"15" червня 2016 р. м. Київ К/9991/79639/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.,
Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 21 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,
У липні 2012 року позивач звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом й просила визнати незаконною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області від 22 червня 2012 року про закінчення виконавчого провадження. Зазначала, що судове рішення не було виконано в частині здійснення виплати заборгованості по пенсійному забезпеченню, а тому відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження.
Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 21 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року, позов задоволено.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем з метою примусового виконання рішення суду не використано всіх засобів впливу на боржника, передбачених чинним законодавством, не надано належних та допустимих доказів дотримання вимог статей 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження» під час примусового виконання виконавчого листа, обґрунтованих доказів неможливості виконання судового рішення без участі боржника.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин справи колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Частиною третьою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;
управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.
Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
Позивач звернувся з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, тобто до неналежного відповідача.
Суд першої інстанції, відповідно до вимог статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, не вирішив питання про заміну первинного відповідача на належного, перелік, яких визначено статтею 3 Закону України «Про державну виконавчу службу», що призвело до процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд, залишаючи без змін судове рішення, дану правову помилку не виправив.
Допущені судами порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області задовольнити частково.
Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 21 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді: