33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
21 червня 2016 р. Справа № 918/376/16
за позовом Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону
в особі Міністерства оброни України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР"
до відповідача Фізичної особи-підприємця Дятлика Василя Володимировича
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрореммаш Сервіс".
про зобов'язання повернути майно
Суддя Андрійчук О.В.
Представники учасників судового процесу:
від позивача-1: не з'явився
від позивача-2: Баркар Г.В., дов. № 339 від 01.06.2016 року, № 340 від 01.06.2016 року
від відповідача: Бакун Р.А.. дов. від 02.06.2016 року
від третьої особи: не з'явився
від органу прокуратури: Барілов Д.В., наказ № 166-к від 11.05.2016 року
Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.
У травні 2016 року Перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону в особі Міністерства оброни України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" (позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дятлика Василя Володимировича (відповідач) про зобов'язання повернути майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що:
23.06.2014 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір № 12 про надання послуг, за яким виконавець зобов'язався за завданням замовника надати послуги з проведення ремонту автомобільної та вантажної техніки замовника, а замовник зобов'язався оплати виконавцеві надані послуги на умовах цього договору.
Для виконання умов договору позивачем за актом приймання-передачі транспортних засобів від 23.06.2014 року передано відповідачу бульдозер ДЗ-27 та МАЗ-5334.
31.07.2014 року між сторонами підписано акти надання послуг № 12 та № 13.
26.08.2015 року між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі автомобільного крану КС 3577 на базі МАЗ-5334.
Станом на дату звернення до суду відповідачем позивачу бульдозер ДЗ-27 не повернуто, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст.ст. 317, 321, 397, 399, 901, 1212 ЦК України, ст. 193 ГК України тощо.
Ухвалою від 23.05.2016 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 06.06.2016 року.
06.06.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив, в якому останній зазначає, що оплати вартості виконаних робіт зі сторони позивача не відбулося, у зв'язку з чим відповідачем техніка передана на відповідальне зберігання ТОВ "Агроммаш Сервіс" згідно з договором № 01 від 02.03.2015 року. Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 918/1014/15 від 13.10.2015 року договір зберігання № 01 від 02.03.2015 року, укладений між ТОВ "Агрореммаш Сервіс" та відповідачем у цій справі, розірвано, витребувано бульдозер ДЗ-27, № шасі - 69106, д.н.з. НОМЕР_1 , на користь відповідача у цій справі, який переданий за договором зберігання № 01 від 02.03.2015 року та знаходиться у ТОВ "Агрореммаш Сервіс". Станом на сьогоднішній день рішення суду у справі № 918/1014/15 не виконане, відтак відповідач повернути позивачу майно не зможе.
Ухвалою суду від 06.06.2016 року розгляд справи відкладено на 21.06.2016 року, у порядку ст. 27 ГПК України в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ТОВ " Агрореммаш" Сервіс".
Оцінивши правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.06.2014 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір № 12 про надання послуг, за яким виконавець зобов'язався за завданням замовника надати послуги з проведення ремонту автомобільної та вантажної техніки замовника, а замовник зобов'язався оплати виконавцеві надані послуги на умовах цього договору (п. 1.1. договору).
Пунктом 12.1. договору встановлено, що термін дії договору починається з моменту його підписання і діє до моменту повного завершення ремонту техніки і може бути розірваний за згодою сторін письмово, повідомивши за 10 днів.
За п. 2.1. договору перелік автомобілів замовника, що приймаються виконавцем на проведення ремонтних робіт техніки, визначаються у додатках та актах прийому-передачі до цього договору, які є невід'ємною частиною цього договору.
Судом з матеріалів справи встановлено, що 23.06.2014 року за актом приймання-передачі транспортних засобів позивачем передано відповідачу бульдозер ДЗ-27 та МАЗ-5334.
Порядок виконання робіт визначено п.п. 3.1., 3.4., 3.5. договору.
Відповідно до п. 3.2. договору роботи вважаються виконаними виконавцем після підписання сторонами акту виконаних робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2014 року між сторонами підписано акти надання послуг № 12 та № 13, за якими вартість робіт без ПДВ склала 3 100,00 грн та 3 850,00 грн відповідно. У вказаних актах зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт не має.
З матеріалів справи судом встановлено, що після підписання сторонами актів надання послуг відповідач передану для ремонту техніку у повній кількості позивачу не повернув.
Зокрема, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення транспортних засобів, а саме: 02.02.2015 року № 451, № 473 від 23.02.2015 року, 518 від 30.03.2015 року, № 53 від 07.08.2015 року, № 116 від 04.11.2015 року.
26.08.2015 року відповідачем передано позивачу автомобільний кран КС 3577 на базі МАЗ-5334, що стверджується актом приймання-передачі.
У свою чергу, бульдозер ДЗ-27 залишається не повернутим.
Судом дана правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір підряду.
Зокрема, від договору на надання послуг договір підряду відрізняється тим, що у договорі про надання послуг предметом є сам процес надання послуги, а не досягнення матеріалізованого результату. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, який набуває однієї чи іншої матеріалізованої форми, оскільки робота виконується з матеріалів сторін i здається в вигляді, придатному для оцінки. Робота та її результат у договорі підряду відокремлені один від одного в чaci, однак вони тісно пов'язані та складають єдиний предмет договору. А предметом договору на надання послуг є вчинення виконавцем певних дій чи здійснення певної діяльності. Послуги мають мicцe насамперед тоді, коли результат дій якщо i є, то перебуває за межами договору. Виконання робіт характеризується матеріальним характером, адже діяльність у пpoцeci виконання відповідної роботи спрямована на досягнення матеріально вираженого результату, що виражається у новій peчi, або зміні старої, послуги мають нематеріальний характер.
Отже, системний аналіз змісту договору, укладеного між позивачем та відповідачем, свідчить про те, що діяльність виконавця у пpoцeci виконання відповідної роботи спрямована на досягнення матеріально вираженого результату - зміну якості автомобільної техніки в результаті її ремонту, обумовленого договором.
Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, ст. 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Частинами 1, 2 ст. 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Судом з матеріалів справи та пояснень відповідача встановлено, що майно, яке є предметом заявлених позовних вимог, у володінні останнього немає, оскільки бульдозер ДЗ-27 переданий відповідачем на відповідальне зберігання третій особі згідно з договором № 01 від 02.03.2015 року.
Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 918/1014/15 від 13.10.2015 року договір зберігання № 01 від 02.03.2015 року, укладений між третьої особою та відповідачем у цій справі, розірвано, витребувано бульдозер ДЗ-27, № шасі - 69106, д.н.з. НОМЕР_1 на користь відповідача у цій справі, який переданий за договором зберігання № 01 від 02.03.2015 року та знаходиться у третьої особи.
Станом на час розгляду цієї справи третя особа бульдозер ДЗ-27, № шасі - 69106, д.н.з. НОМЕР_1 , на виконання рішення суду відповідачу не повернула.
Відповідно до ч. 1 ст. 841 ЦК України підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.
Аналогічний обов'язок обумовлено у п. 3.6. договору.
Отже, відповідач зобов'язаний вживати усіх можливих заходів по збереженню майна, застосовуючи навіть і ті, які прямо договором не визначені, керуючись загальними принципами розумності та добросовісності. До відносин із збереження майна підрядником можливо застосування правил про зберігання, встановлених гл. 66 ЦК України у тій частині, у якій вони не суперечать суті договору підряду. За загальним правилом виконання такого обов'язку підрядником здійснюється безоплатно, хоча сторони можуть визначити у договорі вид цього положення і встановити порядок і випадки оплатності таких дій. Підрядник може вимагати компенсації його витрат, які в нього виникли у зв'язку з забезпеченням схоронності майна за надзвичайних обставин і які неможливо було врахувати при укладанні договору.
У той же час судом з фактичних обставин справи не встановлено обставин, з якими пов'язувалася б необхідність у передачі на збереження майна позивача, зокрема останній не відмовлявся від його прийняття, навпаки, неодноразово звертався з вимогами про його повернення тощо.
Як стверджує відповідач, він передав майно на зберігання у зв'язку з відсутністю строків виконання робіт та оплати зі сторони позивача за фактично виконані роботи.
У силу вимог ч. 1 ст. 856 ЦК України якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.
Для захисту права підрядника на отримання винагороди та інших платежів від замовника наведеною нормою встановлена можливість підрядника притримати результати робіт, устаткування, залишок невикористаного матеріалу, а також іншого майна замовника у разі затримки передачі коштів замовником. При застосування такого забезпечення зобов'язання сторони повинні враховувати загальні положення правового змісту, які передбаченні ст. ст. 594 - 597 ЦК України.
Так, за ч.ч. 1, 2 ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе (ст. 595 ЦК України).
За ч. 1 ст. 596 ЦК України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї.
Вказаний інститут цивільного права, за певних обставин, наділяє особу, що володіє річчю, яка їй не належить (ретентора), правом не повертати річ її власнику, якщо особа, яка утримує річ, понесла певні збитки, не отримала оплати або має інші вимоги до боржника, які виникли через невиконання або неналежне виконання іншою стороною свого зобов'язання. Сторона ж, яка належним чином виконала свої зобов'язання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі. Законодавець наділив кредитора двома головними правами: а) правом притримувати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею, а також запобігання переходу речі до боржника; б) правом на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі. Таким чином, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а в тому випадку, коли притримання не справилося із своєю стимулюючою роллю, на задоволення грошових вимог кредитора за рахунок вартості притримуваної речі. Притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов'язань і має речовий характер. Кредитор здійснює притримання речі, що належить на праві власності боржникові. При цьому ретентор здійснює володіння річчю, але не має права користування нею, а власнику належать лише право розпорядження. Таким чином, право притримання за своєю правовою суттю є правом володіння чужою річчю. Притримання є специфічним способом забезпечення виконання зобов'язання, який за своєю юридичною природою виникає на підставі прямої вказівки закону, на відміну від інших способів забезпечення, передбачених ЦК України. При цьому укладання окремого договору або іншого документа між кредитором та боржником не вимагається.
З наведеного вбачається, що відповідач має право притримати результат роботи за умови, що замовник не сплатив встановленої ціни роботи.
У свою чергу, п. 4.2. договору передбачено, що розрахунки за договором здійснюються в один етап: замовник сплачує 100% вартості ремонтних робіт автомобіля на підставі виставленого виконавцем рахунку, після виконання робіт.
Доказів виставлення відповідачем позивачу рахунку в матеріалах справи немає. Як повідомили представники сторін суд, відповідачем рахунки на оплату направлялися позивачеві.
Притримання - це право, а не обов'язок кредитора, а тому скористатися ним чи ні - цілком залежить від одностороннього волевиявлення кредитора. Право ретентора притримати річ нерозривно пов'язане з його обов'язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 ЦК України, негайно повідомити про застосовуване притримання боржника. Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе. Вбачається, що до моменту направлення повідомлення ретентора, який не передає річ, відповідно до ст. 612 ЦК України слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов'язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Виходячи із ст. 547 ЦК України, таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.
Судом з матеріалів справи та пояснень представників сторін не встановлено, що відповідач повідомляв позивача про реалізацію ним права на притримання.
Як стверджує представник відповідача, останній не використовував своє право на притримання.
Крім того, притримання можливе безпосередньо кредитором та не передбачає права його передачі третім особам на зберігання.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що майно, передане відповідачу для виконання ремонтних робіт, має спеціальний статус.
Відповідно до інвентарної картки основних засобів бульдозер ДЗ-27 перебуває на балансі позивача.
Згідно зі ст. 1 Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Статтею 3 Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Статуту позивача Державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійсьбуд" (підприємство) засноване на майні Збройних сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України (орган управління майном або засновник).
Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського віддання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту (п. 4.2. Статуту).
За п.п. 13, 15 Постанови КМ України від 04.08.2000 року № 1225 "Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах" військове майно зберігається з дотриманням вимог, передбачених документацією заводів-виробників. Умови зберігання цього майна повинні забезпечувати збереження його належного якісного (технічного) стану, виключати можливість втрати та відповідати вимогам вибухопожежобезпеки. Порядок зберігання, використання і технічного обслуговування військового майна визначається статутами Збройних Сил, цим Положенням, нормативно-правовими актами і нормативними документами Міноборони та документацією заводів-виробників.
З наведеного вбачається, що військове майно передбачає спеціальний порядок його зберігання, який відповідачем при його передачі третій особі врахований не був.
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що відповідач неправомірно, тобто в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, не повернув військове майно позивачеві та незаконно передав його на зберігання третій особі, відтак вимоги прокурора суд визнає обґрунтованими та такими, які належить задовольнити.
Судовій збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Фізичній особі-підприємцю Дятлику Василю Володимировичу ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) повернути Державному підприємству Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" (вул. Городоцька, 224, м. Львів, 79040, код ЄДРПОУ 24308317) бульдозер ДЗ-27, № шасі - 69106, д.н.з. НОМЕР_1 .
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дятлика Василя Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" (вул. Городоцька, 224, м. Львів, 79040, код ЄДРПОУ 24308317) судовий збір в розмірі 1 378,00 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.
Повне рішення складено 21.06.2016 року.
Суддя Андрійчук О.В.