Справа № 487/364/16-ц
Провадження № 2/487/795/16
17.06.2016 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді ТЕМНІКОВОЇ А.О.,
при секретарі - ІГНАТЬЄВІ А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Миколаєві цивільну справу за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним акту на право власності на земельну ділянку, -
Позивач керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до Заводського районного суду міста Миколаєва із вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що Миколаївською місцевою прокуратурою №1 установлено порушення права територіальної громади міста Миколаєва на землю, що полягає в наступному. Пунктами 27, 27.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 квадратний метр за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по провулку Польотному, 34 у місті Миколаєві. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140159 від 27.11.2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:004:0009. Зазначений державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 27.11.2009 року за номером 010949702051. У зв'язку з порушенням вимог чинного законодавства під час прийняття та оформлення документів на спірну земельну ділянку, позивач просить визнати незаконними та скасувати пункти 27, 27.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 квадратний метр, нормативною грошовою оцінкою 390600 гривень 00 копійок, за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по провулку Польотному, 34 у місті Миколаєві; визнати недійсним відповідний державний акт на право власності на землю.
Прокурор підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, надавши заяву про розгляд справи за відсутністю представника прокуратури.
Представник Миколаївської міської ради та відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, таким чином, в силу ч. 2 ст. 77 ЦПК України, суд вважає, що відповідачі не з'явилися до суду без поважних причин. З урахуванням заяви представника позивача про відсутність заперечень щодо заочного розгляду справи відповідно до вимог ст. 164 ч. 4, ст. 224 ЦПК України, суд вважає можливим прийняти заочне рішення на підставі доказів, що є у справі.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.
Зазначене вище узгоджується із правовими позиціями, що висловленими Верховним Судом України в постановах від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14, від 24.12.2014 у справі №6-206цс14.
Судом встановлено, що пунктами 27, 27.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 квадратний метр за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по провулку Польотному, 34 у місті Миколаєві.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140159 від 27.11.2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:004:0009. Зазначений державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 27.11.2009 року за номером 010949702051.
Згідно з проведеними комунальним підприємством «Госпрозрахункове проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро» замірами земельна ділянка по провулку Польотному, 34 у місті Миколаєві, повністю входить в межі прибережної захисної смуги Бузького лиману: відстань від урізу Бузького лиману до крайніх точок спірної земельної ділянки становить 91,2 метри до північної, 126,5 метри до західної, 119,4 метри до східної, 142 метри дот південної. Земельна ділянка вільна від забудови.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обертів нерухомого майна, №517120304 від 16.01.2016 право власності на об'єкти нерухомого майна по провулку Польотному, 34 у місті Миколаєві не зареєстровано.
Статтею 83 ЗК України визначено, що землі водного фонду перебувають виключно у державній та комунальній власності, їх надання у приватну власність заборонено.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.
Матеріали справи не містять доказів про те, що стосовно спірної земельної ділянки Миколаївською міською радою приймалися рішення щодо зміни її з категорії земель рекреаційного призначення та водного фонду на землі забудови з дотриманням встановленого Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502 (у чинній на той момент редакції).
Таким чином, оскільки судом встановлено, що спірна земельна ділянка повністю входить в межі прибережної захисної смуги Бузького лиману та зміна її цільового призначення у встановлений законом спосіб проведена не була, пункти 27, 27.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 квадратних метри за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по провулку Польотному, 34 у місті Миколаєві є незаконними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.
Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статями 116,118 ЗК України (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою № 6-93цс13).
Таким чином, оскільки рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року (пункти 27, 27.1 розділу 4), яке було підставою для видачі ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю, підлягає скасуванню, державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140159 від 27.11.2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:004:0009. на ім'я ОСОБА_1 є недійсним.
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Незаконне надання у власність спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення позову.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням га охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 року № 459/2011 «Про Державну інспекцію сільського господарства України» є Державна інспекція сільського господарська України.
Разом з тим ст.ст. 6, 9, 10 зазначеного Закону, якими визначені повноваження згаданого органу, не передбачено повноважень щодо звернення до суду про визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та зобов'язання повернути її власнику. Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 року № 459/2011.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду із позовами вказаної категорії, а також те, що зазначений орган належний державний контроль за законністю рішень органів влади та самоврядування не здійснює, прокурором було пред'явлено позов в інтересах держави.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (постанова Верховного Суду України №6-2407цс15 від 17.02.2016 року)
Згідно листа №538/12-22 від 18.05.2016 року про наявність рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року щодо передачі спірної земельної ділянки Державній інспекції сільського господарства України стало відомо 01.02.2016 року, та з цього часу почався перебіг позовної давності.
Будь-яких заяв щодо строку позовної давності до суду не надходило.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 14, 121 Конституції України, ст. ст. 10, 11, 45, 59, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 19 -21, 58-62, 83, 116, 118, 152 ЗК України, ст. 4, 88-90 ВК України, ст. ст. 3, 15, 16, 373, 203, 215, 216, 261 ЦК України, суд,-
Позовні вимоги керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 задовольнити.
Визнати незаконними та скасувати пункти 27, 27.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 квадратних метрів, нормативною грошовою оцінкою 390600 гривень 00 копійок, за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по провулку Польотному, 34 у місті Миколаєві.
Визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140159 від 27.11.2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:004:0009, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 27.11.2009 року за номером 010949702051.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області судові витрати з оплати судового збору в сумі 2756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження. Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Миколаївської області через Заводський районний суд міста Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ: А.О. ТЕМНІКОВА