14 червня 2016 року м. Київ К/800/7424/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Голубєвої Г.К.,
Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - ДПІ) на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2014 року у справі № 802/3775/13-а за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Вінницький інструментальний завод» (далі - Товариство) до ДПІ,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У вересні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0004592203, № 0004602203 від 29.08.2013 щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.
31 жовтня 2013 року постановою Вінницького окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
14 січня 2014 року постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року скасована, позов задоволено.
Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0004592203, № 0004602203 від 29.08.2013 визнані протиправними та скасовані.
ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду та ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами, з 9.08.2013 до 12.08.2013 ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо своєчасності, достовірності та повноти нарахування ним податку на додану вартість за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_1. за червень, липень, серпень, вересень та жовтень 2012 року, за наслідками якої 15.08.2013 був складений акт перевірки.
У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п.,п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, а також у порушення п.,п. 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України завищений залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів.
29 серпня 2013 ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0004592203 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 121 938,00 грн., № 0004602203 щодо зменшення розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 22 986,00 грн.
Колегія суддів вважає висновок апеляційного адміністративного суду про задоволення позову обґрунтованим з таких підстав.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Відповідно до п.,п. 200.1-200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.
В разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.
Враховуючи зазначене, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.
Апеляційний суд встановив, що в період червень, серпень, вересень, жовтень 2012 року Товариство здійснювало господарську діяльність з ФОП ОСОБА_1. з оптової покупки металів та інших виробів необхідних для ведення своєї господарської діяльності. Доставка Товариству здійснювалася перевізником ФОП ОСОБА_1., з якою підприємство перебувало у договірних правовідносинах.
У період з 1.06.2012 до жовтня 2012 року згідно умов договорів поставки № ФИ - 000217, МИ - 000216 від 1.04.2011 продавець поставив, а покупець прийняв та оплатив товар згідно виставленого рахунку на оплату.
Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало податкові та видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; платіжні доручення.
На підтвердження використання товару у власній господарській діяльності Товариство надало довідку № 376 від 30.10.2013; звіти про розкрій металу; здавальні та видаткові накладні; накладні на здачу виробів на склад.
Отже, сукупність первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача, а також його контрагента та їх основним видам.
Апеляційний суд правильно зазначив, що окружний суд, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував, що відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).
З приводу встановленого порушення при складені податкової накладної № 77 від 5.06.2012 слід зазначити, що дана накладна включена до Єдиного реєстру податкових накладних, у зв'язку з чим Товариство мало право на включення суми витрат до податкового кредиту.
Документи та інші дані, які спростовують реальність здійснення господарських операцій, що відображені в податковому обліку, повинні оцінюватись з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, змісту послуг, що надаються, тощо, а сама по собі наявність чи відсутність окремих документів та помилки у їх оформленні не є
підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що податковим органом не були надані належні і допустимі докази, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також не були наведені обставин та докази, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності Товариства, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії Товариства і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області відхилити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Голубєва Г.К.
Юрченко В.П.