03.03.2016 Справа № 756/13932/15-ц
Номер справи 756/13932/15-ц
Номер провадження 2/756/1249/16
03 березня 2016 року Оболонський районний суд м. Києва
у складі: головуючого - судді Яценко Н.О.
при секретарі Супрун А. Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УКРСИББАНК», відділення № 594 про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, про визнання недійсною умови договору, щодо третейського застереження, -
позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Уточнивши позовні вимоги вказує, що 20 березня 2014 року, між ним, ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» , в особі представника відділення № 594 , що розташоване за адресою : м.Київ, вул. Тимошенка, 13-а було укладено договір про надання споживчого кредиту.
Відповідно до п.3.1 Договору сума кредиту за договором становить 25 000 грн.
Зазначає, що укладений між сторонами договір не відповідає п.2 ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в ньому не вказано детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг ( реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов*язаних з одержанням , обслуговуванням погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
Вказує, що оскільки укладений Договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 92903012000 від 15 січня 2015 року суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», то вважає його недійсним.
В п.4.10 Договору міститься третейське застереження, наступного змісту : «Сторони дійшли згоди, що всі спори, що виникають за цим Договором або у зв*язку з ним (у тому числі щодо його виконання або порушення, зміни , припинення, розірвання або визнання недійсним) будуть розглядатися Постійно діючим Третейським судом при Українському Національному комітеті Міжнародної торгової палати (адреса : м.Київ: 01034, м.Київ, вул.Рейтарська,19-Б) згідно з регламентом Третейського суду».
Також вказує, що в порушення ч.2 ст.12 Закону України «Про третейській суду» та як убачається з тексту Договору регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не був невід*ємною частиною Договору та не надавався позивачу разом із Договором, що в свою чергу виключало можливість останнього ознайомитися з його змістом та умовами розгляду справи у третейському суді.
Посилаючись на ст.18 ч.5 Закону України «Про захист прав споживачів», вважає, що положення п.4.10 Договору є несправедливим та не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди».
Зазначає, що регламент постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не розглядався, як невід*ємна частина угоди, також не визначений предмет спору, з якого сторони можуть звернутися з позовом до третейського суду, не вказані сторони та їх місце знаходження, не зазначено дату та місце укладення третейського застереження, або посилання на умови Договору, які містять відповідні відомості.
Варіант третейського застереження, рекомендований Постійно діючим Третейським судом при Україснському Національному комітеті Міжнародної торгової палати, який міститься на сайті суду за адресою - http://www.iccuacourt.org/ add3, також підвтерджує невідповідність третейського застереження наведеного у Договорі вимогам ст.12 Закону України «Про третейські суди».
У відповідності до ч.7 ст.12 Закону України «Про третейські суди» у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
Крім того, зазначений у типовій формі Договору (договору приєднання) конкретного третейського суду та суддів, також позбавило його права на вибір третейського судді та третейського суду, що є порушенням положень статті 14 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено, що сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів.
Зазначає, що третейське застереження, зазначене в Договорі, порушує його права, оскільки позбавляє його права на судовий захист, право вибору суду щодо підсудності справи, право на звільнення від сплати державного мита передбаченого ст.22 Закону України «Про захист прав споживача» тощо.
Невідповідність третейської угоди у вигляді третейського застереженння у договорі вимогам цивільного законодавства, є підставою вважати таку третейську угоду нікчемною на підставі ст.228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким що порушує публічний порядок , якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина.
П.4.10 Договору суперечить п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», де вказується, що Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом , можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів , у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у цивільній справі № 6-1716цс15)
Посилаючись на ст.ст.3, 16, 203, 215 ЦК України, ст.ст.11, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», просить суд визнати недійсною з моменту вчинення п.4.10 Договору про надання споживчого кредиту від 20 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» (третейське застереження).
Визнати недійсним з моменту вчинення Договір про надання споживчого кредиту від 20 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк».
Застосувати наслідки недійсності Договору про надання споживчого кредиту від 20 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк».
В судове засідання позивач не з*явився подав заяву в якій просить провести розгляд справи без його участі.
Представник відповідача також в судове засідання не з*явився. Подав до суду заперечення на позов в яких вказує, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформаії про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору. Відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню договору, в тому числі про сукупну вартість кредиту для споживача.
Відповідно до п.15 договору сторони домовились вважати, що уклавши договір позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами договору та умовами правил, підтверджує свої права та обов*язки за Договором та Правилами і погоджується з ними, підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з умовами всіх додатків до цього Договору, підтверджує свою здатність виконувати умови договору та Правил, підтверджує, що на дату укладення договору він ознайомлений з усіма тарифами по рахунково-касовому обслуговуванню і Тарифами банку, надає банку свою згоду та право збирати , використовувати, поширювати і отримувати інформацію в обсязі, встановленому Правилами, засвідчує свою згоду на отримання від банку інформації по кредиту/додатковому кредиту ( в тому числі інформації, що містить банківську таємницю) шляхом надсилання на адресу позичальника простих листів та, що всі умови Договору та Правил йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також, що перед укладенням договору отримав від Банку інформацію про кредитування згідно вимог законодавства України , зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів та Постанови НБУ № 168 від 10.06.2007 р. «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Зазначає , що відсутні підстави для визнання недійсним договору споживчого кредиту, аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена у справі № 6-1341цс15. Просить відмовити в задоволенні позову та провести розгляд справи без участі представника Банку.
Суд вважає за можливе провести розгляд справи без участі сторін.
Дослідивши письмові докази по справі , суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.
20 березня 2014 року, між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту.
Відповідно до п.3.1 Договору сума кредиту за договором становить 25 000 грн.
Як убачається зі змісту уточненого позову, позивач просить суд визнати недійсною з моменту вчинення п.4.10 договору про надання споживчого кредиту, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» (третейське застереження), проте спірний договір взагалі не містить п.4.10 Договору, а третейське застереження міститься в п.16. Договору, а тому вирішуючи спір в межах заявлених вимог відповідно до ст.11 ЦПК України слід відмовити у задоволенні даної вимоги, оскільки п.16 договору позивач не просить визнати недійсним, а посилається в позові на неіснуючий пункт договору, яким вважає, що порушені його права.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виходячи з положень ст.215 ЦК України та згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п.7 постанови №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Суд вважає, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору. Відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню договору, в тому числі про сукупну вартість кредиту для споживача.
Відповідно до п.15 договору сторони домовились вважати, що уклавши договір позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами договору та умовами правил, підтверджує свої права та обов*язки за Договором та Правилами і погоджується з ними, підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з умовами всіх додатків до цього Договору, підтверджує свою здатність виконувати умови договору та Правил, підтверджує, що на дату укладення договору він ознайомлений з усіма тарифами по рахунково-касовому обслуговуванню і Тарифами банку, надає банку свою згоду та право збирати , використовувати, поширювати і отримувати інформацію в обсязі, встановленому Правилами, засвідчує свою згоду на отримання від банку інформації по кредиту/додатковому кредиту ( в тому числі інформації, що містить банківську таємницю) шляхом надсилання на адресу позичальника простих листів та, що всі умови Договору та Правил йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також, що перед укладенням договору отримав від Банку інформацію про кредитування згідно вимог законодавства України , зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів та Постанови НБУ № 168 від 10.06.2007 р. «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
При підписанні спірного договору , всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві, а тому суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним договору споживчого кредиту з застосуванням наслідків його недійсності.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 1054 ЦК України , Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 57, 60, 169, 208, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ПАТ «УКРСИББАНК» , відділення № 594 про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, про визнання недійсною умови договору, щодо третейського застереження залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів. У разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії.
Суддя: