Провадження № 11-кп/790/1406/16 Головуючий І-ої інстанції
Справа № 639/2634/16-к ОСОБА_1
Категорія: пп.11,12 ч.2 ст.115 КК України Доповідач: ОСОБА_2
13 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_3 ,
суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
при секретарі - ОСОБА_6 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
засудженого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_9 за апеляційною скаргою прокурора Жовтневого відділу Харківської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_10 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 21 квітня 2016 року, -
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 21 квітня 2016 року
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Маріуполя Донецької області, громадянин України, росіянин, з середньо-спеціальної освітою, розлучений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , засуджений вироком Саратовського обласного суду Російської Федерації від 17.08.2006р., з урахуванням ухвали Жовтневого районного суду м.Харкова від 10.10.2012р., за п.п.11,12 ч.2 ст.115 КК України до 13 років позбавлення волі, -
звільнений умовно-достроково від покарання, призначеного вироком Саратовського обласного суду Російської Федерації від 17.08.2006р., з урахуванням ухвали Жовтневого районного суду м.Харкова від 10.10.2012р., на невідбуту частину 2 роки 2 місяці 26 днів.
Задовольняючи клопотання засудженого про застосування ст.81 КК України, суд в ухвалі дійшов висновку, що ОСОБА_9 має всі належні умови, передбачені ст.81 КК України, для його умовно-дострокового звільнення.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу та направити матеріали справи до суду першої інстанції для проведення нового судового розгляду в іншому складі суду. Прокурор зазначає, що в мотивувальній частині ухвали невірно зазначено ставлення засудженого до скоєного злочину в частині визнання ним вини у повному обсязі, оскільки під час судового засідання встановлено протилежне, а тому, на думку прокурора, такі помилкові відомості вплинули на суть прийнятого рішення, так як відповідно до ст.6 КВК України основною умовою ресоціалізації засудженого є виправлення, яке, в свою чергу, неможливе без визнання суспільної небезпечності та наслідків своїх діянь, а також цілковитого каяття у скоєному. У зв'язку з цим прокурор вважає, що після фактичного відбуття покарання засуджений залишається суспільно-небезпечним, може скоїти новий злочин, а тому, з урахуванням тяжкості скоєного ним злочину, цінності предмета посягання - життя людини, невизнання ним своєї вини та відсутність каяття у скоєному унеможливлює застосовування до нього умовно-дострокового звільнення. Прокурор також зазначає, що під час відбування покарання на території України до ОСОБА_9 застосовано 3 заохочення, але сам по собі цей факт не може бути безумовною підставою для застосування положень ст.81 КК України. Крім того, прокурор вказує, що до відшкодування спричинених злочином збитків ОСОБА_9 ставився неналежним чином, оскільки ані добровільно, ані шляхом стягнення з заробітної плати встановлені судом обов'язки щодо відшкодування майнових збитків ним не виконані. За викладених обставин прокурор вважає, що наявність констатованих судом позитивних змін, які мали місце у поведінці засудженого під час знаходження у місцях позбавлення волі, не створюють у своїй сукупності його виправлення у розумінні ст.6 КВК України, оскільки засудженим не виконано всі обов'язки, покладені на нього судом шляхом винесення обвинувального вироку із зазначенням, зокрема, обов'язку відшкодувати майнові збитки, а крім того, майже за 11-річний термін відбуття покарання засудженим не змінено ставлення до скоєного злочину - не визнано провини та останній не розкаявся, що унеможливлює ствердження про досягнення цілей ст.50 КК України.
В запереченні на апеляційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_9 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін як законну. Засуджений зазначає, що з доводами прокурора він категорично не згоден, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам та є необґрунтованими і безпідставними. Засуджений вказує, що має в наявності ряд документів, які офіційно підтверджують його ставлення до скоєного та усвідомлення вчиненого злочину у повному обсязі, а також його ставлення до відшкодування моральної шкоди. Так, засуджений вказує, що згідно з постановою Саратовського обласного суду м.Саратова Російської Федерації від 17 листопада 2011 року він був переданий для відбування покарання у державу, громадянином якої він являється, при цьому, однією з умов його передачі було повне визнання ним своєї вини у скоєному злочині, а також надання гарантій виконання вироку в частині цивільного позову. Також засуджений вказує, що у зазначеній постанові міститься виписка з бухгалтерської довідки та виконавчий лист №2-41/06 за вироком про стягнення на користь позивача 150000 рублів, разом з тим, утримання із заробітної плати щомісяця перераховувались на адресу ОСОБА_11 , однак повертались на розрахунковий рахунок установи у зв'язку зі зняттям останньої з реєстраційного обліку. Засуджений вказує, що він неодноразово звертався до УФМС по Саратовській області, через адміністрацію ФКУ ВК-10 по УФСИН Росії, з проханням роз'яснити подальші дії за виконавчим листом у зв'язку з неможливістю його виконання через зняття з реєстрації цивільного відповідача. Засуджений вказує, що у зазначеній вище постанові відображено те, що він при його опитуванні 03.02.2011р. та в судовому засіданні гарантував виконання вироку в частині цивільного позову. Також засуджений просить врахувати, що з 19.01.2013р. по 14.11.2013р. він відбував покарання в Селідовській виправній колонії №82 Донецької області і щодо нього були застосовані положення ст.100, 101 КВК України про заміну невідбутої частини покарання на більш м'яку, що підтверджує той факт, що він став на шлях виправлення.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, засудженого та його захисника, які вважали ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до ч.2 ст.81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» №2 від 26.04.2002 року зазначено, що оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання здійснює великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії. Зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці і т.д..
Колегія суддів вважає, що суд в повному обсязі дотримався вищенаведених вимог закону і рекомендацій ВСУ.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_9 за час відбування покарання у Харківському слідчому ізоляторі та в Селидівській виправній колонії № 82 Донецької області характеризувався посередньо, режим тримання не порушував. З 14.11.2013 року ОСОБА_9 відбуває покарання у Холодногірській виправній колонії (№18) Харківської області, за час відбування покарання в колонії характеризується позитивно, адміністрацією установи був заохочений 3 (три) рази. Всього під час відбування покарання на території РФ та на території України у період з 2008р. по 2015р. мав 14 заохочень за сумлінну поведінку і ставлення до праці, не мав жодного стягнення. У Холодногірській виправній колонії (№18) Харківської області ОСОБА_9 працевлаштований до цеху №3 малярем, виконує весь обсяг робіт, яким його забезпечує адміністрація установи. Крім того, встановлено, що ОСОБА_9 виконував роботи з благоустрою установи, до яких ставився з розумінням, брав участь у реалізації ряду програм диференційованого виховного впливу, а також у роботах самодіяльних організацій. Вину у скоєному злочині визнав повністю.
Як вбачається з характеристики, наданої адміністрацією Холодногірської виправної колонії (№18) Харківської області, ОСОБА_9 підтримує рівні взаємовідносини з іншими засудженими, адекватно реагує на критику на свою адресу, дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом. Виконує роботу із самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок. Виконує передбаченні законодавством вимоги персоналу установи. Підтримує зв'язки з рідними шляхом листування та побачень. Отримує посилки та бандеролі.
Аналізуючи наведені обставини, суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Доводи прокурора в апеляційній скарзі щодо неналежного ставлення ОСОБА_9 до виконання вироку в частині цивільного позову є безпідставними. Так, постановою Саратовського обласного суду РФ від 17 листопада 2011 року щодо передачі засудженого ОСОБА_9 для відбування покарання з РФ до України, підтверджено, що кошти, які утримувались із заробітної плати ОСОБА_9 та перераховувались щомісячно потерпілій, повертались на розрахунковий рахунок установи у зв'язку зі зняттям потерпілої з реєстрації. Отже, засуджений ОСОБА_9 не ухилявся від виконання вироку в частині цивільного позову, а навпаки, виконував свої зобов'язання за цивільним позовом, однак фактично сплатити кошти потерпілій він не мав можливості виконати через об'єктивні причини.
Крім того, необґрунтованими є доводи прокурора щодо невизнання засудженим своєї вини, оскільки вони суперечать поясненням засудженого в судовому засіданні, який наполягав на протилежному, даним, що містяться в ряді його характеристик, складених адміністрацією установи, які містяться в матеріалах особової справи.
Отже, доводи, на які посилається прокурор, не підтвердились при апеляційному розгляді справи, а тому не можуть свідчити про те, що цілі покарання засудженого не були досягнуті раніше строку, визначеного судом, і прийняття судом першої інстанції рішення про його умовно-дострокове звільнення є необґрунтованим.
З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає законних підстав для скасування ухвали та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, як того вимагає прокурор в апеляційній скарзі, оскільки доводи, на які посилається прокурор, є непереконливими і не спростовують обставин, встановлених судом першої інстанції, на підставі яких суд дійшов висновку що ОСОБА_9 сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 21 квітня 2016 року, якою ОСОБА_9 звільнено умовно-достроково від покарання, призначеного вироком Саратовського обласного суду Російської Федерації від 17.08.2006р., з урахуванням ухвали Жовтневого районного суду м.Харкова від 10.10.2012р., на невідбуту частину 2 роки 2 місяці 26 днів, без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а засудженим, який перебуває під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_5