15 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/312/16
Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого -судді Романішина В.Л.,
суддів Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря Колеснікова-Горобець І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
В січні 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо скасування дозволів на імміграцію в Україну, скасування рішення відповідача №273994 від 12.01.2016р. про скасування дозволів на імміграцію в Україну, зобов'язання поновити такі дозволи громадянам Китайської Народної Республіки ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Позов обґрунтовували тим, що в березні 2010 року ними отримано посвідки на постійне проживання в Україні, які у вересні 2015 року було втрачено. При зверненні до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою щодо отримання нових посвідок, рішеннями №273994 від 12.01.2016р. відповідачем скасовано позивачам дозвіл на імміграцію в Україну з посилання на п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію». Такі рішення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вважають незаконними, оскільки у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки правомірності оформлення у 2010 році посвідок на постійне проживання в Україні, а також не зазначено конкретної норми Закону для скасування дозволів на імміграцію, в той час як п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію» не містить чіткої підстави для скасування відповідних дозволів.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2016р. позов залишено без задоволення.
Приймаючи вказану постанову суд першої інстанції виходив з того, що на момент надання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 25.10.2004р. дозволів на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» їх неповнолітня дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3., не мала дозволу на імміграцію та, з урахуванням віку на момент прийняття документів у її батьків, вимоги п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію» виконані не могли бути.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, та прийняти нову постанову, якою їх позов задовольнити.
В своїй скарзі апелянти зазначають, що посилання суду першої інстанції щодо законності скасування позивачам дозволів на імміграцію відповідно до п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію» є безпідставними, оскільки відповідно до наведеної правової норми інші випадки для скасування дозволів на імміграцію мають бути передбачені виключно законами України.
Апелянти вважають, що навіть у разі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності факту подання заявником свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, у міграційного органу відсутні підстави для скасування позивачам дозволів на імміграцію.
Апелянти просять врахувати, що вони проживають на території України на законних підставах більше 14 років, є фізичними особами-підприємцями, добросовісно сплачують податки в бюджет та мають трьох дітей, які є громадянами України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, є подружжям та являються громадянами КНР, що підтверджується паспортами НОМЕР_3 від 20.11.2007р. та НОМЕР_4 від 17.07.2007р., виданими відділом посольства КНР в Україні.
Позивачі мають трьох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3., ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.н. та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5.
25.10.2004р. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до ВГІРФО УМВС України в Одеській області із заявами щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну, за результатами розгляду яких 30.12.2004р. ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області позивачам надано дозвіл на імміграцію на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію».
30.12.2004р. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 видано тимчасові посвідки на проживання серії НОМЕР_5 та НОМЕР_6 відповідно з терміном дії до 30.12.2006р.
04.03.2010р. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_7 та серії НОМЕР_8 відповідно.
17.11.2015р. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявами №14/6046 та №14/5045 про обмін посвідок на постійне проживання у зв'язку з їх втратою.
За наслідками розгляду заяв позивачів Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 12.01.2016р. прийнято рішення №273994 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, якими з посиланням на п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», скасовано дозволи на імміграцію в Україну, видані громадянам Китайської Народної Республіки ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Зазначені рішення прийнято на підставі висновків Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування дозволів на імміграцію в Україну, в яких зазначено, що дозволи на імміграцію в Україну ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», як батьки іммігранта, проте неповнолітня дитина заявників ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3., на момент прийняття документів не мала дозволу на імміграцію в Україну. Також, зазначено, що вимоги п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію» щодо подання документу про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні, не могли бути виконанні з урахуванням віку ОСОБА_6. Згідно обліків ГУ ДМС України в Одеській області неповнолітня дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. набула громадянство України лише в 2009 році та на момент надання батькам дозволу на імміграцію у громадянстві України не перебувала.
У зв'язку з цим, відповідач дійшов висновку, що громадянам КНР ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволи на імміграцію в Україну надано з порушенням Закону України «Про імміграцію», посвідками на постійне проживання вони документовані безпідставно.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнав обґрунтованими висновки відповідача, що позивачі не могли бути визнані батьками іммігранта та не мали підстав для надання їм дозволу на імміграцію в Україну, а тому рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №273994 від 12.01.2016р. про скасування дозволів на імміграцію в Україну є правомірними.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком Одеського окружного адміністративного суду. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Як зазначалось вище, підставою для скасування рішеннями від 12.01.2016р. №273994 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволів на імміграцію в Україну Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зазначило п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
При цьому, іншим випадком, в розумінні вказаної норми відповідач зазначає, що дозволи на імміграцію в Україну ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надано з порушенням п.6 ч.2 ст.4, Закону України «Про імміграцію», як батькам іммігранта, оскільки у 2004 році їх дитина ОСОБА_6 у громадянстві України не перебувала, а також через свій вік не могла виконати вимоги п.6 ч.7 ст.9 Закону щодо надання документу про те, що вона не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
Апеляційний суд такі висновки відповідача вважає помилковими, оскільки пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» чітко визначено, що інші випадки для скасування дозволу на імміграцію мають бути передбачені законами України, тоді як у спірних рішеннях Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.01.2016р. відсутня вказівка на відповідну норму Закону, на підставі якої видані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволи на імміграцію в Україну підлягають скасуванню.
Порушення встановленого законодавством України порядку надання дозволів на імміграцію в Україну, в розумінні статті 12 Закону України «Про імміграцію», є підставою для скасування таких дозволів, якщо з'ясується, що їх надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. (п.1 ч.1 ст.12 Закону)
Надання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в 2004 році дозволів на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області не встановлено.
Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апелянтів, що допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволів на імміграцію, за відсутності у цьому вини останніх, не є визначеною Законом України «Про імміграцію» та іншими законами України підставою для скасування таких дозволів.
При цьому, апеляційний суд враховує, що частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскаржувані рішення відповідача від 12.01.2016р. №273994 є актами індивідуальної дії, в яких Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області не зазначило та не мотивувало, з якої визначеної законом підстави скасовано дозволи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на імміграцію в Україну, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що оскаржувані рішення прийнято на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Апеляційний суд доходить висновку, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок доказування правомірності прийнятих ним рішень в адміністративному судді, не доведено наявності підстав для скасування позивачам дозволів на імміграцію і, як наслідок, правомірності рішень від 12.01.2016р. №273994.
А відтак, позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині вимог про скасування рішень відповідача №273994 від 12.01.2016р. про скасування дозволів на імміграцію в Україну є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивачів про визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо скасування дозволів на імміграцію в Україну, то колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті, відповідно до ст.6 КАС України, має бути захист порушеного суб'єктивного права особи, яка звертається до суду.
У даному випадку, у разі незгоди ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з рішеннями суб'єкта владних повноважень №273994 від 12.01.2016р., які прийнято в результаті оскаржуваних дій, вимога про визнання дій протиправними не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивачів, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом скасування спірних рішень Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Судова колегія, також, не вбачає підстав для прийняття рішення про зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити дозволи на імміграцію громадянам Китайської Народної Республіки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки вчинення таких дій є повноваженнями відповідача, у реалізації яких суд не може підміняти відповідного суб'єкта владних повноважень.
Наслідком набрання законної сили судовим рішенням про скасування рішень відповідача №273994 від 12.01.2016р. про скасування дозволів на імміграцію в Україну, є поновлення відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 таких дозволів та виконання, у даному випадку, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області вимог п.22 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012р. №251, щодо надання позивачам нових посвідок на постійне проживання в Україні.
За таких обставин, позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково.
Оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому постановлене судове рішення, на підставі п.4 ч.1 ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Матеріалами справи підтверджено понесення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судових витрат у справі по 3472,60 грн. кожним, а тому, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, на користь позивачів підлягає стягненню з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області по 1157,50 грн. судових витрат.
Керуючись ст.ст. 69, 71, 94, 185, 195, 196, 198 ч.1 п.3, 202 ч.1 п.4, 205 ч.2, 207, 254 ч.5 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12 січня 2016 року №273994 про скасування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволів на імміграцію в Україну.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у відшкодування судових витрат 1157,50 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят сім гривень 50 коп.), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) у відшкодування судових витрат 1157,50 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят сім гривень 50 коп.), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 17.06.2016р.
Головуючий суддя Романішин В.Л.
Судді Запорожан Д.В.
Шляхтицький О.І.