15 червня 2016 р.Справа № 820/1329/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Спаскіна О.А.
Суддів: Любчич Л.В. , Сіренко О.І.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
представника Державної судової адміністрації України ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016р. по справі № 820/1329/16
за позовом ОСОБА_2
до Апеляційного суду Харківської області
треті особи Державна судова адміністрація України , Державна казначейська служба України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Зобов'язано Апеляційний суд Харківської області (61001, м. Харків, м. Героїв Небесної Сотні, 36, ідентифікаційний код 02894131) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 61174, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що на час звільнення ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду Харківської області, згідно постанови Верховної Ради України від 12.11.2015 року № 788-VІІІ та наказу голови Апеляційного суду Харківської області від 17.11.2015 року № 04-03/89-ос, був чинний Закон України “Про судоустрій і статус суддів” в редакції від 01.04.2014 року, в якому відповідно до Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою. Зауважує, що рішення щодо неконституційності Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” в частині виключення статті 136 із Закону України “Про судоустрій та статус суддів” Конституційним Судом України не приймалося. Крім того, стверджує, що Апеляційний суд Харківської області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, починаючи з 01.04.2014 року не отримував відповідного цільового фінансування від головного розпорядника бюджетних коштів, яким є Державна судова адміністрація України. Отже, з викладених доводів вважає рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Представник третьої особи - Державної судової адміністрації України - в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.
Позивач, представник відповідача та третьої особи - Державної казначейської служби України, в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Позивач надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі, в якому, крім того, заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника третьої особи - Державної судової адміністрації України, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 з 08.02.1988 по 25.02.2002 працювала суддею Московського районного суду м. Харкова, а з 25.02.2002 - суддею Апеляційного суду Харківської області.
21 травня 2015 року позивач подав до Вищої ради юстиції заяву про відставку.
12 листопада 2015 року Верховною радою України прийнято постанову № 788-VIII "Про звільнення суддів", якою відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку, ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області.
На підставі постанови Верховної Ради України № 788-VIII від 12.11.2015 року, наказом голови Апеляційного суду Харківської області № 04-03/89-ос від 17.11.2015 ОСОБА_2 відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області 17.11.2015 у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки.
29 лютого 2016 року Апеляційний суд Харківської області листом за вих. № 03-54/3935 відмовив позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги з посиланням на втрату чинності ст. 136 Закону № 2453 згідно із Законом України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 року №1166-VII (надалі Закон №1166) і на відсутність відповідного фінансування в межах бюджетних асигнувань у 2016 році. (а.с. 29).
Не погодившись з діями відповідача щодо відмови у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у ОСОБА_2 права на нарахування та виплату їй вихідної допомоги, визначеної ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453 від 07.07.2010 року та недопустимості звуження або скасування змісту та обсягу досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення шляхом внесення змін до чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.
При цьому звільнення судді відбувається за наявності в судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до частини першої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на час подання позивачем заяви про відставку), становить не менше двадцяти років, та подання суддею заяви, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.
Частиною першою статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на час подання позивачем заяви про відставку) встановлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Частиною першої статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканість суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Зазначений конституційний принцип знайшов відображення і в положеннях Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI) у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 року № 192-VIІІ (далі - Закон № 192-VIІІ).
Так, у пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді, у тому числі, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді та правом судді на відставку. Крім того, згідно із частиною шостою статті 48 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIІІ при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Тобто, гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005).
Так, в абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини свого Рішення від 11 жовтня 2005 року N 8-рп Конституційний Суд України зазначив, що "... конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
З урахуванням вищевикладеного, надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності".
Також, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 зокрема зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
Конституційним судом України зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.
Таким чином, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Із набранням чинності Законом N 2453-VI питання вихідної допомоги регулювалося статтею 136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Законом України від 27 березня 2014 року N 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" цю статтю було виключено.
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.
Зокрема, у справах "ОСОБА_3 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України").
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як "існуюче майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення від 2 березня 2005 року ЄСПЛ від MALTZAN and Others v. Germany). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом", вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суддя апеляційного суду Крилова Т.Г., яка ще 08.02.2008 року, відпрацювавши двадцять років на посаді судді, набула права на відставку, подавши 21.05.2015р. відповідну заяву до Вищої ради юстиції та отримавши рішення Верховної Ради України № 788-VІІІ від 12 листопада 2015 року про звільнення позивача з займаної посади судді Апеляційного суду Харківської області, мала обґрунтовані правомірні очікування на отримання вихідної допомоги.
Набрання 01 квітня 2014 року чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" № 1166-VІІ від 27 березня 2014 року, яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", на переконання колегії суддів, не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 права на отримання вихідної допомоги, оскільки право у позивача на відставку виникло до вступу в силу цього Закону.
Беручи до уваги, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та також гарантії недоторканості та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на вихідну допомогу при звільненні та наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Апеляційним судом Харківської області, яким безпосередньо здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати позивачу.
Отже, обов'язок щодо здійснення позивачу нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою покладено на Апеляційний суд Харківської області.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Апеляційного суду Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016р. по справі № 820/1329/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6
Повний текст ухвали виготовлений 21.06.2016 р.