"15" червня 2016 р.Справа № 916/1097/16
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
До відповідача: Приватного підприємства «Навік»
про стягнення
Суддя Оборотова О.Ю.
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_1 на підставі паспорту НОМЕР_1.
Від відповідача: Томашевський О.О. на підставі довіреності від 16.05.2016р.
СУТЬ СПОРУ: 25.04.2016р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «Навік» про стягнення 40038грн.33коп.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.04.2016р. порушено провадження по справі № 916/1097/16, призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні 18.05.2016р. о 10:40.
08.06.2016р. до господарського суду Одеської області від Приватного підприємства «Навік» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
15.06.2016р. у судовому засіданні Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надав до господарського суду Одеської області заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з приватного підприємства «Навік» 50625грн.46коп. та витрати по сплаті судового збору.
У судовому засіданні 15.06.2016р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, та оцінивши надані докази, суд встановив:
08.11.2013р. між Приватним підприємством «Навік» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) був укладений попередній договір № 08/11-3.
09.12.2013р. між Приватним підприємством «Навік» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до попереднього договору оренди нерухомого майна.
За попереднім договором № 08/11-3 (в редакції додаткової угоди) сторони зобов'язались до 01 лютого 2014 року підписати договір оренди приміщення, розташованого у будівлі за адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_1 зобов'язується протягом 5 (п'яти) банківських днів після підписання попереднього договору сплатити Орендодавцю гарантійний платіж в розмірі 34043 (тридцять чотири тисячі сорок три)грн.78коп.
На виконання попереднього договору (в редакції додаткової угоди) позивачем були перераховані відповідачу передбачені ним гарантійні платежі - 14 листопада 2013р. 32251,75 грн. і 23 грудня 2013р. 35043,78 грн., що у сумі склало 67295,53 грн.
Сплачені за умовами п. 13 попереднього договору оренди нерухомого майна № 08/11- 3 від 08.11.2013 року та додаткової угоди № 1 від 09.12.2013 року до вказаного попереднього договору гарантійні платежі зараховуються в якості орендної плати за перший та передостанні місяці орендного користування.
30.01.2014р. між Приватним підприємством «Навік» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №30/01-4, відповідно до якого Приватне підприємство «Навік» надало Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у строкове платне користування нежиле приміщення у торговельно-розважальному центрі у АДРЕСА_1 площею 133,1 (сто тридцять три цілих одна десята) квадратних метрів.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати щомісячно орендну плату протягом перших 24 місяців орендного користування у розмірі 31 916,04 грн., за експлуатаційні послуги 6383,20 грн., за маркетингові послуги 2127,73 грн. Вартість комунальних послуг відшкодовується додатково до орендної плати (електроенергія) згідно з рахунками Орендодавця.
Пропозицією від 29 травня 2014 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 запропонував Приватному підприємству «Навік» зменшити розмір орендної плати та інших платежів за вказаним договором.
Листами від 07 і 23 липня 2014 року Приватне підприємство «Навік» повідомило Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про прийняття позитивного рішення про встановлення до 31.12.2014 року за вказаним договором плати за користування орендованими приміщеннями в розмірі 20 000 гривень, а також розстрочку в оплаті орендної плати за травень 2014 року у сумі 20 000 гривень, червень 2014 року у сумі 7100 гривень та гарантійного платежу за останній місяць орендного користування у сумі 38729,70 гривень наступним чином: до кінця кожного місяця по 9404,24 грн.
Договором від 23 січня 2015 року, договір оренди нерухомого майна №30/01-4 був розірваний з ініціативи ОСОБА_1, а за актом приймання-передачі приміщення від 23 січня 2015 року об'єкт оренди повернуто Приватному підприємству «Навік», як Орендодавцю, розрахунки між сторонами проведено.
Як зазначає Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відповідно до вказаних умов договору та підписаних сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) загальна вартість орендної плати та наданих відповідачем послуг склала 286 128,86 грн. однак, відповідно до розрахунку, фактично позивачем було сплачено за вказаними вище договорами на користь відповідача 326 167,19 грн. в результаті чого утворилась переплата.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача 10 серпня 2015 року була направлена пропозиція про повернення суми переплати, проте до цього часу відповідь на цю пропозицію до позивача не надходила, враховуючи викладене позивач був змушений звернутися до господарського суду Одеської області за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст.14 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Господарський суд звертає увагу, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звертаючись до Приватного підприємства «Навік» з позовною заявою про повернення суми переплати, обґрунтовує свою правову позицію виключно на договірних зобов'язаннях. Однак, судом встановлено, що договором від 23 січня 2015 року, договір оренди нерухомого майна №30/01-4 був розірваний з ініціативи ОСОБА_1, договірні відносини між сторонами було припинено, та за актом приймання-передачі приміщення від 23 січня 2015 року об'єкт оренди повернуто Приватному підприємству «Навік», розрахунки між сторонами проведено.
Таким чином, договір від 23 січня 2015 року, про розірвання договору оренди нерухомого майна №30/01-4 є волевиявленням сторін, яке полягає в тому, що засвідчує повне припинення правовідносин між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Навік», крім цього, окремо в договорі від 23 січня 2015 року міститься положення про те, що всі розрахунки між сторонами проведено, та сторони не мають претензій одна до одної. (п. 3 договору від 23 січня 2015 року, про розірвання договору оренди нерухомого майна №30/01-4).
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови - істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання.
Отже, враховуючи те, що договір від 23 січня 2015 року породжує для сторін відповідні права та обов'язки, а також враховуючи те, що своїм волевиявленням сторони засвідчили факт того що розрахунки між сторонами проведено, та сторони не мають будь-яких претензій одна до одної, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи приписи постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 та ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,50,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову - відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.06.2016р.
Суддя О.Ю. Оборотова