61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
15.06.2016р. Справа № 905/1589/16
Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання Паюновій Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай", м. Донецьк
про стягнення 75 258 грн. 12 коп.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю б/н від 21.04.2016р.
від відповідача: Гур'єва Ю.А. - представник за довіреністю б/н від 29.09.2015р.
Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 15.06.2016р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай", м. Донецьк, про стягнення заборгованості за договором підряду № 1/01/14 від 10.01.2014 року в сумі 36 859 грн. 00 коп., інфляційних втрат у сумі 29 559 грн. 94 коп., 3% річних у сумі 2 341 грн. 81 коп., пені у сумі 2 912 грн. 37 коп. та плати за зберігання у сумі 3 585 грн. 00 коп., а всього 75 258 грн. 12 коп.
Ухвалою суду від 04.05.2016р. господарським судом Донецької області було прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 17.05.2016р. Ухвалою суду від 17.05.2016р. розгляд справи було відкладено на 09.06.2016р.
Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 09.06.2016р. по 15.06.2016р.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором підряду № 1/01/14 від 10.01.2014 року щодо оплати вартості виконаних робіт. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 509, 526, 530, 612, 625, 837, 853, 854 Цивільного кодексу України, ст. 193, 231 Господарського кодексу України.
Представник позивача у судових засіданнях 17.05.2016р., 09.06.2016р. та 15.06.2016р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в обґрунтування своїх вимог посилався на укладання договору підряду № 1/01/14 від 10.01.2014 року із відповідачем, невиконання останнім за ним своїх зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних, інфляційних втрат, пені та плати за зберігання замовлення.
Представник відповідача у судових засіданнях 09.06.2016р. та 15.06.2016р. заперечував проти задоволення позовних вимог. 15.06.2016р. через канцелярію господарського суду Донецької області відповідач надав відзив від 15.06.2016р., згідно якого через зміну керівництва та відповідальних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" відповідачу не були відомі умови оплати за договором підряду № 1/01/14 від 10.01.2014 року. На підставі викладених у відзиві обставин, а також у зв'язку з чим, що штрафні санкції є вищими за прострочену суму заборгованості, відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" (далі - замовник) був укладений договір підряду № 1/01/14 від 10.01.2014 року (далі за текстом Договір), за умовами якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання по виготовленню столярних виробів, а саме: 15 дверних блоків, 1 двері вхідні металеві та 1 дверний щит.
Відповідно до п.2.1. договору, вартість столярних виробів складає 121 859 грн. 00 коп.
Відповідно до п.2.3. договору, загальна вартість робіт по договору складає 121 859 грн. 00 коп.
Пунктом 2.5. договору, визначений наступний порядок здійснення розрахунків:
- передоплата в розмірі 70 % вартості договору;
- залишок суми 30 % - протягом 60 днів після підписання договору.
Згідно з п. 8.3., договір вступає у силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання зобов'язань.
На виконання умов договору, відповідачем було здійснено передоплату у сумі 85 000 грн. 00 коп., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:
- платіжне доручення № 10386 від 29.01.2014р. на суму 30 000 грн. 00 коп.;
- платіжне доручення № 133 від 07.02.2014р. на суму 30 000 грн. 00 коп.;
- платіжне доручення № 224 від 24.02.2014р. на суму 25 000 грн. 00 коп.
В свою чергу позивачем, за результатами виконаних робіт виставлені відповідачу наступні рахунки на загальну суму 121 859 грн. 00 коп.:
- рахунок № 01/14 від 28.01.2014р. на суму 42 774 грн. 00 коп.;
- рахунок № 02/14 від 28.01.2014р. на суму 62 470 грн. 00 коп.;
- рахунок № 03/14 від 28.01.2014р. на суму 16 615 грн. 00 коп.
Факт приймання-передачі столярних виробів підтверджується актом приймання-передачі товару від 07.03.2014р. на суму 42 773 грн. 60 коп.
Вказаний акт підписаний повноважними представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.
Судом встановлено, що зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт за договором підряду № 1/01/14 від 10.01.2014 року відповідачем не виконані в повному обсязі, вартість робіт у розмірі 36 859 грн. 00 коп. станом на час розгляду справи не сплачена.
Проаналізувавши укладений сторонами договір підряду № 1/01/14 від 10.01.2014 року, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду, отже, правовідносини сторін підпадають під регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.
Статтею 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно із ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Граничним строком оплати виконаних робіт, встановленим п.2.5 договору є 11.03.2014р.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для ухилення від виконання свого обов'язку за договором стосовно оплати робіт, як це визначено в п.2.5. договору, протягом 60 днів після підписання договору.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем розрахунку з позивачем впродовж вказаного строку, що призвело до порушення відповідачем зобов'язання з оплати робіт як боржником, який прострочив виконання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором підряду № 1/01/14 від 10.01.2014 року в сумі 36 859 грн. 00 коп. обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.
Крім стягнення основної заборгованості позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2 341 грн. 81 коп., оцінюючи правомірність нарахування яких суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що фактично розмір 3% річних складає 2 341 грн. 81 коп., у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані інфляційні втрати за прострочення оплати вартості робіт у розмірі 29 559 грн. 94 коп.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є методологічно та арифметично невірним, оскільки в розрахунках позивача період нарахування не відповідає вимогам п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Крім того, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Фактично розмір інфляційних втрат дорівнює 28 130 грн. 17 коп. на підставі чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а в частині стягнення 1 429 грн. 77 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню на суму 2 912 грн. 37 коп., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.
Оцінюючи правомірність нарахування якої суд зазначає наступне.
Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).
Аналогічні норми містяться в ст. 549 Цивільного кодексу України, згідно з якими штрафом/пенею визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, в разі прострочення виконання.
Пунктом 2.10. договору передбачено, що в разі прострочення оплати замовник виплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Разом з тим, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що фактично розмір пені становить 2 912 грн. 37 коп., з огляду на вищевикладене позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені було здійснено за допомогою програмного забезпечення «Ліга Закон».
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача плати за зберігання у сумі 3 585 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 2.6. договору, підрядник повідомляє замовника про виготовлення столярних виробів, а замовник зобов'язується забрати своє замовлення.
Відповідно до п. 2.8. договору, в разі, якщо замовник протягом 60 днів з моменту повідомлення йому про виготовлення його замовлення не забирає столярні вироби, підрядник в праві нарахувати плату за зберігання виробів в розмірі 5 гривень за кожен день прострочення.
Позивач листом від 07.03.2014р. повідомив відповідача про виготовлення замовлення. Даний факт підтверджується відміткою відповідача про ознайомлення 07.03.2014р. з підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.
Судом встановлено, що відповідач в строк встановлений п. 2.8. договору, а саме до 06.05.2014р. не забрав замовлення, на підставі чого позивачем нарахована плата за зберігання виробів за період 717 днів в сумі 3 585 грн. 00 коп. Даний факт відповідачем не спростований.
Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що плата за зберігання виробів становить 3 585 грн. 00 коп., з огляду на вищевикладене позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.
Згідно ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Таким чином, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Плата за зберігання також не є штрафною санкцією, це обов'язок замовника згідно з договором. Таким чином, прохання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій стосується лише нарахованої позивачем пені.
Відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у окремих випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. У пункті 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Застосування положень п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, встановлення розміру зменшення є правом суду та застосовується ним виходячи з обставин справи, з врахуванням всіх її обставин, та ґрунтуючись на внутрішньому переконанні суду щодо встановлення достатнього розміру неустойки, що підлягає стягненню.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Зміна керівництва та відповідальних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай", на яку посилається відповідач у відзиві, не звільняє останнього від відповідальності за порушення грошового зобов'язання та не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Оцінивши доводи сторін та надані докази, враховуючи, що відповідач не довів необхідності зменшення розміру нарахованої пені, а також беручи до уваги правомірність нарахування пені, суд відмовляє у проханні відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що витрати зі сплати судового збору та витрати на послуги адвоката за вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст.ст. 525, 526, ч.1 ст. 530, ст.ст. 546, 549, 551, 610, 612, 625, 629, 837 Цивільного кодексу України; ч. 1, 7 ст. 193, ч.1 ст. 230, ч.6 ст.232, ст.233 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 42-47, 28, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" (код ЄДРПОУ 32011411, місцезнаходження - 83003, Донецька область, місто Донецьк, Калінінський район, проспект Ілліча, будинок 91) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ІПН НОМЕР_1, місце проживання ФО-П - 83016, АДРЕСА_1) заборгованість за договором підряду № 1/01/14 від 10.01.2014 року в сумі 36 859 грн. 00 коп., інфляційних втрат у сумі 28 130 грн. 17 коп., 3% річних у сумі 2 341 грн. 81 коп., пені у сумі 2 912 грн. 37 коп. та плати за зберігання у сумі 3 585 грн. 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1 351 грн. 82 коп.
В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 1 429 грн. 77 коп. відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.
У судовому засіданні 15.06.2016р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.06.2016р.
Суддя Ю.С. Мельниченко