30 травня 2016 року м. Київ К/800/23350/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 січня 2014 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року
у справі №820/10021/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров'я»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров'я» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 09 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, адміністративний позов задовольнив. Скасував податкові повідомлення-рішення від 31 травня 2013 року та №0000244400 та №0000254400. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Працівники контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія БРИЗ Україна» за листопад та грудень 2010 року, з ФОП ОСОБА_4 за жовтень 2010 року, ТОВ «Спецбуденергія» за січень, лютий, березень 2011 року, з ПП «КАМ» за листопад, грудень 2011 року, про що склали акт від 17 травня 2013 року №273/44.0-08/31437750, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2010 рік у розмірі 852 271,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія БРИЗ Україна»; пунктів 138.1, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139, пунктів 146.1, 146.3, 146.11 статті 146, підпункту 145.1.5 пункту 145.1 статті 145, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищенні амортизаційні відрахування за 2012 рік у розмірі 19 343,82 грн. та занижено податок на прибуток за 2011 рік на 4 449,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість за листопад 2010 року на 70 849,74 грн., за грудень 2010 року на 1 837,29 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено суму податкового кредиту за жовтень 2010 року у розмірі 5 480,31 грн.; пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту у січні 2011 року у розмірі 7 621,25 грн., у лютому 2011 року у розмірі 1 876,00 грн., у березні 2011 року у розмірі 3 733,33 грн., у листопаді 2011 року на суму 5 549,82 грн. у грудні 2011 року - 875,00 грн.
За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 31 травня 2013 року №0000244400, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 070 400,00 грн., з яких основний платіж - 857 210,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 213 190,00 грн. та №0000254400, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 120 576,25 грн., з яких основний платіж - 97 822,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 22 757,25 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Компанія БРИЗ Україна», ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Спецбуденергія», ПП «КАМ» за нікчемними правочинами.
Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, за змістом яких не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами по ланцюгу постачання у перевіряємий період.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 14 жовтня 2013 року №110-10/ОС ТОВ «Компанія БРИЗ Україна» поставило позивачу товар (основна, допоміжна сировина та допоміжні матеріали) на суму 3 184 351,54 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 559 317,1 грн.
Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень.
Також, на виконання умов вищевказаного договору продавцем при поставці товару були надані покупцю сертифікати якості виробника, завірені продавцем, свідоцтво про атестацію лабораторій відділу контролю якості позивача, аналітичні листки проведеного аналізу ТМЦ, поставлених ТОВ «Компанія БРИЗ Україна», документів про якість придбаного ТМЦ (ГОСТ).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, перевезення та розвантаження придбаного товару здійснювалось на складське приміщення позивача, за адресою: м. Харків, вул. Шевченко б.22, за рахунок позивача, про що свідчать копії наказів про призначення водіїв на посаду, посвідчень водіїв, штатного розкладу підприємства та подорожних листів.
На підтвердження оприбуткування товару на складі та передачі товарів на виробництво у матеріалах справи містяться копії лімітно-забірних карток, виробничо-технічних звітів з виробництва готового препарату. У свою чергу, виготовлений кінцевий продукт був переданий на склад готової продукції позивача (склад ГЛС), про що свідчать долучені до матеріалів справи оборотно-сальдові відомості по рахунку 261.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, основними видами діяльності позивача є виробництво фармацевтичних препаратів та матеріалів, виробництво основних фармацевтичних продуктів, оптова торгівля фармацевтичними товарами, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах. Крім того, позивач отримав ліцензію Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України з оптової торгівлі лікарськими засобами та ліцензію на виробництво лікарських засобів.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що придбані у ТОВ «Компанія БРИЗ Україна» товари (ПВХ, магнію карбонат, кроскармелоза натрію, гіпромеллоза, плаздон К-25, магнія стеарат та інше) було використано позивачем у власній господарській діяльності для виробництва ліків.
Крім того, на підставі договору від 15 жовтня 2009 року №07 ФОП ОСОБА_4 виконала позивачу роботи з ремонту та монтажу інженерних мереж на об'єктах позивача (пар, вода, каналізація, газові мережі, опалення).
Про фактичне виконання вказаних договорів свідчать наявні у матеріалах справи копії актів виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, податкових накладних, оборотні відомості за рахунками 631 та 371.
Відповідно до пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України, у разі якщо придбані/виготовлені товари, послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково-ні, до сум податків, які платник податків має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, придбані послуги частково використовував в оподатковуваних операціях, у зв'язку з чим, до податкового кредиту за жовтень 2010 року, позивач включив частку сплаченого (нарахованого) податку у розмірі 13%.
Згідно з зазначеним відсотком, отримана податкова накладна від 29 жовтня 2010 року №16 була розподілена відповідно: 5 480,31 - частина ПДВ, що включена до складу податкового кредиту; 36 675,92 - частина ПДВ, що не була включена до складу податкового кредиту.
Про фактичне виконання вказаних договірних відносин свідчать оборотні відомості та довідка про остаточну вартість основних засобів - цеху готових лікарняних форм ГЛФ, цеху фітохімії, зі змісту якої підтверджується зміна вартості основних засобів з урахуванням вартості придбаних робіт.
Також, як свідчать матеріали справи, на підставі договору від 31 січня 2011 року №31/01 ТОВ «Спецбуденергія» виконав ремонтно-будівельні роботи на об'єкті Комарівський дитячий будинок-інтернат на суму 60 000,00 грн., яка була віднесена позивачем до інших витрат звичайної діяльності.
Крім того, на підставі договору від 15 листопада 2010 року №15/1 ТОВ «Спецбуденергія» виконало ремонтно-будівельні роботи з ремонту та монтажу інженерних мереж на суму 523 735,20 грн., про виконання якого свідчать акти виконаних робіт Ф КБ-2, довідки про вартість виконаних робіт Ф КБ-3, податкові накладні, платіжні доручення, оборотні відомості, довідка про остаточну вартість основних засобів - прибудови ГЛС, якою підтверджується зміна вартості основних засобів з урахуванням вартості придбаних робіт.
Крім того, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з ПП «КАМ» на підставі договору підряду від 08 листопада 2011 року №52 та договору підряду від 14 листопада 2011 року №53, про фактичне виконання яких свідчать наявні у матеріалах справи копії актів прийнятих робіт, довідок про вартість виконаних робіт Ф КБ-3а, податкових накладних, платіжних доручень, оборотних відомостей за рахунками 631 та 371.
З огляду на те, що спірні правовідносини щодо формування позивачем валових витрат та податкового кредиту виникли у період з 2010 по 2011 рік, застосуванню підлягають як норми Податкового кодексу України, що набрали чинності з 01 квітня 2011 року, так і норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».
Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»)
Аналогічні правові норми містять пункт 138.2 статті 138 та підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, виходячи з вказаних норм податкового законодавства, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій, що також узгоджується з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналогічні норми закріплені пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.
Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.
Разом з тим, судами попередніх інстанції встановлено реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами, виходячи з того, що в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Зважаючи на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій факту документального підтвердження валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Компанія БРИЗ Україна», ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Спецбуденергія» та ПП «КАМ», за спірний період, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 січня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №820/10021/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.