16 червня 2016 року м. Київ К/800/651/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючої судді - Васильченко Н.В.,
суддів: Калашнікової О. В., Леонтович К.Г.
провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі № 817/2199/15 за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайлович третя особа: ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення, -
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в якому просив визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.06.2014 року № 22231920.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що жодних нотаріальних дій під час державної реєстрації переходу права власності відповідачем не вчинялось. Крім того, відповідачем порушено порядок направлення іпотекодержателю вимоги про усунення порушень кредитного договору та перевищено повноваження відповідача при прийнятті оспорюваного рішення.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року позов задоволено.
Не погоджуючись з ухваленими по справі судовими рішеннями приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М., звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належала квартира площею 75,3 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис від 20.05.2013 року за № 1227143.
Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 16.11.2007 року уклали договір № 1701/1107/71-065, предметом якого стало надання кредиту в розмірі 75000,00 дол. США на строк до 15.11.2036 року. Також Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 16.11.2007 року уклали договір № 1701/1107/71-065-Z-1, предметом якого стала передача в іпотеку об'єкту нерухомого майна - квартири площею 75,3 м.кв. за адресою АДРЕСА_2, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 16.11.2007 року № 1701/1107/71-065.
Між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 17.03.2011 року укладено договір № 1 про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 16.11.2007 року № 1701/1107/71-065, згідно якого сторони домовились, що сума кредиту складає 81 762,33 дол. США.
Також між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2.17.03.2011 року укладено договір № 1 про внесення змін і доповнень до договору іпотеки від 16.11.2007 року № 1701/1107/71-065-Z-1, згідно якого сторони домовились, що передача права власності на предмет іпотеки здійснюється відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання .
Між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 28.11.2012 року укладено договір № 15, предметом якого стало відступлення права вимоги заборгованості по кредитних договорах, зазначених в реєстрі, в тому числі за договором від 16.11.2007 року № 1701/1107/71-065, укладеним з ОСОБА_2 Також між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 28.11.2012 року укладено договір, предметом якого стало відступлення права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними в реєстрі, в тому числі за договором від 16.11.2007 року № 1701/1107/71-065-Z-1, укладеним з ОСОБА_2
ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 24.12.2014 року направлено ОСОБА_2 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 07.12.2014 року вих. №512318-юр, в якому зазначено, що борг за кредитним договором від 16.11.2007 року № 1701/1107/71-065 станом на 28.11.2012 року складає 111281,39 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01.12.2014 року дорівнює 1675497,11 грн., а також заявлено вимогу про усунення порушень умов даного договору шляхом погашення упродовж 30 днів вказаної суми заборгованості.
На підставі заяви уповноваженої особи ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.06.2015 року № 22231920, яким проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру площею 75,3 м.кв. за адресою АДРЕСА_2, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 19.06.2015 року за № 10109959.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-1У.
За змістом ч. 9 ст. 15 Закону України № 1952-IV, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (Порядок), передбачено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 3 Закону України № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов'язковою.
Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України № 1952-IV, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України № 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Зокрема, абзацами 2-3 ч. 5 ст. 3 Закону України № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Згідно вимог ч. 9 ст. 15 Закону України № 1952-IV, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. В силу вимог п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України №1952-IV нотаріус, як спеціальний суб'єкт, здійснює функції державного реєстратора, в тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України № 1952-IV, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані права та/або їх обтяження.
За приписами ч. 4 ст. 15 Закону України №1952-IV, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
За правилами п. 36 Порядку для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом. При цьому відповідно до п.п. 1 п. 37 Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.
Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно, які виникають у нього лише у результаті здійснення нотаріальних дій, реалізуються одночасно з їх вчиненням та виключно за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав фізичних і юридичних осіб на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-IV (Закон України № 898-IV), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
За приписами ч. 1 ст. 33 Закону України № 898-IV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.У ч. 1 ст. 37 Закону України № 898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про те, що в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.
При цьому зі змісту підпункту 12.3 пункту 12 договору іпотеки від 17.03.2008 року № 1701/0308/88-022-Z-1 слідує, що сторонами погоджено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя, в тому числі, згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене у пп. 12.3.1 та пп. 12.3.2 цього пункту.
У п.п. 12.3.1 пункту 12.3 даного договору визначено, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.
При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на об'єкт нерухомого майна - квартиру площею 75,3 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 та прийняття оспорюваного рішення 19.06.2014 року № 22231920 був саме договір іпотеки від 16.11.2007 року №1701/1107/71-065-Z-1.
Поряд з цим, жодна нотаріальна дія з даним об'єктом нерухомого майна у порядку, встановленому абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону України № 1952-IV, під час здійснення державної реєстрації вказаного речового права відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації, не вчинялась.
Враховуючи наведене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном, оскільки у разі подання заяви відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, яке виникає на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя - рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, як то передбачено Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 року № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб».
Згідно п. 2 зазначеного Наказу державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін'юсту відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
Згідно вимог п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2)документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Тому, обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним Іпотекодержателем лише у разі, якщо така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання цієї вимоги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 07.12.2014 року вих. № 512318-юр, яке є вимогою про усунення порушень кредитного договору від 16.11.2007 року № 1701/1107/71-065, направлено ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» позивачу 24.12.2014 року рекомендованими поштовими відправленням з повідомленнями про вручення та містить вказівку про його отримання особисто позивачем 16.01.2015 року. Разом з тим, позивачем надано до суду копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який містить відмітку про перетин ним 06.01.2015 року кордону України з Республікою Польща та перебування поза межами території України до 17.10.2015 року .
Згідно п. 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
З огляду на встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що оскільки вимога про усунення порушень не була отримана безпосередньо іпотекодавцем у встановленому порядку, відповідач приймаючи оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.06.2015 року № 22231920 діяв без урахування усіх необхідних обставин, не дотримуючись вимог пункту 46 Порядку в частині отримання завіреної копії письмової вимоги про усунення порушень та доказів завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцями такої письмової вимоги іпотекодержателя. Враховуючи наведене, відповідач прийняв оспорюване рішення вийшовши за межі повноважень, визначених Законом України № 1952-IV та Порядком, у спосіб не передбачений законом.
Відповідно до ст. 4 Закону України №1952-IV, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2)право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3)інші речові права відповідно до закону; 4)податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтями 4-1, 4-2 цього Закону.
Згідно з абз. 6 п. 4 Порядку, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що є похідними від права власності, проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно відповідно до вимог цього Порядку, крім випадків, коли державна реєстрація речового права, що є похідним від права власності, проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності, а також коли державна реєстрація права власності проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено державну реєстрацію безпосередньо права власності на нерухоме майно, а не права іпотеки.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.
Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України № 1952-IV, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України № 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Зокрема, абзацами 2-3 ч. 5 ст. 3 Закону України № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Відповідно до вимог ч. 9 ст. 15 Закону України № 1952-IV, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.
Оскільки відповідачем жодна нотаріальна дія щодо спірного об'єкту нерухомого майна у порядку, встановленому абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону України №1952-IV під час здійснення державної реєстрації речового права не вчинялась, рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича від 19.06.2015 року, індексний № 22231920, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_3 за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» прийнято з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-1У. та абз. 7 п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868».
Колегія суддів дійшла думки, що суди першої та апеляційної інстанції повно та всебічно дослідили обставини справи, вірно встановили характер спірних правовідносин та обґрунтовано застосували норми матеріального права до їх вирішення.
Згідно ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича відхилити.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі № 817/2199/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.
Судді: