номер провадження справи 33/38/16
14.06.2016 Справа № 908/1338/16
за позовом Державного підприємства “Антонов” (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Топаз” (69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 84)
про стягнення суми
Суддя Мірошниченко М.В.
Секретар судового засідання Хилько Ю.І.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Державне підприємство “Антонов” звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Топаз” суми 160080,00 грн. основного боргу за договором № 07-212-14 від 30.04.2014 р., суми 38452,54 грн. пені, суми 3420,89 грн. 3% річних та суми 5384,04 грн. втрат від інфляції.
Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № 07-212-14 від 30.04.2014 р., позивач, у період з квітня 2015 р. по липень 2015 р. надав відповідачу обумовлені договором послуги у повному обсязі на загальну суму 160080,00грн. Проте, з боку відповідача, зобов'язання за договором, щодо здійснення розрахунків, виконані не були. Неналежне виконання грошового зобов'язання потягло за собою нарахування передбачених п. 7.3 Договору та ст. 625 ЦК України санкцій. Посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, ст. 193 ГК України та умови договору № 07-212-14 від 30.04.2014 р., позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.05.2016 р. порушено провадження у справі № 908/1338/16, розгляд якої призначено на 14.06.2016 р.
Позивач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідач - вимоги суду, викладені в ухвалі від 17.05.2016р., щодо надання письмового відзиву та витребуваних судом документів не виконав, процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
В даному випадку, ухвала господарського суду від 17.05.2016 р. про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 14.06.2016 р., була направлена судом на адреси сторін, вказані в позовній заяві.
Згідно долученого до матеріалів справи Повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 17.05.2016 р. (з інформацією про час та місце судового розгляду справи) була вручена уповноваженому представнику відповідача - 23.05.2016 р.
Тобто, про час та місце слухання даної справи позивач та відповідач були повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.
Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду позовної заяви по суті спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 14.06.2016 р. прийнято і проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд знаходить підстави для часткового задоволення позову.
Матеріали справи свідчать, що 30.04.2014 р. між позивачем (Виконавцем) та відповідачем (ОСОБА_1) було укладено договір № 07-212-14 (надалі - Договір), за умовами якого, Виконавець зобов'язується надати, а ОСОБА_1 прийняти та сплатити послуги: зі зберігання вантажу на складі ДП "АНТОНОВ" аеродрому Київ - Антонов -2; з заїзду/виїзду та перебування автотранспорту ОСОБА_1 на території Виконавця; з надання вантажного автотранспорта для розвантажувально-завантажувальних робіт; вхід представників ОСОБА_1 на територію Виконавця.
Тарифи на послуги вказані в Додатку № 1 , що є невід'ємною частиною Договору (п. 2.1 Договору)..
Відповідно до п. 2.2 Договору Виконавець має право змінювати розмір оплати за надані послуги, в разі зміни державного оподаткування, цін на енергоносії, тарифів заробітної плати та інших.
Згідно із п. 6.1 Договору ОСОБА_1 оплачує рахунки за надані послуги, відповідно до діючих тарифів (Додаток № 1).
Пунктом 6.2 Договору встановлено, що ОСОБА_1 щомісячно оплачує надані послуги протягом 10 днів з моменту отримання виставлених Виконавцем рахунків та підписаних Сторонами актів виконаних робіт. Рахунок виставляється не пізніше 10-го числа наступного за розрахунковим.
Якщо термін зберігання вантажу перевищує 1 місяць оплата послуг по зберіганню здійснюється по періодам зберігання. Початковий період зберігання вираховується з дня розміщення вантажу на склад а/д Київ - Антонов -2 до останнього дня наступного календарного місяця. Наступні періоди зберігання визнаються рівними календарному місяцю. Останній період зберігання признається рівним фактичній кількості днів зберігання на протязі останнього календарного місяця зберігання (п. 6.3 Договору).
За умовами п. 6.4 Договору Виконавець має право не видавати ОСОБА_1 вантаж, доки сплата за попередньо надані послуги, згідно підписаних актів наданих послуг не надійде на рахунок Виконавця.
Відповідно до п. 6.5 Договору після надання послуг, Виконавець щомісячно оформлює двохсторонній ОСОБА_1наданих послуг (ОСОБА_1), в двох екземплярах та направляє його разом з рахунком ОСОБА_1. ОСОБА_1 на протязі п'яти днів з моменту отримання ОСОБА_1 зобов'язаний підписати та передати Виконавцю екземпляр ОСОБА_1 або мотивовану відмову від підписання ОСОБА_1.
В разі не отримання Виконавцем підписаного ОСОБА_1 або мотивованої відмови від підписання ОСОБА_1 на протязі 5 календарних днів з моменту отримання ОСОБА_1, послуги вважаються наданими в повному обсязі, без зауважень та підлягають оплаті (п. 6.6 Договору).
Згідно із п. 7.3 Договору у випадку порушення ОСОБА_1 строку оплати визначеному у пункті 6.5 даного Договору, ОСОБА_1 сплачує на користь Виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми. Виконавець в цьому випадку може призупинити надання послуг передбачених цим Договором, до повного повернення боргу та сплати штрафних санкцій.
Як підтверджується матеріалами справи, з боку позивача зобов'язання за Договором були виконані належним чином. За період квітень 2015 р. - липень 2015 р. відповідачу були надані послуги на загальну суму 160080,00 грн., що підтверджується Актами приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг) підписаними з обох сторін: № 4 від 30.04.2015 р. на суму 48024,00 грн., № 5 від 31.05.2015 р. на суму 49624,80 грн., № 6 від 30.06.2015 р. на суму 48024,00 грн., № 7 від 09.07.2015 р. на суму 14407,20 грн.
На оплату наданих послуг відповідачу були виставлені рахунки-фактури: № ЛИ-000043 від 29.04.2015 р. на суму 48024,00 грн., № ЛИ-000050 від 29.05.2015 р. на суму 49624,80 грн., № 000000086 від 30.06.2015 р. на суму 48024,00 грн., № 000000089 від 07.07.2015 р. на суму 14407,20 грн.
Проте, з боку відповідача, договірні зобов'язання належним чином виконані не були. Як зазначено в позовній заяві, за переліченими вище Актами приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг), відповідачем жодних оплат здійснено не було.
Позивачем на адресу відповідача була направлена Претензія (вих. № 35/9578 від 22.12.2015 р.) з вимогою сплатити існуючу заборгованість, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Претензія позивача була залишена відповідачем без задоволення.
Оскільки відповідач оплати не здійснив, позовні вимоги про стягнення з ПАТ “Топаз” суми 160080,00 грн. основного боргу за договором № 07-212-14 від 30.04.2014 р., суми 38452,54 грн. пені, суми 3420,89 грн. 3% річних та суми 5384,04 грн. втрат від інфляції, стали предметом судового розгляду у даній справі.
Згідно з частинами 2, 3 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів. (Аналогічні норми містяться в статтях 173 - 175 Господарського кодексу України).
Позовні вимоги ґрунтуються на Договорі, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Договір про надання послуг є двосторонньозобов'язувальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надати послуги і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. ОСОБА_1, в свою чергу, зобов'язаний оплатити послуги і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця.
Статтею 903 ЦК України встановлено: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що в період з квітня 2015 р. по липень 2015 р. позивачем було надано відповідачу послуги за Договором на загальну суму 160080,00 грн. Надання послуг у спірний період підтверджується двосторонніми Актами прийняття-здачі робіт (надання послуг), копії яких долучені до матеріалів справи.
Враховуючи, що ОСОБА_1 надання послуг за спірний період підписані уповноваженими представниками позивача і відповідача та засвідчені печатками обох підприємств, вони вважаються погодженими і є підставою для проведення остаточних розрахунків за отримані протягом вказаного в них періоду послуги.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вже зазначалось вище, умовами Договору, ( п. 6.1, п. 6.2) передбачено, що ОСОБА_1 щомісячно оплачує надані послуги протягом 10 днів з моменту отримання виставлених Виконавцем рахунків та підписаних Сторонами актів виконаних робіт.
Матеріали справи свідчать, що відповідні Рахунки-фактури були вручені уповноваженому представнику відповідача, про що свідчить його запис на рахунках: № ЛИ-000043 від 29.04.2015 р., № ЛИ-000050 від 29.05.2015 р., № 000000086 від 30.06.2015р., № 000000089 від 07.07.2015 р.
Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг, всупереч вимог закону та умов Договору належним чином не виконав, вартість наданих послуг не сплатив, у зв'язку з чим, у нього утворився основний борг за Договором в сумі 160080,00 грн.
Будь-яких належних і допустимих доказів погашення заборгованості за отримані послуги за Договором в сумі 160080,00 грн., відповідачем всупереч вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, до господарському суду надано не було.
Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно з якою зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає позовну вимогу про стягнення з ПАТ “Топаз” суми 160080,00грн. основного боргу правомірною та доведеною, а тому задовольняє її у повному обсязі.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього: 3% річних та інфляційних витрат заявлені позивачем обґрунтовано, виходячи з їх правової природи.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” роз'яснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Враховуючи викладене, судом перевірено розрахунок 3% річних та втрат від інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період.
Суд відзначає, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягає частковому задоволенню. За заявлений позивачем період, окремо по кожному ОСОБА_1 приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг) належний до стягнення розмір 3% річних становить суму 3417,46 грн., але не суму 3420,89 грн., яку заявлено позивачем до стягнення, тому в решті вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як заявленої необґрунтовано. Належний до стягнення розмір інфляційних витрат становить суму 5384,00 грн., але не суму 5384,04 грн., яку заявлено позивачем до стягнення, тому в решті вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як заявленої необґрунтовано.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі пункту 7.3 Договору, за змістом якого, у випадку порушення ОСОБА_1 строку оплати визначеному у пункті 6.5 даного Договору, ОСОБА_1 сплачує на користь Виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від
несплаченої суми.
Перевіривши розрахунок пені окремо по кожному ОСОБА_1 приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг) за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» з урахуванням вимог ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд відзначає, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню: за заявлений позивачем період часу належний до стягнення розмір пені становить суму 38207,26 грн., але не суму 38452,54 грн., яку заявлено позивачем, тому в решті позовної вимоги про стягнення пені слід відмовити, як заявленої необґрунтовано.
Отже, позов задовольняється частково.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
В даному випадку, відповідач не надав суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання ним договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Топаз” (69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 84, код ЄДРПОУ 14310371) на користь Державного підприємства “Антонов” (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1, код ЄДРПОУ 14307529) суму 160080 (сто шістдесят тисяч вісімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, суму 38207 (тридцять вісім тисяч двісті сім) грн. 26 коп. пені, суму 5384 (п'ять тисяч триста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. втрат від інфляції, суму 3417 (три тисячі чотириста сімнадцять) грн. 46 коп. трьох відсотків річних та суму 3106 (три тисячі сто шість) грн. 32 коп. судового збору.
Видати наказ.
В іншій частині у позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 21.06.2016 р.
Суддя М.В. Мірошниченко