30 травня 2016 року м. Київ К/800/12589/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року
у справі №804/3108/13-а
за позовом Приватного підприємства «Марленас»
до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Марленас» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05 вересня 2012 року №0000482210 та №0000492210.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Працівники контролюючого органу провели позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з СФГ «Саксагань» за листопад 2011 року та ПП «Павлоград-Інвест-Агро» за січень 2012 року, про що склали акт від 17 серпня 2012 року №997/221/3531246, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1, підпункту 135.5.4, пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку на прибуток у розмірі 850 423,26 грн.; статті 185, статті 186, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, у розмірі 694 204,27 грн.
За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 05 вересня 2012 року №0000492210, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 867 755,34 грн., з яких основний платіж - 694 204,27 грн., штрафні (фінансові) санкції - 173 551,07 грн. та №0000482210, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 861 094,45 грн., з яких основний платіж - 1 691 869,81 грн., штрафні (фінансові) санкції - 169 224,64 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від СФГ «Саксагань» та ПП «Павлоград-Інвест-Агро» за нікчемними правочинами.
Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, за змістом яких не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами по ланцюгу постачання у перевіряємий період.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі контрактів від 24 січня 2012 року №34473, №34477, №34486 ПП «Павлоград-Інвест-Агро» поставило позивачу товар (соняшник) на загальну суму 1 758 180,10 грн.
Про фактичне виконання вказаних господарських відносин свідчать наявні у матеріалах справи копії актів приймання-передачі, видаткових та податкових накладних, довідок сільськогосподарських виробників, платіжних доручень.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірний період позивач мав господарські відносини з СФГ «Саксагань», яке поставило позивачу товар (соняшник) на підставі: контракту від 04 листопада 2011 року №32884 вартістю 224 150,29 грн.; контакту від 07 листопада 2011 року №32909 вартістю 355 000,00 грн.; контракту від 09 листопада 2011 року №33018 вартістю 360 000,00 грн.; контракту від 16 листопада 2011 року №33261 вартістю 390 978,20 грн., контракту від 21 листопада 2011 року №33347 вартістю 468 594,30 грн., контракту від 25 листопада 2011року №33537 вартістю 603 282,77 грн.; контракту від 27 жовтня 2011 року №31555/1 вартістю 597 283,20 грн.
Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі, податкових та видаткових накладних, платіжних доручень.
У свою чергу, факт використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності підтверджується копією договору від 01 вересня 2011 року №592, укладеного між позивачем та ПАТ «Запорізьким оліяжиркомбінатом», за умовами якого зазначене підприємство здійснило переробку соняшнику на соняшникову олію для позивача, про що свідчить і довідка від 12 березня 2013 року №1177/7.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.
З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеними контрагентами на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.
Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.
При цьому, доводи контролюючого органу щодо відсутності документів, які підтверджують зберігання товару спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, договорами по наданню послуг з транспортування вантажу автомобільним транспортом на території України укладеними позивачем з ПП ОСОБА_4, ТОВ «ТСП-4» та ПП ОСОБА_5 та договорами складського зберігання зерна укладеними позивачем з ДП ДАКУ України «Павлоградський комбінат хлібопродуктів» та ТОВ «Нікопольська зернова компанія».
Крім того, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відтак, висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.
Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.
Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з СФГ «Саксагань» та ПП «Павлоград-Інвест-Агро», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у справі №804/3108/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.