16 червня 2016 року Справа № 910/22993/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Яценко О.В.
суддівФролової Г.М., Ходаківської І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Олан"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року
у справі№ 910/22993/15 господарського суду міста Києва
за позовомДочірнього підприємства "Олан"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль
провизнання договорів удаваними та застосування наслідків удаваності
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:не з'явилися
- відповідача:Самокиша В.Ю. дов. №23-12/15-34 від 23.12.2015
Дочірнє підприємство "Олан" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання удаваним правочину, укладеного між ДП "Олан" і ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" - договору лізингу №-06/12 від 11.06.2012 року, застосувати наслідки удаваності правочину - договору лізингу № LC6724-06/12 від 11.06.2012 року та визнати даний правочин укладений між ДП "Олан" і ТОВ "Райффайзен лізинг Аваль" таким, що є кредитно-заставним договором, щодо надання ТОВ "Райффайзен лізинг Аваль" в кредит ДП "Олан" грошових коштів в сумі 367 848,19 грн., строком до 10.06.2015 року, зі сплатою відсотків за користування коштами з розрахунку ставка LIBOR 3M плюс 10,5 відсотків річних від суми заборгованості за договором (70 % від вартості предмета застави) під заставу транспортного засобу - вантажний (сідловий тягач) VOLVO FH400, EVRO 3, 2008 р.в. (шасі YV2ASG0AX9B534324 № D13174516).
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2015 року (суддя Нечай О.В.) у справі № 910/22993/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Олан" 07.12.2015 року звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2015 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року (судді: М.Г. Чорногуз, С.Г. Рудченко, О.В. Агрикова) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Дочірнє підприємство "Олан" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. ст. 235, 263, 267 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 01.06.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Фролової Г.М., Ходаківської І.П. касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Олан" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 09.06.2016 року.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.06.2016 року, на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою позивача в судове засідання, колегією суддів було відкладено розгляд касаційної скарги на 16.06.2016 року.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 червня 2012 року між Дочірнім підприємством "Олан" (далі - позивач, продавець) та ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № Р6724-6728 (далі - Договір купівлі-продажу), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити транспортний засіб згідно додатку № 1 (специфікації), що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору купівлі-продажу асортимент, комплектність, кількість і якість транспортного засобу визначені в додатку № 1 (специфікація), що є невід'ємною частиною цього договору.
Придбання транспортного засобу на умовах цього договору здійснюється покупцем для подальшої передачі в лізинг лізингоодержувачу відповідно до договорів лізингу від 11.06.2012 року № LC6724-06/12 та LC6728-06/12, укладених між лізингоодержувачем і покупцем (п.1.3 Договору купівлі-продажу).
Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу загальна вартість транспортного засобу становить гривневий еквівалент 244 300 Євро, що за погодженим сторонами курсом (курс 10,755166 гривень за 1 Євро) становить 2 189 572 грн. 54 коп., ПДВ 20% у розмірі 437 914 грн. 51 коп., всього 2 627 487 грн. 05 коп. та включає вартість транспортного засобу, пакування та транспортування до місця поставки, визначеного цим договором.
Згідно з п. 2.2 договору купівлі-продажу оплата транспортного засобу здійснюється покупцем на підставі даного договору в наступному порядку:
-30% від загальної вартості транспортного засобу, а саме: гривневий еквівалент 73 290 Євро, що за погодженим сторонами курсом (курс 10,755166 гривень за 1 Євро) становить 656 871 грн. 76 коп., крім того ПДВ 20% у розмірі 131 374 грн. 35 коп., всього 788 246 грн. 11 коп. покупець зобов'язується перерахувати на рахунок продавця протягом 3 (трьох) банківських днів з дати сплати лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу авансового лізингового платежу та адміністративної комісії;
- 70% від загальної вартості транспортного засобу, а саме: гривневий еквівалент 171 010 Євро, що за погодженим курсом (курс 10,755166 гривень за 1 Євро) становить 1 532 700 грн. 78 коп., крім того ПДВ 20% у розмірі 306 540 грн. 16 коп., всього 1 839 240 грн. 94 коп. покупець зобов'язується перерахувати на рахунок продавця протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі транспортного засобу. У разі наявності претензій до транспортного засобу, передбачений цим пунктом платіж покупець зобов'язується здійснити не пізніше 5 (п'яти) банківських днів після підписання покупцем та продавцем акту про усунення недоліків транспортного засобу.
Відповідно до п. 3.1 договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний поставити транспортний засіб протягом 10 календарних днів з дати сплати покупцем продавцю вартості транспортного засобу згідно п. 2.2.1 цього договору.
Згідно з п. 3.2 договору купівлі-продажу поставка транспортного засобу здійснюється на умовах DDP на склад продавця, за адресою: Луганська область, м. Алчевськ, вул. Декабристів, 27-А.
Датою поставки за цим договором є дата підписання продавцем і покупцем акту приймання-передачі транспортного засобу без будь-яких претензій покупця по якості, кількості та комплектності транспортного засобу (п. 3.5 договору купівлі-продажу).
До договору купівлі-продажу сторонами було підписано специфікацію від 11.06.2012 року (додаток №1 до договору), в якій сторони зазначили: найменування товару, № шасі, № двигуна, рік випуску, кількість, ціну та виклали додаткові характеристики транспортних засобів.
22 червня 2012 року відповідно до акта приймання-передачі предмета на підставі договору купівлі-продажу, продавець передав у власність покупцю предмет згідно специфікації з відповідними характеристиками, а покупець перевірив якість, комплектність, справність та відповідність предмета умовам договору та підтверджує, що предмет відповідає всім встановленим специфікацією та договором вимогам.
11 червня 2012 року між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі - лізингодавець) та Дочірнім підприємством "Олан" (далі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № LC6724-06/12 (далі - договір лізингу), за умовами якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток № 2 до цього договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору лізингу зобов'язання лізингодавця по придбанню предмета лізингу виникають після сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу та адміністративної комісії згідно цього договору та додатків до нього.
В пункті 1.8 договору лізингу зазначено, що на підставі ч. 2 ст.524 ЦК України сторони погодили додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США (грошовий еквівалент іноземної валюти). Зобов'язання за цим договором попередньо визначаються в грошовому еквіваленті іноземної валюти та перераховуються у гривню в порядку, визначеному окремими положеннями цього договору.
Пунктом 2.1 договору лізингу передбачено, що вартість предмета лізингу на момент підписання договору становить 525 497 грн. 41 коп., в т.ч. ПДВ 20% і підлягає остаточному визначенню після передачі предмета лізингу лізингоодержувачу та здійснення всіх розрахунків за договором купівлі-продажу.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.3 договору лізингу лізингоодержувач за цим договором сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу та поточні лізингові платежі. Лізингоодержувач протягом строку лізингу сплачує лізингодавцю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця (під якою сторони розуміють винагороду згідно Закону України "Про фінансовий лізинг").
Як встановлено судами, право власності відповідача на транспортний засіб - вантажний (сідловий тягач) VOLVO FH400, EVRO 3, 2008 р.в. (шасі YV2ASG0AX9B534324 № D13174516) на момент передачі вказаного предмета у лізинг, було зареєстровано за відповідачем 26.06.2012 року, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії ААС № 948636.
Відповідно до акту приймання-передачі предмета лізингу від 27.06.2012 року на підставі договору лізингу лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування предмет лізингу згідно специфікації з відповідними характеристиками.
27 червня 2012 року сторонами було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно якої після набрання нею чинності вважаються погашеними зобов'язання сторін в такому обсязі: зобов'язання покупця (лізингодавця) перед продавцем (лізингоодержувачем) за договором купівлі-продажу від 11.06.2012 року № Р6728-6/12 в розмірі 788 246 грн. 10 коп.; зобов'язання продавця (лізингоодержувача) перед покупцем (лізингодавцем) у сумі 157 649 грн. 22 коп. на підставі договору фінансового лізингу №LC6724-06/12 від 11.06.2012 року; в сумі 157 649 грн. 22 коп. на підставі договору фінансового лізингу № LC6725-06/12 від 11.06.2012 року; в сумі 157 649 грн. 22 коп. на підставі договору фінансового лізингу № LC6726-06/12 від 11.06.2012 року; в сумі 157 649 грн. 22 коп. на підставі договору фінансового лізингу № LC6727-06/12 від 11.06.2012 року; в сумі 157 649 грн. 22 коп. на підставі договору фінансового лізингу № LC6728-06/12 від 11.06.2012 року зі сплати авансових лізингових платежів, на загальну суму 788 246 грн. 10 коп. (пункти 3.1 та 3.2 угоди).
Як зазначено судами, позивачем було отримано від відповідача 367 848,19 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 19901 від 27.06.2012 р. з призначенням платежу "за сідловий тягач зг. дог. Р6724-6728 від 11 червня 2012 року (LC6724-06/12; 6724.2 в т.ч. ПДВ 61308,03)".
26 червня 2014 року між сторонами була укладена угода про внесення змін до договору фінансового лізингу, якою сторони внесли зміни до Додатку №1 "Графік розрахунку заборгованості" до договору фінансового лізингу та виклали його в новій редакції.
Звертаючись до суду з позовом, Дочірнє підприємство "Олан" обґрунтовувало вимоги тим, що дії сторін в рамках укладених між ними договорів, а саме договору купівлі-продажу, договору лізингу та Угоди про зарахування зустрічних вимог мали удаваний характер та були направлені виключно на укладення між сторонами та в подальшому виконанні кредитно-заставної угоди про надання відповідачем позивачу кредиту в розмірі 367 848,19 грн. для поповнення обігових коштів та передачі в заставу транспортних засобів позивача.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції укладеним між сторонами договором право позивача порушене не було. Відповідно, у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування позовної давності у даній справі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
У п. 25 постанови пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" зазначено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 1 статті 807 ЦК України встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Натомість, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Пунктом 3 зазначеної статті визначено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Враховуючи відмінність договору лізингу та кредитного договору, яка полягає у характері та суб'єктному складі учасників правовідносин, відповідно до яких обов'язковим учасником кредитних правовідносин має бути банк, який видає кредит виключно на підставі банківської ліцензії, предметом кредитного договору є грошові кошти, а предметом договору лізингу може бути виключно неспоживна річ.
Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний договір не містить ознак кредитного договору та при цьому відповідає вимогам, що ставляться до договору лізингу.
Крім того, як вірно встановлено апеляційним господарським судом, оскільки відповідачем було сплачено кошти не як кредит, а як оплата за продаж предмету лізингу та оскільки майно належить відповідачу та не належить позивачу, останній не міг його передати у заставу, при цьому позивачем деякий час сплачувались платежі за договором лізингу, що свідчить про схвалення правочину.
Також слід зазначити, що реєстраційними документами (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), копії яких містяться у матеріалах справи, підтверджується, що основним видом господарської діяльності відповідача є саме діяльність з торгівлі, оренди та надання послуг фінансового лізингу, а надання банківських послуг видами діяльності відповідача не передбачено (т.І а.с. 119-123).
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності, про яку було заявлено відповідачем, оскільки за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи, яка звертається з позовом.
Проте, як вірно встановлено апеляційним господарським судом, позивач не довів порушення його прав та законних інтересів.
Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, судовою колегією не приймаються, оскільки не обґрунтовані належними та допустимими доказами та не спростовують висновків судів апеляційної інстанцій.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятої у справі постанови.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, який відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Олан" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року у справі № 910/22993/15 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий суддяО.В. Яценко
СуддіГ.М. Фролова
І.П. Ходаківська