13.06.16р. Справа № 904/665/16
За позовом публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя
до публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", м. Нікополь Дніпропетровської області
про стягнення 126 741,17 грн. пені, 319 307,93 грн. інфляційних втрат, 13 250,35 грн. 3% річних за договором поставки № 221/1501008 від 28.01.2015
Суддя Бондарєв Е.М.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №19/44 від 06.05.2016 року, представник
Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №284-4016 від 17.10.2013 року, представник
Публічне акціонерне товариство "Запоріжкокс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" заборгованість за договором поставки № 221/1501008 від 28.01.2015 у загальному розмірі 459 299 грн. 45 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 126 741 грн. 17 коп. - пеня;
- 319 307 грн. 93 коп. - інфляційні втрати;
- 13 250 грн. 35 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 221/1501008 від 28.01.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлену в період з 31.01.2015 по 12.08.2015 продукцію у встановлений договором строк. Так, за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі пункту 8.4 договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за невиконання належним чином обов'язку щодо здійснення своєчасної оплати за поставлену продукцію за загальний період прострочення з 03.03.2015 року по 20.10.2015 року в сумі 126 741 грн. 17 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період березня 2015 року по жовтень 2015 року у сумі 319 307 грн. 93 коп. та 3% річних за загальний період з 03.03.2015 року по 20.10.2015 року прострочення з у сумі 13 250 грн. 35 коп.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Також, надав клопотання, у якому просить суд зменшити розмір пені на 80%, та врахувати при прийнятті рішення, що зобов'язання з оплати за спірним договором повністю сплачена та період прострочення зобов'язання є невеликим. Також, відповідач зазначає, що інфляційні процеси в економіці держави та складна ситуація у промисловій сфері, зокрема, в металургії, негативно впливають і на результати господарської діяльності. Так, на підприємстві у травні-грудня 2015 року та у січні 2016 року оголошено вимушений простій, у зв'язку із зниженням обсягу виробництва.
18.05.2016 року приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про заміну позивача з публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" на приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" у зв'язку з тим, що 26.04.2016 року відбулися загальні збори акціонерів, на яких відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" були прийнято рішення про визнання типу товариства, як приватне акціонерне товариство і про зміну найменування товариства на приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс".
30.05.206 року позивачем надані додаткові пояснення де вказує, що документи, які були долучені відповідачем до матеріалів справи не можуть бути доказами по суті, а доводи відповідача про зменшення суми пені та інфляційних втрат, є безпідставними, неправомірним та не підлягають задоволенню.
30.05.2016 року відповідачем надані доповнення до відзиву на позовну заяву де зазначає, що завдяки застосуванню саме механізму індексації ціни продукції - пеку кам'яновугільного електродного марки "Б1", ГОСТ 10200-83 с изм.1, 2, З, передбаченого пунктом 3.2 розділу 3 "Ціна та загальна сума договору" договору поставки №221/1501008 від 28.01.2015 року та відповідним додатком до цього договору - специфікації №1/277/1501008 від 28.01.2015 року вартість цієї продукції зросла на 15 433,70 грн., що підтверджується рахунком-фактурою постачальника №453а від 19.03.2015 року, який був оплачений відповідачем 29.04.2015 року. Таким чином, позивач взагалі не зазнав матеріальних втрат від знецінення грошових коштів у розмірі 2 148 021,82 грн. (загальна вартість пеку кам'яновугільного електродного марки "Б1", ГОСТ 10200-83 с изм.1, 2, 3 за рахунком №453 від 07.02.2015 року) внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Не підлягають нарахуванню та сплаті з огляду на пункт 3.2 розділу 3 "Стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу" Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" із змінами і доповненнями й інфляційні втрати на суму боргу з відшкодування залізничного тарифу у розмірі 25 259,40 грн. та плати за користування власними цистернами постачальника в розмірі 8 438,40 грн. за цим рахунком-фактурою, оскільки час прострочення відповідачем його відповідного грошового зобов'язання складає лише 8 календарних днів. Відповідач вважає, що з розрахунку інфляційних втрат, наведеного позивачем у позовній заяві, повинні бути виключені періоди заборгованості, коли така заборгованість була погашена протягом одного календарного місяця від дати її виникнення. Таким чином, відповідач вважає, що підстав для нарахування пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення відповідачем оплати коригувальних рахунків-фактур №279а від 04.03.2015 року на суму 264 891,00 грн., №452а від 10.03.2015 року на суму 195 283,98 грн., №453а від 19.03.2015 року на суму 15 433,70 грн., складеними позивачем в порядку пункту 3.2 розділу 3 "Ціна та загальна сума договору" договору поставки №221/1501008 від 28.01.2015 року та специфікації №1/277/1501008 від 28.01.2015 року, немає.
13.06.2016 року позивачем надані додаткові пояснення де вказує, що корегувальні рахунки насамперед передбачають компенсацію збитків позивача, які пов'язані з закупівлею імпортного вугілля та виникають за рахунок знецінення гривні по відношенню до долару США. Коригувальні рахунки визначають частку вартості продукції, яка є невід'ємною від загальної вартості продукції, обумовленої договором. В свою чергу інфляційні процеси на вітчизняному ринку також призводять до збитків позивача. Нарахування втрат від інфляції пов'язано з компенсацією вартості вітчизняної сировини, товарів, послуг, вартість яких зростає від знецінення гривні на місцевому товарному ринку. Таким чином, на думку позивача, у відповідача виникає відповідальність за несвоєчасну оплату зобов'язань у вигляді нарахування йому втрат від інфляції, як по корегувальним рахункам, так і по основним рахункам, до яких складалися корегувальні рахунки. Крім того, до корегувальних рахунків та основних рахунків, по яких складалися корегувальні рахунки, застосовуються штрафні санкції та 3% річних.
Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду від 10.02.2016 року (суддя Фещенко Ю.В.) з призначенням справи до розгляду в засіданні на 29.02.2016 року, після чого розгляд справи відкладався до 16.03.2016 року та до 06.04.2016 року.
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 06.04.2016 року було оголошено перерву до 11.04.2016 року.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Фещенко Ю.В. судове засідання 11.04.2016 року не відбулося.
За розпорядженням керівника апарату суду № 278 від 13.04.2016 року у зв'язку із знаходженням судді Фещенко Ю.В. на лікарняному та відповідно до пункту 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатом якого справу № 904/665/16 передано на розгляд судді Бондарєву Е.М.
Ухвалою від 18.04.2016 року справа № 904/665/16 прийнята до провадження судді Бондарєва Е.М. та розгляд справи призначено в засіданні на 10.05.2016 року.
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 10.05.2016 року було оголошено перерву до 30.05.2016 року, від 30.05.2016 року до 07.06.2016 року, від 07.06.2016 року до 13.06.2016 року.
У судовому засіданні 13.06.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд
28.01.2015 року між публічним акціонерним товариством "Запоріжкокс" (далі - постачальник, позивач) та публічним акціонерним товариством "Нікопольський феросплавний завод" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №221/1501008 (далі - договір) відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві продукцію коксохімічного виробництва (далі - продукція) по ціні, в кількості, в строки та з якісними характеристиками, відображеними в Специфікаціях. Специфікації на продукцію, оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, складають невід'ємну частину договору. В специфікаціях, крім зазначеного вище, можуть бути відображені відомості про пункти доставки та інші данні, які мають відношення к поставці продукції.
Договір вступає в силу з 28.01.2015 року та діє до 23.01.2016 року (п. 10.2 договору).
За змістом п.2.1. договору та специфікацій №1/277/1501008 від 28.01.2015 року, №2/1221 від 29.05.2015 року, № 3/1531 від 18.06.2015 року, № 4/1530 від 01.07.2015 року, № 5/1837 від 29.07.2015 року до договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, на наступних умовах: FCA ПАТ "Запоріжкокс" згідно "Інкотермс-2010".
Відповідно до пункту 4.1. договору умови оплати покупцем вартості продукції: наступна оплата в національній валюті України (гривні) на банківський рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з дати відвантаження продукції, за умови отримання від постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів з даті відвантаження продукції сканованих копій рахунків-фактур по електронній пошті або шляхом засобів факсимільного зв'язку, з обов'язковим наданням оригіналів таких документів.
Згідно з пунктом 8 Додаткової угоди № 1/1222 від 29.05.2015 року до Договору сторони домовилися розділ 4 доповнити пунктом 4.6 наступного змісту:
"У зв'язку з тим, що здійснення поставок продукції, має безперервний і ритмічний характер, при постійному зв'язку з покупцем, сторони дійшли згоди про встановлення наступної періодичності оплати за поставлену Продукцію:
- протягом терміну, зазначеного в додатках;
- не рідше одного разу на місяць;
- не пізніше останнього дня місяця.
За погодженням сторін можливі інші строки оплати, які не суперечать чинному законодавству.".
Згідно пункту 4 Специфікацій: № 2/1221 від 29.05.2015 року, № 3/1531 від 18.06.2015 року, №4/1530 від 01.07.2015 року, № 5/1837 від 29.07.2015 року до Договору встановлено, що термін оплати поставленої продукції: 30 банківських днів з дати поставки продукції.
Пунктом 2.4. договору передбачено, що датою відвантаження вважається дата календарного штемпеля станції відправлення в залізничній накладній.
Також, пунктом 2.5. договору передбачено, що моментом поставки (дата поставки) і переходу ризиків втрати та/або пошкодження продукції вважається дата календарного штемпеля станції відправлення в залізничній накладній.
На виконання договору поставки та наведених вище Специфікацій позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 10 768 836,13 грн., що підтверджується наступними залізничними накладними, які долучені до матеріалів справи (а.с. 128 - 213, том 1).
Оплата вартості поставленого товару підтверджується платіжними дорученнями:
№ 173551 від 04.03.2015 року на суму 505 124,41 грн.;
№ 173957 від 10.03.2015 року на суму 541 052,09 грн.;
№ 173950 від 19.03.2015 року на суму 2 181 719,62 грн.;
№ 176151 від 29.04.2015 року на суму 475 608,67 грн.;
№ 179570 від 21.07.2015 року на суму 819 653,99 грн.;
№ 179568 від 10.08.2015 року на суму 832 980,49 грн.;
№ 179567 від 20.08.2015 року на суму 547 744,11 грн.;
№ 182784 від 31.08.2015 року на суму 821 962,34 грн.;
№ 179569 від 10.08.2015 року на суму 119 897,18 грн.;
№ 182773 від 31.08.2015 року на суму 729 114,99 грн.;
№ 182786 від 31.08.2015 року на суму 977 048,39 грн.;
№ 182844 від 25.09.2015 року на суму 1 005 681,58 грн.;
№ 182843 від 16.09.2015 року на суму 369 920,10 грн.;
№ 182845 від 25.09.2015 року на суму 590 969,61 грн.;
№ 183238 від 21.10.2015 року на суму 188 572,47 грн.;
№ 182846 від 21.10.2015 року на суму 61 786,09 грн.;
№ 186244 від 18.11.2015 року на суму 3 061,92 грн.
Позивач посилається на обставини несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати вартості поставленого позивачем відповідачу товару, що і є причиною спору.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Враховуючи умови договору та умови специфікацій до договору, положення ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, поставка якого підтверджується залізничними накладними, є таким, що настав.
Відповідач свої зобов'язання з оплати вартості поставленого товару виконав у повному обсязі, однак з простроченням строку оплати, вказаного в договорі поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (cт.610 Цивільного кодексу України).
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату за договором передбачена п.8.4. договору. Так, у разі прострочення оплати товару, покупець сплачує постачальнику від вартості неоплаченого товару пеню за кожен день прострочення оплати в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період у творення прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення.
Розрахунок пені перевірено судом, є неправильним, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем безпідставно нараховано пеню за прострочення відповідачем оплати коригувальних рахунків-фактур №279а від 04.03.2015 року на суму 264 891,00 грн., №452а від 10.03.2015 року на суму 195 283,98 грн., №453а від 19.03.2015 року на суму 15 433,70 грн.
Після здійсненого суду перерахунку пеня у сумі 118 147,00 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період березня 2015 року по жовтень 2015 року у сумі 319 307 грн. 93 коп. та 3% річних за загальний період з 03.03.2015 року по 20.10.2015 року прострочення з у сумі 13 250 грн. 35 коп.
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.
Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2015 по справі № 914/251/15.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Суд також зауважує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено, що інфляційні втрати за загальний період з квітня 2015 року по жовтень 2015 року складають 30 950,01 грн.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 30 950,01 грн.
Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем також були допущені арифметичні помилки. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено, що 3% річних за загальний період прострочення з 03.03.2015 року по 20.10.2015 року прострочення з у сумі 12 390,94 грн.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 12 390,94 грн.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80% від нарахованої суми суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тяжкий фінансово-економічний стан відповідача підтверджується копією звіту про фінансові результати за 2015 рік, копіями наказів голови правління ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" про організацію роботи підприємства з травня 2015 року по січень 2016 року, згідно яких оголошений вимушений простій працівникам заводу у зв'язку із зниженням обсягу виробництва, копією довідки головного бухгалтера про стан заборгованості перед постачальниками.
Вирішуючи питання про можливість зменшення розміру пені, суд враховує ту обставину, що відповідачем проведено повністю розрахунок за поставлену продукцію.
Суд також оцінює спірні обставини у справі з урахуванням вимог чинного законодавства щодо порядку і основних засад як встановлення так і виконання господарсько-правових зобов'язань.
Так, згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
За частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
За частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Таким чином, вимога щодо врахування принципів розумності та справедливості є прямою вимогою закону до договору та до реалізації законних прав за наслідками порушення однією із сторін умов договору. Зокрема, сума неустойки (штрафу, пені), яка передбачається в договорі, має бути розумною, адекватною, співрозмірною у порівнянні з характером допущеного порушення і виконувати своє основне призначення за правовою природою - забезпечення виконання договірних зобов'язань.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
З урахуванням викладеного законним і справедливим буде зменшення пені на 50%, яка підлягає стягненню з відповідача у сумі 59 073,50 грн.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення неустойки.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 422,32 грн. покладається на відповідача.
За приписом статті 25 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи (абз. 1 п. 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Матеріали справи містять копію статуту приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс", затвердженого загальними зборами акціонерів публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" протокол зборів від 26.04.2016 року, відповідно до якого новим найменуванням приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" є приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс".
Керуючись статтями 1, 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Електрометалургів, 310, ідентифікаціний код 00186520) на користь приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (69600, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 4, ідентифікаційний код 00191224) пеню у сумі 59 073,50 грн., втрати від інфляції у сумі 30 950,01грн., три відсотки річних у сумі 12 390,94 грн., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 2 422,32 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.06.2016 року.
Суддя ОСОБА_3