Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" червня 2016 р.Справа № 922/1130/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши справу
за позовом Державного підприємства "ОСОБА_1 національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка", м. Харків 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 фінансова інспекція в Харківській області, м. Харків
до Комунального підприємства "Регіональний інформаційний центр" ОСОБА_1 обласної ради, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 обласна рада, м. Харків
про стягнення 18933,73 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_3, за довіреністю № 01-07/819 від 03.09.2015 року.
відповідача - ОСОБА_4, за довіреністю № б/н від 22.04.2016 року, ОСОБА_5 (директор).
3-тьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (ОСОБА_2 фінансова інспекція в Харківській області) - ОСОБА_6, за довіреністю № 20-25-26-18/3711 від 26.05.2016 року.
3-тьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (ОСОБА_1 обласна рада) - ОСОБА_7, за довіреністю № 01-44/58 від 11.01.2016 року.
ОСОБА_2 підприємство "ОСОБА_1 національний академічний театр оперти та балету імені ОСОБА_8" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Регіональний інформаційний центр" ОСОБА_1 обласної ради про стягнення збитків по відшкодуванню витрат на утримання нерухомого майна у розмірі 18933,73 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 квітня 2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 25 квітня 2016 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 20.04.2016 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 13353) про відкладення розгляду справи для надання часу з метою підготовки документів на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 25.04.2016 року від представника відповідача надійшли заперечення (вх. № 13819/16). У своїх запереченнях відповідач вказує на те, що між позивачем та відповідачем не існує господарських взаємовідносин. Також відповідач зазначає про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом. Крім того, за твердженням відповідача, позивачем не надано належних та допустимих доказів з приводу розміру наданих послуг, а також не надано доказів, що такі послуги були спожиті відповідачем, що виключає вину відповідача, оскільки позивачем на наведено жодного з елементів правопорушення. Відповідач зазначає, що свою діяльність останній здійснює на підставі затвердженого бюджету, положення якого не передбачають таких витрат, як відшкодування збитків щодо експлуатаційних витрат.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 25.04.2016 року від представника відповідача супровідним листом (вх. № 13822/16) надійшли документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.04.2016 року розгляд справи було відкладено на 23.05.2016 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 23.05.2016 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 16947/16) про долучення до матеріалів справи документів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.05.2016 року розгляд справи було відкладено на 07.06.2016 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 06.06.2016 року представник третьої особи надав письмові пояснення по справі (вх. № 18701), в яких просив суд позовні вимоги задовольнити.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 07.06.2016 року від представників позивача надійшло клопотання (вх. № 18801/16) про продовження строку розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.06.2016 року розгляд справи було відкладено на 21.06.2016 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.06.2016 року від позивача надійшли пояснення (вх. № 20233) з додатками по справі.
Представник позивача в судовому засіданні 21.06.2016 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні 21.06.2016 року проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (ОСОБА_2 фінансова інспекція в Харківській області) в судовому засіданні 21.06.2016 року підтримав позовні вимоги позивача, просив суд позов задовольнити.
Представник 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (ОСОБА_1 обласна рада) в судовому засіданні 21.06.2016 року проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Розпорядженням голови ОСОБА_1 обласної ради від 24.12.2012 року № 191 приміщення загальною площею 306,10 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, що раніше перебували на балансі Обласного комунального підприємства ОСОБА_1 державний академічний театр опери та балету імені ОСОБА_8 - його правонаступник - ОСОБА_2 підприємство “ОСОБА_1 національний академічний театр опери та балету імені ОСОБА_8” (позивач) 26.12.2012 року передані на баланс Комунальному підприємству „Регіональний інформаційний центр” ОСОБА_1 обласної ради (відповідач), що підтверджується актом приймання-передачі від 26.12.2012 р.
Як вбачається з акту приймання - передачі від 02.07.2014р. з 02.07.2014р. відповідачу зменшено площу до 250,8 кв.м.
Як зазначає позивач, у будівлі цілісного майнового комплексу за адресою: вул. Сумська, 25 м. Харкова, розміщено 21,6 км трубопроводів різних діаметрів, 161 система вентиляції, 14 ліфтів, АТС „Квант” на 256 каналів, 115 км електронних ліній зв'язку, 291,3 км електричних мереж, комплексна автотрансформаторна електропідстанція на 1600 кВа, 5133 точки освітлення лампочками розжарювання, 1587 точок люмінесцентних ламп, системи протипожежного захисту (сигналізації, автоматичного пожежегасіння, протипожежного водопроводу з автономними резервуарами на 1500 куб. м води).
Будівля обладнана системами енергозабезпечення (тепло, електроенергія, вода, каналізація) від міських мереж.
Також позивач стверджує, що на даний час технічні служби позивача забезпечують життєдіяльність єдиної автономної інженерної комунікації та системи енергопостачання будівлі театру в цілому, в тому числі і тих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади Харківської області та передані на баланс комунальним закладам, серед яких приміщення відповідача.
Тобто, на думку позивача, відповідач зобов'язаний брати участь у витратах на утримання та збереження спільного майна відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності.
Однак, незважаючи на неодноразові звернення позивача щодо узгодження договірних відносин спільного користування будівлею, договори на відшкодування театру витрат на утримання нерухомого майна (експлуатаційних витрат) пропорційно займаних площ відповідачем не укладено і відшкодування вказаних витрат ним не здійснювалось у період з 26.12.2012р. по 01.06.2015р., що на думку позивача є порушенням ст. 360 “Утримання майна, що є у спільній частковій власності” Цивільного кодексу України.
Позивач вказує, що він неодноразово звертався до відповідача з метою укладення договорів про відшкодування понесених Театром витрат на утримання нерухомого майна (експлуатаційних витрат), що підтверджується листами від 26.03.14р. вих. № 01-07/247; від 30.12.14р. вих. № 01-07/1010.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 фінансовою інспекцією в Харківській області (третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) була проведена планова ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 09.11.2012 року по 01.06.2015 року, що підтверджується актом ревізії від 21.08.2015 року № 04-11/07.
За наслідками проведеної ревізії ОСОБА_2 фінансовою інспекцією в Харківській області позивачу надіслала вимога про усунення порушень від 17.09.2015р. вих. № 04-25/6980.
Як вбачається з пункту 10 даної вимоги, що в порушення ст. 360 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 425-ІV та ст. 1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій” від 20.05.1999р. № 686-ХІУ не відшкодовано співвласником будівлі відповідача вартість експлуатаційних витрат на загальну суму 18933,73 грн., чим спричинило матеріальну шкоду (збитки) Театру.
В ОСОБА_5 ДФІ також зазначено, що вартість експлуатаційних витрат на місяць на 1 кв.м. приміщень, зайнятих відповідачем у 2012 році склала 2,02 грн. (з ПДВ), у 2013 році - 2,36 грн. (з ПДВ), у 2014 році - 2,20 грн. (з ПДВ), у 2015 році - 2,23 грн. (з ПДВ).
Відповідно до займаної площі, з дати передачі нерухомого майна відповідачу, позивачем здійснено експлуатаційних витрат для відповідача на загальну суму 18933,73 грн., в тому числі: щодо площі 306,1 кв.м за період з 26.12.2012р. по 31.12.2012р. - 117,48 грн., за 2013 рік - 8668,75 грн., за період з 01.01.2014 р. по 02.07.2017 р. - 4040,52 грн., щодо площі 250,8 кв.м. за період з 02.07.2014 р. по 31.12.2014 р. - 3310,56 грн., за період з 01.01.2015 р. по 01.06.2015 р. - 2796,42 грн. (розрахунок наявний в матеріалах справи).
Як вбачається з матеріалів справи, після отримання вимоги ДФІ, позивачем на адресу відповідача був направлений лист (вих. № 01-04/984 від 09.10.2015р.) з рахунком для оплати (№ СФ-000763 від 07.10.15р.) та акти здачі - прийняття робіт. Строк оплати визначений до 17.10.15р.
Як стверджує позивач, оплата відповідачем не здійснена, відповідь не надана.
Крім того, як свідчать матеріали справи, позивачем була направлена вимога відповідачу на суму 2686,64 грн. (в т.ч. ПДВ) від 31.03.15р. вих. № 01-07/314 щодо відшкодування витрат на утримання приміщення за січень-березень 2015 р. та укладання відповідних договорів, яка отримана відповідачем 06.04.15р.
Як зазначає позивач, вимога відповідачем в установлений строк не виконана.
За розрахунком позивача, станом на 29.02.2016р. заборгованість відповідача по відшкодуванню експлуатаційних послуг (витрат на утримання нерухомого майна), що фактично надавались позивачем, щодо площі 306,1 кв.м. за період з 26.12.2012р. по 31.12.2012р. - 117,48 грн., за 2013 рік - 8668,75 грн., за період з 01.01.2014р. по 02.07.2017 р. - 4040,52 грн., щодо площі 250,8 кв.м. за період з 02.07.2014 р. по 31.12.2014 р. - 3310,56 грн., за період з 01.01.2015 р. по 01.06.2015 р. - 2796,42 грн., всього: 18933,73 грн.
Таким чином, позивач вважає, що внаслідок недотримання відповідачем вимог ст. 360 Цивільного кодексу України, позивачу завдано матеріальної шкоди (збитків) щодо площі 306,1 кв.м. за період з 26.12.2012р. по 31.12.2012р. - 117,48 грн., за 2013 рік - 8668,75 грн., за період з 01.01.2014р. по 02.07.2017 р. - 4040,52 грн., щодо площі 250,8 кв.м. за період з 02.07.2014 р. по 31.12.2014 р. - 3310,56 грн., за період з 01.01.2015 р. по 01.06.2015 р. - 2796,42 грн., всього: 18933,73 грн.
Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, між позивачем та відповідачем не існує господарських взаємовідносин. Також відповідач зазначає про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом. Крім того, за твердженням відповідача, позивачем не надано належних та допустимих доказів з приводу розміру наданих послуг, а також не надано доказів, що такі послуги були спожиті відповідачем, що виключає вину відповідача, оскільки позивачем на наведено жодного з елементів правопорушення. Відповідач зазначає, що свою діяльність останній здійснює на підставі затвердженого бюджету, положення якого не передбачають таких витрат, як відшкодування збитків щодо експлуатаційних витрат.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
В матеріалах справи наявний розрахунок експлуатаційних втрат, здійснений позивачем, згідно якого витрати позивача становили:
- адміністративно-управлінські витрати в т.ч. зарплата за посадовими окладами адмінперсоналу, зайнятого наданням розрахунків та організаційними питаннями з надання послуг;
- обслуговуючий персонал (зарплата за посадовими окладами: двірник, інженер, слюсар-електрик, слюсар-сантехнік, сторож);
- утримання споруди (вивіз сміття, дезпослуги, матеріали для прибирання, поточний ремонт).
Зазначений розрахунок був здійснений з урахуванням площі, що перебуває у користуванні відповідача.
Проте, суд не погоджується з такими доводами позивача з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В даному випадку в матеріалах справи відсутній договір між позивачем та відповідачем щодо надання останньому експлуатаційних послуг.
В той час, як відповідачем було надано до суду копії договорів на постачання комунальних послуг безпосередньо з постачальником:
- Договір про постачання електричної енергії №026334 від 27.03.2013р. з “Харківобленерго” (засіб обліку - лічильник спожитої електроенергії № 009073066437167;
- Договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення №2020/00-А-1 від 28.03.2013р. з КП “Харківводоканал” (засіб обліку - лічильник води серія ЛК-15Х № 2938177);
- Договір про спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони за ручними системами тривожної сигналізації, встановлені на об'єктах з реагування груп затримання ДСО при надходженні сигналу “ТРИВОГА” та їх технічне обслуговування № 301-35118 від 16.04.2013р. Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області;
- Договір про спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони за станом засобів сигналізації, що встановлені на об'єктах з реагування груп затримання ДСО при надходження сигналу "ТРИВОГА" та їх технічне обслуговування №301-35119 від 16.04.2013р. з Управлінням ОСОБА_2 служби охорони при ГУМВС України в Харківській області;
- Договори на спостереження пультом централізованого спостереження і технічного обслуговування системи протипожежної автоматики №21955/Г від 02.04.2013р. та №21955/Г/В від 23.01.2014р. з ТОВ “Альфорг”.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем були самостійно укладені договори з постачальниками комунальних послуг та оплата цих послуг здійснювалась безпосередньо постачальникам цих послуг.
В той час, як позивачем в свою чергу не було надано до суду доказів надання відповідачу експлуатаційних послуг, зазначених в розрахунку (акти про надання послуг).
Договори, укладені між позивачем та постачальниками експлуатаційних послуг на надання послуг не можуть бути належним доказом надання їх саме відповідачу, оскільки останній не є стороною даних договорів .
Крім того, рахунки на оплату, надані позивачем вставлені безпосередньо ДП "ХАТОБ" та згідно платіжних доручень оплачені позивачем.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано належних доказів надання відповідачу експлуатаційних послуг, оскільки договори на підставі яких позивачем здійснювались розрахунки за надані комунальні послуги були укладені між позивачем та комунальними підприємствами, відповідач не є стороною даних договорів та в матеріалах справи наявні договори, укладені між відповідачем та безпосередньо постачальниками комунальних послуг, за якими останнім здійснювалися розрахунки.
Також, позивач у своєму позові посилається на проведену ОСОБА_2 фінансовою інспекцією ревізію, в акті якої встановлено, що співвласником будівлі відповідача не відшкодовано вартість експлуатаційних витрат на загальну суму 18933,73 грн., чим спричинено матеріальну шкоду (збитки) позивачу.
Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляд на наступне.
Факт виявлення ревізією суб'єкта господарювання порушень, допущенних під час ведення фінансово-господарської діяльності, не впливає на умови спірних правовідносин і не може змінювати їх.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
До загальних принципів господарювання відноситься свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини ( стаття 6 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:
- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;
- наявність збитків;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;
- вина боржника.
Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Так, виявлені за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності позивача порушення можуть бути підставою для притягнення до відповідальності відповідних посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.
Водночас, посилання позивача на висновки перевірки, як на підставу для задоволення позовних вимог, є безпідставними, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не можуть впливати на правовідносини між сторонами.
При цьому суд зазначає, що даної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.08.2015 р. у справі № 908/360/15-г.
Крім того, положеннями підпункту 4 пункту 4 Положення про ОСОБА_2 фінансову інспекцію України (затверджено Указом Президента України від 23.04.2011 р. № 499/2011) врегульовано вжиття Держфінінспекцією відповідно до покладених на неї завдань заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Такі заходи вживаються в установленому порядку Держфінінспекцією як центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.
За своєю природою акт (довідка, вимога та інше) Державної фінансової інспекції є актом ненормативного характеру індивідуальним актом, який породжує права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані, а саме, у позивача та відповідно не породжує для відповідача ніяких обов'язків, зокрема, про відшкодування експлуатаційних витрат.
За таких обставин, господарський суд, всебічно повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи та подані сторонами докази, враховуючи вимоги ст. 33 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо стягнення збитків по відшкодуванню витрат на утримання нерухомого майна в сумі 18933,73 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено, жодного з елементів складу правопорушення, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Враховуючи те, що позов не підлягає задоволенню, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору підлягають покладенню на позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 19, 129 Конституції України, ст. 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", ст. 193, 194 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 614, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 24.06.2016 р.
Суддя ОСОБА_9
922/1130/16