ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.06.2016Справа №910/27375/15
За позовом Публічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Депозитарно-консалтингова компанія "ІНТЕЛЕКТ-ІНВЕСТМЕНТС"
про стягнення 3 085,33 грн.
Суддя Нечай О.В.
Представники сторін:
від позивача: Мазуренко О.І., за довіреністю
від відповідача: Артамонов Д.В., керівник.
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням умов депозитарного договору № Д123/10 від 09.06.2010 у розмірі 3085,33 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.10.2015 було порушено провадження у справі №910/27375/15.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2015 у справі № 910/27375/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2016 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 у справі № 910/27375/15 скасовано, справу № 910/27375/15 направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Згідно з Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-23/689 від 04.04.2016 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/27375/15, за результатами якого зазначену справу передано для розгляду судді Нечаю О.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2016 справу № 910/27375/15 було прийнято до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 18.05.2016.
22.04.2016 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва була подана заява про зміну підстав позову.
12.05.2016 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано письмовий відзив на позов.
18.05.2016 представники сторін у судове засідання з'явились.
18.05.2016 судом, в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, та в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 01.06.2016.
25.05.2016 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва були подані пояснення на відзив відповідача.
31.05.2016 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва були подані письмові пояснення на відзив відповідача.
31.05.2016 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва була подана заява про ознайомлення з матеріалами справи.
У судове засідання 01.06.2016 представники сторін з'явились.
01.06.2016 судом, в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України та в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 08.06.2016.
03.06.2016 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва були подані додаткові письмові пояснення до відзиву на позовну заяву.
У судове засідання 08.06.2016 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача 08.06.2016 у судове засідання з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.
Розглянувши у судовому засіданні 08.06.2016 заяву позивача про зміну підстав позову, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 (далі - Постанова) право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.
Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Проаналізувавши подану позивачем заяву про зміну підстав позову, суд дійшов висновку про те, що вона не суперечить вимогам ГПК України, а тому приймається судом до розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
09.06.2010 року між Приватним акціонерним товариством "Всеукраїнський депозитарій цінних паперів" (депозитарій за договором), яке у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про депозитарну систему України" перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" (далі - позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Депозитарно-консалтингова компанія "ІНТЕЛЕКТ-ІНВЕСТМЕНТС" (далі - зберігач, відповідач) був укладений Депозитарний договір № Д123/10 (далі - Договір).
За умовами п. 1.1 Договору, зберігач доручив, а депозитарій зобов'язався надавати зберігачу послуги щодо відкриття та ведення рахунку у цінних паперах, зберігання належних зберігачу та його депонентам цінних паперів, обслуговування операцій на цьому рахунку, отримання доходів за цінними паперами на викладених нижче умовах відповідно до Положення про депозитарну діяльність, що затверджується рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Регламенту здійснення депозитарної діяльності депозитарію цінних паперів Приватного акціонерного товариства "Всеукраїнський депозитарій цінних паперів" (далі - Регламент Депозитарію), Положення про систему електронних розрахунків по цінних паперах приватного акціонерного товариства "Всеукраїнський депозитарій цінних паперів" (далі - Положення про СЕР), чинного законодавства України та на підставі розпоряджень Зберігача.
Пунктом 2.3 Договору встановлено зобов'язання зберігача оплачувати послуги депозитарію та штрафи (за наявності) відповідно до Актів-рахунків та рахунків, що надаються депозитарієм відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 3.3 Договору щомісячна абонентська плата за обслуговування рахунку в цінних паперах стягується за технічну підтримку в робочому стані рахунку у цінних паперах зберігача та розраховується у визначеному договором порядку.
Сторони у п. 3.4 Договору погодили, що зберігач сплачує послуги депозитарію на умовах попередньої оплати відповідно до наданих йому рахунків та Актів-рахунків. Сума попередньої оплати залежить від авансового періоду, який не може бути менше 1 місяця. За цим договором авансовий період для зберігача дорівнює три місяці.
Відповідно до п. 3.13 Договору послуги вважаються наданими депозитарієм в повному обсязі, якщо до 20-го числа, наступного за місяцем отримання послуг, від зберігача не отримано обґрунтованих заперечень щодо обсягу та якості послуг, наданих депозитарієм та зазначених у Акті-рахунку.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати послуг за Договором по актах-рахунках № АД-02306 від 30.06.2013 на суму 1037,00 грн., № АД-02698 від 31.07.2013 на суму 1037,00 грн., № АД-03085 від 31.08.2013 на суму 1037,00 грн. та наявність заборгованості відповідача станом на час звернення до суду у розмірі 3085,33 грн.
В подальшому, у зв'язку із зміною позивачем підстав позову, спір виник у зв'язку з неоплатою відповідачем, за доводами позивача, актів-рахунків № АД-2814 від 30.09.2012 на суму 1011,33 грн, № АД-00718 від 28.02.2013 на суму 1 037,00 грн та № АД-03085 від 31.08.2013 на суму 1 037,00 грн.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як передбачено частиною 1 статті 2 Закону України «Про депозитарну систему України», законодавство про депозитарну систему України складається з Цивільного кодексу України, цього Закону, Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", інших законів України та нормативно-правових актів Комісії та Національного банку України.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 14 Закону України «Про депозитарну систему України» депозитарною установою є юридична особа, що утворюється та функціонує у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю і яка в установленому порядку отримала ліцензію на провадження депозитарної діяльності депозитарної установи. Депозитарна установа на підставі договору про надання реєстру власників іменних цінних паперів має право надавати послуги емітенту цінних паперів відповідно до цього Закону та Закону України "Про акціонерні товариства".
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про депозитарну систему України» розрахунковий центр - це банк, що функціонує у формі публічного акціонерного товариства відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Банк набуває статусу Розрахункового центру з дня реєстрації Правил Розрахункового центру в Національному банку України в установленому порядку.
Статутом Публічного акціонерного товариства «Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках» передбачено, що банк здійснює діяльність відповідно до Законів України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про акціонерні товариства», «Про депозитарну систему України», «Про банк і банківську діяльність», Цивільного та Господарського кодексів України, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Національного банку України, інших законодавчих актів України. Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про депозитарну систему України» депозитарна установа в установленому Комісією порядку відповідно до отриманих від Центрального депозитарію та/або Національного банку України депозитарних активів провадить діяльність з депозитарного обліку та обслуговування обігу цінних паперів і корпоративних операцій емітента на рахунках у цінних паперах депонентів, а також на власному рахунку в цінних паперах, на якому обліковуються цінні папери, права на цінні папери та обмеження прав на цінні папери, що належать такій депозитарній установі.
За своїм змістом та юридичною природою Договір є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зокрема зазначає суду про те, що позивачем при поданні позову було частково пропущено строк позовної давності.
Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Умовами Договору передбачено, що зберігач оплачує послуги депозитарію згідно з цим Договором відповідно до затверджених тарифів депозитарію. Тарифи депозитарію не повинні перевищувати максимального розміру, що встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України (п. 3.1 Договору).
Згідно з п. 3.2 Договору вартість депозитарних послуг депозитарію включає:
- щомісячну абонентську плату за обслуговування рахунку, яка не залежить від наявності та обсягу операцій зберігача;
- вартість депозитарних послуг залежно від операцій, що передбачені тарифами депозитарію.
Зберігач оплачує послуги депозитарію на умовах попередньої оплати відповідно до наданих йому рахунків та Актів-рахунків. Сума попередньої оплати залежить від авансового періоду, який не може бути менше 1 (одного) місяця.
Згідно з пунктами 3.6 - 3.7 Договору щомісяця до 10-го числа місяця, наступного за місяцем отримання послуг від депозитарію, депозитарій готує та надає зберігачу засобами СЕР Акт-рахунок прийому-здачі депозитарних послуг за попередній місяць, підписаний електронним цифровим підписом уповноваженої особи депозитарію та електронним цифровим підписом печатки депозитарію. Акт-рахунок містять дані про: загальну вартість виконаних послуг за місяць; залишок авансу або заборгованості зберігача станом на початок місяця; суму платежів зберігача за місяць; суму необхідного авансу, яка розраховується, як вартість виконаних депозитарієм послуг за останній місяць, помножена на кількість місяців авансового періоду; суму, яка повинен сплатити зберігач, яка розраховується виходячи з сум, зазначених у пунктах 3.7.1 - 3.7.4 цього договору.
Враховуючи те, що позивачем було змінено підстави позову шляхом подання відповідної заяви (№ 334 від 08.04.2016), при встановленні факту пропуску позивачем строку позовної давності, суд виходить із дати реєстрації вказаної заяви у відділі діловодства господарського суду міста Києва.
У письмових поясненнях позивача щодо відзиву відповідача в частині застосування строків позовної давності, хибним є твердження позивача про те, що при визначенні пропуску строку позовної давності слід враховувати дату подання позовної заяви, оскільки підставами позову, який був поданий до господарського суду міста Києва 22.10.2015, була заборгованість відповідача за іншими актами-рахунками, в свою чергу заборгованість за Актами-рахунками № АД-2814 від 30.09.2012 та № АД-00718 від 28.02.2013 не була підставою позову у цій справі до подання позивачем вищевказаної заяви про зміну підстав позову.
Таким чином, враховуючи умови Договору, а також ту обставину, що заяву про зміну підстав позову було подано до господарського суду міста Києва 22.04.2016, про що свідчить відбиток штампу відділу діловодства господарського суду міста Києва, позивачем було пропущено строк позовної давності в частині вимоги про стягнення заборгованості за Актами-рахунками № АД-2814 від 30.09.2012 та № АД-00718 від 28.02.2013.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження здійснення відповідачем оплати за Актами-рахунками № АД-2814 від 30.09.2012 та № АД-00718 від 28.02.2013, в розумінні статей 33, 34 ГПК України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача в цій частині, проте, відповідно до ч. 1 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем було пропущено строк позовної давності в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані за Договором послуги, а саме за Актами-рахунками № АД-2814 від 30.09.2012 та № АД-00718 від 28.02.2013, вказані вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо наявності у відповідача заборгованості за Актом-рахунком приймання-передачі депозитарних послуг № АД-03085 від 31.08.2013 на суму 1 037,00 грн, суд зазначає наступне.
У вказаному вище Акті-рахунку зазначено, що позивачем було надано послуги за Договором за період з 01.08.2013 - 31.08.2013 на суму 1 037,00 грн. Він також містить інформацію про розрахунок заборгованості за надані послуги у періоді з 01.08.2013 по 31.08.2013, з якого вбачається наступне:
- залишок заборгованості зберігача на 31.07.2013 - 3 085,33 грн;
- сплачено зберігачем у періоді: 01.08.2013 - 31.08.2013: 1 037,00 грн;
- залишок заборгованості зберігача на 31.08.2013 - 3 085,33 грн.
Таким чином, Актом-рахунком приймання-передачі депозитарних послуг № АД-03085 від 31.08.2013, складеним позивачем, фактично підтверджено відсутність заборгованості відповідача за Договором за період з 01.08.2013 по 31.08.2013, а відтак позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в сумі 3 085,33 грн не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача, оскільки позов задоволенню не підлягає.
Згідно з п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Судом встановлено, що судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у цій справі був сплачений позивачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 769590 від 29.12.2015 на суму 1 339,80 грн (судовий збір за подання апеляційної скарги) та № 792660 від 16.02.2016 на суму 1 653,60 грн (за подання касаційної скарги), а тому вказані витрати також покладаються на позивача.
Керуючись статтями 4, 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 24.06.2016.
Суддя О.В. Нечай