Справа № 359/1080/16-ц
провадження № 2/359/880/2016
19 травня 2016 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Саган В.М.
при секретарі Степаненко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ « ОСОБА_2 Аваль» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,
04.02.2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ПАТ « ОСОБА_2 банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору № 014/9408/74/65830 від 17.12.2007 р. та визнання недійсним договору іпотеки від 17.12.2007 р. В обгрунтовання позовних вимог зазначив, що 17.12.2007 року між ВАТ « ОСОБА_2 банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ « ОСОБА_2 банк Аваль», та ним, ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/9408/74/65830 про надання кредиту у розмірі 22228,50 доларів США строком на 240 місяців до 17.12.2027 року, з відсотковою ставкою 14,25 % річних. На забезпечення виконання даних кредитних зобов»язань, 17.12.2007 р. було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1., в м.Борисполі Київської області. Зазначає, що не був ознайомлений із істотними умовами кредитного договору, не отримав інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, чим був введений відповідачем в оману, оскільки про валютні ризики не попереджався, був введений в оману діями відповідача під час укладення договору кредиту в доларах США, так як ніякої інформації окрім тексту кредитного договору не отримував та не підписував. Вважає, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору, тому з врахуванням вимогст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст.203,215 ЦК України, є наявні підстави для визнання правочинів, укладених між сторонами, недійсними. Умови кредитного договору, процедуру укладення такого договору та дії банку щодо видачі кредиту в іноземній валюті позивач вважає незаконними та такими, що порушують його права, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
В судове засідання представник позивача не з»явився, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без її участі.
Представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволені відмовити в повному обсязі, подав до суду письмові заперечення проти позову.
Суд, заслухавши представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
17 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством « ОСОБА_2 бБанк Аваль» правонаступником, якого являється Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль» укладено кредитний договір № 014/9408/74/65830 про надання кредиту у розмірі 22 228,50 доларів США, строком на 240 місяців до 17.12.2027 року, з відсотковою ставкою 14,25 % річних.( а.с. 14-22).
Разом з тим, на забезпечення виконання даних кредитних зобов»язань, 17.12.2007 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2.( а.с.23-26).
Судом встановлено що позивачем не оспорюється сам факт підписання спірних договорів та отримання від банку кредитних коштів. Позивач наголошує, що не був ознайомлений із істотними умовами кредитного договору, не отримав інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, чим був введений відповідачем в оману, оскільки про валютні ризики не попереджався, був введений в оману діями відповідача під час укладення договору кредиту в доларах США.
Аналізуючи норми діючого законодавства, що регулювали правовідносини між сторонами на момент укладення спірних договорів, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
Укладений кредитний договір є двостороннім правочином, укладеним на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Як встановлено, укладення договору із кредитодавцем на отримання кредиту відповідало внутрішній волі позичальника. Кредитний договір було укладено та підписано за згоди двох сторін - позивача та відповідача, які досягли згоди щодо істотних умов договору, а саме надання кредиту ОСОБА_1
За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Частиною 1ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.627 ЦК України, відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Ч.1ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яка введена в оману.
Згідно з ч. 5ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до частин 1, 3-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.14 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055 Цивільного кодексу України, статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Суд, аналізуючи все вищевикладене, приходить до висновків що позивач добровільно виявив бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір. При укладенні умов договору про надання кредиту позивачу ОСОБА_1, останній діяв вільно, виходячи з власних інтересів, прийняв рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначив характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі порядок видачі та погашення кредиту.
Суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач, ставлячи вимоги про визнання недійсним кредитного договору, та договору іпотеки посилається на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не довів порушення його прав з боку відповідача.
Окрім того, частиною 2 ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак, в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства.
Частина 1ст. 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Пунктом 3 ч. 1ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»визначено, що фінансовий кредит це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»визначено, які послуги вважаються фінансовими, серед визначень, пунктом 6 ст. 4 є надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
З наведеного вбачається, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»не відокремлює національну валюту від іноземної, а навпаки об'єднує.
Відповідно дост. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент, а банківським кредитом є будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Як встановлено, банк має необхідні дозвільні документи на здійснення операцій з валютними цінностями. Банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення банком валютних операцій, видані Національним банком України, відповідно до ст..47 ЗУ « Про банки та банківську діяльність», є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій у розумінні ч.2 ст. 5 Декрету.( а.с.61-64), а відтак, відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним як такого, що вчинений банком без відповідного дозволу( ліцензії).
З огляду на вищезазначене вбачається, що укладаючи кредитний договір в іноземній валюті банк діяв в межах закону, а відтак вбачається, що укладенням даного договору права позичальника порушені не були.
З приводу посилань позивача ОСОБА_1 на те, що під час укладення сторонами кредитного договору банком було порушено вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів»,оскільки банком не було повідомлено позичальника про всі істотні умови кредитного договору та договору іпотеки, зокрема щодо переваг та недоліків запропонованої валюти кредитування, вартості кредиту слід зазначити наступне.
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Згідно змісту укладеного кредитного договору та договору іпотеки вбачається, що позичальник та іпотекодавець погодились з усіма його умовами, про що свідчить підпис позичальника та іпотекодавця на укладених договорах.
Окрім того, судом встановлено, що позичальник не відмовлявся від виконання умов кредитного договору, а банк, в свою чергу свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредит в обумовленій між сторонами сумі.
Таким чином, підписуючи кредитний договір позичальник погодився, що банком надано йому в письмовій формі та у повному обсязі інформацію щодо переваг та недоліків запропонованої системи кредитування, тобто був обізнаний щодо переваг та недоліків запропонованої валюти кредитування.
Тому з урахуванням того, що сторонами на власний розсуд шляхом вільного волевиявлення визначено умови договору, зокрема щодо порядку його видачі та погашення, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання такої умов договору дискримінаційною або ж несправедливою. Тобто, позивач не довів, що зміст кредитного договору суперечить ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак відсутні підстави для визнання договору недійсним з підстав, передбачених ч.1ст.203 ЦК України.
Доказів того, що права позивача на отримання повної та достовірної інформації щодо умов договору та порядку сплати кредиту були порушені, суду не було подано.
Отже, враховуючи вимоги закону та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач не довів, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК Україниі підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, оскільки умови договору та необхідні платежі були погоджені сторонами при їх укладенні та визнані такими, що не є несправедливими, а отже вимоги щодо визнання недійсним договору, не підлягають до задоволення.
За правилом, передбаченим ч. 1ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1. 2ст. 18 Закону України "Про захист прав споживача"продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до ч. 5ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно дост. 627 Цивільного кодексу Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зіст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно дост. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що спірний кредитний договір був підписаний обома сторонами, тобто за правилом ч. 1ст. 638 ЦК Україниє укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договорів не висловлювали.
Незважаючи на твердження позивача в позовній заяві, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, встановлено, що позивач скористався кредитними коштами, тривалий час погашав кредитну заборгованість, однак через погіршення фінансового становища почав неналежним чином виконувати умови договору.
Позивач погодився укласти договір на умовах, визначених у ньому, у тому числі на умовах покладення на нього того обсягу відповідальності за невиконання умов договору, який він вважає завеликим та несправедливим. Зазначені умови договору не протирічать вимогам закону, їх не можна вважати дискримінаційними, оскільки таким чином фінансова установа, як сторона по договору, захищала свої фінансові ризики.
Позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів, які давали б підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами з порушенням вимог, встановлених ст. 203 ЦК України.
Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки , укладеного на виконання умов кредитного договору суд зазначає наступне.
Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель,який передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Згідно ст. 33 Закону України „Про іпотеку" вказано, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно до ст. 39 Закону України « Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя, заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні, спосіб реалізації предмета шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього закону, пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
За приписом частини 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).
Відповідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 2 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ст. 6 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема, щодо невідповідності кредитного договору змісту актам законодавства України, порушення відповідачем вимог ст.11, ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а його позовні вимоги щодо визнання недійсним Кредитного договору не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як ЦК України, так і Законом України «Про захист прав споживачів», суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову, слід відмовити.
На підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст.11,15,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів»,ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.3,13,203,215,524,533,626,627,638,1049,1054 ЦК України та керуючись ст.ст.10,11,57-60,64,,208,209,212-215,218 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « ОСОБА_2 Аваль» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійними - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.М.Саган
Справа № 359/1080/16-ц
провадження № 2/359/880/2016
19 травня 2016 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Саган В.М.
при секретарі Степаненко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ « ОСОБА_2 Аваль» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,
Зважаючи на значну завантаженість та складність справи, відповідно до положень ст.ст. 209 та 218 ЦПК України, суд вважає за можливе проголосити вступну та резолютивну частину рішення, повідомивши сторони, що повне рішення буде виготовлено впродовж п'яти днів.
Керуючись ст..ст.209 ч.3, 218 ч.1 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « ОСОБА_2 Аваль» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійними - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.М.Саган