17 червня 2016 р.Справа №804/14593/15
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі судового засіданняОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську заяву позивача про роз'яснення судового рішення в адміністративній справі №804/14593/15 за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошових коштів, -
9 червня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про роз'яснення постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року по справі №804/14593/15 в частині зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці її працевлаштувати.
В обґрунтування поданої заяви позивачем зазначено, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області винесена постанова від 17 травня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з підстав відсутності конкретних заходів примусового виконання по відношенню до боржника, в частині зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці працевлаштувати ОСОБА_3, а саме не конкретизовано на яку посаду, у який відділ та дату, з якої слід її працевлаштувати.
Про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду поданої позивачем заяви про роз'яснення судового рішення сторони повідомлені повістками у встановленому порядку. Позивач, представники позивача та відповідача до суду у призначені дату та час не прибули, що не перешкоджає розгляду заяви.
Перевіривши матеріали справи, розглянувши наведені заявником доводи, суд доходить наступного висновку.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2015 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів:
- скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці №80 о/с від 21 серпня 2015 року в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_3, старшого слідчого відділення лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол з органів внутрішніх справ з 31.08.2015 року;
- зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці призначити та виплатити суму допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами ОСОБА_3 з моменту підтвердженої листком непрацездатності дати виходу у допологову відпустку - з 14 серпня 2015 року по 3 листопада 2015 року;
- зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці працевлаштувати ОСОБА_3;
- стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_3 грошові кошти за час вимушеного прогулу у розмірі 5625 грн.;
- визнано капітана міліції ОСОБА_3 старшого слідчого відділення лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол такою, що звільнена з органів внутрішніх справ за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з 3 листопада 2015 року;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеною постановою суду, після отримання її копії 24 листопада 2015 року, відповідачем 18 грудня 2015 року подано апеляційну скаргу, в якій він посилався на те, що копію оскаржуваної постанови отримано 8 грудня 2015 року і зареєстровано за вхідним №4737 та просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року апеляційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці було залишено без руху у зв'язку з пропуском строку подання апеляційної скарги та запропоновано відповідачу протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку, вказавши інші поважні підстави для поновлення строку.
Приймаючи до уваги те, що підстави зазначені відповідачем для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції у справі №804/14593/15 судом апеляційної інстанції визнано неповажними, а також те, що у встановлений судом строк відповідач не звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку, вказавши інші поважні підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, апеляційний суд відмовив скаржнику у відкритті апеляційного провадження, про що винесена ухвала 09.03.2016 року.
За заявою ОСОБА_3 судом видані виконавчі листи про: 1) скасування наказу, зобов'язання працевлаштувати та визнання звільненою з 3 листопада 2015 року; 2) зобов'язання призначити та виплатити допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; 3) стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу.
12 травня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою про примусове виконання виконавчого листа №804/14593/15, виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_4 винесена постанова від 17 травня 2016 року ВП №51097954 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) з підстав відсутності конкретних заходів примусового виконання у відношенні до боржника, в частині зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці працевлаштувати ОСОБА_3, а саме не конкретизовано на яку посаду, у який відділ та дату, з якої слід її працевлаштувати.
Розглядаючи поставлені перед судом питання, задовольняючи клопотання позивача про роз'яснення судового рішення в адміністративній справі №804/14593/15 суд виходить із наступного.
Спеціальні гарантії праці жінок закріплені Главою ХІ Кодексу законів про працю України, відповідно до частини 3 статті 184 якого звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
З системного аналізу вказаної норми вбачається, що обов'язок по працевлаштуванню покладається саме на власника або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації, що ліквідуються.
Так, власник або уповноважений ним орган:
- має право звільнити лише із обов'язковим одночасним працевлаштуванням;
- зобов'язаний здійснити у випадках звільнення вказаної категорії працівниць після закінчення строкового трудового договору із обов'язковим працевлаштуванням;
- зобов'язаний на період працевлаштування здійснювати виплату середньої заробітної плати, і такий обов'язок обмежується лише у випадках закінчення строкового договору.
Поряд з цим, позивач зазначає, що державний виконавець ставить питання щодо необхідності визначення посади, відділу та дати, з якої позивачку належить працевлаштувати.
Надаючи оцінку вказаним доводам, суд зазначає, що чинне законодавство прямо не регулює вказані питання, отже й у суду відсутні підстави для визначення посади та відділу на яку та у якій належить працевлаштувати позивачку. Щодо дати з якої здійснюватиметься працевлаштування, то вказана дата має відповідати фактичній даті прийняття на службу.
Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі статтею 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
При цьому, із врахуванням того, що йдеться про публічно-правові відносини та про спір з приводу звільнення з публічної служби, вирішальним є наявність вищого органу внутрішніх справ, зі служби у яких було протиправно звільнено позивачку, - Міністерство внутрішніх справ.
Отже, відповідач не позбавлений можливості здійснити працевлаштування в інших органах внутрішніх справ, у тому числі в органах поліції, за згодою позивачки.
При цьому, працевлаштування позивачки має відбуватись відповідно до норм «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, у тому числі із урахуванням принципів добровільності проходження служби, здатності за особистими якостями, освітою і станом здоров'я виконувати відповідні обов'язки, із врахуванням досвіду практичної роботи в органах внутрішніх справ, рекомендацій по службі.
Відповідно до положень статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Виходячи зі змісту вказаної вище статті, суд зазначає, що рішення суду повинно бути зрозумілим. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.
Підставою для роз'яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Фактично роз'ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому суд, роз'яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз'яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.
Належить зазначити необхідність додержання суб'єктом владних повноважень принципу обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права.
Як відзначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприяття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office вказав, що принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності (Сase 8/81 Ursula Becker v. Finanzamt Munster-Innenstadt [1982] ECR 053, § 24; Case 148/78 Criminal Proceedings against Tullio Ratti [1979] ECR 1629, § 22; Case 168/95 Criminal Proceedings against Luciano Arcaro [1996] ECR 1-4705, § 42 тощо).
Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 розділу 4 Указу Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 року №361/2006 адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За своїм статусом у суспільстві учасники таких правовідносин перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний суд має вжити всіх передбачених законом заходів, щоб захистити порушені органом влади права особи.
Єдиним критерієм для визначення того, чи дотримувалась держава в особі її органів влади обов'язку у здійсненні позитивних дій, направлених на реалізацію гарантії працевлаштування позивачки, є ефективність її дій у розглянутій ситуації.
Фактично суд констатує порушення відповідачем конституційного права на труд у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення суду, яке є для нього обов'язковим.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Конституцією України громадянам прямо гарантується захист від незаконного звільнення.
Суд має звернути увагу на те, що державні гарантії, реалізація яких була предметом спору, також прямо виходять із конституційного принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах та їх рівності перед законом.
Зокрема, згідно із статтею 24 Конституції України, рівність прав жінки і чоловіка забезпечується у тому числі й наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання пільг вагітним жінкам і матерям.
Таким чином, працевлаштування позивачки прямо пов'язано із реалізацією конституційних гарантій.
З огляду на викладене, суд вважає доцільним та необхідним для забезпечення прав позивачки задовольнити заявлене клопотання, роз'яснивши судове рішення.
Керуючись статтями 160, 165, 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_3 про роз'яснення постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року по справі №804/14593/15 - задовольнити.
Роз'яснити, що встановлений у постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року по справі №804/14593/15 обов'язок Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці працевлаштувати ОСОБА_3 може бути виконаний шляхом працевлаштування ОСОБА_3 в органах внутрішніх справ на посаді, що відповідатиме освіті, стану здоров'я, здатності виконувати відповідні обов'язки, із врахуванням досвіду практичної роботи в органах внутрішніх справ та за згодою ОСОБА_3.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складений 23 червня 2016 року.
Суддя ОСОБА_1