Вирок від 22.06.2016 по справі 0614/3005/2012

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0614/3005/2012 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Категорія ч.3 ст.149 КК Доповідач ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

захисника-адвоката ОСОБА_6

перекладача ОСОБА_7

засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляціями старшого прокурора прокуратури Малинського району ОСОБА_10 , захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_8 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2014 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Лагор Республіки Пакистан, жителя АДРЕСА_1 , одруженого, несудимого, -

засуджено за ч.3 ст.149 КК України та призначено покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановлено іспитовий строк 3 роки.

На підставі ст.76 КК України встановлено обов'язки:

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання;

- періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід залишено - підписку про невиїзд.

ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Миколаївка Борзнянського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_2 , одруженого, несудимого, -

засуджено ч.3 ст.149 КК України та призначено покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.76 КК України встановлено обов'язки:

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання;

- періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід залишено - підписку про невиїзд.

Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_8 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 матеріальну шкоду в розмірі 1123 гривні та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

В решті позову відмовлено за безпідставністю.

Цивільний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_8 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 матеріальну шкоду в розмірі 523 гривні та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

В решті позову відмовлено за безпідставністю.

Цивільний позов ОСОБА_13 до ОСОБА_8 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 матеріальну шкоду в розмірі 523 гривні та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

В решті позову відмовлено за безпідставністю.

Цивільний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_8 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_14 моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

В решті позову відмовлено за безпідставністю.

Питання про речові докази вирішено в порядку ст.81 КПК України 1960р.

Згідно вироку, ОСОБА_9 , та ОСОБА_8 з метою неодноразового вчинення незаконних угод, - об'єктом яких являються декілька громадян Ісламської Республіки Пакистан, пов'язаних з вербуванням, переміщенням, передачею з метою подальшої експлуатації їх праці, з використанням обману та уразливого стану осіб, увійшли до попередньо організованої групи громадянином Ісламської Республіки Пакистан невстановленої слідством особи на ім'я ОСОБА_15 для неодноразового вчинення злочинів на тривалий період, яка характеризувалась наявністю керівника і організатора злочинної групи, розробленого єдиного плану вчинення кожного злочину, відомого всім учасникам групи, стійкими зв'язками і розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, розподілом між учасниками коштів, здобутих злочинним шляхом. До складу організованої групи також увійшов невстановлений слідством громадянин Пакистану ОСОБА_16 , який проживає в м. Лaxop Ісламської Республіки Пакистан.

Члени злочинного угрупування мали єдиний намір на вчинення неодноразових незаконних угод відносно громадян Ісламської Республіки Пакистан, пов'язаних з вербуванням, переміщенням, передачею з метою подальшої експлуатації їх праці у виробничому цеху по переробці каменю ТОВ «Лабро», що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Шляхом обману, використовуючи те, що потерпілі не орієнтувались в Україні та не знали мови, політичної ситуації, а також скрутний матеріальний стан останніх, пропонували громадянам Пакистану розпочати на території України власну підприємницьку діяльність. При цьому обіцяли допомогу в тимчасовому влаштуванні проживання, оформлення всіх необхідних документів, як для виїзду до України так і на території самої держави, стабільний, швидкий та досить великий прибуток в результаті здійснення підприємницької діяльності на території України. Після цього, ввівши в оману потерпілих та отримавши їх згоду на відправлення до України з метою працевлаштування, сприяли прибуттю останніх до м. Києва, де в подальшому, вводячи в оману потерпілих, як тимчасовий заробіток, для отримання першочергового капіталу з метою початку підприємницької діяльності, пропонували високооплачувану роботу з усіма належними умовами проживання та харчування у виробничому цеху по переробці каменю ТОВ «Лабро», що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Отримавши згоду потерпілих, які не здогадувались про злочинні наміри членів організованої злочинної групи, нелегально влаштовували їх на вказане підприємство та вчиняли експлуатацію праці останніх, яка виражалась в тому, що отримуючи прибуток від виробленої потерпілими продукції. Члени організованої злочинної групи, позбавивши останніх можливості покинути роботу на підприємстві за власним бажанням, не надаючи належних умов проживання та харчування, не сплачували потерпілим обіцяних грошей за виконану ними роботу, а кошти здобуті в результаті експлуатації розподіляли між собою згідно попередньо обумовлених часток. Функції учасників організованої групи розподілялись наступним чином.

Невстановлена слідством особа ОСОБА_15 виступив організатором злочинної групи та скоєних нею злочинів. В його обов'язки входило підшукувати на території Ісламської Республіки Пакистан громадян Пакистану, які шукали роботу, пропонувати останнім допомогу в відправленні до України з метою відкриття власної підприємницької діяльності, а саме здійснення торгівлі на ринку, обіцяючи при цьому підтримку і вже безпосередньо на території України, розповідаючи неправдиві дані про сприятливу економічну та політичну ситуацію в Україні, у зв'язку з цим швидкий та достатньо великий заробіток. Після чого, ввівши в оману потерпілих та отримавши їх згоду, сприяти оформленню відповідних документів для переміщення їх через державний кордон Ісламської Республіки Пакистан до України, а після прибуття громадян Пакистану до України і їх працевлаштування іншими членами організованої злочинної групи, отримувати від ОСОБА_9 грошові кошти здобуті в результаті експлуатації їх праці. В обов'язки ОСОБА_17 входило допомагати ОСОБА_18 підшукувати на території Ісламської Республіки Пакистан громадян Пакистану, які шукали роботу, пропонувати останнім допомогу у відправленні до України з метою відкриття власної підприємницької діяльності, а саме здійснення торгівлі на ринку, обіцяючи при цьому підтримку і вже безпосередньо на території України, розповідаючи неправдиві дані про сприятливу економічну та політичну ситуацію в Україні, у зв'язку з цим швидкий та достатньо великий заробіток. Після чого, ввівши в оману потерпілих та отримавши їх згоду, повідомляти про це ОСОБА_18 , а в подальшому сприяти оформленню відповідних документів для переміщення їх через державний кордон Ісламської Республіки Пакистан до України та отримувати від ОСОБА_19 обумовлену належну йому частку грошових коштів, здобутих в результаті експлуатації праці потерпілих.

В обов'язки ОСОБА_9 входило зустрічати на території України, а саме в м. Києві прибулих громадян Пакистану, підшукувати безпосередньо на території України громадян Пакистану, які потребують працевлаштування, шляхом обману отримувати згоду потерпілих, з метою тимчасового заробітку на працевлаштування у виробничому цеху по переробці каменю ТОВ “Лабро”, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області, забезпечувати за місцем свого проживання тимчасове перебування потерпілих до їх остаточного працевлаштування, безпосередньо доставляти або направляти їх на місце роботи, частину отриманих в результаті експлуатації осіб грошових коштів відправляти до Ісламської Республіки Пакистан, а попередньо обумовлену іншу частину залишати собі.

В обов'язки ОСОБА_8 входило приймати прибулих громадян Пакистану у себе на підприємстві, примушувати їх до виконання робіт, контролювати їх роботу, забезпечувати перешкоджання залишення потерпілими підприємства шляхом утримання їх паспортів, обумовлену частину отриманих в результаті експлуатації осіб грошових коштів віддавати ОСОБА_9 , а обумовлену іншу частину залишати собі.

Знаходячись в квітні 2010 року на території Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_15 зустрівся з ОСОБА_20 . В ході розмови ОСОБА_15 розповів ОСОБА_21 про те, що в Україні проживає його родич ОСОБА_9 , який отримав громадянство України і має багато знайомих серед українців та запропонував останньому підшукувати на території Ісламської Республіки Пакистан громадян Пакистану, які шукають роботу, пропонувати останнім допомогу у відправленні до України з метою відкриття власної підприємницької діяльності, а саме здійснення торгівлі на ринку, повідомляючи неправдиві дані та обіцяючи при цьому підтримку також безпосередньо і на території України, розповідати неправдиві дані про сприятливу економічну та політичну ситуацію в Україні, в зв'язку з чим швидкий та достатньо великий заробіток в результаті здійснення торгівлі на ринку, після чого, отримавши їх згоду, повідомляти про це йому, а в подальшому сприяти оформленню відповідних документів для переміщення їх через державний кордон Ісламської Республіки Пакистан до України. В Україні його родич ОСОБА_9 , як тимчасовий заробіток, з метою накопичення тимчасового капіталу для відкриття власного бізнесу, пропонуватиме відправленим ними пакистанцям роботу на приватному підприємстві громадянина України, з яким їм вдасться домовитися про вчинення експлуатації праці вказаних осіб, а в подальшому отримувати в результаті експлуатації праці пакистанців грошові кошти, які розподіляти між собою в обумовлених частинах.

Вислухавши пропозицію ОСОБА_19 , ОСОБА_16 погодився, вступивши таким чином з ОСОБА_22 у злочинну змову та до складу організованої ним групи, розподіливши між собою злочинні ролі та уклавши незаконну угоду, об'єктом якої є людина.

Отримавши згоду ОСОБА_17 , в той же період часу ОСОБА_15 зустрівся з ОСОБА_9 , якому розповів про план вчинення незаконних угод відносно громадян Пакистану та про свою домовленість з їх спільним знайомим ОСОБА_20 . Після цього запропонував ОСОБА_9 зустрічати на Україні в м. Києві прибулих громадян Пакистану, забезпечувати за місцем свого проживання тимчасове перебування потерпілих до їх остаточного працевлаштування, підшукати на території України приватного підприємця, громадянина України, який погодиться систематично та постійно отримувати із-за кордону нелегальних працівників, які безоплатно виконуватимуть надану їм роботу, зможе утримувати їх в себе на підприємстві всупереч їх волі та постійно забезпечувати роботою, з метою отримання постійного прибутку в результаті їх експлуатації, також підшукувати на території України громадян Пакистану, які потребують працевлаштування, також для відправлення їх на роботу та подальшої експлуатації, шляхом обману отримувати згоду потерпілих, з метою нібито тимчасового заробітку, на працевлаштування, безпосередньо доставляти або направляти їх на місце роботи, а в подальшому частину отриманих в результаті експлуатації осіб грошових коштів відправляти йому до Ісламської Республіки Пакистан, а попередньо обумовлену іншу частину залишати собі.

Вислухавши пропозицію ОСОБА_19 , ОСОБА_9 погодився, вступивши таким чином з ОСОБА_22 у злочинну змову та до складу організованої ним групи, розподіливши між собою злочинні ролі та уклавши незаконну угоду, об'єктом якої є людина.

Виконуючи відведену йому ОСОБА_22 злочинну роль та діючи в складі організованої останнім злочинної групи в липні 2010 року, знаходячись в м. Києві, ОСОБА_9 через свого знайомого ОСОБА_23 , якому нічого не було відомо про злочинні наміри останнього, познайомився з власником підприємства ТОВ “Лабро”, що знаходиться в АДРЕСА_3 , Комендантом ОСОБА_24 , якому розповів про план вчинення незаконних угод відносно громадян Пакистану та про свою домовленість з його знайомими на ім'я ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Після цього запропонував систематичну та постійну поставку на його власне підприємство по переробці каменю прибулих з Республіки Пакистан громадян даної країни для їх подальшої трудової експлуатації на даному підприємстві, а отримані від експлуатації даних осіб гроші розподіляти в обумовлених частинах між собою. Намагаючись переконати ОСОБА_8 , ОСОБА_9 повідомив останнього, що шляхом обману та використовуючи те, що прибулі в Україну громадяни Пакистану не орієнтуються в Україні та не знають мови, пропонуватиме їм в якості надання допомоги співгромадянам високооплачувану допомогу з усіма належними: умовами проживання та харчування у виробничому цеху підприємства ОСОБА_8 . В подальшому, отримавши згоду працівників, він направлятиме їх на вказане підприємство, а ОСОБА_8 , зустрічаючи працівників, повинен в першу чергу позбавити останніх можливості за власним бажанням покинути виробництво, забравши їх паспорти та постійно обіцяючи в повному обсязі розрахуватися в найближчому майбутньому, примушувати виконувати надану роботу. В подальшому, отримуючи прибуток в результаті експлуатації праці громадян Пакистану, гроші вони розподілятимуть обумовленим вище чином.

ОСОБА_9 запевнив ОСОБА_8 в тому, що працівники - громадяни Пакистану, які, пропрацювавши деякий час на його підприємстві і прострочивши терміни свого законного перебування на території України, побояться звертатися до правоохоронних органів України щодо вчинення відносно них злочинів і таким чином їхня злочинна діяльність не буде викрита.

Вислухавши пропозицію ОСОБА_9 , ОСОБА_8 погодився, вступивши таким чином з ОСОБА_9 у злочинну змову та до складу організованої ОСОБА_22 групи, розподіливши між собою злочинні ролі та уклавши незаконну угоду, об'єктом якої є людина.

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , діючи в складі організованої злочинної групи, в період з липня 2010 року по січень 2011 року вчинили ряд незаконних угод відносно громадян Ісламської Республіки Пакистан, пов'язаних із вербуванням, переміщенням, передачею, з метою подальшої експлуатації їх праці, за наступних обставин.

В квітні 2010 року ОСОБА_15 , знаходячись в м. Рахим-Яр-Хан Ісламської Республіки Пакистан, діючи згідно розробленого ним плану та за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи, керуючись корисливим мотивом та з ціллю вчинення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, з метою вербування та подальшої експлуатації її праці, зустрівся з мешканцем вказаного міста Фурканом ОСОБА_25 . Вводячи в оману потерпілого, ОСОБА_15 розповів останньому про те, що в Україні сприятливі політичні та економічні умови для запровадження іноземними громадянами власної підприємницької діяльності, а саме торгівлі роздрібними товарами на ринку, що за умови вкладання першочергового капіталу в місяць можна заробляти близько 1000 доларів США. Крім цього ОСОБА_15 обіцяв сприяти потерпілому в оформленні всіх необхідних документів для законного його відправлення до України, а також підтримку його на території України, забезпечивши через своїх знайомих тимчасове місце його проживання. Не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_19 , направлені на вчинення відносно нього незаконної угоди для подальшої експлуатації праці, спокусившись вигідними умовами роботи та оплати праці на території України, ОСОБА_11 погодився на пропозицію останнього.

Завербувавши ОСОБА_11 , діючи згідно розробленого ним плану, ОСОБА_15 самостійно оформив візу для виїзду потерпілого до України, а в подальшому, попередньо повідомивши ОСОБА_9 про своє прибуття, 22 липня 2010 року, особисто супроводжуючи, перетнувши кордон ісламської Республіки Пакистан, перемістив ОСОБА_11 за власною згодою на територію України.

Прибувши в Україну, ОСОБА_15 передав ОСОБА_11 , який, діючи відповідно до розподілених ОСОБА_22 злочинних ролей, повинен був шляхом обману працевлаштувати потерпілого для його подальшої трудової експлуатації на території України, а сам ОСОБА_15 повернувся на територію Пакистану.

Перебуваючи за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_1 та реалізовуючи спільний з іншими учасниками організованої злочинної групи умисел, направлений на вчинення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, для подальшої експлуатації її праці ОСОБА_9 , знаючи про те, що ОСОБА_11 не розуміє української мови, не орієнтується на території України та, в зв'язку з тим, що втратив всі гроші на прибуття до України, перебуває у скрутному матеріальному становищі, виконуючи відведену йому злочинну роль, на початку вересня 2010 року запропонував останньому влаштуватися на роботу до виробничого цеху по переробці каменю, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Вводячи в оману потерпілого та попередньо знаючи про неправдивість даних, які він повідомляє, ОСОБА_9 пообіцяв ОСОБА_11 , як першочерговий заробіток, стабільну та постійну заробітну плату в розмірі 120 гривень в день.

Не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_9 , направлені на вчинення відносно нього незаконної угоди для подальшої експлуатації його праці, спокусившись вигідними на той час для нього умовами оплати праці. Фуркан ОСОБА_26 погодився на пропозицію останнього.

Отримавши згоду потерпілого та діючи згідно розподілених ОСОБА_22 злочинних ролей, в вересні 2010 року ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , особисто доставили ОСОБА_11 до підприємства по переробці каменю ТОВ “Лабро”, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40. В подальшому ОСОБА_8 вчинив експлуатацію потерпілого ОСОБА_11 , яка виразилась в тому, що, позбавивши останнього можливості покинути роботу на підприємстві за власним бажанням, не надаючи належних умов проживання та харчування, ОСОБА_11 , працюючи на його підприємстві в період часу з вересня 201 0 року по 26 січня 201 1 року, не отримав взагалі ніякої заробітної плати, а отримані в результаті експлуатації потерпілого ОСОБА_11 грошові кошти члени організованої злочинної групи розподілили між собою в обумовлених раніше частках.

В червні 2010 року ОСОБА_16 , знаходячись в м. Лахор Ісламської Республіки Пакистан, діючи згідно розробленого ОСОБА_22 плану та за попередньою змовою з іншими учасниками організованої групи, керуючись корисливим мотивом, та з ціллю повторного вчинення незаконної угоди, об'єктом якої є декілька людей, з метою повторного вербування та подальшої експлуатації їх праці, зустрівся з громадянами Пакистану ОСОБА_27 .

Вводячи в оману потерпілих, ОСОБА_16 розповів останнім про сприятливі політичні та економічні умови в Україні для запровадження іноземними громадянами власної підприємницької діяльності, а саме торгівлі роздрібними товарами на ринку, що за умови вкладання першочергового капіталу в місяць можна заробляти близько 1000 доларів CEQA. Крім цього ОСОБА_16 обіцяв сприяти потерпілим в оформленні всіх необхідних документів-для законного їх відправлення до України. Не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_17 , направлені на вчинення відносно них незаконної угоди для подальшої експлуатації праці, спокусившись вигідними умовами роботи та оплати праці на території України, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 погодилися на його пропозицію.

Таким чином ОСОБА_16 , діючи за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи, повторно вчинив вербування декількох людей, а саме ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з метою експлуатації, використовуючи обман та уразливий стан потерпілих.

Завербувавши ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , діючи згідно розробленого ОСОБА_22 плану, ОСОБА_16 самостійно оформив візу для виїзду потерпілих до України, а в подальшому сприяв перетину ними кордону Ісламської Республіки Пакистан, перемістивши таким чином ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за вчасною згодою на територію України.

Перебуваючи на території України в м. Києві, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 зустрілись з ОСОБА_9 , який, в свою чергу виконуючи відведену йому злочинну роль та діючи в складі організованої групи, познайомився з потерпілими, а в подальшому під приводом надання тимчасового місця проживання, доставив останніх в будинок АДРЕСА_1 , де на той час проживав.

Перебуваючи за місцем свого проживання та реалізовуючи спільний з іншими учасниками організованої злочинної групи умисел, направлений на повторне вчинення незаконної угоди, об'єктом якої є декілька людей, для подальшої експлуатації їх праці ОСОБА_9 , знаючи про те, що ОСОБА_28 та ОСОБА_29 не розуміють української мови, взагалі не орієнтуються на території України та, у зв'язку з тим, що витратили всі гроші на прибуття до України, перебувають у скрутному матеріальному становищі, виконуючи відведену йому злочинну роль, на початку жовтня 2010 року запропонував останнім влаштуватися на роботу до виробничого цеху по переробці каменю, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Вводячи в оману потерпілих та попередньо знаючи про неправдивість даних, які він повідомляє, ОСОБА_9 пообіцяв ОСОБА_30 та ОСОБА_31 , як тимчасовий заробіток стабільну та постійну заробітну плату в розмірі 120 гривень в день. Не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_9 , направлені на вчинення відносно них незаконної угоди для подальшої експлуатації їх праці, спокусившись вигідними на той час для них умовами праці, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 погодились на пропозицію останнього.

Отримавши згоду ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та діючи згідно розподілених ОСОБА_22 злочинних ролей, на початку жовтня 2010 року ОСОБА_9 сприяв прибуттю потерпілих до підприємства по переробці каменю ТОВ “Лабро”, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40. В подальшому, реалізовуючи спільний з іншими учасниками організованої злочинної групи умисел, направлений на повторну експлуатацію праці декількох людей та виконуючи відведену йому злочинну роль. ОСОБА_8 повторно вчинив експлуатацію праці потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , яка виразилася в тому, що, позбавивши останніх можливості покинути роботу на підприємстві за власним бажанням, не надаючи належних умов проживання та харчування, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , працюючи на підприємстві з початку жовтня 2010 року по 26 січня 2011 року не отримували взагалі ніякої заробітної плати, а отримані в результаті експлуатації потерпілих грошові кошти члени організованої злочинної групи розподілили між собою в обумовлених раніше частках.

Крім цього, в жовтні 2010 року, діючи згідно розробленого ОСОБА_22 плану та за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи, керуючись корисливим мотивом та з ціллю повторного вчинення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, з метою повторного вербування та подальшої експлуатації її праці, виконуючи відведену йому злочинну роль, ОСОБА_9 прибув на ринок “Юність” в м. Києві. Зустрівшись там з раніше знайомим ОСОБА_14 та довідавшись від останнього про його важкий стан здоров'я та скрутний на той час матеріальний стан, ОСОБА_9 запропонував останньому влаштуватися на роботу до виробничого цеху по переробці каменю, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області, офісним працівником. Вводячи в оману потерпілого та попередньо знаючи про неправдивість даних, які він повідомляє, ОСОБА_9 пообіцяв ОСОБА_14 стабільну та постійну заробітну плату в розмірі 120 гривень в день з належними умовами проживання та харчування. Не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_9 , направлені на вчинення відносно нього незаконної угоди для подальшої експлуатації його праці, спокусившись вигідними для нього умовами оплати праці, ОСОБА_32 погодився на пропозицію останнього.

Таким чином ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи - ОСОБА_22 , ОСОБА_20 та ОСОБА_8 , повторно вчинили вербування людини, а саме ОСОБА_14 з метою експлуатації, використовуючи обман та уразливий стан потерпілого.

Завербувавши ОСОБА_14 , діючи згідно розподілених ОСОБА_22 злочинних ролей, в жовтні 2010 року ОСОБА_9 сприяв приїздові потерпілого ОСОБА_14 до підприємства по переробці каменю ТОВ “Лабро”, що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40. В подальшому, реалізовуючи спільний з іншими учасниками організованої злочинної групи умисел, направлений на повторну експлуатацію праці людини та виконуючи відведену йому злочинну роль ОСОБА_8 повторно вчинив експлуатацію праці потерпілого ОСОБА_33 , яка виразилась в тому, що позбавивши останнього можливості покинути роботу на підприємстві за власним бажанням, не надаючи належних умов проживання та харчування, ОСОБА_34 , працюючи на його підприємстві в період часу з жовтня 2010 року до 26 січня 2011 року не отримував взагалі ніякої заробітної плати, а отримані в результаті експлуатації потерпілого ОСОБА_14 грошові кошти члени організованої злочинної групи розподілили між собою в обумовлених раніше частках.

В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичних обставини справи, які суд визнав доведеними і кваліфікацію дій засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , доведеність їх вини, просить вказаний вирок скасувати у зв'язку з невідповідністю покарання, призначеного судом, ступеню тяжкості злочину та особам засуджених внаслідок м'якості.

Постановити новий вирок, яким:

Визнати ОСОБА_9 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.149 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією ? належного йому на праві власності майна.

Визнати ОСОБА_8 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.149 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією ? належного йому на праві власності майна.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на користь останніх у солідарному порядку суму заподіяної матеріальної та моральної шкоди у повному обсязі.

В решті вирок залишити без змін.

Вважає, що при призначенні ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та звільнення його від відбуття покарання на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком на 3 роки суд першої інстанції порушив вимоги ст.ст. 65, 75 КК України. Зокрема, судом не було враховано ні ступінь суспільної небезпеки злочину (відповідно до ст.12 КК України злочин, передбачений ч.3 ст.149 КК України є особливо тяжким, тобто відноситься до найбільш небезпечних злочинів, передбачених законом), ні особу винного та його поведінку в суді, ні попередню домовленість групи осіб на вчинення такого злочину. Судом першої інстанції не було враховано наявність обтяжуючих підстав у діях ОСОБА_9 (передбачених п.п.2, 6 ч.1 ст.67 КК України), тобто вчинення злочину у складі групи осіб, яка діяла за попередньою змовою, щодо потерпілих, які перебували у безпорадному стані (опинились в незнайомій країні, не мали знайомих, родичів, коштів на існування та не знали мови). Більш того, у ході судового розгляду справи, підсудний своєї вини не визнав та у вчиненні злочинних дій жодним чином не розкаявся.

Вказує, що вчинений ОСОБА_9 злочин є особливо тяжким, та те, що в його діях вбачаються обтяжуючі обставини, вбачається необґрунтованим призначення йому покарання нижчого за передбачене санкцією ч.3 ст.149 КК України та є таким, що винесене з грубим порушенням ч.1 ст.75 КК України.

Зазначає, що ОСОБА_8 також вчинив особливо тяжкий злочин, передбачений ч.3 ст.149 КК України. ОСОБА_8 раніше вже притягувався до адміністративної відповідальності за ст.204 КУпАП за прийняття на роботу у свій нелегальний каменеобробний цех іноземців - громадян Узбекистану в порушення встановленого законом порядку. Однак, незважаючи на це, ОСОБА_8 жодних висновків щодо незаконності своєї діяльності не зробив, продовжив чинити антисоціальну діяльність та прийняв до свого нелегального цеху (який, як підтвердилось в судовому слуханні, працює без жодних дозвільних документів, з нелегальними працівниками, без дотримання санітарних та умов безпеки щодо працівників та за відсутності сплати жодних податків). Судом не було враховано показання потерпілих, що ОСОБА_8 не вважав їх за людей, знущався над ними, а також використовував образливі вислови, які натякали на темний колір шкіри потерпілих. Такі погляди та дії ОСОБА_8 вважає расистськими та такими, що є неприпустимими в сучасному демократичному суспільстві та вкрай негативно характеризують його особу. До того ж, в судовому засіданні останній своєї вини не визнав та у вчиненні злочинних дій не розкаявся.

На думку прокурора, діях ОСОБА_8 вбачається наявність обтяжуючих обставин, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою на расовому ґрунті та щодо осіб, які перебували у безпорадному стані (п.п. 2, 3, 6 ч.1 ст.67 КК України відповідно).

Однак, всупереч зазначеному, суд першої інстанції застосував щодо підсудних положення ст.69 КК України та призначив більш м'яке покарання, ніж передбачене законом. Судом визначено обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_9 те, що він має на утриманні двох малолітніх дітей, характеризується позитивно, тяжких наслідків своїми діями не заподіяв, а обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 - те, що він є особою похилого віку, має ряд хронічних захворювань, тяжких наслідків своїми діями не заподіяв.

Вважає, що суд без належної мотивації визначив додаткові пом'якшуючі вину обвинувачених обставини, які не передбачені ч.1 ст.66 КК України, застосувавши положення ст.69 КК України, призначив покарання нижче від найнижчої межі. Судом не було враховано наявність вказаних вище обтяжуючих обставин в діях кожного підсудного.

Застосовуючи положення ст.75 КК України та звільняючи ОСОБА_9 й ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, судом також не у повній мірі враховано тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини справи, а саме значимість об'єкту посягання, характер діяння, їх ставлення до вчиненого.

Судом першої інстанції не виконано вказівки апеляційного суду Житомирської області, зазначені в ухвалі від 12 вересня 2012 року, постановленій за результатами перегляду попереднього вироку.

Колегією суддів апеляційного суду установлено, що попередній вирок Малинського районного суду від 23 квітня 2012 року, яким ОСОБА_9 та ОСОБА_8 призначено покарання, не пов'язане з позбавленням волі, є надто м'яким та несправедливим, винесений без належного дотримання вимог ст.65 КК України та врахування передбачених цим законом обставин справи, а також без врахування думки потерпілих щодо призначення можливого виду і міри покарання.

При призначенні покарання судом частково задоволено цивільні позови потерпілих лише до одного із підсудних - ОСОБА_8 . Однак, у даному випадку шкоду потерпілим заподіяно спільними діями ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які були об'єднані єдиним злочинним наміром, а заподіяна шкода стала наслідком спільних дій. У такому разі суд зобов'язаний покласти на підсудних солідарну відповідальність за заподіяну шкоду. Крім того, вчинений підсудними злочин є корисливим, тобто вчинений підсудними з бажанням одержати матеріальні блага. Санкцією ч.3 ст.149 КК України передбачено додаткове покарання у виді конфіскації належного засудженим майна. Зважаючи на такі обставини, вважає за необхідне призначити засудженим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 додаткове покарання у виді конфіскації належного їм на праві власності майна.

В апеляції захисник засудженого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 просить вказаний вирок скасувати та виправдати ОСОБА_9 за ч.3 ст.149 КК України.

Вирок суду вважає незаконним і необґрунтованим оскільки висновок суду про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.149 КК України не ґрунтується на здобутих, як в ході досудового розслідування, так і в судовому засіданні доказах.

Вважає, що визнання винним ОСОБА_9 у вчиненні злочину в складі організованої групи, до якої входили ОСОБА_8 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з розподілом функцій учасників групи ґрунтується тільки на обвинуваченні, висунутому досудовим слідством, і не підтверджено жодними доказами.

Зазначає, що Кримінальним кодексом України та Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23.12.2005 року №13 визначено, що для організованої групи обов'язковою ознакою є те, щоб план її діяльності був відомий усім учасникам групи і кожен з учасників організованої групи повинен усвідомлювати план її діяльності.

Під час досудового слідства, а також в судовому засіданні не здобуто жодного доказу про те, що невстановлена слідством особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, мешканець м. Рахим Яр Хан, Ісламської Республіки Пакистан, громадянин Пакистану на ім'я ОСОБА_15 , з метою неодноразового вчинення незаконних угод, об'єктом яких являються декілька людей, пов'язаних із з вербуванням, переміщенням, передачею, з метою подальшої експлуатації їх праці, з використанням обману та уразливого стану осіб, попередньо в квітні 2010 року організував стійку злочинну групу для неодноразового вчинення злочинів на тривалий період, яка характеризувалась наявністю керівника і організатора злочинної групи, розробленого єдиного плану вчинення кожного злочину, відомого всім учасникам групи, стійкими зв'язками і розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, розподілом між учасниками групи коштів, здобутих злочинним шляхом.

Вважає, що висновки суду про те, що до складу організованої групи крім ОСОБА_19 увійшли громадянин Пакистану, невстановлена слідством особа, яка проживає в м. Лaxop Ісламської Республіки Пакистан, ОСОБА_16 , матеріали кримінальної справи відносно якого виділені в окреме провадження, громадяни України ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , а також про те, що ОСОБА_15 діяв за попередньою змовою з ОСОБА_35 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 згідно попередньо розробленого плану та за попередньою змовою з іншими учасниками організованої злочинної групи, керуючись корисливим мотивом та з ціллю повторного вчинення незаконної угоди, об'єктом якої були громадяни Пакистану ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , є надуманими і не підтверджуються жодним із зібраних досудовим слідством та досліджених судом доказів.

Зазначає, що жодним доказом у справі не підтверджено те, що ОСОБА_15 та ОСОБА_16 зустрічались в квітні 2010 року на території Ісламської Республіки Пакистан та домовлялись про вчинення злочинів.

В матеріалах справи також відсутні і не були встановлені судом докази про те, що ОСОБА_9 був знайомий з ОСОБА_20 .

Потерпілі ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , які виїхали з Ісламської Республіки Пакистан за допомогою ОСОБА_17 , в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_16 нічого не говорив їм про ОСОБА_9 , а про його існування їм стало відомо лише після того, як вони потрапили до м. Києва, залишились без коштів, документів та житла .

Також судом не здобуто доказів того, що ОСОБА_8 був знайомий з ОСОБА_22 чи ОСОБА_35 , діяв згідно розробленого ОСОБА_22 плану та, виручені від експлуатації праці потерпілих кошти, мав розподіляти між членами злочинної групи.

Показаннями підсудних, а також і потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_36 , які на той час проживали у ОСОБА_9 вже більше місяця, підтверджено, що лише у вересні 2010 року, сам шукаючи роботу, її підзахисний познайомився з ОСОБА_8 , якому його телефон дав знайомий ОСОБА_37 .

Вважає, що відсутні будь-які докази, що ОСОБА_38 попередньо зорганізував у спільне об'єднання злочинну групу для скоєння злочинів у зазначеному обвинуваченням складі, не підтверджено стійкість такого об'єднання, відсутні відомості про об'єднаність всіх злочинів єдиним планом з розподілом функцій всіх учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану. Твердження як досудового слідства, так і суду про обізнаність всіх учасників групи з цим планом, а також про розподіл здобутих коштів між всіма учасниками цієї групи є надуманими, хоча саме ці ознаки є головними складовими організованої групи.

Зазначає, що обвинувачення в тому, що члени злочинного угрупування мали єдиний намір на вчинення неодноразових незаконних угод відносно громадян Ісламської Республіки Пакистан, пов'язаних з вербуванням, переміщенням, передачею з метою подальшої експлуатації їх праці у виробничому цеху по переробці: каменю ТОВ «Лабро», що знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області, також не знайшло підтвердження в судовому засіданні.

ОСОБА_11 проживав в будинку ОСОБА_9 майже два місяці, харчувався за його рахунок, а коли ОСОБА_8 запропонував ОСОБА_39 роботу на підприємстві, директором якого він був, поїхав разом з ним на це підприємство, ознайомився сам з тим, яку роботу він буде виконувати, та в яких умовах проживатиме, оскільки ці обставини ніким не приховувались. ОСОБА_9 переклав на мову урду умови оплати праці, озвучені ОСОБА_8 ..

ОСОБА_28 та ОСОБА_29 до ОСОБА_9 потрапили випадково, а ОСОБА_40 їм, як землякам, що потрапили в скрутне становище, надав можливість проживати в своєму будинку, а коли з'явилась можливість працевлаштуватись, запропонував їм та ОСОБА_14 , який тривалий час проживає на території України та щодо обвинувачення у вербуванні якого учасниками організованої злочинної групи немає жодних підстав, допоміг знайти роботу на підприємстві в ТОВ «Лабро» в смт. Чоповичі Малинського району, ніяких коштів за це не отримавши.

А те, що кошти в сумі 100 доларів, що надіслані були родичами ОСОБА_41 та 300 доларів, які надіслали родичі ОСОБА_42 , були витрачені на придбання продуктів харчування, карток поповнення рахунків, цигарки для трьох чоловіків, які проживали в ОСОБА_43 більше двох місяців, і те, що вони допомагали виконувати деяку домашню роботу, необхідну для їх же проживання в будинку ОСОБА_43 , не свідчить про вчинення проти потерпілих незаконних угод чи їх експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається, що всі потерпілі приїхали в смт. Чоповичі, хоча і за рекомендацією ОСОБА_43 , але самостійно, влаштувались на роботу в ТОВ «Лабро» за власного згодою, без будь-якої участі ОСОБА_43 , перед цим детально оглянувши умови праці та проживання (з їх же показів вбачається, що перед влаштуванням на роботу вони три дні, чекаючи ОСОБА_8 , дивились як і що роблять робітники-українці; весь цей час вони проживали разом з робітниками підприємства). Потерпілий ОСОБА_32 , має вищу освіту, отриману в Україні, вільно володіє російською мовою та розуміє українську мову, тому ввести його в оману щодо оплати та умов праці було за таких умов просто неможливо.

Зазначає, що зі сторони ОСОБА_9 не було ніякого обману потерпілих щодо умов праці на підприємстві, яким керував ОСОБА_8 .

Жодних доказів того, що ОСОБА_9 отримував від ОСОБА_8 якісь кошти від експлуатації праці потерпілих в судовому засіданні не здобуто.

В апеляції засуджений ОСОБА_8 просить скасувати вказаний вирок та постановити новий вирок, яким закрити кримінальну справу в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину передбаченого ч.3 ст.149 КК України.

Вважає, що вказаний вирок суду винесено без урахування дійсних обставин справи, та постановлено помилково, а тому він підлягає скасуванню.

Суд поверхово розглянув справу, дав неправильну оцінку добутим щодо до справи доказам, деяким доказам не дав оцінку взагалі, деякі докази проігнорував, в основу вироку поклав припущення, внаслідок чого ухвалив вищевказаний вирок, що суперечить дійсним обставинам справи та ст.ст. 2, 11, 125 КК України, ст.ст. 373, 324 КПК України.

Вказує, що стаття 149 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за торгівлю людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

Зазначає, що потерпілі в суді повідомили, що вони могли вільно пересуватися по території підприємства, підприємство не було огороджено парканом, вони постійно виходили за межі підприємства в магазин для придбання продуктів, у них був власний мобільний телефон, по якому вони вільно та постійно розмовляли, і навіть декілька разів вони самостійно виїжджали в м. Київ, тобто жодним чином він не обмежував, а тим паче не позбавляв свободи (волі) потерпілих.

З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування людини; 4)переміщення людини; 5) переховування людини; 6) передача людини; 7) одержання людини. У всіх вищевказаних ознаках винна особа, повинна обмежувати фізичну свободу (волю) потерпілому. А саме обмеження фізичної свободи не було, крім того слідством не доведено, що потерпілих було продано, за оплату передано, або здійснено іншу незаконну угоду.

Зазначає, що всі потерпіли під час дачі показів в суді вказали, що до ОСОБА_8 мають претензію лише тільки стосовно не виплати їм заробітної плати.

Потерпілі подали клопотання про розгляд кримінальної справи за їх відсутності та підтримали апеляцію прокурора.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав подану апеляцію з наведених в них мотивів та заперечував проти задоволення апеляцій захисника ОСОБА_9 та засудженого ОСОБА_8 , захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_8 , які підтримали подані ними апеляції з наведених в них мотивів та заперечувала проти задоволення апеляції прокурора, перевіривши вирок суду в межах ст.365 КПК України (1960р.), провівши часткове судове слідство, апеляційний суд вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, з дотриманням вимог ст.299 КПК України (1960р.), дослідив обставини вчинення ОСОБА_9 та ОСОБА_8 злочину та обґрунтовано дійшов висновку, що вина останніх у вчиненні інкримінованого їм злочину доведена повністю та кваліфікував їх дії за частиною 3 статті 149 КК України за ознаками здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а також вербування людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням обману, уразливого стану особи, щодо кількох осіб, повторно, організованою групою.

Суд вірно виключив з обвинувачення підсудних кваліфікуючу ознаку «за попередньою змовою групою осіб», оскільки судом доведено, що злочин вчинено «організованою групою».

При цьому колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_6 щодо відсутності в діях ОСОБА_9 та ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч.3 ст.149 КК України.

Вина ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у здійсненні незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а також вербування людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням обману, уразливого стану особи, щодо кількох осіб, повторно, організованою групою підтверджується такими доказами.

Так, ОСОБА_9 , безпосередньо в апеляційному суді показав, що він приїхав в Україну в 1998 році та працював на ринку м. Києві. Згодом одружився. Через деякий час почалася криза, а тому став шукати іншу роботу. В липні 2010 року на базарі зустрів знайомого громадянина Пакистану ОСОБА_44 . Він шукав житло, а тому ОСОБА_9 запропонував йому пожити в нього. ОСОБА_38 приїхав з ОСОБА_45 , пожив декілька тижнів та пішов, сказавши, що знайшов інше житло. Також одного дня на ринку зустрів знайомого ОСОБА_46 , який просив поселити в себе двох громадян Пакистану. Він погодився. Через деякий час до нього в с. Мирча Бородянського району Київської області приїхали ОСОБА_47 і ОСОБА_48 .

У вересні 2010 року йому зателефонував ОСОБА_8 та запитав чи бажає він працювати на обробці каменю. Пояснив, що телефон йому дав ОСОБА_47 . Про роботу ОСОБА_9 розказав іншим громадянам Пакистану, які жили у нього та домовився з ОСОБА_8 про зустріч. Через деякий час до нього додому приїхав ОСОБА_8 і оглянув їх документи. ОСОБА_9 і ОСОБА_11 він погодився взяти на роботу, а Різвана спочатку ні, оскільки в нього не було паспорта.

ОСОБА_8 обіцяв платити 80 гривень на день, якщо вони будуть приїжджати на роботу та харчуватись самостійно, а якщо будуть жити та харчуватись на підприємстві - то 50 гривень. Вони погодились та поїхали працювати в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Через деякий час поїхали додому та повернулись на роботу з Різваном, але останній відмовився працювати і поїхав в с. Мирча.

В кінці вересня у ОСОБА_9 захворіла нирка і він поїхав додому. Через декілька днів ОСОБА_8 привіз йому та ОСОБА_49 за роботу 800 гривень - по 400 гривень кожному. 200 гривень ОСОБА_9 віддав ОСОБА_49 , а за решту погасив борг в магазині. Згодом повернувся ОСОБА_50 і на виробництво поїхали ОСОБА_47 та ОСОБА_48 . однак і вони теж повернулись.

Потім на ринку ОСОБА_9 зустрів ОСОБА_33 , якого знав дуже давно. Він скаржився на відсутність заробітку, а тому обвинувачений розповів йому про роботу в смт. Чоповичі. ОСОБА_14 поїхав в ОСОБА_51 разом з ним поїхали ОСОБА_47 , ОСОБА_50 та ОСОБА_48 .

Також пояснив, що він брав з потерпілих за проживання 50 гривень в день. У зв'язку з цим взяв 100 доларів США від ОСОБА_52 та 300 доларів від Різвана. Потерпілих взяв проживати до себе у зв'язку з тим, що в них не було житла, а про існування злочинної організації йому нічого не відомо.

ОСОБА_8 , безпосередньо в апеляційному суді показав, що він у 2010 році виконував обов'язки директора ТОВ “Лабро”, яке знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області та займається переробкою каменю. В серпні 2010 року йому зателефонував ОСОБА_47 та запитав чи потрібні йому іноземні громадяни для роботи на виробництві. Для отримання більш детальної інформації дав номер ОСОБА_9 . Згодом ОСОБА_8 зателефонував ОСОБА_9 і зустрівся у нього в с. Мирча Бородянського району. На роботу взяв ОСОБА_9 та ОСОБА_53 .

Спілкувався з ОСОБА_9 на російській мові, а він все перекладав ОСОБА_49 . Пояснив ОСОБА_39 , що за день він буде платити 50 гривень, якщо вони житимуть і харчуватимуться на підприємстві. Вони погодились і працювали біля двох тижнів. Потім поїхали до ОСОБА_43 . ОСОБА_8 дав ОСОБА_39 на дорогу 100 гривень, а через деякий час заїхав в с. Мирча і віддав дружині ОСОБА_9 800 гривень - по 400гривень ОСОБА_9 та ОСОБА_49 . Також в цей час приїжджав ОСОБА_47 , але подивившись на умови роботи й поїхав назад.

Згодом зателефонував ОСОБА_9 та повідомив, що погано себе почуває і не зможе працювати. Проте у нього є знайомий ОСОБА_32 , який постійно проживає в Києві. Він знає російську мову і має всі необхідні документи. Через кілька днів приїхали працювати ОСОБА_32 , ОСОБА_54 та ОСОБА_29 .

ОСОБА_8 також показав, що не виплатив потерпілим заробітну плату у таких розмірах:

ОСОБА_14 903 гривні,

ОСОБА_11 1123 гривні,

Різвану Рашиду 523 гривні,

Мухамеду Шафіку 523 гривні.

Потерпілий ОСОБА_34 , як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, показав, що він тривалий час проживає в Україні. У 2010 році у нього було скрутне матеріальне становище і він не міг заробити собі грошей на проживання. Одного разу він зустрів ОСОБА_9 , який запропонував йому працювати разом з ним на підприємстві по переробці каменю. Потерпілий зателефонував ОСОБА_8 та хотів поговорити з приводу роботи, однак останній пояснив, що це не телефонна розмова і розповів як дістатись до вищевказаного підприємства, яке знаходиться в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Коли приїхав туди, ОСОБА_9 там не було. Згодом приїхали ОСОБА_47 , ОСОБА_48 та ОСОБА_50 . Вони почали обробляти камінь. На станках було тяжко працювати, бо вони були дуже старі та часто ламалися. Там, де всі жили, не було гарячої води. Умови проживання були дуже погані. В кімнаті постійно диміла пічка. Через якийсь час закінчилася робота по каменю та почалася по дереву. За кожну завантажену машину ОСОБА_8 обіцяв платити по 2500 гривень, але грошей майже не платив. Потім їх перестали годувати і потерпілим не було що їсти, однак всі працювали до останнього дня та сподівались, що їм заплатять гроші (т.1 а.с.80-82, 253, т.2 а.с.24-25, т.5 а.с.156-160).

Потерпілий ОСОБА_11 , як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, показав, що він є громадянином Пакистану і весь час там проживав. У квітні 2010 року в м. Рахим-Яр-Хан зустрівся із знайомим на ім'я ОСОБА_15 . Останній розповів йому, що працював на ринку в Україні, економіка якої на даний час стрімко розвивається. Там можна заробляти пристойні гроші і якщо потерпілий бажає, то він може працевлаштувати його в Україні через своїх знайомих. Зульфікар допоміг йому отримати необхідні документи, за що він заплатив йому 6000 доларів США. 22 липня 2010 року ОСОБА_11 разом з ОСОБА_55 прилетів до Києва. В аеропорту їх зустріли ОСОБА_40 та ОСОБА_47 і вони поїхали жити до ОСОБА_9 . ОСОБА_38 віддав ОСОБА_9 400 доларів. В липні 2010 року ОСОБА_9 взяв у ОСОБА_11 паспорт та 350 доларів США. Згодом паспорт повернув, продовживши час перебування в Україні на 3 місяці. Зульфікар прожив у ОСОБА_9 близько місяця, перейшовши на іншу квартиру та взявши у ОСОБА_11 ще 500 доларів CШA. В серпні 2010 року до ОСОБА_9 приїхали також ОСОБА_47 і ОСОБА_48 . Вони проживали утрьох та виконували різну домашню роботу. За проживання та харчування платили ОСОБА_9 по 50 гривень в день.

У вересні 2010 року до ОСОБА_9 приїхав ОСОБА_8 . ОСОБА_9 розповів, що ОСОБА_8 є власником підприємства по обробці каменю і йому потрібні працівники, яким він платитиме спочатку по 80 гривень за день, а потім по 120. Крім оплати за роботу на підприємстві ОСОБА_8 надавав житло і харчування.

Коли приїхали в Чоповичі, то їх повели в цех де стояли каменеобробні верстати на яких вони потім працювали. Проживали в кімнаті, де стояли ліжка. В іншій кімнаті стояв холодильник, стіл та газова плита. Води не було, а тому не могли помитись.

Робота була важкою. Працювали по 12 годин на добу, а інколи й більше. Гроші за роботу не отримували. ОСОБА_9 пропрацював лише два тижні і поїхав додому. Згодом до нього поїхав ОСОБА_50 та розповів, що ОСОБА_8 не платить гроші, однак ОСОБА_9 пообіцяв, що він розрахується. У зв'язку з цим ОСОБА_50 повернувся на підприємство. Також туди приїхали ОСОБА_56 ОСОБА_57 , ОСОБА_47 та ОСОБА_48 . Через ОСОБА_58 спілкувались з іншими працівниками та з Комендантом. Через деякий час ОСОБА_59 забрав їх паспорти та не віддавав.

В листопаді 2010 року припинили роботу з каменем та почали працювати з деревом. Годувати їх припинили. За весь час роботи їм заплатити по 300 гривень на свято Курбан-байрам та по 100 гривень перед Новим ОСОБА_60 , хоча ОСОБА_8 приїжджав до ОСОБА_9 та привозив йому гроші. Коли потерпілий сказав ОСОБА_8 , що вони припинять роботу по повного розрахунку з ними, то останній вдарив його кулаком в живіт, а потім в голову і пригрозив та наказав припинити такі розмови (т.1 а.с.90-92, 248, т.2 а.с.55-56, т.5 а.с.114-120, 125-126).

Потерпілі ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , на досудовому слідстві і в суді першої інстанції, кожен окремо, показали, що вони є громадянами Пакистану. В червні 2010 року ОСОБА_28 зателефонував ОСОБА_21 та попросив допомоги в працевлаштуватись в Україні йому і ОСОБА_31 . Телефон ОСОБА_17 дав знайомий ОСОБА_12 . Всі разом зустрілись в м. Лахор Республіки Пакистан. ОСОБА_16 пообіцяв допомогли, а за оформлення віз та придбання квитків потерпілі перерахували йому по 5300 доларів США. ОСОБА_16 повинен був вилетіти з ними, але перед відправкою літака він відмовився та сказав, що прилетить пізніше. 13 серпня 2010 року в аеропорту їх зустрів незнайомий пакистанець. В нього вони прожили два дні, а потім їх перевезли в ОСОБА_61 , залишили біля «Макдональдса» і сказали, що за ними приїдуть. Через кілька годин приїхав чоловік, назвався ОСОБА_62 та привіз до себе додому. Вони прожили там два дні, а потім він їх вигнав. В них не залишилось речей та паспортів. У зв'язку з цим стали шукати ринок де працюють іноземці.

Таким чином попали на Троєщинський ринок де зустріли земляків. Вони відвели їх до мечеті і там вони познайомились із ОСОБА_63 . Він обіцяв допомогти з документами, реєстрацією та познайомити їх з ОСОБА_9 , який допоможе у працевлаштуванні. Декілька днів вони жили в мечеті, потім за ними приїхав ОСОБА_9 . Він відвіз їх до себе додому в с. Мирча. В ОСОБА_43 жили з ОСОБА_64 біля 2 місяців. За проживання та харчування заплатили йому 600 доларів США. Оскільки вони втратили паспорти і мали лише довідки, ОСОБА_9 виготовив їм документи, за що вони заплатили йому по 200 доларів США. Під час проживання в ОСОБА_9 безкоштовно виконували різну домашню роботу та чистили криницю.

В ОСОБА_9 на той час проживали ОСОБА_50 та ОСОБА_38 , але останній скоро поїхав. Через деякий час приїхав ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та ОСОБА_50 поїхали з ним на роботу. Різван теж хотів поїхати, але на той час в нього ще не було паспорта, а лише довідка. Через кілька днів ОСОБА_47 приїхав та спостерігав за процесом обробки каменю. В цей час ОСОБА_9 зламав на верстаті ніж і Різван, злякавшись брати на себе таку відповідальність під час роботи, повернувся до ОСОБА_9 . Однак через 2 тижні знову приїхав та став працювати на верстаті по обробці каменю. Потім працював з деревиною. Коли виготовили паспорти, то ОСОБА_8 забрав їх собі та не віддавав.

Робота була тяжкою, в приміщенні холодно, теплий одяг ОСОБА_8 не видавав і гроші не платив. Їжу їм готували лише раз в день, а ввечері і вранці доїдали залишки. У листопаді 2010 року взагалі їх припинили годувати, а тому вони ходили в магазин за продуктами харчування. Одного разу їх затримали працівники міліції, але їм хтось зателефонував і їх відпустили. Всього за роботу з жовтня по грудень 2010 року ОСОБА_8 заплатив їм по 400 гривень, а коли ОСОБА_50 попросив з ними розрахуватись, то останній вдарив його кулаком в живіт (т.1 а.с.103-105, 116-118, 251, 252, т.2 а.с.57-58, 59-60, т.5 а.с.18-26, 126 зворот-131).

Показання потерпілих підтверджуються іншими, дослідженими в суді першої інстанції доказами, які узгоджуються з показаннями інших свідків, а саме:

-показами свідка ОСОБА_65 , як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, згідно яких в 2010 році він працював керівником виробництва на деревообробному підприємстві ТОВ «Астра-регіони», яке знаходиться на вул. Вокзальній в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. Поруч знаходилось підприємство по обробці каменю. Його керівником був ОСОБА_8 . На цьому підприємстві працювали громадяни Пакистану. Вони приходили набирати з колодязя воду. Одного разу до нього дзвонив ОСОБА_8 та пропонував взяти пакистанців на вантажні роботи і розрахуватись з ними харчами. Однак на цю пропозицію він відмовився, оскільки в нього на той час були свої працівники (т.1 а.с.204-205, т.6 а.с.144 зворот -146);

-показами свідка ОСОБА_66 , як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, згідно яких, в 2009 - 2010 роках він працював охоронцем на деревообробному підприємстві ТОВ «Астра-регіони» по вул. Вокзальній в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. По сусідству було підприємство по обробці каменю директором якого був ОСОБА_8 . На цьому підприємстві працювали громадяни Пакистану. Вони були брудні і казали, що в них немає грошей та немає їжі (т.1 а.с.206-207, т.6 а.с.56-57);

-показами свідка ОСОБА_67 , як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції, згідно яких, він працював охоронцем на деревообробному підприємстві ТОВ «Астра-регіони» в смт. Чоповичі Малинського району. Поруч знаходилось підприємство по обробці каменю на якому працювали громадяни Пакистану. Вони приходили набирати води. Одяг у них був порваний і чув що їм не платити зарплату (т.1 а.с.202-203, т.6 а.с.146-147).

-показами свідка ОСОБА_68 , що були оголошені в суді першої інстанції, згідно яких будь-яких умов для роботи на підприємстві у Коменданта не було. Холод, несправність пічки, відсутність води, їжі і можливості помитися, антисанітарію, відсутність засобів охорони праці і т.д. Він показав також, що пакистанцям не платили за роботу, на що вони скаржились. Їм обіцяли весь час заплатити, але не платили. У пакистанців відібрали паспорти і не повертали (т.2 а.с.125-130, т.3 а.с.195, т.6 а.с.183);

-показами свідка ОСОБА_69 , згідно яких він приїхав з Пакистану в Україну в серпні 2008 року з метою пошуку роботи. Перед від'їздом брат порадив йому поїхати в м. Київ на ринок «Юність» і знайти там ОСОБА_43 , який допоможе з проживанням. Він знайшов ОСОБА_43 і спочатку жив у нього. Пізніше змінив місце проживання оскільки ОСОБА_40 брав багато грошей. Також свідку стало відомо, що ОСОБА_40 , крім торгівлі на ринку, приймає у себе громадян Пакистану, які приїжджають в Україну. В Пакистані його знають багато людей, які відправляють інших в Україну на роботу (т.2, а.с.21-23);

-показами свідка ОСОБА_70 , згідно яких вона проживає разом з чоловіком ОСОБА_9 в будинку АДРЕСА_1 . У 2010 році в них тимчасово приживали громадяни Пакистану ОСОБА_50 , ОСОБА_47 і ОСОБА_48 . Всі троє пакистанців - ОСОБА_50 , ОСОБА_47 і ОСОБА_48 допомагали їй по дому, виконували всю домашню роботу, і викачували воду з колодязя, бо поламали насос. Вона дійсно отримувала гроші, які пересилали пакистанцям, але забирала їх як плату за їжу і проживання. Згодом ОСОБА_9 завіз усіх на роботу до ОСОБА_8 в смт. Чоповичі. Також з ними поїхав і ОСОБА_32 . Пізніше вони дзвонили та скаржились, що ОСОБА_8 не платить їм за роботу гроші (т.1, а.с.198-201, т.2 а.с.48).

Свідок ОСОБА_71 , який був власником магазину продуктів, як під час досудового розслідування, так і в суді показав, що пакистанці приходили до магазину за продуктами ( ОСОБА_47 та ОСОБА_50 ), брали вермішель швидкого приготування, хліб та яйця, сума однієї покупки не перевищувала 20 гривень, заходили не часто. Кілька разів просили записати на Коменданта за його згоди, але суми були маленькі. Комендант по телефону сказав, що загальна сума боргу не має перевищувати 200-250 грн. і обіцяв оплатити пізніше. Зовнішній вигляд пакистанців був дуже брудний (т.2 а.с.13-14, т.6 а.с.65).

Свідок ОСОБА_72 , яка була продавцем у магазині, під час досудового розслідування показала, що пакистанці у жовтні-грудні дуже рідко приходили купувати харчі, були завжди в робочому одязі, набирали продуктів на суму до 20 грн. кожного разу (т.2 а.с.6-9, т.6 а.с.121, 183).

Свідок ОСОБА_73 , - власник магазину-кафе «2000» показала, що в жовтні 2010 року до неї в магазин вперше прийшли 2 осіб азіатської зовнішності. Як вона потім дізналася це були пакистанці. Вони приходили до магазину десь 2 рази на тиждень і купляли лише хліб і яйця. Сума покупки не перевищувала 20 грн. Як вона зрозуміла, грошей у них більше не було. На вигляд пакистанці були виснажені, втомлені і дуже худі, від них неприємно пахло, вони грілися у магазині біля печі (т.2 а.с.4-5, т.6 а.с.122, 183).

Свідок ОСОБА_74 - охоронець у ТОВ «Лабро», як під час досудового розслідування, так і в суді першої інстанції показав, що потерпілих знає як осіб, що працювали у Коменданта. Душ на підприємстві з настанням пізньої осені не працював. Пічка задимлювалась і коптіла, а після того як повар пішла пакистанці годувались самі понад місяць, ходили в магазин. Зі слів потерпілих йому відомо, що гроші дали лише один раз, але дуже мало. Одягу теплого не було і працівникам його не видавали. Пакистанці працювали з каменем, прибирали цех, різали дерево і вантажили все. На пилорамі ОСОБА_50 порізав палець. Воду самі носили з сусідніх будинків, метрів за 200, потім гріли на газу, але холодно було митися. Халід був в цеху восени, де лише прибирав територію, але це було не більше тижня (т.1 а.с.208-209, т.6 а.с.57-58).

Свідок ОСОБА_75 , який на підприємстві працював майстром, як під час досудового розслідування, так і в суді першої інстанції показав, що особисто попереджав пакистанців, щоб вони не ходили в селище з метою їх же безпеки. ОСОБА_43 на виробництві взагалі не бачив, але чув про нього. Комендант заплатив пакистанцям на їхнє свято - Новий рік по 100 гривень кожному, тобто всього 400 грн. Питної води не було, треба було десь брати її в сусідів. Каністри з водою треба було носити по 60 літрів. Душ відключили з настанням холодів, робочий день був ненормований, потерпілі працювали і вночі (т.1 а.с. 64-65, 210-211, т.2 а.с.26-27, т.6 а.с.58 зворот -60).

Свідки ОСОБА_76 та ОСОБА_77 , кожен окремо, під час досудового розслідування вказували на незадовільні умови проживання та праці на підприємстві Коменданта. ОСОБА_77 зазначав, що Комендант не платив потерпілим платню за виконану роботу з камінням і йому з товаришами доводилось ділитися з ними продуктами харчування, оскільки у іноземців зовсім не було грошей та їжі. Також вказував, що Комендант у потерпілих ОСОБА_78 , ОСОБА_53 та ОСОБА_52 забрав паспорти. На підприємстві були умови лише щоб помити руки та вмитися. Після того, як похолодало він поїхав з підприємства, а коли повернувся після нового року за речами, то побачив потерпілих у жахливому стані, які скаржилися, що Комендант їм не платить грошей за роботу та в них немає що їсти. ОСОБА_76 зазначав, що вимушений був возити продукти харчування ОСОБА_79 та ОСОБА_80 , які працювали у Коменданта, що останні годували працівників (т.2 а.с.122-124, 131-132).

Крім того, вина ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у здійсненні незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а також вербування людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням обману, уразливого стану особи, щодо кількох осіб, повторно, організованою групою підтверджується фактичними даними, які містяться:

-в протоколі огляду місця події від 26 січня 2011 року згідно якого були оглянуті територія та приміщення фірм ТОВ «Лабро» та ПП «Перл-А», які розташовані в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області по вул. Вокзальній 40. В цих приміщеннях проживали та працювали чотири громадянина Ісламської Республіки Пакистан. Про факт їхнього проживання свідчать ліжка з постільною білизною та посуд із залишками їжі (т.1 а.с.5-12);

-в акті перевірки ТОВ «Лабро» та ПП «Перл-А» від 26 січня 2011 року, яка проводилась УБОЗ в Житомирській області за участю державного інспектора ОНПС Житомирської області, старшого інспектора ВНПД Малинського РВ УМВС України в Житомирській області, помічника санітарного лікаря Малинської районної СЕС та начальника сектору ВГІРФО.

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Лабро» та ПП «Перл-А» розташовані в АДРЕСА_3 . ПП «Перл-А» здійснює обробку декоративного та будівельного каменю.

Територію та приміщення підприємства не забезпечено первинними засобами пожежогасіння. У виробничих та побутових приміщеннях використовуються кисневі і газові балони та тимчасові ділянки електричної мережі. В електрозварювальному апараті використовується ручна скрутка провідників, а в побутових приміщеннях пошкоджені електричні розетки. Не обладнані відповідним чином під'їзди пожежних автомобілів до вододжерел. У виробничих та побутових приміщеннях використовуються опалювальні печі розміщення яких не відповідає вимогам пожежної безпеки.

В одному з приміщень підприємства виявлено проживання чотирьох іноземних громадян. їх умови проживання не відповідають санітарним вимогам. (т.1 а.с.69-70);

-в довідці Малинського МРВ УМВС України в Житомирській області №651 від 27.01.2011 року, відповідно до якої ОСОБА_8 до СГІРФО Малинського MB УМВС України в Житомирській області щодо продовження реєстрації на території України громадян Пакистану: ОСОБА_81 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_82 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_83 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_6 не звертався (т.1 а.с.74);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_14 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працевлаштував його на роботу. На фотознімку під № 4 він впізнав особу, яка шляхом обману працевлаштувала його в цех по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_9 (т.1 а.с.87-88);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_11 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працевлаштував його на роботу. На фотознімку під № 1 він впізнав особу, яка шляхом обману працевлаштувала його в цех по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_9 (т.1 а.с.98-99);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_11 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто здійснив експлуатацію його праці. На фотознімку під № 2 він впізнав особу, яка з вересня 2010 року по січень 2011 року вчинила експлуатацію його праці в цеху по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_8 (т.1 а.с.100-101);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому Різвану ОСОБА_84 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працевлаштував його на роботу. На фотознімку під № 2 він впізнав особу, яка шляхом обману працевлаштувала його в цех по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_9 (т.1 а.с.111-112);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_30 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто здійснив експлуатацію його праці. На фотознімку під № 2 він впізнав особу, яка з жовтня 2010 року по січень 2011 року вчинила експлуатацію його праці в цеху по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_8 (т.1 а.с.113-114);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_31 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто здійснив експлуатацію його праці. На фотознімку під № 1 він впізнав особу, яка з жовтня 2010 року по січень 2011 року вчинила експлуатацію його праці на підприємстві по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_8 (т.1 а.с.124-125);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 03 лютого 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_31 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працевлаштував його на роботу. На фотознімку під № 3 він впізнав особу, яка шляхом обману працевлаштувала його в цех по переробці каменю в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_9 (т.1 а.с.126-127);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 18 лютого 2011 року, відповідно до якого, свідку ОСОБА_85 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто влаштував його знайомого ОСОБА_86 на тимчасове проживання у себе вдома. На фотознімку під № 1 він впізнав цю особу. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_9 (т.1 а.с.175-176);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 03 березня 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_11 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто разом з ОСОБА_9 зустрічав його в ОСОБА_87 після прибуття з Пакистану. На фотознімку під № 3 він впізнав цю особу на ім'я ОСОБА_47 , який разом з ОСОБА_9 зустрічав громадян Пакистану, які прибули в Україну. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_88 (т.1 а.с.249-251);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 09 березня 2011 року, відповідно до якого, потерпілому ОСОБА_14 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто разом з ОСОБА_9 зустрічав його в ОСОБА_87 після прибуття з Пакистану. На фотознімку під № 2 він впізнав цю особу на ім'я ОСОБА_47 , який разом з ОСОБА_9 зустрічав громадян Пакистану, які прибули в Україну. На цьому фотознімку зображений ОСОБА_89 (т.1 а.с.254-255);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 10 березня 2011 року, відповідно до якого, свідку ОСОБА_85 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто познайомив його земляків ОСОБА_52 та Різвана з ОСОБА_9 . На фотознімку під № 4 він впізнав цю особу на ім'я ОСОБА_47 . На цьому фотознімку зображений Шахзад Різван (т.1 а.с.261-262);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 24 березня 2011 року, відповідно до якого, свідку ОСОБА_90 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працював в ТОВ «Лабро». На фотознімку під № 3 він впізнав цю особу на ім'я ОСОБА_40 . На цьому фотознімку зображений ОСОБА_9 (т.2 а.с.28-29);

-в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання від 24 березня 2011 року, відповідно до якого, свідку ОСОБА_91 були пред'явлені чотири фотознімки осіб чоловічої статі для впізнання того, хто працював в ТОВ «Лабро». На фотознімку під № 4 він впізнав цю особу на ім'я ОСОБА_40 . На цьому фотознімку зображений ОСОБА_9 (т.2 а.с.32-33).

Як судом першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під час експлуатації потерпілих, використовували примусову працю останніх.

Про примусовий характер праці потерпілих у справі в нелегальному цеху у ОСОБА_8 свідчать, зокрема, такі обставини:

- відсутність трудової угоди, було підтверджено показами потерпілого ОСОБА_11 , такими ж показаннями потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , показаннями свідків ОСОБА_92 і ОСОБА_93 , а також показаннями ОСОБА_8 і ОСОБА_94 , що було встановлено як під час судового слідства в суді першої інстанції та під час дослідження вказаних показів в апеляційному суді;

- застосування до особи психічного чи фізичного насильства, було підтверджено показаннями всіх потерпілих, які повідомили про час, місце та обставини застосування ОСОБА_8 фізичної сили до ОСОБА_11 кілька разів вдарив потерпілого, який вимагав повернення паспортів і виплати грошей. В суді першої інстанції під час запитань до потерпілого ОСОБА_8 по суті визнав, що як мінімум один раз вдарив потерпілого та визнав сам факт такої суперечки. Вказані обставини були встановлені в апеляційному суді під час дослідження матеріалів справи;

- відібрання в потерпілих паспортів на період їх роботи, про що свідчать показання всіх чотирьох потерпілих. В суді першої інстанції потерпілі показали, що ОСОБА_8 під приводом нібито оформлення документів на працевлаштування особисто забрав паспорти у ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 і не повертав їх на протязі тривалого часу, поки вони працювали в його нелегальному цеху. ОСОБА_8 як в суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду кримінальної справи показав, що дійсно забирав паспорти у цих осіб з метою начебто їх оформлення у ВГІРФО Малинського РВ Однак згідно довідки ВГІРФО, дослідженої в суді першої інстанції, ОСОБА_8 до ВГІРФО Малинського РВ ніколи з подібними питаннями не звертався;

- обмеження свободи пересування потерпілих, погрози видати органам влади, про що свідчать показання всіх чотирьох потерпілих про те, що вони були позбавлені засобів до існування ОСОБА_95 і ОСОБА_8 , опинились у незнайомій країні, мови і законів, якої не знали, не мали до кого звернутись, перебували у нелегальному статусі, на чому їм весь час наголошували ОСОБА_8 та його підлеглі, лякали їх побиттям місцевими мешканцями, які начебто «не люблять іноземців» і міліцією, яка може застосувати до них санкції за їх нелегальний статус. Покази потерпілих в суді першої інстанції підтверджені також і показами свідків - підлеглих ОСОБА_8 - ОСОБА_93 і ОСОБА_92 , які попереджали і не радили пакистанцям виходити за межі цеху з посиланням на «небезпеку», яка їх начебто очікувала. Ці свідки також під час судового слідства підтвердили, що коли пакистанці одного разу були затримані у с. Чоповичі міліцією через їх нелегальний статус, то після того як ОСОБА_8 кудись подзвонив, міліція повернула пакистанців сама до нелегального цеху ОСОБА_8

- утримання частини заробітної плати або невиплата її взагалі, в суді першої інстанції знайшло своє повне підтвердження (показання всіх чотирьох потерпілих, показання свідків ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_98 , підсудного ОСОБА_94 тощо). Крім того, постійні обіцянки ОСОБА_8 заплатити гроші потерпілим на протязі декількох місяців були важливим утримуючим потерпілих фактором, характерним для торгівлі людьми. Більше того, згідно показів одного з українських робітників ОСОБА_8 - ОСОБА_93 він регулярно отримував неофіційну зарплату від ОСОБА_8 в сумі 4000 грн. на місяць, тоді як праця потерпілих не оплачувалась взагалі;

- відсутність умов праці, нічний та понадурочний характер праці, що було визнано судом першої інстанції доведеним на підставі здобутих під час судового слідства доказів.

При оцінці примусового характеру праці колегія суддів також враховує покази потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 про те, що вони були позбавлені засобів до існування ОСОБА_95 , який забирав всі їх кошти, які були в них при в'їзді в Україну чи які пізніше пересилали родичі, після чого змушував їх виконувати всю домашню роботу у себе вдома і викачувати воду з колодязя, посилаючись на те, що вони все ще винні йому за проживання, харчування і т.д. (такі дії свідчать про залучення у боргову кабалу: особа умисно ставиться у становище, коли вона, ставши боржником, у забезпечення свого боргу змушена надавати особисту працю, але цінність цієї роботи не зараховується в погашення боргу). Вказані обставини не заперечувались в суді першої інстанції ні ОСОБА_95 , ні його дружиною ОСОБА_99 .

За наведених підстав не підлягають задоволенню апеляції засудженого ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 в частині оскарження фактичних обставин справи.

Призначаючи вид і міру покарання суд першої інстанції, відповідно до ст.65 КК України, зазначив, що враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винних та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

У вироку судом зазначено, що злочин, який скоїли ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , є особливо тяжким злочином.

Суд врахував, що ОСОБА_9 характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, тяжких наслідків своїми діями не заподіяв.

ОСОБА_8 є особою похилого віку, має ряд хронічних захворювань, тяжких наслідків своїми діями не заподіяв.

Вказані обставини, відповідно до ст.66 КК України, суд визнав такими, що пом'якшують відповідальність засуджених.

Переглядаючи судове рішення в частині правильності призначення покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч.3 ст.149 КК України колегія суддів, з урахуванням доводів поданої прокурором апеляції щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог ст.65 КК України.

Суд, за ч.3 ст.149 КК України необґрунтовано призначив ОСОБА_9 та ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі кожному та на підставі ст.75 КК України обох звільнив від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки та на підставі ст.76 КК України поклав на останніх відповідні обов'язки, при цьому не у повній мірі враховано тяжкість вчиненого злочину, особу винних та інші обставини справи, а саме значимість об'єкту посягання, характер діяння, їх ставлення до вчиненого.

Вказане покарання за своїм розміром є явно несправедливим через надмірну м'якість та не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених.

Згідно положень п.5 ч.1 ст.367 КПК України (1960р.), підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у частині першій статті 347 цього Кодексу, при розгляді справи в апеляційному суді є невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Відповідно до ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання у межах санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які обтяжують і пом'якшують відповідальність.

Крім того, судом першої інстанції не виконано вказівки апеляційного суду Житомирської області, зазначені в ухвалі від 12 вересня 2012 року, постановленій за результатами перегляду попереднього вироку, якою встановлено, що попереднім вироком Малинського районного суду від 23 квітня 2012 року, яким ОСОБА_9 та ОСОБА_8 призначено покарання, не пов'язане з позбавленням волі, є надто м'яким та несправедливим, винесений без належного дотримання вимог ст.65 КК України та врахування передбачених цим законом обставин справи, а також без врахування думки потерпілих щодо призначення можливих виду і міри покарання.

При повторному розгляді в суді першої інстанції, при постановленні вироку від 04 вересня 2014 року також не враховано думку потерпілих.

Згідно ч.7 ст.374 КПК України (1960р.), вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов'язковими, у тому числі для суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

Відповідно до положень п.5 ППВСУ від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, передбачені ч.1 ст.66 КК України. При цьому зазначено, що визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Згідно п.8 вищевказаної постанови Пленуму, при призначенні покарання, у кожному випадку призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини або дані про особу підсудного визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання. При цьому, необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль, поведінку під час вчинення та після вчинення злочинних дій, тощо.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції без належної мотивації визнав додаткові пом'якшуючі вину обвинувачених обставини, які не передбачені ч.1 ст.66 КК України та застосувавши положення ст.69 КК України, призначив покарання нижче від найнижчої межі.

Отже, враховуючи наведене вище, вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання із ухваленням нового вироку відповідно до положень п.2 ч.1 ст.366, п.5 ч.1 ст.367 КПК України (1960р.).

Таким чином, на підставі ст.65 КК України, призначаючи покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 колегія суддів враховує те, що останні вчинили злочин, який відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким, дані про їхні особи, а також те, що вони вину не визнали, не розкаялися, заподіяну шкоду потерпілим не відшкодували. Крім того колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 тричі притягувався до адміністративної відповідальності за ст.204 КУпАП (а.с.173) за незаконне використання праці громадян Узбекистану йому призначали адміністративне стягнення у виді штрафу (а.с.175), проте жодних висновків з цього факту не зробив, а також його відношення до вчиненого, а саме те, що він вважає нормальним утримання нелегального бізнесу, з нелегальними працівниками, без будь-яких зобов'язань щодо їх безпеки, здоров'я і забезпечення охорони праці та нехтування письмового оформлення угоди і сплатити податків з отриманих ним заробітків.

Враховуючи відсутність обставин, які б обтяжували та пом'якшували обох засуджених колегія суддів вважає, що необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.3 ст.149 КК України без конфіскації майна, оскільки тяжких наслідків від їхніх дій не настало, що буде відповідати загальним принципам призначення покарання та вимогам ст.50 КК України.

Враховуючи положення ч.5 ст.72 КК України, колегія суддів вважає необхідним зарахувати ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у покарання за даним вироком термін попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Що стосується апеляційних вимог прокурора в частині задоволення цивільних позовів потерпілих, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове їх задоволення.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Потерпілі не надали доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_8 заподіяв їм матеріальну шкоду в розмірі 30000 гривень кожному. Однак останній в своєму клопотанні (Т.2, а.с. 103-106) зазначив, що він винен потерпілим заробітну плату в таких розмірах:

ОСОБА_11 - 1123 гривні,

Різвану Рашиду - 523 гривні,

ОСОБА_31 - 523 гривні.

У зв'язку з цим суд першої інстанції правильно стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 матеріальну шкоду в розмірі 1123 гривні, на користь ОСОБА_12 матеріальну шкоду в розмірі 523 гривні, на користь ОСОБА_36 матеріальну шкоду в розмірі 523 гривні, в стягненні решти частини матеріальної шкоди судом обґрунтовано відмовлено за безпідставністю.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції керувався ст.23 та ст.1167 ЦК України, відповідно до яких, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Крім того, суд керувався постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 згідно якої, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 моральну шкоду у розмірі по 10000 гривень кожному. В стягненні решти моральної шкоди суд обґрунтовано відмовив за безпідставністю.

У зв'язку з цим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляції прокурора в частині задоволення цивільних позовів потерпілих.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (1960р.), ч.5 ст.72 КК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляції старшого прокурора прокуратури Малинського району ОСОБА_10 , захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Малинського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2014 року в частині призначення покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.3 ст.149 КК України та призначити йому за цим законом покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі без конфіскації майна.

ОСОБА_9 зарахувати в строк відбування покарання за даним вироком час попереднього ув'язнення з 18.02.2011р. по 23.04.2012р. з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення».

Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.3 ст.149 КК України та призначити йому за цим законом покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі без конфіскації майна.

ОСОБА_8 зарахувати в строк відбування покарання за даним вироком час попереднього ув'язнення з 18.02.2011р. по 13.04.2011р. з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення».

Змінити ОСОБА_9 та ОСОБА_8 запобіжний захід з «підписки про невиїзд» на «тримання під вартою».

У решті вирок суду залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3-х місяців з дня його проголошення.

Суддя:

Попередній документ

58467485

Наступний документ

58467487

Інформація про рішення:

№ рішення:	58467486
№ справи:	0614/3005/2012
Дата рішення:	22.06.2016
Дата публікації:	13.03.2023
Форма документу:	Вирок
Форма судочинства:	Кримінальне
Суд:	Апеляційний суд Житомирської області
Категорія справи:	Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти волі, честі та гідності особи; Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(25.09.2020)
Результат розгляду:	Приєднано до провадження
Дата надходження:	24.09.2020

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

03.04.2020 10:45	Бородянський районний суд Київської області
28.05.2020 09:45	Бородянський районний суд Київської області
01.06.2020 08:40	Бородянський районний суд Київської області
08.09.2020 11:00	Житомирський апеляційний суд
15.09.2020 09:00	Житомирський апеляційний суд
12.08.2025 10:00	Вінницький апеляційний суд
15.09.2025 10:00	Вінницький апеляційний суд
09.02.2026 14:00	Вінницький апеляційний суд