номер провадження справи 27/65/16
21.06.2016 Справа № 908/1493/16
За позовом: Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” (01054 м. Київ вул. Воровського, 33)
до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068 м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34)
про стягнення 4 600 грн. 00 коп.
Суддя Дроздова С.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Приватне акціонерне товариство “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна”, м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”, м. Запоріжжя, про стягнення 4 600 грн. 00 коп. суми страхового відшкодування.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2016р., справу № 908/1493/16 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 01.06.2016р. порушено провадження у справі № 908/1493/16, присвоєно справі номер провадження 27/65/16 та призначено судове засідання на 20.06.2016р.
Ухвалою суду від 02.06.2016р., у зв'язку з тим, що 19 червня 2016р. є святковим днем - Трійця, а у випадку, коли святковий або неробочий день (ст. 73 Кодексу законів про працю України) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого, слухання справи № 908/1493/16, призначеної на 20.06.2016р. перенесено на 21.06.2016р.
У судове засідання 21.06.2016р. позивач та відповідач не з'явилися, про час та місце розгляду справи були попереджені належним чином. Поважні причини своєї неявки суду не повідомили. Клопотань про розгляд справи без позивача та відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 “Про деякі питання практики застосування ГПК України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 21.06.2016р. надіслано на адресу відповідача: 69068 м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, зазначену у позовній заяві.
Крім того, уповноваженою особою відповідача - Кучар, отримано поштове відправлення, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення на ім'я Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”.
Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 “Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві” - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.
Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”, згідно статті 28 ГПК України.
Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.
Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.
Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Господарським судом встановлено, що 30.12.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МСД України» та Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» укладений договір страхування автотранспорту № 250589277.14, за яким був застрахований транспортний засіб «Skoda», державний № НОМЕР_1.
26.01.2015р. на вул. Перемоги, 55, у м. Запоріжжі сталася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля марки «Skoda», державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки «Daewoo Lanos», державний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_2.
Внаслідок даного ДТП пошкоджено транспортні засоби, заподіяно матеріальну шкоду.
Відповідно до постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10.02.2015р., зазначена ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2.
Представником страхувальника було подано до ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» заяву на виплату страхового відшкодування.
Згідно рахунку-фактури № 504 від 05.02.2015р., наданого ФЛП ОСОБА_3, вартість відновлюваного ремонту автомобіля марки «Skoda», державний номер НОМЕР_2 склала 4 600,00 грн.
На підставі зазначеного рахунку-фактури, ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» було виплачено страхове відшкодування страхувальнику у розмірі 4 600,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1202 від 26.02.2015 р.
Оскільки цивільно-правову відповідальність водіїв автомобіля марки «Daewoo Lanos», державний номер НОМЕР_4, було застраховано відповідачем, що підтверджується Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/7275945, згідно ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випаді/страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Позивач, на підставі зібраних документів по справі, враховуючи умови договору страхування, здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 4 600 грн. 00 коп., що підтверджується страховим актом та платіжним дорученням.
Згідно із ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика (Позивача в нашому випадку), який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно полісу № АІ/7275945 на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність автомобіля «Daewoo Lanos», державний № НОМЕР_4 (водій ОСОБА_2) була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”, за яким відповідач прийняв на себе, як страховик, зобов'язання забезпечити відшкодування шкоди в обсязі встановленого ліміту відповідальності, заподіяної третім особам внаслідок дорожньо-транспортної події, винуватцем якої буде зокрема автомобіль «Daewoo Lanos».
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”, у зв'язку з пошкодженням автомобіля «Skoda», державний № НОМЕР_1, внаслідок вищезгаданої ДТП виник обов'язок відшкодувати витрати у розмірі 4 600 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 981 Цивільного кодексу України договір страхування укладається в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.
Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Відповідно до статті 993 кодексу до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Господарським судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія, відповідальність якого застрахована відповідачем.
Згідно ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком згідно ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Статтею 8 Закону Україна “Про страхування” передбачено, що страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відповідно до чинного законодавства, відповідач взяв на себе відповідальність по відшкодуванню шкоди, завданої потерпілому в ДТП винною особою.
Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.
Частиною 1 ст. 25 Закону України від 07.03.1996р. № 85/96 «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України та 16 Закону України «Про страхування» за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно ст. 990 вказаного кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відповідно до вимог вищевказаного закону Товариство з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” повинно відшкодувати 4 600 грн. 00 коп. страхового відшкодування.
Пунктом 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
З приписів зазначених норм не вбачається, що позивач мав обов'язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже, позивач отримує право вимагати у потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду.
Відповідно до п. 1 листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. N 01-06/15/2014 відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З приписів зазначених норм не вбачається, що позивач мав обов'язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду (постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012р. № 5028/17/22/2012).
Оскільки, Приватне акціонерне товариство “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” сплатило ОСОБА_1 відшкодування по договору страхування, то згідно ст.ст. 514, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» до Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” у розмірі фактичних витрат, як до страховика, перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані ОСОБА_1 збитки; як до нового кредитора у зобов'язанні перейшли права з ОСОБА_1, як первісного кредитора у зобов'язанні, відносно ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”; як до особи, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, перейшло право вимоги до винної особи, з вини якої було спричинено збитки, а також право вимоги до осіб, на яких за законом чи за договором покладено обов'язок відшкодувати збитки, завдані у результаті згаданої ДТП, в розмірі фактичних витрат.
Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.
Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за цими вимогами.
Відповідальною особою за завдані збитки в даному випадку є відповідач, оскільки, внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми бере на себе відповідальність за свого страхувальника, що виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Крім того ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Аналогічні норми містить ст. 228 Господарського кодексу України, якими унормовано, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Позивач отримав право вимоги в межах фактичних витрат після сплати страхувальнику страхового відшкодування.
Невиконання чи неналежне виконання страхувальником своїх зобов'язань за договором (в даному випадку збільшення страхувальником страхової суми за договором, шляхом укладення додаткової угоди та сплати страхового платежу) не є обставиною, яка визначає неправомірність визначення розміру або сплати позивачем страхового відшкодування та не є підставою, яка згідно чинного законодавства України зобов'язує позивача здійснювати в частині або не здійснювати страхове відшкодування страхувальнику. Це є виключно правом позивача.
Відповідно до п. 11.2 договору, позивач має право цілком чи частково відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування у випадках, передбачених договором та чинним законодавством України.
Отже, аналізуючи умови договору та положення чинного законодавства, доходимо до висновку, що невиконання чи неналежне виконання страхувальником своїх зобов'язань за договором є підставою для виникнення у позивача права, а не обов'язку не виконувати свої зобов'язання за договором, зокрема, в частині виплати страхового відшкодування з застосуванням коефіцієнту недострахування.
Чинне законодавство України не містить імперативні норми, які зобов'язують позивача відмовити в сплаті страхового відшкодування в повному обсязі у випадку невиконання умов договору страхувальником.
Отже, розрахунок страхового відшкодування за договором без застосування коефіцієнту недострахування є виключно правом позивача.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників колісних транспортних засобів» та норми чинного законодавства України не передбачають умови, за яких відповідач може зменшувати розмір страхового відшкодування, у випадку, якщо позивач як страховик не використав свого права на застосування коефіцієнту недострахування при розрахунку та виплаті страхового відшкодування за договором.
Верховний Суд України в постанові від 07.11.2011р. у справі № 3-118гс11 наголошено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. У постанові Верховного Суду України від 15.04.15р. у справі № 3-50гс15 зазначено, що виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик набуває права зворотної вимоги до страховика винної особи у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.
За таких обставин у позивача виникло право вимоги до відповідача.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.
За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 4 600 грн. 00коп.
На підставі статті 85 ГПК України - 21.06.2016 року прийнято рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна”, м. Київ до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”, м. Запоріжжя задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, код ЄДРПОУ 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” (01054 м. Київ вул. Воровського, 33, код ЄДРПОУ 16285602) 4 600 (чотири тисячі шістсот) грн. 00 коп. страхового відшкодування, 1 378 (одна тисяча триста сімдесят всім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення оформлено та підписано 23.06.2016р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.