14 червня 2016 р.Справа № 820/2063/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.
Суддів: Курило Л.В. , Ральченка І.М.
за участю секретаря судового засідання Дудки О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2016р. по справі № 820/2063/16
за позовом Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Топаз-Україна"
про надання дозволу на проведення перевірки,
Харківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Топаз-Україна", в якому просила: надати дозвіл на проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Топаз-Україна" код ЄДРПОУ - 32471923, адреса: в-зд Орешкова, будинок 7, смт. Васищеве, Харківській район, Харківська область.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2016 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за вищезазначеним позовом.
Не погодившись із ухвалю суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: Податкового кодексу України, Конституції України, КАС України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивач просив надати дозвіл на проведення перевірки відповідача, оскільки пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 р. № 71-VII, встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України, у зв'язку з чим на думку позивача такий дозвіл повинен надаватися судом.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 КАС України, визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 3 КАС України, відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 КАС України, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 50 КАС України визначений перелік випадків, коли громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, а саме: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.
Системний аналіз вищезазначених норм вказує, що суб'єкт владних повноважень може бути позивачем у справі адміністративної юрисдикції лише у випадках, встановлених законом.
Права контролюючих органів встановлені ст. 20 ПК України. Проте цією нормою не передбачено право звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на проведення перевірки.
Крім того, Податковий кодекс України не визначає як передумову для проведення відповідної перевірки платника податків наявність судового рішення про надання дозволу на проведення такої перевірки.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.
Із урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач не має, встановленого законом, права чи обов'язку звернення до суду з вимогою про надання судом дозволу на проведення перевірки платника податків.
Доводи апелянта, що приписами п.п. 20.1.30. п.20.1. ст. 20 ПК України, передбачено право контролюючого органу на звернення до суду із позовом, колегія суддів вважає безпідставними з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 20.1.30. п.20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Як вбачається зі змісту вищезазначеної норми, цією нормою не встановлено право позивача звертатися до суду із позовом про надання дозволу на проведення перевірки відповідача, у зв'язку з чим контролюючим органом, який є суб'єктом владних повноважень не може бути позивачем у цій справі в розумінні КАС України.
Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до з вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2016 року - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2016р. по справі № 820/2063/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3
Повний текст ухвали виготовлений 17.06.2016 р.