Апеляційний суд Житомирської області
Справа №295/2523/15-ц Головуючий у 1-й інст. Корицька В.О. Категорія 34 Доповідач Борисюк Р. М.
21 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Галацевич О.М., Матюшенка І.В.,
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 вересня 2015 року,
встановила:
У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом та після його уточнення просив стягнути з відповідача 4255 грн. матеріальної шкоди, 3000 грн. моральної шкоди, 2000 грн. витрат за проведення експертизи та сплачений ним судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що є власником однокімнатної квартири № 62, яка розташована на сьомому поверсі дев'ятиповерхового будинку по провулку Червоному, 41 у м. Житомирі.
25 травня 2014 року під час його відсутності, з вини ОСОБА_3, яка проживає в цьому ж будинку поверхом вище в квартирі № 66, було затоплено водою ванну кімнату, туалет та коридор його квартири.
27 травня 2014 року комісією комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6» Житомирської міської ради складений акт про те, що 25 травня 2014 року квартира затоплена в результаті пошкодження трійника каналізаційних мереж санвузла квартири № 66, власником якої є ОСОБА_3 Комісією були виявлені та зафіксовані сліди залиття в коридорі, ванній кімнаті та туалеті квартири. Зокрема, зіпсувалися шпалери, проявились плями іржі в багатьох місцях на шпалерах та стелі, а також поздувалася шпаклівка. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи матеріальний збиток становить 4255 грн.
На численні прохання відшкодувати збитки, пов'язані із затопленням, відповідач не реагує та свою провину не визнає. На протязі останнього року це вже третє залиття його квартири з вини ОСОБА_3 Хвилювання та думки про те, як відновити частину своєї квартиру, тримають позивача у постійній нервовій та психологічній напрузі, що вплинуло на відносини в сім'ї та на роботі. Крім того, залиття квартири створило дискомфорт та нервове напруження, оскільки він постійно відчуває в квартирі сирість, вологу та запах плісені. Крім того, позивач не має можливості здійснити самостійно за власні кошти ремонт квартири, оскільки для нього сума вартості ремонтно-відновлювальних робіт є досить значною, виходячи з отриманого місячного доходу, який витрачається лише на утримання сім'ї. Вказані вище обставини, спричинили ряд негативних наслідків та моральні втрати і страждання, які позивач оцінює в розмірі 3000 грн.
Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 вересня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь позивача 4255 грн. матеріальної шкоди, 500 грн. у відшкодування моральної шкоди, 2000 грн. витрат, пов'язаних із проведенням судової будівельно-технічної експертизи та 487 грн. 20 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, залиття помешкання позивача з належної на той час її квартири є неможливим, тому що 25 травня 2014 року вода в ній була перекрита. Сама знаходилася в селі.
Крім того, експертом у висновку зазначено, що встановити причину залиття квартири позивача та причинно-наслідковий зв'язок між залиттям і спричиненими матеріальними збитками неможливо. В матеріалах справи відсутні докази того, що саме в її квартирі вийшло з ладу санітарно-технічне обладнання, акт комісії ВЖРЕП не є таким доказом, оскільки її квартира 27 травня 2014 року не обстежувалася, а про складання акту її ніхто не повідомляв.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права…
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що судом встановлені докази, які підтверджують вину відповідача у заподіянні матеріальної і моральної шкоди, визначено розмір спричинених збитків, які підлягають стягненню на користь позивача.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи із наступного.
Як убачається із матеріалів справи ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05 січня 2008 року є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 19-21).
ОСОБА_3 на момент звернення позивача до суду була співвласником квартири №66, яка розташована у цьому ж будинку поверхом вище над квартирою ОСОБА_2 28 квітня 2015 року відповідач та інший співвласник - ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу відчужили квартиру АДРЕСА_2 громадянці ОСОБА_5 (а.с. 69).
У позовній заяві від 19 лютого 2015 року ОСОБА_2 зазначив відповідачем у справі лише ОСОБА_3, іншого співвласника квартири не вказав. Суд першої інстанції під час розгляду справи на це уваги не звернув, ОСОБА_4, як зацікавлена особа, не був залучений до участі у справі як співвідповідач, що є порушенням норм процесуального права. Колегія суддів позбавлена можливості вирішити питання залучення для участі у справі інших осіб, які не приймали участь в суді першої інстанції.
Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в повному обсязі. У ч. 2 цієї статті зазначається, що збитками є втрати, яких особа зазнала, у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 3 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до положень ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст. 1166 ЦК України).
Частиною першою статті 1167 передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Частиною 1 ст. 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Вважаючи доведеною вину відповідача у залитті квартири позивача, суд першої інстанції мотивував своє рішення наявністю акта комісії комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6» Житомирської міської ради, згідно якого 27 травня 2014 року було обстежено квартиру позивача і встановлено її факт затоплення зі сторони квартири №66 (власник ОСОБА_3В.) внаслідок того, що у квартирі відповідача лопнув тройнік каналізаційних мереж санвузла (а.с. 10). А також суд послався на висновок судової будівельно-технічної експертизи.
Проте, суд не звернув увагу на те, що обстеження квартири позивача відбулося через два дні після події затоплення, при цьому комісія встановила причину затоплення без обстеження квартири відповідача. Остання була відсутня по місцю проживання на час обстеження, з актом не ознайомлена. Вказані обставини позивачем не заперечуються.
Згідно висновку експерта №207/08-2015 від 20 серпня 2015 року, квартиру АДРЕСА_1 було обстежено 10 серпня 2015 року. При обстеженні даної квартири виявлено у коридорі ознаки затікання, які проявилися у вигляді плям жовто-коричневого кольору на стелі, розбухання, масового забруднення та відклеювання шпалер на стінах.
Вартість завданого матеріального збитку складає 4255 грн. Визначити дату залиття квартири позивача не вбачається за можливе, по причині відсутності відповідної методики.
Оскільки доступу до квартири відповідача не забезпечено, визначити причину залиття та причинно-наслідковий зв'язок між залиттям і спричиненими матеріальними збитками , не вбачається за можливе (а.с. 30-37).
Таким чином, належних та допустимих доказів, що збитки були спричинені позивачу внаслідок вини відповідача не надано і таких не встановлено судом. Причина залиття квартири не встановлена, акт від 27 травня 2014 року складено без участі відповідача та обстеження її квартири.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до переконання що судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Також має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відтак, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими і підлягають до задоволення, а судове рішення у відповідності до положень ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія судів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 вересня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий Судді: