31 травня 2016 року м. Київ К/800/51704/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Голубєвої Г.К.,
Юрченко В.П.,
секретар Антипенко В.В.
за участю представника ПАТ „Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" -
Лісовського А.В.,
представника Миронівської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області - Ступака Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року у справі № 810/559/14 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства „Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області,
про скасування податкового повідомлення - рішення, -
Публічне акціонерне товариство „Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення №0004292200 від 23.12.2013, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1235932 грн.
Зазначило, що господарські операції між позивачем та ТОВ „Камелот", ТОВ „ТПК Август", ПП „Марс-Н", ТОВ „Агротехкомплекс", ТОВ „Агро систем" мали реальний характер.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014, позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення №0004292200 від 23.12.2013.
Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначили, що позивачем підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку здійснення господарських операцій з ТОВ „Камелот", ТОВ „ТПК Август", ПП „Марс-Н", ТОВ „Агротехкомплекс", ТОВ „Агро систем".
Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Київського окружного адміністративного суду та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ „Камелот" за серпень 2011 року, ТОВ „ТПК Август" - за листопад 2012 року, ПП „Марс-Н" - за березень, жовтень 2012 року, ТОВ „Агротехкомплекс" - за вересень-жовтень 2012 року, ТОВ „Агро систем" - за березень-травень, грудень 2012 року та складено акт №207/22-011/00951770 від 21.11.2013.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3 п.198.6 ст. 198, п. 201.4 п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість у сумі 1235933, 38 грн., що призвело до заниження суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню у сумі 1235933, 38 грн.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0004292200 від 23.12.2013.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявності у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактичної сплати грошових коштів контрагентам, в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичного виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.
Як встановлено судами, реальність господарських операцій із поставки товару позивачу його контрагентами - ТОВ „Камелот", ТОВ „ТПК Август", ПП „Марс-Н", ТОВ „Агротехкомплекс", ТОВ „Агро систем" за 2011-2012 роки підтверджується договорами поставки, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на осіб, які брали участь у виконанні господарських операцій.
Первинні бухгалтерські документи мають всі необхідні реквізити, підписувались уповноваженими особами контрагентів та позивача.
Отримання товару позивачем від контрагентів підтверджується: журналом зважування надходження вантажів на автомобільних вагах, в якому зазначено дата прибуття автомобілів, їх вага та вага і найменування товару, постачальник товару.
Оплата здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагентів, що підтверджується реєстром документів про оплату товару.
Використання отриманої продукції у власній діяльності підтверджується накладними на відпуск сировини у виробництво та виробничими звітами з переробки соняшника, кукурудзи та пшениці, що підтверджується сертифікатом відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, свідоцтвом про атестацію виробничо-технологічної лабораторії ПАТ „МЗВКК" та складськими квитанціями та картками аналізу зерна.
Дії платника податків, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірні.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Голубєва Г.К.
Юрченко В.П.