Справа № 640/16610/15ц Головуючий І-ої інстанції: Божко В.В.
Провадження № 22-ц/790/4095/16
Категорія: договірні Доповідач: Гуцал Л.В.
14 червня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого Гуцал Л.В.,
суддів Піддубного Р.М., Котелевець А.В.,
за участю секретаря Огар І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк» на ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 27 квітня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
У вересні 2015 року ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором № HAEEGA15710001 від 13 березня 2008 року в розмірі 86302, 69 доларів США, що еквівалентно сумі 1860685,89 гривень та судові витрати.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 27 квітня 2016 року провадження у справі було закрито з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.
В апеляційній скарзі представник банку, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У суді апеляційної інстанції представник банку апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_2 проти задоволення скарги заперечувала.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що набрало законної сили рішення суду ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім того суд зазначив, що вимог про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦПК України позивач не заявляв.
Такий висновок не можна визнати законним та обгрунтованим.
Судовим розглядом встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 07 липня 2010 року задоволено позов ПАТ КБ «Приват Банк» - у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №HAEEGA15710001 від 13 березня 2008 року, що виникла станом на 22 січня 2009 року в сумі 37876,47 доларів США, було звернуто стягнення на предмет іпотеки. Рішення набрало законної сили.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2012 року задоволено позов ПАТ КБ «Приват Банк» - стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором №HAEEGA15710001 від 13 березня 2008 року, що виникла станом на 07 жовтня 2011 року у сумі 72 565,91 доларів США. Рішення набрало законної сили.
Звертаючись до суду у вересні 2015 року банк просив суд про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №HAEEGA15710001 від 13 березня 2008 року, що виникла станом на 06 серпня 2015 року у розмірі 86302,69 доларів США. При цьому у позові зазначив, що спірна сума не включає в себе заборгованості, що стягнута за судовим рішенням від 19 квітня 2012 року.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не звернув уваги, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.
Матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції вирішив питання про закриття провадження у справі не з'ясувавши підстави повторного звернення до суду в частині проміжку часу за який підлягає стягненню заборгованість, та чи є ці підстави тотожними тим, на які посилався позивач, подаючи позови у 2010 та 2012 роках.
В порушення вимог ст.210 ЦПК України, оскаржувана ухвала не містить обґрунтувань за яких суд дійшов висновку про тотожність заявлених позовних вимог та мотивів з яких суд не взяв до уваги заперечення представника позивача проти закриття провадження у справі.
Отже висновок суду про тотожність позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості у даній справі з тими, що були заявлені ПАТ КБ «Приват БАНК» у попередніх цивільних справах є передчасним.
З огляду на це закриття судом провадження у справі на підставі п 2 ч.1 ст.205 ЦПК України суперечить змісту цієї норми та перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо існуючого у сторін спору.
Разом з тим, якщо судом буде встановлено, що частина заявлених позивачем у вересні 2015 року вимог вже була предметом розгляду і щодо них було ухвалено рішення, суд першої інстанції може вирішити питання про закриття провадження у справі у цій частині, а щодо інших - встановлювати обставини щодо їх обґрунтованості та в залежності від встановленого зробити висновок щодо вирішення спору по суті.
Не можна визнати правильним і посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на те, що банк не заявляв вимог про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦПК України, оскільки ця обставина ніяким чином не могла бути підставою для закриття провадження у справі.
Слід зазначити і те, що висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-36751св від 17 грудня 2014 року, на які послався суд, не відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що викладена в Постанові №6-1206цс15 від 23 вересня 2015 року та відповідно до ст.360.7 ЦПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
За змістом п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права які призвели до неправильного виріщення питаня, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.303,307,311,314,319ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк» задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 27 квітня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така що не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Головуючий
Судді