розрахунки.
Відповідно до пункту 2.2 депозитного договору у редакції додаткової угоди №4 від 22.01.2004р. після закінчення терміну дії депозитного договору відповідач повинен перерахувати суму гарантійного депозиту на кореспондентський рахунок позивача №16009012118437, відкритий в банку, після чого відповідач повинен закрити кореспондентський рахунок.
Листом №023-6/51 від 27.05.2015р. відповідач запропонував позивачу підписати додаткову угоду до депозитного договору, в якій пропонувалось змінити термін повернення депозиту з 28.07.2015р. на 23.01.2017р.
Листом №10-07/1005 від 02.06.2015р. позивач відмовив у внесенні змін до депозитного договору в частині перенесення дати повернення депозиту з 28.07.2015р. на 23.01.2017р.
У листі № 023-00/4966 від 20.07.2015р. Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» зазначено про необхідність укладення додаткової угоди до депозитного договору.
Листом №05-21/1418 від 27.07.2015р. Публічне акціонерне товариство «Банк Петрокоммерц-Україна» повідомило Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про необхідність повернення вкладу саме 28.07.2015р.
У листі №023-06/5277 від 03.08.2015р. відповідач зазначив, що не вважає терміном повернення вкладу 28.07.2015р., оскільки відповідно до п.1.1 депозитного договору №23-5/2-А від 10.10.2002р. даний договір укладений на інших умовах повернення вкладу і не є строковим, що випливає з п. 1.1 договору.
Проте, депозит, розміщений у відповідача на підставі договору №23-5/2-А від 10.10.2002р. в сумі 1 050 000 дол.США Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» повернуто не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що 22.01.2004р. між Закритим акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» (заставодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (заставодержатель) укладено договір №1-5/23-6 застави майнових прав, відповідно до умов якого заставодавець з метою забезпечення своїх зобов'язань, викладених у договорі підтримки та у договорі про розрахунки, передає заставодержателю в заставу майнові права, а саме право вимоги коштів з вкладного (депозитного) рахунка, відкритого заставодавцю заставодержателем відповідно до депозитного договору строком дії до 21.07.2005р.
Додатковими угодами №1 від 20.01.2005р., №2 від 18.01.2006р., №3 від 04.01.2008р., №4 від 02.06.2009р., №5 від 06.01.2010р., №6 від 20.01.2011р., №7 від 14.03.2012р., №8 від 15.07.2013р. та №9 від 11.07.2014р. контрагентами було погоджено внесення змін до договору №1-5/23-б від 22.01.2004р. застави майнових прав.
Зокрема, додатковою угодою №7 від 14.03.2012р. внесено зміни до п.1.2 договору застави, а саме визначено, що заставодавець з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань перед заставодадержателем за договором підтримки та договором про розрахунки передає заставодержателю в заставу майнові права, а саме: право вимоги коштів в сумі 1 050 000 доларів США з депозитного рахунку гарантійного депозиту №16130000118437, відкритого заставодавцю заставодержателем відповідно до договору гарантійного депозиту №23-5/2-А від 10.10.2002р. Право вимоги коштів з депозитного рахунку є предметом застави за цим договором.
Відповідно до п.1.3 договору застави №1-5/23-б від 22.01.2004р. заставодавець з моменту прострочки виконання зобов'язань по договору підтримки та/або договору про розрахунки, а також у випадку невиконання або неналежного виконання заставодавцем умов цього договору: уступає заставодержателю право вимоги коштів з депозитного рахунку; доручає заставодержателю здійснити погашення заборгованості за договором підтримки та/або договором про розрахунки за рахунок коштів, що обліковуються на депозитному рахунку.
У п.2.1.4 договору №1-5/23-б від 22.01.2004р. вказано, що заставодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет застави, в тому числі, у разі, якщо проти заставодавця порушено провадження у справі про банкрутство або прийнято рішення про його ліквідацію.
У разі несвоєчасного виконання заставодавцем своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості перед заставодержателем за договором підтримки та/або договором про розрахунки, погашення заборгованості здійснюється за рахунок предмета застави.
Відповідачем протягом розгляду справи обставини щодо внесення позивачем в якості забезпечення виконання своїх обов'язків за договорами №1-1/23-6 від 22.01.2004р. про підтримку членства банку в Міжнародній платіжній системі VISA International та №1-2/23-6 від 22.01.2004р. про проведення розрахунків за операціями з платіжними картками банка асоційованого члена міжнародної платіжної системи грошових коштів, не заперечувались.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови №280 від 21.04.2016р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №561 від 22.04.2016р. «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень ліквідатора. Відповідно до означеного рішення припинено здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Петрокоммерц-Україна» з 22.04.2016р. та розпочато з 22.04.2016р. по 21.04.2018р. процедуру ліквідації банку.
27.04.2016р. в газеті «Голос України» було опубліковано відомості про ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна», призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів та делегування їй всіх повноважень ліквідатора банку.
25.05.2016р. Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» з заявою №023-06/2241 (вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»). У вказаній заяві відповідачем зазначено, що між Закритим акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» було укладено, в тому числі, договори №1-1/23-6 від 22.01.2004р. про підтримку членства банку в Міжнародній платіжній системі VISA International та №1-2/23-6 від 22.01.2004р. про проведення розрахунків за операціями з платіжними картками банка асоційованого члена міжнародної платіжної системи. Заборгованість позивача перед Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» за договором №1-2/23-6 від 22.01.2004р. становить 978 972,46 грн., 1554,84 доларів США, а також пеня в сумі 1792,53 грн., яка нарахована з моменту виникнення простроченої заборгованості по 17.03.2016р. (дата, що передує даті запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Петрокоммерц-Україна»).
Одночасно, в заяві №023-06/2241 від 25.05.2016р. Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» наголошено, що у зв'язку з припиненням афілійованого членства товариства у міжнародних платіжних системах MasterCard International та VISA International Публічне акціонерне товариство «Банк Петрокоммерц-Україна», в тому числі, згідно договору №1-1/23-6 від 22.01.2004р. зобов'язано сплатити Публічному акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» відповідні комісії, що складаються з:
1) у рамках припинення афілійованого членства позивача у міжнародній платіжній системі MasterCard International: за проектом видалення БІНів в MasterCard International та припинення членства у зазначеній МПС: комісія за ведення проекту - 1500 євро; комісія за відкликання ліцензії - 500 євро; блокування БІНів в авторизації - 1125 євро; блокування БІНів в системі Stand-In - 375 євро; наявність заблокованого БІНу в авторизації - 1800 євро; наявність заблокованого БІНу в системі Stand-In - 630 євро; фінальне видалення БІНів - 2000 євро; комісія MasterCard International за підтримку БІНів, активних діапазонів та ключів, а також інші поточні операційні комісії 2100 євро та 43800 грн.; вартість консультативних послуг банка за проект видалення БІНів та припинення членства товариства в MasterCard International - 3600 грн.;
2) у рамках припинення афіліативного членства товариства у МПС VISA International: комісія VISA International за непряме підключення - 12 000 доларів США; щорічна комісія VISA International за підтримку БІНів та активних діапазонів - 6000 доларів США; інші поточні витрати VISA International за внутрішньо українськими операціями - 600 грн. та 300 доларів США; вартість консультативних послуг банка за проект видалення БІНів та припинення членства товариства в VISA International - 3600 грн.; інші поточні витрати у рамках припинення обслуговування товариства процесингом банку - 90000 грн.
Тобто, з наведеного вбачається, що відповідачем заявлено кредиторські вимоги до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна», що виникли з договорів №1-1/23-6 від 22.01.2004р. про підтримку членства банку в Міжнародній платіжній системі VISA International та №1-2/23-6 від 22.01.2004р. про проведення розрахунків за операціями з платіжними картками банка асоційованого члена міжнародної платіжної системи.
Як зазначалось вище, 22.01.2004р. між Закритим акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» (заставодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (заставодержатель) укладений договір №1-5/23-6 застави майнових прав, відповідно до умов якого заставодавець з метою забезпечення своїх зобов'язань, викладених у договорі підтримки та у договорі про розрахунки, передає заставодержателю в заставу майнові права, а саме право вимоги коштів з вкладного (депозитного) рахунка, відкритого заставодавцю заставодержателем відповідно до депозитного договору строком дії до 21.07.2005р.
Заставою за вказаним договором у відповідності до п.1.1 забезпечуються вимоги заставодержателя, що виникають з п.п.4.1.3, 4.1.8, 4.1.14, 8.3-8.6 договору про підтримку членства банку в Міжнародній платіжній системі VISA International №1-1/23-6 від 22.01.2004р. та з п.п. 5.1.2., 5.1.4., 8.4. договору про проведення розрахунків за операціями з платіжними картками банка асоційованого члена міжнародної платіжної системи №1-2/23-6 від 22.01.2004р.
Тобто, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги відповідача за договорами №1-1/23-6 від 22.01.2004р. та №1-2/23-6 від 22.01.2004р. забезпечені заставою майнових прав на депозитні кошти в сумі 1 050 000 доларів США згідно договору застави майнових прав №1-5/23-6 від 22.01.2004р. (з урахуванням додаткових угод), а тому підлягають задоволенню у будь-якому випадку за рахунок заставного майна, проте, з урахуванням вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Частиною 1 ст.77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.
Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Статтею 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку. Відомості про ліквідацію банку повинні містити:1) найменування та інші реквізити банку, що ліквідується; 2) дату та номер рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) дату та номер рішення виконавчої дирекції Фонду про початок процедури ліквідації банку; 4) інформацію про місце та строк прийняття вимог кредиторів. Фонд у семиденний строк з дня початку процедури ліквідації банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Частинами 1-3 ст.47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується. Усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко зазначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
Статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.
Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів визначено ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Частиною 3 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.
Тобто, суд зазначає що вимоги відповідача за договорами №1-1/23-6 від 22.01.2004р. та №1-2/23-6 від 22.01.2004р. (з урахуванням додаткових угод) акцептовані позивачем, як такі, що підлягають погашенню, і згідно з ч. 3 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», право вимоги коштів, що є предметом застави, повинно бути включено до складу ліквідаційної маси, та використовуватись виключно для позачергового задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України». При цьому, приписами наведеного Закону не наділено Уповноважену особу Фонду під час процедури ліквідації визначати самостійно методи позачергового погашення перед кредиторами заборгованості банку, що ліквідується.
Частиною 1 статті 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Обтяжувач зобов'язаний повідомити в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, боржника та інших обтяжувачів відповідного права грошової вимоги про свій намір набути на свою користь таке право.
У частинах 1,2 статті 20 Закону України «Про заставу» вказано, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
Статтею 23 Закону України «Про заставу» передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про заставу» визначено, якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.
У п.4.21 глави 4 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012р., вказано, що Уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів за формою, визначеною в додатку 3 до цього Положення, на підставі балансу банку, до якого включає вимоги кредиторів у національній валюті в розмірах, які існували на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно п.4.22 глави 4 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку вимога, заявлена в іноземній валюті, включається до реєстру вимог у національній валюті в сумі, визначеній за офіційним курсом, установленим НБУ на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Вимоги кредиторів зі сплати процентів (відсотків) за кредитами, депозитами, за незавершеними розрахунковими операціями тощо переносяться на відповідний рахунок кредитора.
Частиною 5 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 цього Закону.
Частиною 2 статті 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл.
Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем (здійсненням правочинів за участі банку) предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.
Відповідно до п.3 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.
У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.
У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом.
З огляду на викладене, враховуючи те, що п.п. 2.1.3 п. 2.1 , п.п 2.1.4 п. 2.1 договору застави майнових прав №1-5/23-6 від 22.01.2004р. (з урахуванням додаткових угод) встановлюють право заставодержателя (відповідача) звернути стягнення на предмет застави як у випадку реалізації права вимагати дострокового погашення боргу та/або дострокового виконання заставодавцем своїх зобов'язань за договором підтримки та/або договором про розрахунки, так і достроково у випадку, якщо проти заставодавця порушено провадження у справі про банкрутство або прийнято рішення про його ліквідацію, що узгоджується і з приписами статті 20 Закону України «Про заставу» та ч.3 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто без порушення черговості задоволення вимог інших кредиторів, оскільки вимоги заставодержателя задовольняються за рахунок виключно заставного майна. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 15.06.2016р. Вищого господарського суду України по справі №910/22465/15.
На виконання вказівок Вищого господарського суду України, які наведено у постанові від 04.04.2016р., з приводу припинення застави за договором №1-5/23-6 від 22.01.2004р. суд зазначає наступне.
Відповідно до п.3.1 договору №1-5/23-6 від 22.01.2004р. право застави виникає з дати підписання цього договору повноважними представниками сторін.
Право застави припиняється задоволенням заставодавцем у повному обсязі вимог заставодержателя, забезпечених заставою за цим договору. При частковому виконанні заставодавцем забезпечених заставою зобов'язань, розмір предмета застави залишається незмінним (п.п.3.2, 3.4 договору №1-5/23-6 від 22.01.2004р.).
Статтею 28 Закону України «Про заставу» визначено, що застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.
В свою чергу, оскільки вимоги заставодержателя за договорами №1-1/23-6 від 22.01.2004р. та №1-2/23-6 від 22.01.2004р. застводавцем виконано не було, доказів припинення застави з підстав припинення застави згідно приписів статті 28 Закону України «Про заставу» суду станом на момент вирішення спору надано не було, а тому застава майнових прав є чинною, тобто, відповідач наділений правами заставодержателя і не позбавлений права на їх реалізацію в порядку, визначеному договором та законом.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що виконання зобов'язань Публічним акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» перед Публічним акціонерним товариством «Державний експортно - імпортний банк України», які витікають з договорів №1-1/23-6 від 22.01.2004р. та №1-2/23-6 від 22.01.2004р., забезпечено заставою майнових прав, а саме: заставою права вимоги коштів згідно з умовами договору гарантійного депозиту №23-5/2-А від 10.10.2002р. (зі змінами та доповненнями), а також враховуючи положення ч. 3 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», право вимоги коштів Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна», що є предметом застави, повинно бути включено до складу ліквідаційної маси, та використовуватись виключно для позачергового задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України».
Отже, з огляду на наведене вище, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення 1 050 000,00 доларів США, розміщених в Публічному акціонерному товаристві «Державний експортно - імпортний банк України» за договором гарантійного депозиту №23-5/2-А від 10.10.2002р. (зі змінами та доповненнями).
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
24.06.2016 р.
Суддя О.М. Спичак